Свято народної української пісні

Ще Григорій Сковорода учив пізнавати свій народ і в ньому самого себе. Протягом багатьох століть український народ боровся за свою незалежність, за свою культуру, за своє право бути народом. І рідне слово та народна пісня не дали йому загинути. Пісні донесли до нас із сивої давнини культуру і самобутність наших пращурів. Все життя українця: від колиски і до самої смерті супроводжується піснею. Такі вже ми є: співаємо у великій печалі і в годину душевного піднесення.

З дитинства співаєте і ви. Спочатку дитячі пісеньки, веснянки, щедрівки, колядки – все це наше духовне багатство.

Дні дитинства, наче плин води,

Проліта дитинство, так у спадок

Зостається материна пісня, повна згадок,

Пам`ять зостається назавжди.

Тож на сьогоднішньому святі української народної пісні для вас співає лауреат міської літературно-мистецької премії ім. І.Нечуя-Левицького народний вокальний ансамбль “Калина” Білоцерківської міської ЦБС худ. керівник Олександр Давиденко.

(Укр. нар. пісня “Гуляє козак весілля”.)

Українська пісня! З давніх-давен пісня виражала радість і смуток, сподівання і мрії про майбутнє. Народна пісня – дорогоцінне надбання народу, нев`януча краса його духовності. Хто не був зачарований нею?

Багато прислів`їв і приказок витворив наш народ про пісню:

Пісня – то душа народу

Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину.

Хто співає, той журбу проганяє.

Найдорожча пісня з якою мати колисала.

Українська пісня... Ніжна, лірична, весела, жартівлива, сумна – вона викликає в душі людській найскладніші, найглибші почуття і прагнення всього, що є кращого в людині, що підносить її до вершини людської гідності, до людяності, до творчості.

Наша пісня живить український дух! Доки живе пісня, доти живе і народ.

Пісне! Велична рідна пісне!

В тобі є все: і древня наша слава,

Володимира хист і мудрість Ярослава,

І наших прабатьків ворогування злісне.

І Богдана розвага,

І Богуна відвага

І Дорошенка розум, і хитрощі Мазепи,

І гомін гір, і блискіт зір,

І шум лісів, і розмова степу.

І материна любов, і жар палкий кохання

За свободою жаль і мрії про свободу.

І весь наш біль, всі наші сподівання.

Ти – дзеркало душі. Країни та народу!

(“Ой ти, місяцю”- укр. народна пісня)

Багата і образна символіка української народної пісні: хлопця називали соколом, місяцем, серденьком, орлом сизокрилим, голубом. А дівчину закохану в образі зозулі, зіроньки, калини – символу вроди і кохання.

Микола Гоголь говорив, що дзвенить піснями Україна, бо народні пісні для України – все: і поезія, й історія, і батьківська могила. Яке ж це диво-дивне – народна пісня. І яку силу таїть вона в собі! Через усі війни, злидні й поневіряння пісня залишається жити. Вона нездоланна й безсмертна, як народ, що її породив.

Україна моя починається,

Там, де туга моя кінчається.

Край дороги, як пісня чаїна,

Починається Україна.

Україна моя починається

Там де доля моя усміхається

І як пісня, як спів солов`їний, не кінчається Україна

(пісня -“Очі сині та сині...”)

Пісні, які склав народ, передаються із уст в уста і називаються народними. Вони дуже різноманітні за своїми жанрами: трудові, обрядові, календарні, колискові, весільні, похоронні, історичні, баладні, козацькі, чумацькі тощо... Народна пісня землі української – це насамперед її історія, невмирущість душі народної, це глибинний світ життя, світ надій і сподівань.

Розповідають, що якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Обдарувавши усіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину, одягнену у вишиту сорочку, а руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові – вінок з калини.

– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

– Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, вороги знущаються з люду.

– Чого ж ти не підійшла до мене? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю? – Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її: “Є у мене неоцінений дар, який прославить тебе на цілий світ. Це – пісня”. Узяла дівчина – Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому із ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

Такого сплеску в музиці і слові

Вогню такого не передаси,

Нічим, крім пісні, посестри любові,

Криниці невичерпної краси.

Буває пісня тугою налита,

І туга душу наскрізь пропече

Бува така, що наче серед літа

Срібляста річка в синю даль тече.

Вона – любов, вона – печаль і втіха

Жива вода на виразки душі

Поки живе – убереже від лиха

Понад стежками тихі спориші.

То вже здавен:

Лиш пісню розпочни –

Її підхоплять, аж у полі тісно...

Вкраїнський хліб тому такий смачний,

Що він завжди замішаний на пісні.

(пісня - “Як служила я у пана”)

Колискова пісня... Скільки їх створив народний геній! Мати для кожного з нас, то символ усіх людських вартостей.

Матері... Все життя вони дивляться нам у слід, навіть коли їх не стає. Стоять і дивляться. І бажають нам життя і щастя. І пісня наша від матерів.

Сьогодні в Києві “Просвіта” робить великий вечір по вшануванню матерів, адже у неділю відзначали День матері.

(Укр. нар. пісня “Летіла зозуля”.)

Котилась ніжно – тепла пісня

І голос лагідно тремтів...

Ми із тієї пісні вийшли

На сто доріг, в полон світів.

Пішовши з рідного порога,

У сонячні й негожі дні

Ніколи не мина нас

Мамина підмога

Проспівані тобі її пісні.

Є декілька легенд про те, чому український народ співучий. А я розповім вам ще одну притчу про те, як народилася пісня. Дівчина пустила косу в ніч, набрала в пригорщі роси і напоїла місяця. Тоді відчула, як спадає з неї одяг і голе тіло перетворюється в пісню, що тужливо обвивається навколо коханого. З ніжності, жертовності, терпеливого її серця і народилася пісня.

Душа народу не вмре ніколи

Вона живе у пісні чарівній

Усмішка щира й сльоза джерельна

Найвища, мабуть, нагорода їй.

(пісня - “Я щаслива зроду”)

Нашу пісню називають солов`їною. І кажуть, що солов`ї навчилися співати в українців. Ось послухайте цікавий переказ. Колись солов`ї не жили в Україні, літали по всьому світу, збираючи пісні для індійського царя, у саду якого вони жили. Залетів якось один соловей на Україну і сів спочити у якомусь селі. На той час всі люди були у полі і не було чути ні музики, ні пісень. “Що то за люди живуть тут?” – подумав соловей. Настав вечір, люди поверталися з поля додому і ожила в полі, на сільських вулицях пісня. Соловей теж заспівав свою і звеселив людей. Забувши про втому, вони так заспівали, що зачарували піснями солов`я. Полетів соловей до царського саду і там заспівав українські пісні так, що цар втратив спокій і звелів лише йому співати у своєму саду. Зачудовані солов`ї полетіли весною на Україну, щоб висиджувати пташенят і слухати най чарівніші в світі пісні.

Погасли кострища стоянок

У землю пішли племена

Забрали в холодні кургани

Сокири, мечі й письмена.

Стьмяніли браслети і гребні,

Розпались намиста разки,

Що їх одягали древні

Смагляві юні жінки.

Та може мені здалося –

А час не все переміг.

В пута тяжкі клинописні

Закована з давніх-давен

В степу оживає пісня

Давно занімілих племен.

(пісня - “Чом ти не прийшов”)

Народна пісня – голос невсипущий

Душі людської – вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний

Не вийде з всюди сущого життя.

(пісня - “Ти до мене не ходи”)

І невмируща пісня понад часом лине

І тільки пісня... – пам`яті ясна. –

Народу нашого свічадо спадкоємне

Крізь тьму віків горить і не згаса

Людського духу вогнище священне.

(пісня - “Були в мене у коморі”)

Хочеться, щоб наша рідна пісня, легка, як сон, примарна, ніби щастя, сонячна, неначе мрія зігріла ваші серця, захопила, оповила веселковими барвами, що ними мріють весни, плаче осінь, марять зими і кличе літо.

Пісня українська – дивовижний скарб

Пісня українська – таїна...

Теплий легіт хвиль душу доторка,

Манить невідомістю глибина...

(пісня - “Перелаз”)

Народна пісня...

Забували її, пригадали її,

І до пісні життя повернулось.

Десь луною озвались вечірні гаї,

Десь до серця дівка пригорнулась.

(пісня - “Якби в бору не цвіла калина”)

О пісне! Від народу кров і плоть

Ти узяла, щоб лиш йому служити.

Тебе ніхто не може побороть,

Бо вільний дух твій – правдою новий.

(пісня- “Мамина сорочка”.)

Затремтіли струни у душі моїй...

Ніжна-ніжна пісня задзвеніла в ній...

Що ж то їх торкнулось? Чи проміння дня?

Чи журба і радість, і любов моя?

Пісня... вона народилася з любові до цілого світу, бо з любові до спілого вітру, до рідного слова, до зір, із туги та журби, з любові до цілого світу, бо з любові виросла мудрість людини! Тож, зустрічаймось! Вітаймося словом! Погляд в погляд! На руку-рука! Ми приходимо в світ для любові, все, що інше – неправда гірка!

(пісня - “У добру годину”.)

Святість і вічність дарують українські пісні. Такі пісні ніколи не втратять шани і голосу не загублять свого.

Не пісня, а диво веселкове

Насотане віками.

Без пісні з рідним словом

Затвердне й хліб на камінь.

Музика згасне, а серце

Хай дзвенить піснями,

Щоб душі Ваші відкрилися добру!

Сценарій свята «Мово рідна, слово рідне

На сцену виходять ведучі - хлопчик і дівчинка в українських костюмах з

хлібом і сіллю на вишиваному рушнику.

Дівчинка.

Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Хлопчик.

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.

Для людей відкрита хата наша біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

(Під музику в зал заходять учні, одягнені в український одяг).

Хлопчик. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.

Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір'я, по якому бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна — це наша Батьківщина.

Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, то ж давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову.

Україна — золота чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. Учень.

Люблю тебе, моя Вітчизно мила,

Твої поля і небо голубе,

Бо ти дала мені малому крила,

Та як же не любить мені тебе!

2-й учень.

Люблю тебе я, мила Україно!

І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

Я буду вчитись в школі на «відмінно»,

Щоб мною ти пишатися могла!

Ведуча. Синів і дочок багатьох народів

Я зустрічав, які перетинали

Гірські й морські кордони, на подив,

Багато бачили, багато знали,

Я їх питав із щирою душею:

- Яку ви любите найбільше мову?

-І всі відповідали:

- Ту, що нею

Співала мати колискову.

1. Звуків дуже є багато,

У природі все звучить:

Свище вітер, грім завзято

В темнім небі гуркотить.

Навесні співає пташка,

І струмочок жебонить.

Джміль гуде, дзвенить комашка,

Все по-своєму звучить!

2.Звуки всі пізнати можна,

Хоч багато в світ їх.

Розбере дитина кожна,

Де тривога, сум чи сміх.

Але звуки ці - немовні:

Стукіт, грюкіт, шелест, свист.

Хоч приблизно та умовно

Ними скаже щось артист.

Ведучий. А чи завжди люди вміли розмовляти? Чи спілкувалися вони між собою за допомогою мови? Про це можна довідатись, заглянувши у наше далеке-далеке минуле.

Ведуча розказує легенду про виникнення писемності.

Знайте всі, мої шановні,

Не забудьте це, бува:

У людей є звуки мовні,

Що складаються в слова.

Звуки зібрані у слово,

Ще в далеку давнину

Утворили рідну мову,

Українську, чарівну.

А щоб ми все зрозуміли,

Щоб могли багато знать,

Звуки букви нам створили,

Щоб писати і читать,

Їх взяли, пошикували,

Щоб нікого не згубить.

Та абеткою назвали

-Ось її нам треба вчить.

Ведуча. Багато століть пройшло, доки люди звикли до письма, доки запам'ятали, що як називається.

Наше слов'янське письмо - знайомі і звичні літери абетки - пройшло довжелезний шлях, поки дійшло до нас. На нашу землю ця азбука прийшла тисячу років тому. Увесь час вона змінювалась, аж поки не стала такою, якою ми сьогодні користуємось. Важко навіть сказати, скільки людей протягом століть доклали зусиль, щоб сьогодні ми з вами могли читати і писати. Та не завжди мова вільно могла звучати і розвиватися в Україні.

«Інсценізація «Дівочі вечорниці»

1-дівчина. Дівчата, а ходімо на пагорб на вечорниці, я покажу вам, що купив мені батько.

2-дівчина. Добре тобі, Оксано, батько й до школи віддав і книги гарні купує. А я хоч і хочу, та немає за що вчитися.

3-я дівчина. Не сумуй. Не одна ти не вмієш читати і писати. Та що вдієш, що батьки наші бідні, ледь хліба та каші вистачає на зиму, та й пан погано гроші платить.

4- дівчина. А в мене не те що книг, чобіт на зиму немає. Буду сидіти в хаті, бо як же босій по снігу ходити.

5-дівчина. Давайте краще заведемо нашої української, доки наглядач не побачив, що ми без роботи сидимо, а сонце ще не сіло.

(Звучить українська пісня)

Наглядач. А што ето ви здєсь бездєльнічаєте? Ану бистро работать, а то не защітаю день. Разоралісь своімі холопскімі пєснямі. Лучше би наш, благородний язик учілі, панській.

Ведуча. Історія кожного народу має героїчні й трагічні, щасливі й нещасні сторінки. На долю України випали великі поневіряння: турецько-татарські орди, польські феодали, російський царизм хотіли поневолити наш народ. Забороняли мати власну історію, культуру, мову. Ось кілька сторінок «Скорботного календаря української мови».

Ведучий. 1720 рік - російський цар Петро І забороняє друкувати книги українською мовою.

Ведуча. 1775 рік - зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

Ведучий. 1862 рік - закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури, заборонено видавати книжки українською мовою.

Ведуча. 1908 рік - вся культурна, освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.

Ведучий. 1938 рік - сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння українській мові.

Ведуча. 1989 рік - видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на другий план, що позначається ще й сьогодні...

5. Я - син України-неньки!

Українцем я зовуся,

И тою назвою горжуся!

По вкраїнському звичаю

В мене вдача щира й сміла,

І відвага духа й тіла,

І душа моя здорова,

Українська в мене мова.

6. Солов'їну, барвінкову,

Колосисту - на віки –

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, -

Бо ж єдина, так, як мати,

Мова в кожного із нас!

7. Мова кожного народу

Неповторна і своя;

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші - трелі солов'я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Пісня «Наша мова»

8. Зневажати мову мамину - біда,

Котра пустими зробить наші

Душі. І ми нащадкам зможем передать

Лиш те, що корені калини сушить.

Зневажати мову - зрадити себе,

А зрадників хто може поважати?

І стане чорним небо голубе,

Вмиратиме у муках рідна мати.

9. О, не згуби свого народу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співочого народу,

Що був, і є, і буде у віках.

Ведучий. Та й тепер дехто не дуже хоче поважати і шанувати свою мову: перекручують слова, розмовляють такою мовою, якої не існує в світі.

Інсценізація «Зустріч друзів»

Прибігає одного разу Василько до Михайлика і каже:

Василько. Пашлі надвір. Там такі класні сорєвнованія.

Ведуча. Михайликові хотілося виправити товариша, але побоявся, що той образиться, і не поправив.

Михайлик. Ходімо.

Василько. Ти за кого будеш боліти?

Михайлик. Та, напевно, за своїх уболіватиму.

Наталка. Пацани! Подождіть мене. Подивіться, який у мене гарний цвіток для побєдітєля!

Ведуча. Михайлик аж на обличчі змінився, але знову не захотів образити друзів.

Михайлик. Слухай, Васильку, а твої батьки у відрядженні?

Василько. Да. А чьо ти хотів?

Михайлик. Та хотів попросити у твого тата один підручник. А коли вони повернуться?

Василько. Да на неділі.

Михайлик. Ти знаєш, я ніколи не міг збагнути, де ти таку мову вивчив, чи курси якісь закінчив. Мені соромно, що мій друг не поважає своєї мови, калічить її. Задумайся, Васильку, в якій країні ти живеш (Йде від друзів).

Наталка. Ну і двоюшнік ти, Василько. Навчись говорити.

Василько. А ти сама як розмовляєш: двоюшнік, цвіток. Де ти таких слів набралася?

Наталка. Злий ти, піду до Михайлика. (втікає).

Василько. Наташко, зачекай. Я ж не хотів тебе образити.

Ведучий. Кожна людина, яка поважає себе, країну, мову, не буде калічити своєї мови, бо вихована людина говорить грамотно і красиво, навіть про найбуденніші речі, бо мова не ділиться на святкову й буденну.

Учень. Як хочеш, друже, шану всюди мати,

Навчися рідну мову шанувати.

Вона - твоє обличчя, твоя доля.

На це була свята Господня воля.

Ще в давнину признав її весь світ,

Та скніла у неволі тьму століть.

Тепер вона розкута і підмоги

Від нас чекає, щоб звестись на ноги.

Учень. У світі дитині не можна без слова,

Без ласки, любові і без доброти.

Не можна прожити дитині без мови

І без спілкування не можна зрости.

Щоб в світі людиною справжньою встати,

Дитині потрібні турбота й тепло.

Їй треба щодня між людьми виростати,

Щоб все у дитини чудово було.

Якщо ж виростає дитина з вовками,

То так, як і вовк, себе буде вести.

Ніколи не стане вона поміж нами,

Ніколи людиною їй не зрости.

Учень. Українська мова промениста,

Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

Багата, як земля, джерельно - чиста,

І тепла, наче мамина рука.

Я вчуся нею гарно розмовляти,

Читаю вірші і пишу слова,

Бо рідну мову треба добре знати.

Вона чудова, ніжна і жива.

Учень. Вона дзвенить у срібному джерельці,

У дивних квітах, у дзвінкій росі.

Вона живе й співа в моєму серці,

Її ми дуже любимо усі.

Моя чарівна мова промениста,

Вона у пісні й казочці звучить.

Найкраща в світі рідна і барвиста,

А як без неї на Землі прожить?

Учень. В нас, українців, - українська мова!

В ній найсвітліші, лагідні слова.

Й матусі ніжна пісня колискова,

Як сонечко, нас щедро зігріва.

Є в нашій мові слова пречудові:

Гарні звертання, слова-привітання.

Треба їх добре нам пам'ятати

І повсякденно у мові вживати.

«Доброго ранку!» і «Доброго дня!» -

Не забувай говорити щодня.

А як збираєшся спати лягати,

Не забувай «На добраніч!» сказати!

Учень. Ще коли навіть дитятко в колибі,

Мама навчає казати «Спасибі!»

Слово подяки завжди пам'ятай,

«Дякую!» - слово частіше вживай!

Учень. Слово чарівне відкриє нам казку.

Лише скажи тепло й ніжно –

«Будь ласка! «Прошу», Пробачте» і «Будьте здорові!»

Музика лине у кожному слові,

Ще й усміхнися при цьому чарівно.

Все, як у казочці, зміниться дивно.

Настрій поліпшиться, стане приємно,

Кожен до тебе всміхнеться взаємно.

Учень. До гарного слова нам треба звикати,

Щоб мова була як дзвінке джерело.

Подумай сім раз, перед тим як сказати,

Щоб слово твоє людям радість несло,

Щоб чарами ніжними слово дзвеніло,

Напоєне ласкою завжди було.

З добром і любов'ю від серця летіло

Й до іншого серця зі щирістю йшло.

Ведучий. Учися, мій друже

Відмінником будь,

Люби і поля, і діброви!

І де б ти не був, де б не жив, не забудь

Своєї вкраїнської мови.

Ведуча. Любіте нашу рідну мову,

Беріть до зброї гостре слово.

Ні. Не забули ще слов'яни

Шевченка заклик полум'яний.

О милозвучна наша мова!

О пісня мами колискова!

Тараса невмируще слово!

О рідна українська мово!