(5-ий тиждень Посту)
· Стихира
Благодатний час настав – преславний день посту засіяв. Поспішаймо, браття, очиститися, щоб бездоганними з’явитися перед Творцем, і стати учасниками його краси молитвами тієї, що його породила – єдиної чистої Богородиці. (З «Сідалень» Утрені понеділка 5-го тижня посту)
· ДУМКА
Стихира надалі закликає нас «очиститися». Очевидно тут йдеться про долання наших пристрастей, що призводять нас до конфлікту з Богом, з якого вийдемо неодмінно переможеними. У минулих роздумах говорив я про Святу Сповідь, через яку можемо насправді «очиститися». З усіх історій, що я чув про Таїнство Сповіді, залишилася мені в пам’яті наступна, бо це була правдива історія.
Українського священика Михайла Ерлова призначили капеланом у таборі біженців у Франції. Його мрією було радше проповідувати Боже Слово диким племенам в Африці, ніж душпастирювати в Європі. У 6-річному віці комуністи заарештували його батька та матір, бо вони були католиками. Старша сестра пропала безвісті, а він якимсь чином дістався до Франції, де пізніше став священиком. Одного дня, після війни, настоятель його закликав і попросив піклуватись українськими біженцями у таборі, бо він володів українською.
|
|
У таборі Михайло здобув довір’я та любов усіх, тому що він був добросердний та всім допомагав. Лише одна-однісінька жінка його завжди оминала, ніяким чином не бажаючи зустрічатися чи говорити з ним. Однієї ночі хтось застукав та увійшов до кімнати отця:
― Ходіть, отче! В однієї жінки - інфаркт. Вона конає і безперебійно повторяє «Я піду до пекла! Я піду до пекла!»
Отець Михайло відразу подався до бараку, де лежала конаюча жінка.
Побачивши священика, умираюча запитала: «Хто ви? Ви мені якісь знайомі!»
— Не думаю. Я вас ніколи не бачив! Я священик.
— Я проклята, отче, і Бог напевно присудить мені вічні муки в пеклі!
— Якщо ви висповідаєтеся, запевняю вас, що ви не підете до пекла.
— Бог мені ніколи не простить того, що я скоїла!
— Бог усім прощає все!
— У мене немає родини, немає нікого! В чотирнадцять років мене змусили видати мою родину. Наступного дня розстріляли батька й маму. Я це знаю, бо я бачила їх трупи. Ох Боже, чому я не поїхала з моїм братом Михайлом до Франції? Йому було всього шість років. Не могла я поїхати з Любою, нашою тіткою, бо у мене не було паспорту.
Отець Михайло подивися на жінку і, почавши весь тремтіти, стиха говорив: «Анно! Анно!»
— Як ви мене назвали? – здивувалась жінка. Ніхто мене так ніколи не кликав, відколи…
— Сестро моя! Анно моя! – почав отець плакати.
— Михайло? Михайло Ерлов?
— Так, це я! І ти висповідалась переді мною. Ти зізналась мені у твоєму найтяжчому гріху. Бог захотів, щоб саме я тебе висповідав!
|
|
— Бог тебе прислав до мене! Що ж я скажу нашим батькам, коли я стану перед ними?
— Нагадай собі притчу про Блудного сина!
Анна підняла очі до неба і стиха промовляла: «Тату… Мамо… я згрішила проти Неба і проти вас…
Анна почала битись у груди правою рукою, а о. Михайло підніс праву руку в знак прощення гріхів. Коли його сестра вже видала останнє зітхання, о. Михайло впав на коліна і гірко заплакав: він віднайшов рідну сестру, коли ця помирала, але не без Сповіді.
· ПОСТАНОВА
Бог усім прощає все:
Діти: Пригадаю собі, що Господь є милосердним татом, який завжди прощає своїм дітям.
Молодь: Чи є якийсь гріх, з котрого я соромлюся сповідатись?
Дорослі: Допоможу комусь віднайти відвагу висповідатися.