Соціальне партнерство в Європейському Союзі

Соціальне партнерство в охороні праці

Поняття соціального партнерства та його суб'єкти

Міжнародний досвід показує, що оскільки в єдину систему охорони праці залучені декілька суб'єктів з різними інтересами, те, якою б сильною не була законодавча складова цієї системи, все-таки найдійовішим залишиться шлях переговорів,, спільний пошук шляхів вирішення проблем охорони праці в організації, - все те, що ми вкладаємо в поняття «соціальне партнерство»

Соціальне партнерство в охороні праці вигідно для обох партнерів:

спільний внесок у поліпшення умов праці веде до росту продуктавності й підвищенню якості продукції, що важливо для роботодавців, і одночасно допомагає зберегти здоров'я працівників. І навпаки, погані умови праці при роздачі «безкоштовного молока» і маленькій надбавці до заробітної плати за шкідливі умови праці завдають шкоди здоров'ю працівників і у перспективі с невигідними для роботодавця,

Сьогодні в процесі трудових відносин ми все частіше зіштовхуємося з поняттям «соціальне партнерство». Воно прийшло до нас із міжнародного досвіду трудових відносин і поступово стає нормою нашого життя.

У Трудовий кодекс Російської Федерації уведений окремий розділ «Соціальне партнерство в сфері праці», де законодавче закріплене визначення соціального партнерства (стаття 23).

Соціальне партнерство в сфері праці - це система взаємин між працівниками та роботодавцями, органами державної влади та місцевого самоврядування, спрямованих на забезпечення узгодження інтересів працівників і роботодавців з питань регулювання трудових відносин й Інших безпосередньо пов'язаних з ними відносин.

Одні з найважливіших трудових відносин - це відносини в галузі охорони праці.

Працівник приходить до роботодавця з мстою - заробити на життя. Головними для працівника будуть питання: як я буду працювати, у яких умовах, наскільки безпечні будуть умови моєї роботи й скільки я буду за це одержувати? У кожного працівника свої пріоритети в цьому списку, але одне неодмінно буде його цікавити - умови його праці.

Можливо, цілком достатнім буде жорсткого державного регулювання взаємин сторін, що беруть участь в охороні праці? Навіщо ще якесь соціальне партнерство?

Справа в тому, що взаємини суб'єктів охорони праці в організаціях настільки різноманітні, що передбачити всі нюанси в законах просто неможливо. Роль держави полягає в створенні певних правил взаємин суб'єктів охорони праці, у виданні нормативно-правових актів з охорони праці, у здійсненні контролю за дотриманням цих загальних правил. На суб'єктів охорони праці держава покладає обов'язки й надає певні права. Так що в умовах динамічно мінливої економіки ми можемо говорити лише про основні права й обов'язки суб'єктів охорони праці, покладаючнсь на їхній здоровий глузд та уміння спільно знаходити шляхи вирішення виникаючих проблем.

Оскільки в галузі охорони праці перетинаються інтереси працівників і роботодавців, зрозуміло, що може виникати прагнення змінити баланс інтересів на свою користь за рахунок іншої сторони. Зрозуміла й регулююча роль держави, що прагне встановити єдині для всіх правила і механізми виробки взаємно погоджених рішень. У двох суб'єктів охорони праці - роботодавця і працівника - свої інтереси до охорони праці та природне прагнення дотримувати їх з найменшими для себе втратами.

Працівник зацікавлений, як мінімум, у забезпеченні з боку роботодавця здорових І безпечних умов своєї праці, високої оплати праці.

Роботодавець ставить на перше місце економічні аспекти діяльності і прагне звести свої витрати до мінімуму, у тому числі й витрати на охорону праці.

Держава покликана встановити гарантії прав й обов'язків кожного із суб'єктів і створити механізм виконання встановлених норм охорони праці, для чого видаються закони й утворюються органи управління та нагладу за охороною праці.

Соціальне партнерство в охороні праці - це система пошуку взаємно-прийнятних шляхів 'рішення загальних проблем охорони праці в організаціях, система взаємних домовленостей між всіма суб'єктами охорони праці.

Ці взаємні домовленості закріплюються таким чином:

• У прийнятті колективних договорів, обов'язковою і невід'ємною складовою частиною яких є угоди про охорону праці;

• У створенні спільних структур в організаціях, покликаних вирішувати проблеми охорони праці;

• У формуванні системи управління охороною праці, яка сприяє зацікавленості роботодавця і кожного працівника в ефективній роботі з охорони праці, у тому числі через економічні важелі.

Участь роботодавця в системі управління охороною пращ в організації - це в першу чергу служба охорони праці.

Участь працівників у системі управління охороною пращ - Ц^ створення спільних з роботодавцем комісій з питань охорони праці, вибори уповноважених осіб з питань охорони праці-

Участь держави в систем управління охороною праці - це прийняття законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та контроль за його дотриманням всіма суб'єктами охорони праці на всіх рівнях.

Ідея соціального партнерства, зокрема в галузі охорони праці, є основоположною в діяльності міжнародних організацій. Міжнародна організація пращ (МОП) загалом має унікальну тристоронню структуру, визнану компетенцію й багатий досвід у соціальній сфері, тому відіграє важливу роль у розробці принципів, якими керуються уряди, організації роботодавців і працівників.

В Європейському Союзі соціальна політика також побудована на принципах соціального партнерства.

Соціальне партнерство в Європейському Союзі

Соціальне партнерство в документах Євросоюзу часто позначають терміном «соціальний діалог». В Євросоюзі соціальному діалогу, зокрема, в сфері охорони праці, надають Істотне значення, актуальним вважають завдання щодо інтенсифікації консультації із представниками урядів держав-членів І із соціальними партнерами - тобто з працівниками та роботодавцями. Загальноєвропейськими сторонами ринку праці є, наприклад, ЕТUС, що представляє працівників, і UNICE, що представляє роботодавців.

Консультативний комітет з безпеки, гігієни й охорони здоров'я, Комісія з безпеки й гігієни праці в гірничій промисловості й Інших видобувних галузях відіграють основну роль у цих консультаціях.

Комісія з безпеки й гігієни й охороні праці була створена в 1957 р,, після серйозної пожежі в 1956 році в шахті Буа ДЮ Казьер у Марсинелі (Бельгія), коли загинуло 264 робітників. Рада Міністрів Європейського Об'єднання вугілля і сталі (таку назву мав тоді Євросоюз) відреагував негайно і скликав тристоронню конференцію з поліпшення заходів захисту. Після цієї конференції для допомоги Комісії в підготовці законодавчих ініціатив у даній області була створена Комісія з безпеки і гігієни праці в гірничій й інших видобувних галузях промисловості (Комісія з безпеки і гігієни праці).

Членство в Комісія з безпеки І гігієни праці від кожної держави-члена ЄС сформовано таким чином:

• два представника від уряду,

• один представник від робітників,

• один представник від роботодавців. Ця Комісія представляє пропозиції щодо поліпшення виробничої безпеки і здоров'я безпосередньо урядам держав-членів ЄС.

Консультативний комітет з безпеки, гігієни та охорони здоровая був заснований Указом Ради Міністрів ЄС 27 червня 1974 р. Кожна держава-член ЄС представлена у ньому таким чином:

" двома урядовими офіційними особами;

• двома членами профспілки;

• двома представниками асоціації роботодавців»

Крім того, в роботі Комітету приймають участь також представники ЕТІЇС (Європейської Конфедерації Профспілок - ЄКП) і UNICE (Європейської Асоціації Роботодавців - ЄАР).

Консультативний Комітет визнаний як досить підходящий форум для консультацій між двома сторонами, що представляють роботодавців та працівників. Отже Консультативний комітет з безпеки, гігієни й охорони здоров'я виконує в структурі Європейського Союзу функції органу, що відповідає за соціальний діалог і соціальне партнерство в сфері охорони праці,