Відповідність ресурсів цінним паперам

Вид ресурсів	Види цінних паперів
Земля	Іпотечні сертифікати, приватизаційні земельні сертифікати
Нерухоме майно	Акції, іпотечні сертифікати, майнові приватизаційні сертифі­кати, житлові чеки, підписні права, варанти акцій
Продукція	Коносаменти, складські свідоцтва, що вільно обертають­ся, ф'ючерсні контракти, опціони
Кошти, іноземна валюта	Облігації, казначейські зобов'язання, векселі, депозитні (ощадні) сертифікати, чеки, банківські акцепти, ф'ючерси, опціони, свопи
Цінні папери	Варанти, підписні права, ф'ючерси. опціони, форвадні конт­ра­кти, депозитарні розписки

Відповідно до Закону «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р., цінні папери — грошові документи, що засвід­чують право володіння або відносини позики, визначають взає­мини між особою, яка їх випустила, та їхнім власником і, як пра­вило, передбачають виплату доходу у вигляді дивіден­дів або від­сотків, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

До випуску та обігу в країні, згідно із зазначеним законом, до­пущені такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання дер­жави; ощадні сертифі­кати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Перелічені Законом України «Про цінні папери і фондову бір­жу» цінні па­пери є традиційними. Підґрунтя їх становлять май­нові права на будь-який ак­тив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різні ресурси тощо).

Окрім традиційних цінних паперів, існують інструменти рин­ку цінних па­перів, що поєднують елементи кількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до якоїсь однієї категорії. Такі інструмен­ти дістали назву похідних цінних паперів (деривати­вів).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулю­вання ринку цін­них паперів» від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР «похідні цінні папери — це цінні папери, механізм випуску і обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом тер­міну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, ін­ших фінансових та/або товарних ресурсів». Як базисні активи мо­жна розглядати товари (зерно, м'ясо, нафту, золото тощо), традиційні цінні па­пери (акції та облігації). До похідних цінних паперів належать варанти, опці­они, ф'ючерси тощо.

Цінні папери як об'єкти громадянських прав мають вільний характер пере­ходу від однієї особи до іншої у порядку універсаль­ного правонаступництва і не обмежені в обігу. Вони можуть бути документарними і бздокументарними.

Цінні папери виступають як економічна і юридична категорія. Як юридична категорія цінні папери визначають такі права: во­лодіння цінним папером; за­свідчення майнових і обов'язкових прав; право управління; задоволення пере­дання або отримання власності. Цінні папери як економічна категорія мають пе­вні влас­тивості й характеристики: ліквідність, дохідність, курс, надій­ність, потенціал приросту курсової вартості, наявність самостій­ного обігу тощо.

Акції виконують три головні завдання: по-перше, їх випус­кають під час ор­ганізації акціонерного товариства, щоб забез­печити йому певний «стартовий» капітал (перша емісія); по-друге, завдяки випуску акцій залучаються додаткові ресурси в процесі функціонування товариства (друга і подальша емісії); по-третє, їх випускають для обміну з метою злиття з іншою компанією.

Як відомо, акції поділяють на іменні та на пред'явника. Під час роботи з цін­ними паперами інвестор найменшою мірою зва­жає на такий поділ акцій. Це пи­тання більше цікавить емітента, адже дає йому змогу контролювати рух акціонер­ного капіталу (шляхом ведення реєстру). У світовій практиці загальна вартість ви­пущених корпорацією акцій на пред'явника практично завжди менша, ніж іменних. У такий спосіб запобігають таємному при­дбанню більшості акцій. Проте номіна­льна вартість акцій на пред'явника зазвичай вища, ніж іменних. У Швейцарії, напри­клад, номінальна вартість перших – 500 франків, а других – 100 франків.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», грома­дяни України можуть бути власниками лише іменних акцій, а такі акції значно менш ліквідні на ринку цін­них паперів, ніж акції на пред'явника, у зв'язку зі складною процедурою їхнього оформлення і жорсткішим контролем за їхнім обігом.

Найвагоміші розбіжності для інвестора має вибір між прос­тими і привілейова­ними акціями, бо вони мають принципово різ­ні інвестиційні якості. Маючи пере­ваги у плані рівня безпеки ін­вестицій і надійності вкладень, привілейовані акції програють простим у дохідності, що може бути істотним за умов інфляцій­ної економіки. До того ж прості акції надають власникам право участі в розробленні дивідендної політики.

Західні професіонали поділяють акції на такі категорії.

Акції «з блакитними корінцями» (blue chip stocks). Ці акції випускають найпо­тужніші й солідні компанії (у США, скажімо, це General Electric Со., Walt Dis­ney Со., General Motors, McDonald's Corp. тощо), які є лідерами у своїх галузях, а голо­вне — упродовж усієї своєї історії стабільно сплачували дивіде­нди акціо­нерам. Вкладання заощаджень у придбання цих акцій є мало ризиковим. Першо­класні акції популярні серед більшості інвесторів, унаслідок чого їхні курси ча­сто високі, особливо якщо ринок нестабільний і інвестори занепокоєні якістю своїх інвестицій.

Дохідні акції (iпсоте stocks). Це акції телефонних корпорацій, корпорацій водо-, газо-, електропостачання, а також інших кому­нальних компаній, дивіде­нди за якими перевищують середній рі­вень. Це пояснюється тим, що такі кор­порації потрібні завжди, працюють стабільно і мають добре прогнозовані дже­рела дохо­дів. Інвестори купують ці акції, бо впевнені, що їхня вартість із часом лише зростатиме.

Акції зростання (growth stocks). Це акції корпорацій, доходи і прибуток яких вище середнього рівня, однак сплата за дивіден­дами найчастіше не перевищує 35 %. Пояснюється така дивіденд­на політика прагненням корпорації передусім фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширенням масштабів ви­робниц­тва і можливостей збуту. Тож, попри низькі поточні дивіденди, чимало інвесторів віддають перевагу саме цим акціям у надії, що в майбутньому вони приноситимуть великі доходи і їхня ринкова вартість значно зросте.

Циклічні акції (cyclical stocks). їхня ціна зростає і знижується синхронно зі спадами і піднесеннями в економіці, тобто відповід­но до ритму ділової актив­ності. Здебільшого це акції корпорацій базових галузей економіки-- важкої (особливо металургійної), автомобілебудування, целюлозно-паперової тощо. Інвестори на­магаються придбати такі акції, коли йдеться про розширення ви­робництва, і встигнути продати їх до початку спаду.

Захищені (антщиклічнї) акції (defensive or countercyclial stocks). Це акції кор­порацій, ціна на які відносно стабільна навіть у разі спаду в економіці загалом. Такі корпорації не змінюють своєї ди­відендної політики залежно від циклів в економічному розвитку і тому сплачують своїм акціонерам практично постійні дивіденди. Багато акцій цього виду одночасно класифікуються як дохідні.

Спекулятивні акції (speculative (pеппу) stocks). Таку назву ма­ють акції «моло­дих» корпорацій. Ці акції найчастіше продають «з-під прилавку», обминаючи біржу, або на спеціальних («спеку­лятивних») біржах. Вони коштують набагато менше за акції доб­ре відомих корпорацій, проте, купуючи їх, вкладник має знати, на що він йде: маленька ціна — великий ризик.

Можливість залишитися без дивідендів, а також загроза втра­тити свій гро­шовий внесок у разі банкрутства компанії лякає ба­гатьох потенційних покупців. І ці побоювання мають рацію, адже будь-які інвестиції передбачають елемент ризику, й купівля акцій не становить винятку. Кожному інвестору потрібно ро­зумітися на системі, яку використовують для класифікації акцій, бо вона ви­яв­ляє не тільки основні джерела доходу, а й якість прибутку компанії, залежність випущених акцій від ринкових ризиків, харак­тер і стабільність прибутку й диві­дендів і навіть чутливість акцій до негативних економічних умов.

Випуск облігацій потрібний винятково для мобілізації грошо­вих ресурсів, коли бракує власних фінансових джерел. Статистика засвідчує, що впродовж 1980-х ро­ків, коли промислове розвинені країни Заходу переходили від кризи до підне­сення, спостерігала­ся тенденція до пріоритетного випуску облігацій порівняно з ак­ціями. Так, наприклад, у Німеччині в цей період було випущено у 20 разів бі­льше облігацій, у США — у 5 разів, в Італії — утричі, в Англії і Франції — удвічі.

Для прийняття інвестиційного рішення з урахуванням рівня ризикованості вкладень для інвесторів велике значення має роз­поділ облігацій за видами емітен­тів і термінами погашення. Най­менш ризикованими в економічній теорії й прак­тиці вважають облігації внутрішньої державної позики, за ними йдуть облігації місцевих позик, на останньому місці — облігації компаній і фірм, хоча рівень ри­зику навіть за ними значно нижчий, ніж за приві­лейованими акціями тих самих емітентів. Відповідно диференці­юється й рівень доходу, що компенсує ризикова­ність вкладень. Мірою збільшення терміну погашення рівень ризику також зрос­тає, його посилює й ризик зростання інфляції (а отже, й позико­вого відсотка).

При визначенні мети вкладення коштів інвестору слід зважати на класифікацію облігацій за формами виплати винагороди (до­ходу). Якщо метою є збільшення ка­піталу в грошовій формі, то інвестування можна здійснювати у відсоткові облі­гації, що ма­ють вищу поточну ліквідність. Безвідсоткові (цільові) облігації викли­кають інтерес в інвесторів у кількох випадках: у разі знач­ної дефіцитності товару або послуги, що призначається для ви­плати у вигляді винагороди (доходу) за цією облігацією, а також за істотної різниці між стартовою ціною придбання облігації й реальною вартістю товару (послуги).

Як доводить світовий досвід, корпорації, що випускають облігації, або дер­жавні (місцеві) органи часто звертають увагу на умови їхнього погашення, лік­відність, рівень безпеки тощо, аби зробити ці облігації привабливішими для майбутніх інвес­торів.

Залежно від того, яким умовам відповідає певна облігація, їх можна згрупувати в такі категорії:

* з огляду на механізм сплати відсоткової ставки — іменні об­лігації (registered bonds), відсоткові сплати за якими поштою або в інший спосіб переказують без­посередньо власникам, чиї імена мають бути вказані в облігації й занесені до книги реєстрації, та облігації на пред'явника (cоироп bonds), до яких додають купони на отримання відсоткових виплат на кожну дату платежу. Влас­ник від­різає відповідний купон і пред'являє його до сплати, коли ця дата настає;

* на підставі принципів викупу (погашення) — серійні обліга­ції (serial bonds), які гасять послідовно за серіями через певні ін­тервали часу, та ордина­рні облігації (ordinary or single — раутепt bonds), які викуповують одночасно у встановлену дату;

* з огляду на рівень безпеки — гарантовані облігації (secured bonds), упевне­ність у погашенні яких у встановлений термін грунтована на оголо­шеній заставі нерухомого майна або інших фондів, та незабезпечені облігації (unsecured bonds), не підкріп­лені певною заставою;

* виходячи з можливостей дострокового викупу — облігації з правом дост­рокового погашення (саllаblе оr орtional bonds), які з ініціативи емітента можуть викуповуватися раніше зафік­сованого кінцевого терміну; відшкодо­вані облігації (redeemable bonds), які за бажанням власника можна в будь-який момент вільно обмінювати на гроші, та конвертовані облігації (соvertible bonds), які за бажанням власника можна обмінювати на
інші цінні папери (найчастіше прості акції), що випускаються емітентом.

Таким чином, кожен потенційний покупець може обрати ту категорію облі­гацій, яка найбільше його влаштовує.

Слід зазначити, що акціонерні товариства в Україні можуть випускати облі­гації на суму не більше 25 % від розміру статутно­го фонду, причому лише після повної сплати всіх випущених ак­цій (ст. 11 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»). Емісію облігацій можуть здійснювати практично всі суб'єкти підприємницької діяльності, за винятком інститутів спільного інвестування. Дохід від облігацій виплачують за рахунок кош­тів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і здійснення інших обов'язкових платежів. Державні облігації випускають на пред'явника за рішенням Кабінету Міністрів Укра­їни. Комер­ційні банки можуть купити їх за рахунок власних і позикових кош­тів.

Іншим поширеним фінансовим інструментом для продажу й перепродажу є вексель. Вирізняють векселі двох типів: комерційні, тобто забезпечені товарним покриттям, що враховуються комер­ційними банками, і банківські — приятель­ські (бронзові), що не мають товарного покриття, або фінансові векселі, що ку­пуються банками. Крім того є державні векселі терміном на 3, 6 і 12 міся­ців, що не містять відсоткових купонів і реалізуються зі знижкою порівняно з номіна­лом, а викуповуються за повною номінальною вартістю. Номінальну вартість векселя встановлено законодавст­вом, вивезення цих документів за кордон за­боронено.

Варто виокремити також інвестиційні сертифікати, їх ви­пускають пайові інвестиційні фонди. Сертифікати мають такі ха­рактеристики: надають право на одержання доходу у вигляді дивідендів; обсяг емісії не може перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду; розміщуються і викуповуються за ціною, що відповідає вартості чистих активів.

Поділ інвестиційних сертифікатів на іменні та на пред'явника, з погляду інвестора, аналогічний описаному вище поділу акцій. Можна відзначити, що найменш ризикованими є вкла­дення коштів у сертифікати відкритих фондів, які, по-перше, здійснюють їхній викуп, а по-друге, перебувають під жорсткі­шим державним контролем.

Ощадні сертифікати, що обертаються в Україні, мають не­велику кількість класифікаційних ознак, оскільки за чинним за­конодавством емітентом цього виду цінних паперів можуть бути банківські й прирівняні до них інститути. Практично за всіма своїми інвестиційними якостями вони ідентичні до облі­гацій. Проте існування ощадних сертифікатів «до запитання» практично зво­дить ризик ліквідності інвестицій до нуля, а це, своєю чергою, зумовлює зни­ження рівня прибутку за ними порівняно зі строко­вими ощадними сертифіка­тами. Іншою особливістю цього фон­дового інструменту є можливість його ви­користання не лише як об'єкта інвестування, а й як розрахункового засобу, що, без сум­ніву, підвищує й інвестиційні якості.

Депозитні сертифікати банків видають, головним чином, юридичним особам. Термін обігу депозитного сертифікату— це період від дати видачі до дати, коли власник може повернути де­позит. Якщо сертифікат прострочений, він перетворюється на до­кумент до запитання і за ним нараховують не строкові, а звичайні відсотки.

Менш поширеними в Україні є казначейські зобов'язання дер­жави, що роз­міщуються добровільно серед населення. Зазвичай їх випускають терміном від 5 до 25 років. В Україні можуть випуска­тися такі види зобов'язань: довготермінові (від 5 до 10 років); середньотермінові (від 1 до 5 років); короткотермінові (до року). До­хід від них сплачують у наступному після їх придбання році.

Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовують на покриття по­точних видатків державного бюджету.

Україні доцільно звернутися до досвіду США, де практику­ють випуск казна­чейських паперів. Зобов'язання Казначейства США вважаються першокласними, дуже надійними паперами. Тому інвестиційні, пенсійні фонди, комерційні банки та інші ін­ститути зобов'язані тримати частину своїх активів саме в цих паперах. До того ж, папери Казначейства США-- ідеальна за­става при банківському кре­дитуванні (іноді вигідніше взяти ко­роткотерміновий кредит у банку, заставивши 30-річні папери, ніж продавати їх).

Казначейство США пропонує інвесторам різні за термінами види державних цінних паперів: казначейські векселі (на 3,6, 12 мі­сяців), або Т-bills; казначейські білети (від 1 до 5 років), або Notes; довготермінові облігації (від 5 до 30 років), або Bonds.

Державні цінні папери США можуть купувати й нерезиденти, причому тут не­має обмежень. Існують електронні брокери, що спеціалізуються на операціях з та­кими паперами. Знайти такого брокера українському інвесторові допоможе банкір або фахівець фондового ринку. Комісійні за одну таку угоду становлять понад 50 дол. США. При цьому угоди укладають на суму від 1 тис. дол. Дохід за держав­ними цінними паперами без перешкод репатрію­ється в Україну і включається до сукупного оподатковуваного доходу.

До спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цін­них паперів нале­жать варанти, опціони, ф'ючерси тощо.

Варант — це сертифікат, який надає право його власникові придбати один вид цінного папера за фіксованою ціною у визна­чений термін. Варанти випускаються в обіг не самостійно, а як складова інших цінних паперів, щоб підсилити привабли­вість їх. Наприклад, акціонерні товариства можуть випускати варанти для при­дбання акцій за пільговою ціною. Власник варанта може реа­лізувати належне йому як власнику такого цінного папера спеці­альне право на придбання визначеної кі­лькості акцій, але за пев­них умов він може продати варант третій особі. У такому разі варант як документ теж є предметом купівлі-продажу.

Ф'ючерс — угода, за якою одна сторона зобов'язується про­дати, а інша — при­дбати цінні папери певного виду, у певній кіль­кості, за певною ціною та в певний термін у майбутньому.

На ринку цінних паперів предметами ф'ючерсів найчастіше є короткотермінові державні та інші облігації. Сторона, яка пого­джується придбати цінні папери за такою угодою, вважається стороною, що посідає довгу позицію, а та, що зо­бов'язується продати, — коротку позицію. Ціну, за якою вказані цінні папери будуть продані, називають ціною поставки. Угоду укладають на певний термін, і після настання обумовленої дати сторона, що продає цінні папери, має по­ставити їх іншій стороні, а остання має сплатити їхню вартість за ціною по­ставки. Обидві сторони, укладаючи ф'ючерсний контракт, очікують, що ціна на певні цінні папери в майбутньому зміниться.

Опціон — це фінансовий інструмент, контракт, що не вважа­ється обов'язко­вим, тобто інвестор має право вибору: виконувати цю строкову угоду чи ні. Це право (зумовлене сплатою певної суми премії) — купити або продати фінансо­вий інструмент упро­довж певного періоду за встановленою ціною.

Опціон на акції укладається між двома інвесторами, один з яких виписує його, а інший купує і дістає право у період зумов­леного терміну або купити за фіксованою ціною певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон на купі­влю, або продати їх особі, яка виписала опціон на продаж. Особливість опціону в то­му, що в угоді купівлі-продажу об'єктом є не титул власності, тобто акція, а право на її придбання.

Розрізняють два типи опціонів: опціон покупця та опціон про­давця.

За опціоном покупця власник контракту дістає право, але не обов'язок, на придбання вказаних у контракті цінних паперів (ф'ючерсних контрактів), по­чинаючи від моменту придбання цього контракту й завершуючи датою його виконання, за ціною, вказаною у контракті.

За опціоном продавця власник цього контракту дістає право, а не обов'я­зок, на продаж указаних у контракті цінних паперів, починаючи від моменту придбання опціонного контракту й завер­шуючи датою його виконання, за ці­ною, вказаною у контракті.

Ціну, за якою сторона має право купити (опціон продавця) або продати (оп­ціон продавця) цінні папери або ф'ючерсний контракт, називають ціною пога­шення.

Інвесторів, які купують опціон покупця або опціон продавця, називають «власниками» опціону, другу сторону з опціонного контракту називають «ав­тором» опціону.

Слід особливо наголосити, що власник опціону купує право здійснити при­дбання або продаж певного пакета цінних паперів, указаного в опціонному ко­нтракті, а «автор»— обов'язок прода­ти або купити цей пакет у нього. Це озна­чає, що власник опціону може відмовитися від свого права, тоді як автор не може відмовитися від свого зобов'язання. У цьому полягає головна відмін­ність між ф'ючерсними й опціонними контрактами. За ф'ючерсом обидві сторони мають обов'язки і не можуть від них відмо­витися.

В Україні опціонні угоди набувають дедалі більшого поши­рення. Такими угодами торгують як на фондових біржах, так і на позабіржовому ринку. Зага­лом, торгівля похідними цінними па­перами виконує кілька функцій, найважли­вішими з яких є функ­ція страхування (хеджування) і функція гри на різниці цін.

Головними інвестиційними якостями цінних паперів є: дохід­ність, зростання, безпека вкладень і ліквідність. Визначення пріори­тетів є дуже суттєвим для інве­стора, адже кожен інвестор купує інструменти ринку цінних паперів із певною метою. Залежно від мети він і будує свою стратегію.

Однією з основних інвестиційних якостей є дохідність. До­хідність — це можливість отримання інвестором певних доходів у майбутньому, які склада­ються з курсової різниці та дивідендів або відсотків за цими цінними паперами.

Основним показником при визначенні дохідності тих або ін­ших цінних па­перів є ставка дивіденду компанії, яку визначають шляхом відношення чис­того прибутку акціонерного товариства до акціонерного капіталу (у відсотках). Після цього ставку диві­денду порівнюють із середньою відсотковою ставкою за довготер­міновими вкладеннями населення та депозитами підприємств.

Дохід власника цінних паперів за певний період часу можна визначити шля­хом відношення загальної суми доходу, який скла­дається з дивіденду або відсо­тка і курсової різниці, до ціни при­дбання цього цінного папера.

Зростання капіталу. Внаслідок дії цього чинника вартість початкових ін­вестицій із часом зростає. За окремими винятками, ринковий курс усіх видів акцій може збільшуватися. Головна відмінність полягає у темпах, якими зростає курс для різних інвес­тицій. Найбільші можливості зростання вартості треба очі­кувати від вкладень у прості, так звані акції зростання. Це акції таких підпри­ємств, які в перспективі проектують розширення виробни­цтва і збуту, а тому сплачують низькі поточні дивіденди своїм акціонерам. Якщо це станеться, ціна акцій різко зросте.

Цінними паперами, що забезпечують високе зростання, є про­сті акції моло­дих компаній, які запроваджують нові технології і ноу-хау. Середнє зростання капіталу забезпечують довготерміно­ві облігації й привілейовані акції. Найнез­начніше зростання спо­стерігається у короткотермінових облігацій.

Наступною метою інвестора під час вибору цінних паперів є безпека вкла­день, тобто здатність емітента нести відповідаль­ність перед інвестором за за­лучені кошти та забезпечити захист їх від будь-яких потрясінь. Захист інвес­тора здійснює держава шляхом правового регулювання функціонування ринку цінних паперів. Наприклад, закони України забороняють випуск цінних папе­рів для покриття збитків від господарської діяльності емі­тента.

Нарешті, ліквідність для інвестора як стратегічна мета озна­чає можливість швидкого і безболісного перетворення активів на гроші.

Відсутність ліквідності у значної частки цінних паперів, що обертаються на українському ринку цінних паперів, становить гостру проблему, що стримує розвиток вторинного ринку. Як наслідок, ліквідність цих цінних паперів за­безпечується пере­важно самими емітентами або торговцями-посередниками (самокотирування). Таку ліквідність можна назвати штучною, адже для інвес­тора існує небезпека невиконання емітентом або посе­редником своїх зобов'я­зань. Щоб запобігти ризику ліквідності, кошти слід інвестувати переважно у високоліквідні ринкові цін­ні папери.

У зв'язку з розвитком електронних систем торгівлі цінними паперами змі­нюється зовнішня форма їх існування. Цінні па­пери, операції з якими здійс­нюються через електронні систе­ми, не мають речовинної субстанції, не є, по суті, паперовими документами, а тільки свідченнями прав їхніх власників. Вони функціонують як одиниці обліку в комп'ютерній мережі й обер­таються тільки у формі переказів з рахунків одних учасників ринку на рахунки ін­ших. Це називають рематеріалізацією цін­них паперів.

За формою випуску цінні папери поділяють на: цінні папери в паперовій (до­кументарній) формі та цінні папери у вигляді елек­тронних записів на ДЕПО-рахунках (у бездокументарній формі). Цінні папери можна класифікувати так (рис. 2.1).

Залежно від форми надання капіталу виокремлюють такі цінні папери:

Пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути ко­шти, інвестовані в його діяльність, але які засвід­чують пайову участь влас­ника у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управ­лінні справами емітента і одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації фірми-емітента. До пайових цінних паперів відносять: акції, приватизаційні папери та Інвестиційні серти­фікати.

Боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання по­вернути у ви­значений термін кошти, інвестовані в його діяль­ність, але які не надають їх власнику право на участь в управлінні справами емітента. До боргових цінних паперів відносять: облі­гації внутрішньої та зовнішньої державної і місцевої по­зик, облі­гації підприємств, векселі, казначейські зобов'язання держави та оща­дні сертифікати.

Цінні папери можна також класифікувати так (рис. 2.1).

1. За рівнем ризику, пов'язаного з характером емітента, цінні папери по­діляють на такі види:

Державні цінні папери, що представлені здебільшого борго­вими зобов'я­заннями і мають найменший рівень інвестиційного ризику. Окремі види дер­жавних цінних паперів розглядають на­віть як еталон безризикових інвестицій. Утім, рівень інвестицій­ного доходу за такими цінними паперами, як правило, найниж­чий. При цьому шляхом зміни облікової ставки НБУ держава має мож­ливість впливати на реальний рівень інвестиційного доходу за своїми цінними паперами у періоди різких коливань кон'юн­ктури фінансового ринку.

Цінні папери місцевих органів влади (зазвичай, боргові) відріз­няються тим, що рівень їхніх інвестиційних якостей залежить від рівня інвестиційної при­вабливості відповідного регіону. Такі цінні папери важко віднести до безри­зикових, хоча рівень інвес­тиційного ризику за ними зазвичай невисокий. Від­повідно неви­соким є й рівень інвестиційного доходу.

Цінні папери, емітовані банками, мають високі інвестиційні якості, оскі­льки рівень дохідності за ними значно вищий, ніж за цінними паперами дер­жави і місцевих органів влади. Крім цьо­го, система економічних нормативів банківської діяльності та високий рівень державного контролю за їхньою ді­яльністю знижує потенційний ризик інвестування у цінні папери цих емі­тен­тів (хоча випадки фінансової неспроможності банків трап­ляються).

Цінні папери підприємств мають в Україні найнижчі інвести­ційні якості, що зумовлене низькою ефективністю господарської діяльності більшості підпри­ємств, унаслідок чого за акціями ба­гатьох з них не виплачують дивіденди. Рі­вень інвестиційного ри­зику за цінними паперами підприємств (особливо вен­чурних) найвищий. До того ж ці цінні папери характеризуються найниж­чим рі­внем ліквідності на ринку цінних паперів.

Рис. 2.1. Класифікація цінних паперів за специфікою їхніх інвестиційних якос­тей

3. За рівнем ризику й ліквідності, пов'язаних з періодом обі­гу, вирізняють короткотермінові та довготермінові цінні папери.

Короткотермінові цінні папери мають високий рівень ліквід­ності на ринку. Крім цього, короткий період їхнього обігу знач­ною мірою знижує рівень інвес­тиційного ризику, пов'язаного зі зміною кон'юнктури фінансового ринку й фі­нансового стану емі­тентів. Водночас відносно низький рівень ризику й доволі висо­кий рівень ліквідності їх визначають відносно невисокий рівень інвести­ційного доходу за такими цінними паперами.

Довготермінові цінні папери мають суперечливі характерис­тики — низький рівень ліквідності й високий рівень інвестицій­ного ризику. Відповідно, вони мають і вищий рівень інвестицій­ного доходу.

Щодо часу погашення — одні цінні папери підлягають пога­шенню лише в зазначений термін, інші — будь-коли. Цінні папе­ри з правом раннього пога­шення поділяються на ретроспективні (з обмеженням) і неретроспективні.

Термін платежу за цінним папером може визначатися конкрет­ною датою, або така дата може бути відсутньою. Ця ознака також слугує підставою для відпо­відного групування цінних паперів. На ринку цінних паперів в обігу перебу­вають папери з відстро­ченням платежу і без цього.

4. За рівнем ліквідності, пов'язаної з характером володіння і
обігом, цінні папери поділяють на іменні, на пред'явника та ордерні.

Іменні цінні папери мають найнижчу ліквідність, що зумовле­но складною процедурою оформлення їх і жорсткішим контро­лем емітента за їхнім обігом.

Цінні папери на пред'явника. Вказана вище особливість випус­ку таких ін­струментів не заважає процесу вільного обігу їх, а от­же, підвищує потенційний рівень їхньої ліквідності.

Ордерні цінні папери — це папери, права власників яких під­тверджуються як пред'явником цих паперів, так і наявністю пе­редавальних записів (індосамен­тів).

Наголосимо, що кількість типів, видів, різновидів і модифіка­цій цінних па­перів куди більша, ніж термінів в ужитку.

За метою випуску цінні папери поділяють на фондові капіта­льні та комер­ційні.

Фондові цінні папери призначені для формування капіталу (акції, облігації тощо), а комерційні — для опосередкування то­варних відносин (векселі, акре­дитиви тощо). Такий поділ цінних паперів наближається до розмежування цін­них паперів за сферою обігу (на фондовому та грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери є безстроковими, або діють понад рік, а комерційні є пере­важно короткотерміновими. Усі без винятку комерційні па­пери є борговими, випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (за­стави). У певному сенсі комерційні папери є кредитними грошима й лише част­ково слугують для ін­вестування капіталу. З огляду на цільове призначення цін­них па­перів їх можна класифікувати на папери для інвестування, креди­тування і розрахунків за постачання та зобов'язання.

За ознакою дроблення цінні папери поділяють на роздроблю­вані й нерозд­роблювані.

Роздроблювані цінні папери являють собою цінні папери, номі­нальну вартість яких можна змінити (деномінувати), а нероздроб­лювані — цінні папери, номіна­льна вартість яких залишається не­змінною впродовж усього терміну існування па­пера. Деномінація — це зміна номінальної вартості всіх цінних паперів певного виду, що супроводжується або їхнім дробленням, або консолідацією. Спліт (дро­блення) акцій полягає в зменшенні номінальної вартості акцій певного випуску шляхом ділення на визначений емітентом коефіці­єнт. Кількість акцій збільшу­ється пропорційно цьому коефіцієнту, а загальна номінальна вартість випуску за­лишається незмінною. Кон­солідація (реверсний спліпі) — це зменшення кількості акцій певно­го випуску відносно первинної у відповідності до заданого коефіці­є­нта за одночасного збільшення вартості кожної акції на той самий коефіцієнт. Су­марна вартість акцій всього випуску за консолідації залишається незмінною. Іс­нують також безномінальні цінні папери.

Усі цінні папери (незалежно від решти їхніх ознак) можна розподілити на ринкові, які можна перепродавати, та неринкові, які дозволено продавати лише раз: емітент продає цінні папери інвесторові, який у цьому разі є не тільки пер­шим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не лише продавати, а й дарувати або за­повідати, що теж є однією з ознак їхньої класифікації.

Одні цінні папери мають вільний обіг, інші — обмежений, а треті взагалі не обертаються на ринку. Не всі цінні папери навіть з вільним обігом у деяких країнах можна переказувати за кордон.

За складом реквізитів і характером обігу цінні папери поділяють на основні й допоміжні. В основних цінних паперах зафіксоване основне майнове право або вимога, а допоміжні є підтверджен­ням додаткових прав, умов і вимог. Найти­повішим допоміжним цінним папером є купон, який засвідчує право його влас­ника на відповідні відсотки або дивіденди. Існують різні види купонної ставки: фіксована, плаваюча, зі збільшенням, нульова, мінікупон, оплата на вибір і змішані види. Купони можуть вільно обертатися на ринку незалежно від основ­ного цінного папера. Самі ж цінні папери утворюють дві групи — купонні та безкупонні.

За способом виплати доходу цінні папери групують так: цінні папери з фік­сованим платежем (облігації та привілейовані акції); цінні папери з плаваючою ставкою (наприклад, облігації з пла­ваючим відсотком, що залежить, головним чином, від облікової ставки); цінні папери, дохід від яких безпосередньо зале­жить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестицій­ні сертифікати).

Вирішальну роль у класифікації цінних паперів відіграють різ­новиди доходів. Наприклад, існують цінні папери, дохід від яких виплачують без застережень, а є такі, що ставлять виплату доходу в залежність від одержання емітентом прибу­тку тощо. Є цінні па­пери з одноразовою виплатою доходу та з постійною (бага­тора­зовою) виплатою. За черговістю виплати цінні папери можна по­ділити на першозаставні та загальнозаставні, а за ознакою відстро­чення виплати — з від­строченим доходом і без відстрочення. За­звичай виплату доходу здійснюють у грошовій формі, але мож­лива також виплата товарами (під цільові цінні па­пери).

Важливою ознакою цінних паперів є їхня здатність конверту­ватися, що слу­гує підставою для класифікації. Відповідно до за­конодавства України, конвер­тацією цінних паперів є вилучення емітентом з обігу й анулювання цінних па­перів певного виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого емітента.

За видами забезпечення цінних паперів їх підрозділяють на па­пери, випущені під заставу і під гарантію. Класифікують цінні па­пери за видом застави: емісія під нерухоме майно, під рухоме май­но, під фондові цінності, під майбутні податкові надходження, під доходи від проекту тощо. Залежно від виду гарантії цінні папери поділяють на гарантовані зобов'язання та реорганізаційні папери. На класифіка­цію цінних паперів також впливають різновиди відпо­відальності за виконання зо­бов'язань: індосамент і аваль. Індоса­мент— передатний надпис на зворотному боці документа, що за­свідчує перевідступлення права власності на документ. Аваль — письмове поручительство, яке сприяє підвищенню довіри до фінан­сових можливостей власника документа. Існує й більш узагальнене групування цінних паперів на забезпечені та незабезпечені.

Цінні папери також групують на цінні папери, які можуть ку­пувати будь-які особи (юридичні й фізичні), і папери, які можуть купувати лише юридичні особи, у зв'язку з чим створюються дві різні групи цінних паперів.

Існує поділ цінних паперів на ті, що реєструються, й ті, що не реєструються. За формою випуску: цінні папери, які підлягають приватному (без публічного оголошення) або відкритому розмі­щенню (з публічним оголошенням). За спо­собом розповсюджен­ня — безпосередньо розповсюджувані й розповсюджувані лише через дилерів. Залежно від наявності та видів їхнього випуску (відкли­кання) емітентом існує три групи цінних паперів: папери з можливістю викупу всього випуску, викупу частини випуску і взагалі без права викупу. Є цінні па­пери, які індексуються й не індексуються, корегуються й не корегуються, па­пери з дисконтом і без нього, ті, що оподатковуються, й неоподатковувані, на­віть такі папери, як платні (які купують), так і розповсюджувані без­платно (преміальні).

Вище було розглянуто загальні властивості цінних паперів, що визначають їхні інвестиційні якості відповідно до наведеної класифікації. Утім, головним завданням у процесі фінансового інвестування є оцінювання інвестиційних якостей конкретних видів цінних паперів, що обертаються на ринку цінних паперів. Така оцінка диференціюється за основними видами цінних папе­рів — акціями, облігаціями, ощадними сертифікатами тощо.

У 2001 р. ДКЦПФР було зареєстровано випусків цінних папе­рів на суму 22,616 млрд грн. На 1 січня 2002 р. загальний обсяг випусків цінних паперів становив 69,126 млн грн.

Як і попередніми роками, провідну позицію на ринку України серед фінан­сових інструментів за обсягами випусків посідають акції (рис. 2.2). У 2001

р. ДКЦПФР було зареєстровано 2504 випус­ки акцій на загальну суму 21,921 млрд грн, що на 6,427 млрд грн більше, ніж 2000 р.

Рис. 2.2. Структура зареєстрованих випусків цінних паперів у 2001 р. за видами

У 2001 р. в Україні використовували такий фінансовий інстру­мент як корпо­ративні облігації. Було зареєстровано 62 випуски об­лігацій на суму 694,32 млн грн, що майже вдвічі перевищує загальні випуски облігацій за всі попередні роки (за 1996—2000рр. обсяг випуску облігацій становив 339,515 млн грн). Це зумов­лено суттє­вим підвищенням інтересу з боку господарських товариств до випу­ску власних облігацій. До 1999 р. підприємства практично не корис­тувалися механіз­мом облігаційних позик через негативний вплив податкового законодавства й ви­сокі ставки на позикові кошти на кредитному ринку. Ухвалення в липні 1999р. За­кону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулю­вання ін­вестиційної діяльності» стимулювало випуск корпоративних облі­гацій і деяких інших цінних паперів.

2.2. Цінні папери іноземних емітентів. Депозитарні розписки: види і мотивація придбання. Ринок єврооблігацій і його інструменти

За умов глобалізації економіки та фінансів посилюється залу­чення інвести­ційних ресурсів на міжнародному фінансовому рин­ку. Цей ринок є конкурент­ним для позичальників і надзвичайно диверсифікованим, тому важливо визна­чити основні можливості залучення інвестицій на ньому. Необхідність такого залучення зумовлена обмеженістю внутрішніх інвестиційних ресурсів, яким притаманний незначний обсяг пропозиції за значних потреб, ви­соких відсотко­вих ставок та інфляційного тиску.

Тенденція до інтернаціоналізації фінансового ринку посилю­ється через транснаціоналізацію міжнародної економіки, що при­зводить до зростання мож­ливостей залучення інвестицій на між­народних фінансових ринках. Збільшення участі ТНК на націона­льному ринку сприяє зростанню мобільності капіталу, оскільки доступ до інформації про міжнародні фінансові ринки та до са­мих ринків полегшується.

На користь актуальності вивчення розвитку й функціонуван­ня міжнарод­них ринків свідчить нагальна потреба в альтернати­вних джерелах залучення коштів з боку українських суб'єктів господарювання. З цією метою уряд України ухвалив Державну програму приватизації на 2000-2002 роки, яка передбачала продаж пакетів акцій на міжнародних фондових ринках згідно із законодавством і нормами та правилами функціонування вказа­них ринків, зо­крема на підставі депозитарних розписок, адже можливість продажу самих акцій на західних ринках обмежена законодавством відповідних країн. Можна вважати, що випуск депозитарних розписок — це єдина можливість для держави ви­йти на ці ринки та інструмент здійснення приватизації за гро­шові кошти в Україні.

Механізм депозитарних розписок, коли розміщуються не самі акції, а права во­лодіння ними, з успіхом використовують багато країн світу.

Депозитарна розписка (depositary receipt) — це сертифікат, який випускають депозитарні банки США або Західної Європи. Він засвідчує володіння іноземними цінними паперами, які, своєю чергою, емітовані на внутрішньому ринку відповід­ної країни у вигляді простих акцій, тобто іноземний інвестор дістає можли­вість стати власником акцій будь-якої країни, отримавши розпис­ки на них.

Перші депозитарні розписки (DR) з'явилися в 1927р. вна­слідок того, що, відповідно до законодавства Великої Британії того часу, англійські цінні па­пери не могли залишати меж країни, а попит на ці цінні папери з боку амери­канських інвес­торів був великий. Саме для розв'язання цієї проблеми був ство­ре­ний новий фондовий інструмент — американські депозитар­ні розписки (АDR).

Уже у 1950-х роках котирування депозитарних розписок у США здійснила низка великих міжнаціональних корпорацій. По­чинаючи від 1980-х років надзви­чайно збільшилися пропозиції та продаж DR на ринку цінних паперів.

Останніми роками почали активно застосовувати глобальні та європейські де­позитарні розписки. Перші, крім доступу до ринку США, уможливлюють також вихід на фондові ринки Європи, на­томість останні — лише на ринок Європи.

Великі українські компанії намагаються вийти на західний фо­ндовий ринок, і, передусім, американський. Процедура допуску акцій іноземних компаній на ринок США доволі складна. Тому в багатьох випадках у США обертаються не акції іно­земних компа­ній, а так звані американські депозитарні розписки (АDR).

У 1995 р. найбільше залучення капіталу через механізм АDR, яке сягнуло 332 млн дол., здійснив Голдман Сакс для італійської компанії «Репсол Ес», а корпора­ція «Ейша Палп енд Пейпер» у квітні 1995 р. через розміщення розписок залучила 310 млн дол.

У тому самому році почали продаж своїх цінних паперів через механізм АDR російські емітенти. У проектах випуску було задіяно 15 російських компаній, серед яких 12 приватизованих підприємств, в тому числі АТ «Мосенерго», НК «Лу­койл», РАТ «ЄЕС Росії», АТ «Ростелеком» і 3 комерційні банки—- «Інком­банк», «АвтоВАЗбанк», банк «Менатеп». Найвдалішим прикладом виходу на за­хідний ринок капіталу є розміщення АDR на Нью-Йоркській фондовій біржі New York Stock Exchange (NYSE) Московським ВАТ «ВимпелКом» у листопаді 1996 р. Загальний обсяг реаліза­ції АDR при початковому розміщенні становив 127,4 млн дол., у тому числі чисті надходження «ВимпелКому» — 63,3 млн дол.

Наприкінці червня 2000 р. на NYSE пройшли торги цінними паперами ро­сійської компанії-- стільникового оператора стан­дарту GSM «Мобільні Теле­системи» (МТС). МТС стала першою після кризи 1998 р. російською компа­нією, що вийшла на цю бі­ржу. Довіра біржі до російських компаній невелика, однак під час торгів вдалося продати 15,4% акцій компанії. Виручка після сплати податків становила майже 305 млн дол.

За рахунок отриманих коштів російські підприємства змогли погасити забо­ргованість перед бюджетом, залучити великі інвес­тиції, поліпшити позиції на внутрішньому ринку цінних паперів, хоча Росія вже зіткнулася з проблемою міг­рації своїх акцій за кор­дон. Сьогодні обсяги торгів російськими депозитарними розпис­ками у 2,5 раза перевищують обсяги торгів на російському ринку цінних паперів.

Загалом кількість програм з випуску депозитарних розписок та загальний обсяг їх у світі зростає. На початок 1999 р. у світі було реалізовано близько півтори тисячі програм з випуску DR, а обсяг торгів лише на американському фондовому ринку переви­щив 500 млн дол. Крім приватних компаній, програми з випуску DR були реалізовані Великою Британією для приватизації своїх державних підприємств.

На сучасному етапі в Україні теж спостерігається зростання інтересу до за­рубіжних фінансових ринків, водночас існує інте­рес з боку іноземних інвесто­рів до українських підприємств. На­скільки узгодженими будуть інтереси обох сторін, залежить від політики держави в цьому напрямі.

На підтвердження зазначеного, 21 липня 1999 р. Кабінет Мі­ністрів України ухвалив постанову «Про забезпечення продажу пакетів відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних роз­писок на міжнародних фондових ринках», що затверджує по­ря­док продажу пакетів акцій. Згідно з Постановою, рішення щодо продажу ак­цій приймає Фонд державного майна України (ФДМУ) за згодою Кабінету Мі­ністрів України, причому пакет акцій не має перевищувати 10 % статутного фонду відкритого акціонер­ного товариства.

За чинним законодавством депозитарна розписка є докумен­том, який випускає іноземна депозитарна установа згідно із зако­нодавством відповідної держави на акції товариства. Постанова затверджує алгоритм продажу пакетів акцій ВАТ за участю збе­рігача, агента з розміщення, уповноваженої особи (радника) та інозем­ної депозитарної установи. Кожен учасник розміщення роз­писок виконує певні фу­нкції.

Зберігай. До початку здійснення продажу акцій товариств у вигляді DR. на міжнародних фондових ринках зазначені акції пе­ребувають на обліку у зберігача, який може бути комерційним банком або_ торговцем цінними паперами, які ма­ють ліцензію зберігача. Його визначають на конкурсних засадах у порядку, вста­новленому ФДМУ за умови, що зберігач працює на фінансо­вому ринку не менше двох років.

Радник. Він є юридичною особою й обирається за конкур­сом. Функціональ­ним призначенням радника є побудова схеми реалізації конкретного проекту розміщення DR на замовлення ФДМУ. Він також має проводити Road show («до­рожні шоу»), метою яких є презентація емітента потенційним інвесторам. Міжна­родні інвестори, як правило, спочатку «відкривають» для себе певний регіон чи країну загалом, а потім приймають рі­шення про інвестування коштів. Саме рад­ник визначає, на яко­му ринку, через який вид DR краще продавати акції, визна­чає орієнтовне співвідношення цін між DR. та акцією, витрати на реалізацію проекту. За українським законодавством, витрати на підготовку розміщення ак­цій у вигляді розписок покриваються з позабюджетного Державного фонду при­ватизації. Радник ви­значає іноземного депозитарія, українського зберігача й аге­нта з розміщення.

Агент з розміщення акцій — фінансова установа (група фінан­сових установ), яка, відповідно до угоди з ФДМУ, бере на себе зобов'язання щодо розміщення де­позитарних розписок. До його функцій належить знайти покупця. Він, власне, є андеррайтером, тобто інвестиційною фірмою або банком, що купує або організо­вує розміщення депозитарних розписок. Агентом з розміщення найчастіше є нере­зидент.

Іноземна депозитарна установа. Це фінансова установа, що здійснює випуск DR на акції товариства.

Як уже зазначалося, депозитарні розписки можуть бути глобаль­ними, європейсь­кими та американськими. Саме АDR є найпривабливішими для українських емі­тентів, бо стали універсальним ін­струментом, що полегшує рух капіталу і його доступ до цінних паперів емітентів, під які ці розписки випущено.

Про можливість розміщення АDR свідчить той факт, що нині Комісією з цінних паперів і бірж США (5ЕС) уже затверджено програми випуску DR на акції 14 українських емітентів, якими є «Азовсталь», «Дніпроенерго», «Укрна­фта», «Стірол», Нижньодніп­ровський трубний завод, «Центренерго», Полтавсь­кий ГЗК, Жи-дачівський целюлозно-паперовий комбінат, «Запорожтрансфор-матор», ММК ім. Ілліча, «Азот» (Черкаси), Сумське НЕЮ ім. Фрунзе, «Запоріжс­таль», «Укррічфлот», що має забезпечити посилення позиції цих товариств на ринках капіталу і диверсифікацію кола інвесторів.

Розглянемо, яким чином може випустити АDR українська компанія.

Спершу визначають американський банк — депозитарій. Сьо­годні з україн­ськими підприємствами працює лише Тhе Ваnk оf New York (ВNY). ВNY на­дає список призначених ним локаль­них зберігачів, зареєстрованих в Україні. На сьогодні це ІNG Ваrings, «Приватбанк», ПУМБ. На їхніх рахунках депону­ються цінні папери, під які в подальшому випускаються АDR. При цьому відношення однієї АDR до кількості цінних паперів чітко фіксується.

Далі документи для випуску АDR подають до Комісії з цінних паперів і фон­дових бірж США (SЕС).

Негативним є той факт, що процедурне в Україні існує лише реєстраційний порядок. Іншої процедури наразі не існує. Але та­ка практика поширена у світі, адже допущення на інші ринки, як правило, регулюють комісії, де розписки розміщені. Тобто пер­винним є ринок, а не емітент. Практика показує, що навіть емітен­ти інколи не знають, що на їхні акції випущено депозитарні роз­писки, які обертаються.

Залежно від того, хто є ініціатором випуску, розписки поділя­ють на спонсо­ровані й неспонсоровані, що є суттєвим у разі ви­бору процедури емісії АВК.

Спонсоровані розписки випускають за згодою між емітентом і депозитарієм. Банк, який випустив АВК, гарантує американсько­му інвестору виплату у дола­рах США всіх дивідендів компанії. Крім того, він надає інвестору одержані ним від компанії звіти. За свої послуги банк вимагає певну плату, яка покрива­ється за рахунок компанії, якщо АВК є спонсорованими. Наголосимо, що з то­чки зору американського інвестора депозитарні розписки повинні мати більшу дохідність порівняно з національними цінни­ми паперами.

Неспонсоровані АDR випускають з ініціативи інвесторів, і згода емітента цінних паперів, під які випускають розписки, не потрібна. Як зазначалося вище, у цьому разі первинним є саме ринок. За послуги банку платить сам інвестор з отриманих диві­дендів.

На американський ринок капіталу можна вийти з АDR. І рівня, II рівня, III рі­вня. Всі ці рівні потребують реєстрації, але при цьому різними є форма та якість наданої у SЕС (Комісія з цінних паперів і бірж США) інформації.

Програма першого рівня найпростіша й найдешевша. Ці роз­писки обертаються на позабіржових ринках США (NASDAQ)). Інформація, що надається SЕС, — мі­німальна, вона містить річ­ний звіт і подібна до тієї, що поширюється на внутріш­ньому рин­ку емітента. З українських компаній саме цю програму реалізує ВАТ «Укрнафта» спільно із ВNY. На жаль, АDR інших українсь­ких емітентів на амери­канському ринку не купують.

Емісія АDR II рівня має відповідати певним положенням 8ЕС щодо реєст­рації та звітності. Щорічний звіт складається у цілковитій відповідності до за­гальноприйнятих принципів і правил бухгалтерського обліку в США (GААР). Реєстрація дає змогу компанії-емітенту котирувати АDR народній з трьох го­ло­вних американських фондових бірж: Нью-Йоркській фондо­вій біржі (NYSE), Американській фондовій біржі (АМЕХ), де виникли АDR, або на біржі NASDAQ. Очевидно, емітент у цьому разі стає відомішим на ринку цінних паперів і, як на­слідок, його цінні папери мають більшу привабливість для інве­сторів. В Україні програму АDR II рівня поки що ніхто не відкривав, серед російських компаній можна назвати лише «Ростелеком».

АDR І та II рівня мають певні недоліки, адже продаються ли­ше наявні акції без проведення додаткової емісії, тобто залучити новий капітал емітент не може. Можна сказати, що ці АDR ство­рюють емітенту позитивний імідж, але реальних грошей не при­носять.

Саме АDR III рівня дають можливість залучити капітал шля­хом додаткової емісії акцій компанії. Емісію розміщують за ви­щою ціною, тож емітент може за­лучити більше коштів. Умови випуску таких АDR є найжорсткішими. По-перше, для реєстрації розписок у SЕС подають детальну інформацію про емітента, включно із фінансовими звітами за останні три роки, різні форми бухгалтерської звітності у стандартах GААР. По-друге, вартість публічного розміщення таких АDR приблизно 500 тис. дол. Тому такі програми мають можливість здійсню­вати лише компанії зі світовим ім'ям.

Вигода емітенту від розміщення розписок є очевидною. По-перше, це під­вищує імідж підприємства. Про нього дізнаються на західних фінансових ринках. По-друге, продаж депозитар­них розписок є серйозним сигналом для стратегічного інвесто­ра. Якщо підприємство продає депозитарні розписки, воно на голову вище тих, хто цим не займається. Саме у нього й потрі­бно вкладати кошти. По-третє, розписка на західному ринку коштує більше, ніж акція на внутрішньому. Якщо починають продаватися розписки, це автомати­чно зумовлює зростання цін на акції. Акціонери у цьому разі мають певні ви­годи для себе. Звичайно, сьогодні потрібно усвідомити, що не можна продати на Заході те, що не купується або не користується попитом на внутрішньому ринку.

Взагалі причина зростання інтересу американських інвесторів до іноземних ринків пояснюється вищими показниками дохіднос­ті впродовж останніх років порівняно з американським фондовим ринком. Міжнародні інвестори прагнуть диверсифікувати свої портфелі як у географічному відношенні, так і в галузе­вому, вод­ночас знижуючи показники ризику.

Переваги для інвесторів:

* депозитарні розписки є зручною формою здійснення інвес­тицій в акції іно­земних компаній;

* депозитарні розписки спрощують здійснення операцій і роз­рахунків за акці­ями іноземних компаній. Процедура проведення операцій і розрахунків за ними нічим не відрізняється від амери­канських і європейських цінних паперів;

* рівень витрат, пов'язаний з торговими операціями та збе­ріганням, ниж­чий, ніж у разі прямої купівлі акцій на іноземних ринках;

* установчими документами багатьох американських банків та пенсійних фондів передбачена заборона придбання іноземних цінних паперів. Разом з тим АDR визначаються національними цінними паперами США;

* АDR і, як правило, глобальні та європейські розписки номі-новані у дола­рах США. Виплати дивідендів за базовими акціями конвертуються у долари банком-депозитарієм. Ця властивість депозитарних розписок практично позба­вляє інвесторів проблем, пов'язаних з валютним обміном;

* Інвестиції у депозитарні розписки зазвичай знижують ризик
і збільшують дохідність;

* власнику депозитарних розписок не потрібна реєстрація в іноземного ре­єстратора, бо всі операції з перереєстрації здійснює банк-зберігач, який висту­пає номінальним утримувачем акцій, на які було випущено депозитарні розпи­ски;

* власник депозитарних розписок може укладати угоди купів-лі-продажу за межами країни емітента, що звільняє їх від сплати місцевих податків;

* необхідність реєстрації деяких видів АВК у SЕС і, як наслі­док, зростання цін на них забезпечує інвестиційну привабливість емітента;

* депозитарій допомагає інвесторові підготувати й надіслати в податкові ор­гани країни компанії-емітента необхідну документа­цію для запобігання по­двійному оподаткуванню відповідно до двосторонніх міжнародних угод;

* у випадках, коли інвестор володіє правом голосу, він прий­має участь у зборах акціонерів, перебуваючи у своїй країні.

Невід'ємною складовою фінансового ринку є ринок єврооблі-гацій, або єв­робондів, що активно розвивається разом з усією сві­товою системою.

Єврооблігація — це облігація, випущена емітентом у валюті іншої країни. Найчастіше облігації випускають у доларах США емітенти не зі Сполучених Штатів. Торгують єврооблігаціями переважно на європейських ринках. Біль­шість угод (3/4 укладе­них у світі) з ними проводять через фінансові центри Лондона, Гонконгу, Сінгапуру, низки країн Карибського басейну, а також, ме­ншою мірою, Нью-Йорка й Токіо.

Обсяги торгів єврооблігаціями у світі перевищують 1,2 трлн дол. на квартал. Ринок цих облігацій дуже привабливий, бо тут будь-яка країна або компанія може позичити «дешеві» гроші (прийнято вважати, що на цьому ринку найниж­чий рівень ставок).

Офіційний статус єврооблігацій визначає Директива Комісії європейських спільнот від 18 березня 1998 р. № 89/297/ЄЄС, що регламентує порядок пропо­зиції нових емісій інвесторам на єв­ропейському ринку.

Єврооблігації мають такі характерні особливості:

* розміщуються одночасно на ринках кількох країн на відміну від «інозем­них» облігацій, які випускають нерезиденти на внут­рішньому ринку однієї країни;

* валюта єврооблігаційної позики не обов'язково є національною
грошовою одиницею не лише для позичальника, а й для кредитора;

* розміщення здійснює емісійний синдикат, в якому зазвичай
презентовано банки, зареєстровані у різних країнах;

* емісія єврооблігацій порівняно з іноземними облігаціями знач­ною мірою під­лягає регулюванню з боку держави, грошову одини­цю якої використовують як валюту позики, а також інших держав;

* випуск паперів і їхній обіг здійснюються за правилами і стандартами ри­нку (наприклад, розрахунки за угодами проводять че­рез клірингові системи Euroclear i Cedel);

* єврооблігації – це зазвичай цінні папери на пред'явника; вони можуть випускатися в документарній і бездокументарній формах. Істотна частина їх емітується без надання застави (за­безпечення); крім того, жодних обмежень на використання кре­дитних ресурсів не існує;

* доходи виплачуються власникам єврооблігацій у повному обсязі, без стя­гнення податку «у джерела» в країні емітента (ця обставина є нехарактер­ною для звичайних інструментів із фіксо­ваними доходами, що бертаються на внутрішніх ринках більшості європейських країн).

Розміщення випусків єврооблігацій може здійснюватися у кіль­кох формах:

1) повністю гарантований андеррайтинг (гарантоване розмі­щення), коли ба­нки, які розміщують емісію, дають гарантію ви­ купити у позичальника весь випуск на дату закриття угоди (іноді дається не повна, а часткова гарантія такого викупу);

2) банки зобов'язуються докласти максимальних зусиль для
продажу облігацій, але не дають жодних формальних зобов'язань
щодо викупу емісії за рахунок власних коштів;

3) «все або нічого» — ця форма розміщення передбачає відзив
випуску, якщо не вдається продати його цілком.

Існує низка механізмів реалізації гарантованого андеррайтин-гу. За одним з них, емітент і головний банк заздалегідь фіксують усі основні умови угоди: об­сяг випуску, термін погашення, ку­понну ставку і ціну придбання облігації. Крім того, обов'язково визначають тривалість дії такого зобов'язання, а також умови, за яких воно може бути порушено.

Основним чинником ціноутворення єврооблігації слугує якість кредиту відповідного позичальника, тобто ймовірність не­виконання ним своїх платіж­них зобов'язань за позикою. Саме премія за ризик невиконання зобов'язань пе­редусім і визначає рі­вень спреда облігації до базового орієнтира, що прийма­ється за «еталон надійності», тобто за вкладення з мінімально можливим кре­дитним ризиком.

Основним чинником дохідності єврооблігації є ліквідність цінного папера. Чим вище кредитна якість облігації, тим більше значення (за інших рівних умов) матиме для інвестора чинник лік­відності.

Вважається, що збільшенню ліквідності цінних паперів спри­яють такі характе­ристики:

1) високий кредитний рейтинг і наявність кредитної історії у емітента;

2) значний обсяг випуску;

3) значне поширення облігацій на ринку;

4) стала підтримка ринку з боку маркет-мейкерів і/або емітента;

5) максимально проста структура випуску без додаткових не­ стандартних якос­тей;

6) наближення термінів погашення.

В Україні випуск облігацій набрав чинності після прийняття змін до Закону «Про цінні папери і фондову біржу» у червні 1999 р. За­вдяки затвердженим тоді поправ­кам з'явився новий вид фінансових інструментів — облігації зовнішніх державних позик України.

Згідно зі ст. 14.1 зазначеного Закону, «облігації зовнішніх дер­жавних позик України — цінні папери, що розміщуються на між­народних та іноземних фондо­вих ринках і підтверджують зобов'­язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх но­мінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій».

Вони випускаються відсотковими, дисконтними, можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу.

5 жовтня 1995 р. з метою проведення реструктуризації за­боргованості Мін­фіну України Російському АТ «Газпром» за постачання природного газу був прийнятий Указ Президента України «Про випуск облігацій зовнішньої по­зики України 1995 року» № 912/95. Загальний обсяг емісії становив 1,4 млрд дол. (табл. 2.2). Проте внаслідок високої недоїмки російської ком­панії перед бюдже­том їй довелося продати облігації. Насампе­ред облігації були запропоновані ба­нкам, у яких «Газпрому» належали великі пакети акцій. Сьогодні українські об­лігації, випущені замість так званих «газпромовок» після реструктури­зації у 2000 р., коштують приблизно 77 % від номіналу й при­носять 11 % річних у до­ларах. Експерти вважають, що в плані дохідності вони є найідеальнішими папе­рами. Підтвердженням цього є те, що західні банки не продають українські облі­гації, а тримають їх у себе до самого погашення й не припиняють ро­боту зі збі­льшення своїх пакетів.

Таблиця 2.2

«СХІДНА» КРЕДИТНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Показник	Умови емісії
Сума боргу	1,4 млрд дол.
Номінал облігацій	5 тис. дол. (280 тис. облігацій)
Купонна ставка	8,5 % річних
Особливості випуску	10 серій облігацій по 4 транші у кожній серії на суму 35 млн дол.
Терміни погашення	Щоквартально від 21 червня 1997р. до 21 червня 2007 р.
Генеральний платіжний агент	НБУ
Платіжний агент	АКБ «Україна»
Відповідальний депозитарій	Національний резервний банк

Україна реалізувала ще кілька проектів з випуску боргових зобов'язань зовніш­ньої позики. Вони мали назву фідуціарних по­зик, а їхніми лід-менеджерами були відомі західні банки й інвес­тиційні компанії. Лід-менеджер випускав на міжнарод­ному ринку власні зобов'язання, що були похідними від зобов'язань України, і одержував свої комісійні. Наприклад, банк ІNG-Україна випус­тив ING-bonds (хе­джовані облігації) на суму 153 млн дол., фор­мально номіновані у гривні, однак ви­плати були прив'язані до долара.

Таким чином, зовнішні зобов'язання України попервах були іноземними цін­ними паперами, які в подальшому були конверто­вані в українські єврооблігації. Легального статусу вони набули на початку 2000 р., після реструктуризації, коли Україна зробила офіційну пропозицію власникам облігацій обміняти їх на єврооб­лігації. Для початку випуску нових облігацій було ухвалено по­станову КМ Укра­їни «Про випуск облігацій зовнішньої держав­ної позики 2000 року» від 11 лютого 2000 р. № 360.

Слід наголосити, що від часу здобуття незалежності Україні не вдалося ціл­ком погасити жодної публічної зовнішньої позики. Подеколи позики рефінансува­лися фактичним пролонгуванням, іноді кредитори мусили погодитися на реструк­туризацію забор­гованості, одначе Україні жодного разу не був оголошений де-фолт, а західні інвестори відносно неї не зверталися із судовими позовами (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

«ЗАХІДНА» КРЕДИТНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Інструмент	Номінал	Дата ви­пуску	Дата по­гашення	Купон, %	Організатор	Статус позики
Ukr'1998 А	$ 450 млн	Серпень 1997р.	Серпень 1998 р.		Nomura	Погашена через розміщення (3)
Ukr'1998 В	$ 109млн	Жовтень 1997р.	Жовтень 1998 р.	—	Chase	Пролонгована з пе­ре­оформленням у (8)
ING Ukr' 1999	$ 163 млн	Вересень 1998р.	Червень 1999р.		ІNG	Переоформлена У (4)
UkrDЕМ'2001 (1)	DМ 750 млн	Л Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:   1234567  Сейчас читают про: Культура Древней Руси 9-12 вв. Значение принятия Русью православия в формировании культуры и ментальности русского народа Определение конфигурации сердца, размеров поперечника сердца и сосудистого пучка Причины чеченской войны Взаимодействие аллельных и неаллельных генов. Явление плейотропии Общая экономико-географическая характеристика США Внутренние и внешние функции государства Самый сильный аргумент, почему эволюция человека не могла быть  Моим самым блестящим успехом была моя способность убедить мою жену выйти за меня замуж. © Черчилль ==> читать все изречения... 7147 7093 Понравился сайт? Поделись им с друзьями: