Власники земельних ділянок і землекористувачі мають право:
1) самостійно господарювати на землі;
(Пункт 2 статті 39 виключено на підставі Закону N 3179-XII
(3179-12) від 05.05.93)
3) власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і
доходи від її реалізації;
4) використовувати у встановленому порядку для потреб
господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні
копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також
експлуатувати інші корисні властивості землі;
5) зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші
будівлі і споруди за погодженням з сільською, селищною, міською
Радою народних депутатів. Зведення на орендованій земельній
ділянці приміщень виробничого і невиробничого призначення, у тому
числі житла, орендарі погоджують з сільською, селищною, міською,
районною Радою народних депутатів, іншим орендодавцем;
6) власності на посіви і посадки сільськогосподарських
культур і насаджень;
7) одержати від нового власника землі, землекористувача або
місцевої Ради народних депутатів компенсацію за підвищення
родючості грунтів у разі вилучення або добровільної відмови від
земельної ділянки.
Громадянин України, якому земельна ділянка належить на праві
приватної власності, може укладати договір застави з кредитною
установою. (Статтю 39 доповнено частиною другою згідно із Законом
N 3179-XII (3179-12) від 05.05.93)