№36 Методі прийоми вивчення стилістики. Види стилістичних вправ. Стилістична помилка. Стилыстика а охоплює різні розділи української мови. Центральне місце в ній займає граматика, яка розкриває учням закономірності розвитку мови, її структурної різноманітності. Але вивчення граматики ізольовано від інших розділів не дало б учням глибоких знань з рідної мови. Тому, поряд з граматикою, передбачено вивчення лексики, фонетики і стилістики.
Усі розділи шкільного курсу тісно пов'язані між собою. Цей взаємозв'язок виявляється і під час вивчення учнями стилів мовлення та їх ознак. Стилістична вправність учнів — необхідна умова високої культури мовлення. Тому в систематичному курсі української мови 5-11 класів стилістика вивчається поряд з лексикою, фонетикою та граматикою. Учень, що добре знає граматичний матеріал, але не вміє користуватися ним у певній мовній ситуації, не може вважатися грамотним. Мова учнів часто засмічується діалектизмами, жаргонізмами, канцелярськими штампами. Але навіть без цих дефектів грамотно побудована мова не буде правильною, якщо вона буде невиразною, млявою, позбавленою стилістичної вправності.
Свідоме і систематичне засвоєння матеріалу із стилістики — необхідна умова глибоких і стійких знань, що сприяють виробленню практичних навичок.
Вихідними позиціями методики стилістики є діалектне розуміння мови як системно-структурної організації, засобу комунікації. Саме на цих позиціях ґрунтується теорія і практика вивчення стилів мовлення.
Вихідним для методики стилістики є суть самого предмета, його лінгвістична характеристика, обсяг і місце серед інших мовознавчих дисциплін, основні одиниці стилістики і стилістичні засоби.
Центральним поняттям стилістики є поняття стилю мовлення. Стиль —явище об'єктивної дійсності. Це слово часто вживається як звичайна назва. Пор.: стиль керівництва, стиль виховання, плавати стилем “брас”, одягатися в сучасному стилі та ін. Часто в мовленні слово «стиль» використовується у виразах, близьких до термінологічних: газетний стиль, офіційний стиль, високий стиль тощо.
Питання характеристики стилю мовлення невід'ємне від визначення стилістики, яка узагальнює в собі риси всіх стилів мови. Більшість дослідників розглядає стилі як розгалуження загальнонаціональної на її функціональні різновиди.
Стилістичні вправи
Важливе значення у створенні системи вправ із стилістики має різноманітність їх змісту і видів. Правильний добір вправ забезпечить посилення інтересу учнів до виучуваного матеріалу, допоможе розкрити цінність практичного володіння мовою і сприятиме розкриттю стилістичного багатства української мови.
Враховуючи вимоги діючих програм щодо розвитку усного і писемного зв'язного мовлення учнів, стилістичні вправи бувають усні й письмові. При цьому доводиться переборювати традиційні погляди на використання вправ із стилістики (як опрацювання засобів стилістики взагалі) лише у зв'язку з помилками у писемному мовленні учнів (переказах, творах). У кількісному відношенні усні вправи не повинні поступатися перед письмовими.
Найпростішим видом вправ є вставляння в текст синонімічних слів, форм, конструкцій і вмотивування найбільш доцільного їх використання. Робота ця розпочинається із спостереження над авторським текстом.
Робота над стилістичними помилками
У роботі над стилістичними помилками важливо проаналізувати причини їх появи, з’ясувати, в чому порушення стилістичної норми, відшукати правильний варіант. Робота над стилістичними помилками також сприяє розвитку й зміцненню стилістичних навичок. Стилістичними вважаємо помилки, пов’язані із порушенням стилістичних норм у функціонуванні мовних засобів. Вони зумовлюються порушенням стилістичної сполучуваності, стилістично невмотивованим використанням форм і синтаксичних конструкцій, порушенням єдності стилю.
З синонімічними варіантами, в іншому — стилістичний аналіз дозволяє з’ясувати характерний для різних мовних стилів відбір мовних одиниць та їх організацію.
Важливим засобом удосконалювати є редагування. Насамперед проводиться воно з використанням лексичних і граматичних синонімів. Учні вчаться робити текст виразним і точним.
Методи і прийоми.
Мовлення учнів розвивається, якщо вони набувають здатності розуміти лексичне і граматичне значення слова, словосполучення, речення.
Методичні принципи, що сформульовані на основі розглянутих закономірностей розвитку мовлення: 1) увага до матерії мови; 2) фізичний розвиток органів мовлення; 3) розуміння мовних значень і одночасний розвиток лексичних і граматичних навичок; 4) оцінка виразності мовлення (увага до виразових засобів мовлення); 5) розвиток мовного чуття; 6) випереджальний розвиток усного мовлення; 7) зіставлення писемної форми мовлення з усною.
Названі методичні принципи, сформульовані з урахуванням закономірностей оволодіння мовленням, розкривають специфіку засвоєння різних елементів мови і тим самим допомагають передбачити застосування тих або інших засобів навчання.
Значення сформульованих методичних принципів у тому, що вони вказують учителеві на необхідність додержуватись таких настанов:
1) застосовувати таку наочність, яка б привертала увагу учнів до форм, що вивчаються;
2) постійно тренувати м'язи органів мовлення для вдосконалення навичок вимови;
3) забезпечувати школярів інтелектуальною роботою, тобто навчити розуміти мовні значення, співвідносити зпозамовною реальністю предметного або логічного ряду одиниці мови;
4) створювати необхідні умови для роботи емоційно-вольової сфери і навчати співвідносити мовні засоби вираження з відповідним емоційним настроєм або вольовим зусиллям;
5) активізувати роботу пам'яті для засвоєння літературних норм, традиції використання одиниць мови в мовленні;
6) випереджено розвивати усне мовлення;
7) постійно тренувати учнів у визначенні співвідношень між написаним і тим, як написане має вимовлятися, прискорюючи темп навчання.
За джерелами знань визначають методи навчання мови С. X. Чавдаров, О.В. Текучов, Л. П. Федоренко, Є. М. Дмитровський. О. В. Текучов подає таку класифікацію методів навчання мови: 1) слово (розповідь) учителя; 2) бесіда; 3) аналіз мови (спостереження за мовою, граматичний розбір); 4) вправи; 5) використання наочних посібників (схем, таблиць та ін.); 6) робота з навчальною книгою; 7) екскурсія.
Отже, в системі методів навчання мови потрібно враховувати як форму взаємодії учителя й учнів у роботі над матеріалом, так і логічні (мислительні) операції, що входять у структуру відповідного методу, і рівень пізнавальної діяльності учнів у процесі пізнання. Такий підхід збагачує систему методів навчання мови, робить її здатною для реалізації удосконаленого змісту предмета.
2015-06-30
1224
