У сучасній світовій економічній думці загальновизнаним є поділ економічної науки на позитивну і нормативну. Питання про розвиток політичної економії (економічної теорії) щодо співвідношення двох її складових — позитивної та нормативної — розглядалося у працях багатьох відомих учених-економістів. "Позитивну науку можна визначити як сукупність систематичних знань, віднесених до того, що є, — зазначав учений, — а нормативна або регулятивна наука — як сукупність систематичних знань, які належать до того, що має бути, і тому їх предметом є ідеальне, як щось відмінне від дійсного".
На думку Дж.Н. Кейнса, основна мета позитивної економічної науки полягає у пізнанні сутності економічних процесів, головне завдання нормативної економічної теорії — у розробці економічно повинного, певних принципів і методів, котрі б ідеально регулювали функціонування економічної системи.
Тобто позитивна економікс вивчає те, що є, тоді як нормативна виражає суб'єктивні уявлення про те, що має бути. Позитивна економікс досліджує фактичний стан економіки; нормативна визначає, які конкретні умови або аспекти економіки бажані чи небажані"1. Розрізнення позитивної і нормативної складових історії відкриває додаткові можливості для ліпшого, тобто ширшого і глибшого, з'ясування питань історико-економічних наук у навчальному курсі "Історія економіки та економічної думки". Дослідник історії економіки й економічної думки, як і теоретик, не може повністю звільнитися від суб'єктивних оціночних суджень. Проте він має прагнути до максимальної об'єктивності та вміти розрізняти науковий аналіз від оціночних ідеологічних суджень. "Завдання історика економічної думки, — зазначає М. Блауг, — показати, як певні переконання ведуть до різних видів аналізу, а потім поставити запитання, чи зберігає цей аналіз своє значення, якщо його звільнити від ідеологічного підґрунтя".
|
|
6. характеристики мікросистеми як субєкта ринкових відносин Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросис-тема. Оскільки мікросистема — це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин. До основних суб'єктів мікросистеми належать: а) домогосподарства. Це група людей, які об'єднують свої дохіди, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої дохіди, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікро-економічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію; б) підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття "підприємство" у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України "Про підприємства". Якщо Для ^законодавця важливо, щоб підприємство було ов язково юридичною особою, пройшло державну Реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономіч-их проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку; в) держава.
|
|
У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя. Дослідник мікросисте-ми абстрагується від того, що держава — власник значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.
Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнювальним словом "земля". Підприємницькі здібності — це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.
Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:— обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це означає не те, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх умовах. Збільшення залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають внаслідок обмеженості ресурсів;— взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вирити екскаватором, затративши незначну кількість праці, чи лопатами вручну, на що потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці — взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.
|
|
7. основні субєкти мікросистеми:споживач виробник. Модель циркулюючих потоків Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який грунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій. Ринковий зв'язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмінні риси: — рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв'язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер; — використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв'язок. Основні правила, якими керуються учасники обміну, такі: 1) обмін має приносити зиск; 2) кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї; — повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода — це один бік ринкового становища суб'єкта, то повна самовідповідальність — інший. Коли економічний суб'єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам має відповідати за свій вибір.Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей. Наочна схема кругообігу товарів і грошей допоможе краще уявити ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато V чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олі-гополії та чистої монополії. Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів (насамперед споживача та виробника), так і системи в цілому. З'ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми — головне завдання мікроекономіки
|
|