Втрати в житті дитини. Стежка втрат. Робота з дитиною, яка пережила втрату, у напрямі її підготовки до можливих майбутніх змін

Як уже зазначалося, попередні зміни в житті дитини варто розглядати у пло­щині поняття “втрата”, яке у свою чергу тісно пов’язане з поняттями “розлука” та “страждання”.

Втрата – позбавлення того, чим володів; це відокремлення, неможливість бути разом, розірвання стосунків. Один із видів утрати – розлука.

Розлука – розставання з близькими людьми.

Модуль 5. Підготовка дитини до зміни середовища та самостійного життя

Страждання – болісний процес переживання горя (який допомагає пере­бороти біль втрати).

За видами найчастіше втрати поділяють на дві категорії, які схожі за класи­фікацією з поняттям “зміни”, адже втрати по суті своїй і є змінами:

– передбачувані втрати – ті, що є невід’ємною частиною нашого життя. Наприклад, втрата літніх батьків, “втрата” дітей, що виросли й переїхали до власних домівок, вихід на пенсію та втрата роботи через вік; – непередбачувані втрати – хвороба, травми, розлучення, смерть дитини,

смерть батьків у молодому віці. Крім поділу втрат на передбачувані й непередбачувані, всі втрати можна поділити на чотири види залежно від об’єкта втрати:

1. Втрата здоров’я (як фізичного, так і душевного).

2. Втрата близької людини через смерть або розлучення.

3. Матеріальні втрати.

4. Втрати духовних цінностей, таких, як сенс життя, самоповага, гідність,
любов, віра (див. рис. 5.1.).

Важливо зазначити, що втрати в реальному житті можуть “перетинатися”. Наприклад, втрата близької людини може бути пов’язана з втратою душевно­го, а іноді й фізичного здоров’я; втрата матеріальних цінностей може спричини­ти втрату гідності тощо.

Рис. 5.1. Класифікація втрат

Щоб краще зрозуміти етапи переживання втрати, відзначити певні законо­мірності цього процесу, розглянемо типовий життєвий приклад. Паралельно бу­демо аналізувати особливості переживання втрат для дітей – вихованців зак­ладів соціального захисту та методики роботи з такими дітьми з питань підго­товки їх до змін у житті.

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

Уявимо собі ситуацію, яку переживали у своєму житті значна кількість лю­дей. Наприклад, людина загубила гаманця, у якому була вся зарплатня за місяць. Якою буде її перша реакція на те, що сталося? Якими будуть подальші дії, відчут­тя? Ймовірно, доцільно говорити про такі відчуття, як протест, злість, розпач, жаль тощо. Але найпершою реакцією все ж таки є шок.

Перший етап стежки втрат так і називається: ШОК. За ним відразу почи­нається етап ЗАПЕРЕЧЕННЯ або ВІДМОВИ ПОВІРИТИ. Ці два етапи йдуть поруч, один за одним. Між ними майже не існує дистанції. Коли людина щось втрачає, спочатку вона переживаєте шок, який у свою чергу відразу ж вмикає заперечення того, що дійсно сталася втрата. По-іншому це називається ПРО­ТЕСТ.

Протестна поведінка пов’язана з тими ж почуттями, які належать до шоку і заперечення. На цьому початковому етапі діти й дорослі намагаються запобі­гти втраті або заперечують її факт. Діти, які втрачають батьків, можуть ще довгий час не вірити в те, що це дійсно сталося, тобто залишатися на етапі “відмови повірити”, і саме цим може пояснюватися їх неадекватна поведінка. Якщо брати для прикладу вправу з гаманцем, мало хто буде заперечувати, що першим поштовхом буде пошук гаманця. Людина починає шукати його всюди, багато разів оглядаючи кишені, сумку, стіл тощо. Вона не вірить або не хоче повірити, що дійсно його втратила.

Поведінка дитини може свідчити, що вона переживає стадію шоку і запере­чення. Наприклад:

– малюки можуть блукати будинком, шукаючи маму;

– діти можуть заперечувати, що з ними фізично жорстоко поводилися;

– діти можуть постійно проситися додому;

– вони можуть заперечувати, що з їх сім’єю щось негаразд;

– діти часто занурюються у вигаданий світ, все ще сподіваються, що батьки прийдуть за ними;

– діти перебувають у постійному стані “очікування”, що будь-якого дня сім’я забере їх додому.

Третій етап стежки втрат – це ПЕРЕГОВОРИ. Іноді людина відчуває, що можна “домовитися” і виправити ситуацію, що є способи усунення небезпеки. Із цим етапом також часто пов’язане відчуття провини.

На прикладі ситуації з гаманцем це може бути фраза: “Господи, якщо мій гаманець знайдеться, я пожертвую частину грошей нужденному”. Іншим ва­ріантом “домовленостей” може бути фраза: “Якщо моя мама одужає, я кину курити”.

Діти на етапі “випрошування” через переживання втрати, пов’язаної з їх роз­міщенням у притулок для дітей чи центр соціально-психологічної реабілітації дітей, розпочинають із запитання: “Чому я тут?” Більшість дітей очікують, що відповідь на це запитання відповідатиме так званій концепції “поганої людини”.

Модуль 5. Підготовка дитини до зміни середовища та самостійного життя

Дитина думає: “Я погана, зі мною щось жахливо не так, саме тому мене били або забрали з моєї сім’ї”. Дитина намагається відшукати причини в собі, які призвели до того, що її сім’я погано до неї ставилася і відмовилася від неї. У такій ситуації вона може почати проситися додому, пообіцявши, наприклад, краще навчатися в школі. Діти зазвичай будь-яку ситуацію розглядають як таку, що може бути причиною розлучення і втрати – вони звинувачують себе за те, що “занадто незалежні, сваряться з братами, занадто надокучають, не вміють ко­ристуватися туалетом, вони не виправдовують очікувань” тощо.

Деякі доросліші діти дотримуються альтернативної моделі концепції “пога­ної людини”. Вони думають, що погані їхні батьки, але все ж сподіваються, що ті візьмуть їх назад. Випрошування набирає такої форми: “Я прощу та забуду весь той біль, якого вони мені завдали, якщо тільки вони візьмуть мене назад”.

Третя форма цієї концепції проявляється тоді, коли дитина не вважає винною ані себе, ані своїх батьків, але звинувачує соціального працівника, вчителя, міліціо­нера, які забрали її – “Якби це були інші люди, я був би вдома”.

На четвертому етапі стежки страждань, викликаних втратою, можемо спо­стерігати прояви ЗЛОСТІ. Ці прояви можуть бути спрямовані як на інших (на того, хто вкрав гаманця), так і на себе (“Чому я був таким необачним?”).

Люди, що виражають злість до інших, поводяться вороже. На цьому етапі приходить усвідомлення того, що втрата дійсно сталась, і повернути все назад неможливо.

Поведінка дітей на цьому етапі відрізняється грубою агресивністю. Деякі діти проявляють свою злість вербально: “Я ударив би їх або вбив (по відношен­ню до біологічних батьків), вони мене більше не хочуть і я їх ненавиджу” або “У моєї мами було мало грошей, тому я зараз тут, а не вдома. Це нечесно. Я вас ненавиджу”. Деякі діти випліскують свої злі почуття на собі або інших дітях – вони можуть поранити себе або інших дітей. Але фокус злості на четвертій стадії, як ми визначили раніше, може бути спрямований не лише назовні, але і всередину. Зазвичай це виявляється у вигляді депресії. Як бачимо на схемі, між цими двома видами поведінки існує зворотний зв’язок, тому що вони базують­ся на однакових почуттях.

Прояви своєї злості, спрямованої всередину, тобто депресивний стан дити­ни, проявляється:

– страхом, який зростає;

– відсутністю інтересу або здатності до видів діяльності, характерних для дитини відповідного віку;

– відсутністю очікуваної реакції на сумні чи веселі події;

– нервовою поведінкою та нічними кошмарами;

– відгородженням від однолітків та дорослих;

– суїцидальними намірами та діями, що проявляються ризикованою поведінкою;

212 КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

– пошкодженням речей;

– незадовільною успішністю у школі;

– сексуальною нерозбірливістю;

– недотриманням гігієни та занедбаним зовнішнім виглядом.

Схема “Етапи переживання втрати”

Важливо зазначити, що проходження через стежку втрат як для кожної до­рослої людини, так і для дитини має свої індивідуальні властивості. Адже вибір дитини на четвертому етапі – злість або депресія – зумовлений насамперед індивідуальними особливостями дитини, серед яких найпомітніше місце зай­має темперамент. Саме темперамент визначає, яким чином буде поводитися дитина на четвертому етапі. Чим більш меланхолічна дитина, тим більше вона

Модуль 5. Підготовка дитини до зміни середовища та самостійного життя

буде схильна до депресивної поведінки (у більшості це стосується також флег­матиків). І навпаки – діти-холерики або сангвініки будуть поводитись агресив­но. Слід також зазначити, що дане твердження не є законом.

Подолання емоційних наслідків втрати починається з етапу РОЗУМІННЯ І ПРИЙНЯТТЯ. Кожна людина на цьому етапі, незалежно від свого віку чи емо­ційного стану, реально сприймає втрату й розуміє, що саме сталось і чому.

Коли доросла людина досягає стадії розуміння своєї втрати, вона може по­яснити (залежно від віку та розвитку), чому відчуває певні емоції (сором, про­вину, злість, радість чи сум). Дитині це зробити набагато важче. По-перше, вона не завжди може ідентифікувати свої емоції, по-друге, дитині складніше проговорити їх уголос. Поруч із дитиною на цьому етапі має бути дорослий, який і допоможе це зробити, тим самим він допоможе дитині відійти від кон­цепції “поганої людини”.

Розглянемо, як дитина може демонструвати розуміння і прийняття втрати. Перш за все, діти можуть дозволити собі досить вільно висловлюватись про своїх батьків – як позитивно, так і негативно. Ось що сказала одна 9-річна дитина: “ Моя мати була красива, але іноді смішна. Вона вживала нарко­тики й не могла від цього відмовитися. Мені було боляче, коли вона це робила. Іноді я її люблю, а іноді ні. Я знаю, що вона ніколи не зможе про мене турбуватися, але я знаю, що я їй небайдужий”.

У поведінці дитини розуміння і прийняття втрати виражається наступним чином:

– дитина починає висловлювати надії на краще майбутнє, успішніше навчаєть­ся, керує своєю поведінкою й почуттями;

– дитина вчиться опановувати болісні почуття. Вона починає розуміти, що для людини є природним почуття суму, але існують прийнятні та неприйнятні шляхи виявлення цих почуттів.

Коли дорослі успішно проходять страждання через втрату, вони часто здатні допомогти іншим долати їхні втрати. Хоча дорослі та діти по-різному реагують на втрати, існує певна палітра подібних реакцій і подібної поведінки. Діти потре­бують того, щоб їм була надана допомога в подоланні страждань, особливо якщо у спеціаліста, який працює з дитиною, є побоювання, що дитина “застряг­ла” на певному етапі стежки втрат. Фахівці мають пам’ятати, що через обме­жені інтелектуальні та емоційні здібності до розуміння й подолання втрати діти часто на кожній новій стадії розвитку повертаються до страждання. Їм також потрібна допомога в подоланні відставання в розвиткові, спричиненого тими втратами, які були в її житті.

Для ефективної роботи з дитиною щодо подолання втрат можна використо­вувати таблицю 5.1., яка допоможе працівнику притулку для дітей чи центру соціально-психологічної реабілітації дітей послідовно, у хронологічному поряд­ку проаналізувати всі втрати, пережиті дитиною, встановити їх вплив на дитину,

214 КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

більш чітко уявити собі, що вона переживає та яким чином це може вплинути на її сприйняття світу.

Таблиця 5.1.