Відмова від підтримання державного обвинувачення

1. У новому КПК питання відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення в суді докладно визначено в окремій нормі, на відміну від попереднього КПК, де цей порядок був викладений в одній із частин статті, яка визначала загальні повноваження прокурора в суді.

Підставою відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення є його переконання, що пред'явлене особі обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не підтверджується. У такому випадку відмова від підтримання державного обвинувачення є не правом, а обов'язком прокурора. До переконання про неможливість подальшого підтримання державного обвинувачення прокурор може дійти, як правило в завершальній стадії з'ясування обставин провадження та перевірки їх доказами.

Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення можлива і під час підготовчого судового засідання, оскільки п. 2 ч. З ст. 314 КПК передбачає можливість закриття провадження за ч. 2 ст. 284 КПК.

Перш ніж відмовитися від підтримання державного обвинувачення прокурор, який уповноважений на здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у суді, зобов'язаний виконати вимоги ст. 341 КПК щодо погодження відмови від підтримання державного обвинувачення в суді з керівником органу прокуратури, де він працює. Якщо такого переконання дійшов керівник органу прокуратури, який бере участь у судовому розгляді кримінального провадження, то він повинен погодити своє процесуальне рішення з прокурором вищого рівня, якому він підпорядкований по службі.

Процесуальним документом є постанова прокурора про відмову від підтримання державного обвинувачення, погоджена з керівником прокуратури. У цій постанові прокурор викладає мотиви прийнятого рішення, а саме: посилання на відсутність події або складу кримінального правопорушення в діянні особи або нездобуття достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримання. Копія постанови надається обвинуваченому, його захисникові, потерпілому, його захиснику та законним представникам.

2. Суд не має права відмовити прокурору в долученні такої постанови до матеріалів кримінального провадження. При цьому головуючий роз'яснює потерпілому його право самостійно підтримувати обвинувачення в ході судового розгляду.

3. За наявності згоди потерпілого на підтримання обвинувачення суд надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду кримінального провадження.

4. По закінченню судового розгляду суд ухвалює: виправдувальний або обвинувальний вирок чи постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з примиренням обвинуваченого та потерпілого. Незважаючи на те, що у разі відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення, потерпілий користується правами сторони обвинувачення, закон не надає йому повноважень на укладання угоди про визнання вини у кримінальному провадженні. Крім того, потерпілий по

збавлений можливості змінювати обвинувачення під час судового розгляду криміналь- | ного провадження, так само, як і висувати додаткове обвинувачення.

Якщо після закінчення часу, необхідного потерпілому для підготовки до судового засідання, останній вдруге не з'явиться на виклик для продовження судового розгля- І ду, така його поведінка буде розцінена судом як відмова від підтримання обвинувачення і має наслідком закриття кримінального провадження.

Водночас для прийняття зазначеного рішення необхідні: 1) наявність підтвердження отримання потерпілим повістки про виклик до суду; 2) ознайомлення його із змістом повістки у інший спосіб; 3) неявка на виклик без поважних причин; 4) неповідомлення про причини неприбуття.

У разі відмови потерпілого від реалізації свого права підтримувати обвинувачення у суді кримінальне провадження закривається судом. Підставами закриття провадження виступають не мотиви, викладені у постанові прокурора, а сам факт відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення.