Теорія інноваційного розвитку і її сучасні концепції

У сучасній економіці тієї чи іншої держави ні високорозвинена важка промисловість, ні власні енергоресурси, ні обсяги власних інвестицій не здатні забезпечити економічний ріст держави. Якість чи обсяги виробництва продукції не можуть бути показниками рівня розвитку економіки.

Основним фактором інтенсивного економічного розвитку тієї чи іншої держави на сьогоднішній день є її здатність забезпечити розробку й виробництво наукомісткої продукції. Нові знання та інновація сталі найважливішими ресурсами.

У розвинених країнах від 70 до 90% приросту ВВП досягається за рахунок використання результатів інноваційної діяльності. Нобелівський лауреат Кантарович оцінив розмір впливу даного фактору на ВНП як 2/3, стверджував, що кожний рубль, вкладений у розробку, розвиток і впровадження нової техніки й технології, дає 3-4 рубля приросту національного доходу. Результати дослідження Нобелівського лауреата 1987 р. Р. Солоу показали, що за період з 1909 по 1949 р. у США обсяг валової продукції, що приходиться на кожну витрачену людино-годину, збільшився вдвічі, причому факторами, які вплинули на дане явища стали наступні: інвестований капітал – на 21%; витрачена праця – на 24%; технічний прогрес – на 55%.

Одним з головних показників рівня розвитку економіки в наш час є рівень її «постіндустріальності», тобто відсутність або скорочення промисловості в традиційному її розумінні й розвиток інтелектуального виробництва на основі росту НДДКР, удосконаленні сфери послуг, відповідному управлінні фінансовими ринками, виділенні акценту на дослідженнях навколишнього середовища й охорони здоров'я.

Разом з тим до певного часу взаємозв'язок технічного прогресу, інноваційних процесів з економічним розвитком не досліджувався вченими економістами й не враховувався в економічних моделях економічного розвитку.

Під розвитком як філософською категорією розуміється процес руху від нижчого (простого) до вищого (складного). При цьому вважається, що будь-який окремий процес розвитку є циклічним, тобто, має початок і кінець. Під циклом тутрозуміється сукупність явищ, процесів, робіт, які створюють певну завершеність розвитку протягом певного періоду часу. Закінчення одного циклу є початком нового.

Усі процеси у світі, у тому числі і економічні, підпорядковані основним законам розвитку (діалектики) – переходу кількості в якість, єдності й боротьби протилежностей і закон заперечення. Циклічність розглядається як загальна форма руху світового господарства й національних господарств, і відображає нерівномірність функціонування різних елементів національного господарства, зміну різних стадій його розвитку.

При цьому виділяється два шляхи розвитку:

1) еволюційний – характеризується відсутністю стрибків і розривів, тобто здійснюється послідовно внаслідок поступового формування й закріплення необхідних соціально-економічних факторів без цілеспрямованого втручання людини. Даний тип розвитку проявляється в поступовому удосконаленні протягом певного технологічного укладу техніки й базується на використанні відомих науково-технічних досягненнях, на традиційних виробничо-технологічних методах. Такий етап розвитку економіки базується на кількісному накопичуванні факторів виробництва на існуючій технічній базі.

2) біфураціонний – характеризує одночасний перехід до якісно нового стану (внаслідок реалізації закону переходу кількості в якість). Даний тип розвитку характеризується нестійкістю або нестабільністю станів, технологічними проривами, винаходами, науковими відкриттями, які функціонують за новими принципами. Якщо такий тип розвитку охоплює не одну галузь науки або техніки, а всю їхню сукупність, то говорять про реалізацію науково-технічної революції.

Для інноваційного типу розвитку характерна провідна роль науки і її взаємозв'язки з виробництвом. Пріоритетом при цьому стає інтелектуалізація виробничої діяльності, екологічність, використання високих технологій.

Інноваційний розвиток має циклічний характер – проявляється в зміні еволюційних і біфураційних стадій.

Інноваційний тип розвитку економіки – це формування економіки, яка заснована на пошуку, підготовці й реалізації інновацій, які збільшує ступінь реалізації потреб суспільства.

Відмінностями економіки з інноваційним типом розвитку від еволюційного типу не інноваційної економіки є:

- при еволюційному типі економіки інновації виникають і впроваджуються в суспільне виробництво поступово й протягом тривалого періоду часу. При інноваційному ж типі розвитку пропозиція інновацій, їх відбір і впровадження здійснюється усвідомлено й цілеспрямовано;

- при інноваційному типі розвитку показник кількості інновацій на одиницю національного доходу завжди більший, ніж при не інноваційному розвитку;

- інноваційний тип розвитку завжди передбачає відповідну йому національну політику підтримки інноваційної діяльності в провідних галузях господарського комплексу;

- інноваційний тип розвитку формує зовнішньоекономічні відносини з іншими державами на принципово іншій підставі – у структурі міжнародної підтримки (гуманітарної й технічної) насамперед, переважають технічні, технологічні, організаційні й соціальні інновації;

- інноваційний тип розвитку заснований на сукупних світових результатах науково-технічного прогресу, а також власних інноваційних ідеях, проектах і власному науково-технічному потенціалі.

Інноваційний тип розвитку економіки формується за допомогою інноваційної моделі, яка являє собою теоретичне вираження інноваційних пріоритетів, структур, мотивації, стратегій, механізмів, спрямованих на формування інноваційного типу розширеного відтворення національної економіки.

З середини 90-х рр. 20 століття у світовій економіці спостерігалися високі темпи економічного росту, які проявлялися в наступних тенденціях: відбувся ріст біржових котирувань і, відповідно, ріст інвестиційної привабливості високотехнологічних компаній; за останні 40 років ВВП п'ятнадцяти країн, які входять у ЄС, збільшився більш, ніж в 5 раз, у той час як зайнятість виросла тільки на 20%, а робочий час скоротився на 18 – 25%; інвестиції в знання росли швидше, ніж в основні фонди (у середньому 3,4% і 2,2% відповідно).

Разом з тим, відповідно до результатів міжнародних статистичних досліджень, на сьогоднішній день економічна ефективність використання знань в Україні в 4 – 5 раз менше відповідного аналога в економічно розвинених країнах, тому що питома вага вітчизняного сектору високих технологій обробної промисловості в структурі ВВП за показником виробленої валової доданої вартості не досягає рівня 2%, а частка продукції прогресуючого в сучасних умовах у світі 6-го технологічного укладу коливається в Україні в межах 0,1%.

Загальною моделлю розвитку світового господарства й держав є циклічність – періодичність повторення характерних соціоекономічних і технологічних ситуацій через певні проміжки часу.

При цьому до 20 століття вчені не взаємозв’язували такі процеси як економічний розвиток і НТП (процеси розробки й впровадження інновацій).

Виділяють 3 концепції, які розглядають такий взаємозв'язок:

1) теорія довгих хвиль Кондратьєва;

2) класична теорія нововведень;

3) неокласична теорія нововведень.