М. Сулима

1925 р. – М.Семенко власну збірку назвав «Кобзар».

У ІІ-ій половині 20-х рр. почали залучати Ш. до своїх лав і оголосили «першим футуристом»:

серія поетичних памфлетів «Реабілітація Т.Г.Шевченка»;

Едвард Стріха: «Сьогоднішні футуристи // перед брамою в залізний // соціалізм // схиляють у пошані // голови // перед першим українським // футуристом. Галло, Тарасе Григоровичу! // Наша бере! // Наша бере!»

«Шевченкознавчі» наліпки:

Ø 20-і рр. – «поет пролетаріату», «батрацький поет», «співець бідноти», «поет наймитів», «співець гайдамацького повстання»;

Ø пізніше – революційний демократ, атеїст, інтернаціоналіст, русофоб, русофіл.

Вдумливий читач, опинившись на самоті з «Кобзарем», а ще краще – із зібранням творів Шевченка, без великих зусиль зможе відшарувати від його текстів різні ідеологічні наноси. І є наукове шевченкознавство, що нагромадило величезну суму спостережень, фактів та інтерпретацій… опрацювати весь цей обшир текстів навіть літературознавцеві непросто. А звичайному читачеві вистачить самого Шевченка… але на щастя (а інколи й на біду) у Шевченка в Україні не було, немає і, мабуть, ніколи не буде звичайних читачів. Його або люблять як свого речника, своє національне alter ego і тоді хочуть знати про нього все чи якомога більше (в гіршому випадку – не допускаючи ніякого критичного погляду), або ж його потай чи одверто ненавидять, і тоді дошукуються чогось такого, що могло б його змалити, знизити, скомпрометувати, - або й домислюють щось таке на міру власного ницості.

І.Дзюба. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К., 2008. – С.8.

… для нас, виплеканих і вихованих Шевченковою піснею, у яких Шевченкове слово нерозривно зіллялося з усім найкращим і найвищим, що дає нам новочасна наука і новочасна культура, - що для нас давно настала супроти Шевченка ота історична перспектива. Ми можемо спокійно слідити за кожним розмахом його орлиного крила, можемо розбирати критично його погляди і не потребуємо жахатися ущербу для його честі й для нашої національної гордості, коли нам доведеться признати якийсь його погляд хибним або думку якусь неясною. Ми знаємо, що наш поет був чоловік, значить – міг і мусив помилятися. Його «Кобзар» для нас не Коран в не Євангеліє, і навіть не підручник історії, чи політики, чи філософії, і висказання одної-другої помилки нічогісінько не вхибить його вартості у тім героїчнім, чистім, щиро людськім почутті, яке ніколи не помиляється і, лежачи в основі всіх поступових і ліберальних програм, лишається безсмертним, хоч і як би змінилися побудовані на нім логічні програмові конструкції.