Форми правління

1. РЕСПУБЛІКА — форма державного правління, при якій суверені права на владу належать усім дієздатним громадянам, або більшості з них. Від імені громадян керування здійснюють представницькі органи, які обираються або прямим шляхом, або на підставі особливих процедур непрямого громадського волевиявлення(довірені особи, виборці і ін.). Керування, що здійснюється основі представництва народу, кваліфікують як республіканське, незалежно від того, користуються громадяни дійсними або формальними правами на владу. Республіканська форма прийнята в більшості держав -75%.

Виділяють різні типи республіканського правління — республіки президентського, змішаного (напівпрезидентського), парламентського й теократичного типів. У буквальному перекладі слово «президент» означає «сидячий спереду». Інститут президентства зародився в США, де вперше у світі виникла посада президента, що об'єднала в одній особі главу держави й главу уряду.

Президентська республіка - форма правління, у якій, відповідно до конституції, верховна влада належить президентові. Після обрання президент одержує значну політичну самостійність (не може бути відкликаний або переобраний достроково без наявності надзвичайних обставин, передбачених конституцією; користується конституційним правом скликання й розпуску парламенту - при дотриманні певних процедур; правом законодавчої ініціативи; домінуючої участі у формуванні уряду й у підборі його глави - прем'єр-міністра. Республіками президентського типу є сьогодні більшість держав Латинської Америки й Африки, ряд азіатських країн (Сирія, Іран, Бангладеш, Філіппіни, Індонезія), У Європі республікою президентського типу є Кіпр, більшість же держав можна віднести до республік змішаного (напівпрезидентського) типу.

Змішана республіка - глава держави обирається всім населенням країни, парламент формує уряд, президент не поєднує, посаду прем'єр-міністра, тобто глави уряду. Це Франція, Італія, Туреччина, Фінляндія, Польща, Чехія, Болгарія, Румунія, Литва, Естонія, ряд європейських держав СНД.

Парламентська республіка - форма правління, у якій, відповідно до конституції, верховна влада належить парламенту. Останній самостійно формує кабінет міністрів, обирає прем'єра, призначає органи конституційного нагляду й інші державні інститути. Як правило, парламент обирає й президента, що виконує, в основному, представницькі й консультативній функції.

Якщо, у більшості республік президентського й напівпрезидентського типу президентів обирають безпосередньо на загальних виборах (у Сирії і Єгипті через референдум), то в республіках парламентського типу президентів обирають законодавчі органи парламенти. Республіки парламентського типу - це ФРН, Австрія, Греція, Ірландія, Угорщина, Ісландія, Індія, Ізраїль, Кабо-Верде, Швейцарія й ін. Як правило, прем'єр-міністром стає лідер партії, що має в парламенті більшість. Уряд відповідає перед парламентом.

Теократична республіка (від грец. tueos - бог, kratos - влада) - форма державного правління, при якій влада зосереджена в духівництва. Єдина теократична республіка - Ісламська Республіка Іран.

Обирають президентів у різних країнах по-різному. Різні й строки їхніх повноважень. У США, Румунії, Зімбабве, Гондурасі, Чилі, Еквадорі й ряді Інших країн президенти обираються на 4 роки; у Бразилії, Португалії, Уругваю, Венесуелі - на 5 років; у Фінляндії, на Філіппінах, у Мексиці, Нікарагуа, Аргентині, Малі - на 6 років; Італії, Сирії, Мадагаскарі - на 7 років, а в Республіці Малаві займають цей, пост довічно.

Для обрання президентів у багатьох країнах існують певні цензи, наприклад, ценз осілості. У США кандидат у президенти повинен народитися в США й прожити тут останні 14 років, у Мексиці - 1 рік, у Росії - 10 років, у Монголії - просто жити у своїй країні. Існує віковий ценз: у США, Мексиці, Португалії, Росії, інших країнах президент повинен бути не молодше 35 років, у ФРН і Греції - не молодше 40, у Монголії - не молодше 45, а в Італії - не молодше 50 років. У ряді держав при виборах президента враховується національно-етнічний ценз (у ФРН президентом може бути тільки німець; у Греції батько кандидата в президенти повинен бути греком по національності; у Монголії президент повинен бути корінним монголом у трьох поколіннях; у Мексиці - батько й мати президента повинні бути мексиканцями) і територіально-релігійний ценз (в Індонезії президент повинен бути з острова Ява, у Бурунді - тільки представником народу тутсі, в Аргентині - тільки католиком).

2. МОНАРХІЯ (від грец. monarcia - єдиновладдя) - форма правління, при якій верховна державна влада зосереджена в руках одного глави держави - монарха й передається в спадщину.

На сучасній політичній карті світу 30 монархій. У Європі 12 - Великобританія, Норвегія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Ліхтенштейн, Монако, Ватикан, Андорра, Іспанія. В Африці 3 - Марокко, Лесото, Свазіленд. В Азії 14 -Саудівська Аравія, ОАЕ, Оман, Катар, Бахрейн, Кувейт, Йорданія, Непал, Бутан, Малайзия, Таїланд, Камбоджа, Бруней, Японія. В Океанії 1 - Тонга.

Розрізняються два види монархії - абсолютна й конституційна. Приабсолютній монархії влада монарха майже не обмежена. Таких держав на земній кулі залишилося трохи. Причому навіть в абсолютних монархіях з'явилися парламенти, які, однак, наділені тільки дорадчими функціями. Наприклад, султан Брунею створив так звану Законодавчу Раду (32 члена) з консультативними функціями, а правителі-еміри Об'єднаних Арабських Еміратів заснували дорадчий орган - Федеральні національні збори (40 членів). До абсолютних монархій відносять також Оман (глава держави й уряду - султан) і Катар (глава держави й уряди - емір). Своєрідним різновидом абсолютної монархії є теократична монархія (Ватикан, Саудівська Аравія).

Теократія — форма правління, при якій глава держави (звичайно монархічного) є одночасно його релігійним главою.

Більшість монархій нині — конституційні монархії. Це держави, де влада монархів обмежена парламентами, який володіють законодавчими функціями. Зазначимо, що майже половина конституційних монархій - колишні колонії Великобританії, які в цей час входять до складу Британської Співдружності націй. І хоча це фактично незалежні держави, формально їхнім главою вважається королева Великобританії. Серед них такі великі держави, як Канада, Австралія, Нова Зеландія.

У більшості конституційних монархій глави держави мають досить обмежені права, є «символами держави і єдності народу» (так записано, наприклад, у Конституції Японії).

3. ДЕРЖАВИ В СКЛАДІ СПІВДРУЖНОСТІ НАЦІЙ. Юридично Британська Співдружність націй була оформлена ще в 1931 році. Тоді до неї ввійшли Великобританія і її домініони - Канада, Австралія, Південно-Африканський Союз, Ньюфаундленд і Ірландія. Після другої світової війни й розпаду Британської колоніальної імперії в складі Співдружності залишилася більшість колишніх володінь Великобританії. Це 50 країн із загальною територією більше 30 млн. кв. км. і населенням понад 1,2 млрд.чол, розташованих у всіх частинах світу. Співдружність націй - складний конгломерат країн, різнорідних у багатьох відносинах: за політичною структурою, рівнем соціально-економічного розвитку, етнічними, мовними, конфесіональними особливостям. Всі держави рівні, поняття про верховенство Великобританії офіційно немає. Співдружність не має ні єдиної конституції, ні договірних угод, ні офіційних атрибутів. Члени Співдружності мають право виходу з нього. Всі держави мають повний суверенітет у внутрішніх і зовнішніх справах. Свої загальні проблеми країни вирішують на конференціях. Рішення конференцій недійсні для країни, якщо її представники проголосували "проти". Країни Співдружності можуть бути республіками (Індія, Нігерія, Гана, Замбія, Зімбабве, Бангладеш), монархіями (Великобританія, Малайзія, Бруней, Свазіленд). По конституції 17 країн є не монархіями, не республіками: держави в складі Співдружності (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ямайка, Тувалу, Сент-Люсия). Члени Співдружності орієнтуються на політику, закони, традиції Великобританії. Всі країни в якості верховної влада визнають владу королеви, Великобританії.