Характеристика дихання. Патологічні типи дихання. Поняття про задишку та ядуху. Характеристика кашлю. Кровохаркання та легенева кровотеча

ТЕМА: Спостереження та догляд за пацієнтами. Оцінювання функціонального стану органів дихання та серцево - судинної системи.

ПЛАН

1. Характеристика дихання. Патологічні типи дихання. Поняття про задишку та ядуху. Характеристика кашлю.Кровохаркання та легенева кровотеча.

2. Спостереження та догляд за пацієнтами з порушенням органів дихання.

3. Пульс та його характеристика. Місця і методи дослідження пульсу. Визначення артеріального тиску.

4. Проблеми пацієнта при порушенні функцій органів серцево-судинної системи. Спостереження і догляд за хворими з захворюваннями органів кровообігу.

Характеристика дихання. Патологічні типи дихання. Поняття про задишку та ядуху. Характеристика кашлю. Кровохаркання та легенева кровотеча.

Основні функції органів дихання - забезпечення організму киснем і виведення вуглекислого газу і води, які утворюються в процесі життєдіяльності. В легенях, які мають багате кровопостачання, постійно відбувається газообмін, в результаті чого кров насичується киснем і звільнюється від вуглекислого газу.

Дихання людини включає наступні процеси:

1) зовнішнє дихання або вентиляція легень – обмін газів між організмом і зовнішнім середовищем;

2) обмін газів в легенях (між альвеолярним повітрям і кров'ю капілярів малого кола кровообігу);

3) транспорт газів, що полягає в переносі кров’ю кисню від легень до тканин і вуглекислого газу від тканин до легень;

4) обмін газів в тканинах між кров'ю великого кола кровообігу і клітками тканин;

5) внутрішнє або тканинне дихання – це біологічне окислення в мітохондріях клітин.

Частота, глибина і ритм дихальних рухів регулюється дихальним центром і корою головного мозку. Подраз­нення дихального центру і посилення інтенсивності дихання можливі при підвищенні в крові вмісту вуглекислого газу і зменшенні концентрації кисню. Це спостерігається при фізичному навантаженні, емоціональному напру­женні, а також при різних захворюваннях органів дихання, які супровод­жуються утрудненням легеневої вентиляції і погіршенням газообміну в легенях.

Надмірна концентрація кисню в крові спостерігається при гіпервентиляції або вдиханні чистого кисню, може призводити до пригні­чення дихального центру, зменшення частоти і глибини дихання і навіть до його зупинки.

Спостерігаючи за диханням, необхідно визначити частоту, глиби­ну, ритм дихальних рухів і оцінити тип дихання.

Нормальне дихання у людини беззвучне й непомітне для оточуючих. Людина звичайно дихає через ніс із закритим ротом. В нормі дихальні рухи ритмічні.

Частота дихальних рухів у дорослої людини в стані спокою складає 16 - 20 за хв., при чому вдих у два рази коротший за видих. У жінок на 2 - 4 дихальних рухи більше ніж у чоловіків. В положенні лежачи число дихальних рухів звичайно зменшується (до 12 - 14 за хв.), а в вертикальному положенні - збільшується (до 18 - 20 за хв.).

У тре­нованих людей і спортсменів частота дихальних рухів може зменшуватися і досягати 8-10 за хв. Швидке дихання (тахіпное) виникає при посиленій фізичній праці, нервовому збуджені, високій температурі повітря. Частота дихання нижче норми має назву – брадипное.

Зміна темпу дихання залежить від захворювань органів дихання та дихальних шляхів, від хвороб серця, нирок, мозку, гострих та хронічних захворювань.

Іноді одночасно з порушенням частоти дихання змінюється його глибина: дихання стає глибоким, шумним або, навпаки має характер поверхневого, частого.

Поверхневе дихання спостерігається в стані спокою, а також при захворюванні легень, плеври, пригніченні дихального центру. Глибоке дихання виникає при фізичній роботі, емоційному збуджені, а також при діабетичній комі, уремії.

В залежності від переважної участі в дихальних рухах грудної клітки або живота (діафрагми) розрізняють грудний (в основному у жі­нок), черевний і змішаний типи дихання.

Спостереження за диханням слід проводити непомітно для хворо­го, так як він може змінити частоту, глибину і ритм дихання.

Отримані данні позначаються у температурному листі.

Найбільш поширенішими проблемами пацієнтів, при різних захворюваннях органів­ дихання є:

- задишка;

- кашель сухий або з виділенням харкотиння;

- біль в грудній клітці;

- кровохаркання;

- ціаноз;

- легенева кровотеча.

Задишка - це суб'єктивне відчуття утрудненого дихання, яке зви­чайно супроводжується неприємним відчуттям нестачі повітря. Об'єктив­ними ознаками задишки являються зміна частоти, глибини і ритму дихаль­них рухів, а також тривалості вдиху і видиху.

Задишка може бути:

- фізіологічною (наприклад, після виконання здоровою людиною ве­ликої фізичної роботи);

- патологічною (при захворюваннях легенів, серця, головного мозку ін.)

Нерідко у хворих можна спостерігати виразне утруднення вдиху чи видиху.

Інспіраторна задишка, для якої характерний утруднений шумний вдих, виникає при механічних перепонах в верхніх дихальних шляхах (спазм голосових зв'язок, пухлина, стороннє тіло, запальні процеси в горлі, трахеї ін.)

Дихання при такій задишці глибоке та сповільнене, супроводжується шумом, свистом та хрипінням.

Експіраторна задишка характеризується утрудненим видихом. Вдих короткий, а видих утруднений і тривалий; хворий не встигає зробити повний видих, як настає вже наступний вдих. Така форма задишки спостерігається при бронхіальній астмі. Дихання у цьому випадку може бути свистячим.

Змішана задишка відрізняється утрудненням як вдиху, так і видиху. Вона виникає внаслідок зменшення дихальної поверхні легень при пневмонії, туберкульозі легень.

Різка задишка з глибоким вдихом та видихом, збільшенням частоти дихальних рухів і нестерпним відчуттям вдавлення в грудній клітці і нестачі повітря називається ядухою. Якщо ядуха має характер нападу, вона називається астмою.

Хворому із задишкою надають підвищеного положення, його звільнюють від стискаючого одягу, забезпечують доступ свіжого повітря; подачу кисню. Потрібно створити хворому повний фізичний та психологічний спокій; негайно викликати лікаря. Задишка, що досягає крайнього ступеня (ядуха), спостерігається при бронхіальній астмі. Її усувають за допомогою підібраних лікарем бронхолітичних засобів.

Патологічні типи дихання:

1. Дихання Чейна-Стокса – спостерігається зміна ритму дихання. При цьому хвилеподібно збільшується та зменшується амплітуда дихання з паузами між хвилями 40-50 с. Після паузи виникають рідкі дихальні рухи, спочатку поверхневі, а потім більш глибокі й часті. Надалі дихальні рухи стають поверхневими та рідкими, що триває до нової паузи. Таке дихання свідчить про тяжке захворювання мозку, розлад мозкового кровообігу і має погане прогностичне значення.

2. Дихання Біота – характеризується рівномірним за глибиною диханням із періодичним виникненням тривалих пауз (до 30 с). Такий тип дихання часто спостерігається при менінгітах, в агональному стані хворого.

3. Дихання Куссмауля (велике дихання) – сповільнене та глибоке дихання. Воно супроводжується звучним шумним вдихом і посиленим видихом, після якого настає пауза. Таке дихання характерне для азотемічної уремії та діабетичної коми.

Кашель - це складний захисно-рефлекторний акт, направлений на виведення з бронхів і верхніх дихальних шляхів харкотиння, слизу, крові та сторонніх тіл.

Кашель буває центрального або рефлекторного походження.

Характеристика кашлю:

За тривалістю кашель буває нападоподібний (при бронхіальній астмі), періодичний (при бронхіті), безперервний і короткий (при плевриті).

Сила кашлю: першіння і покашлювання або сильний, «надривний» кашель.

За тембром кашель розділяють на гавкаючий (при істерії), сиплий і беззвучний (при запаленні голосових зв'язок).

За своїм характером кашель може бути сухим, без виділення харко­тиння та вологим, з виділенням харкотиння.

Час появи або загострення кашлю (весь день, вранці, увечері, вночі, навесні, в зимовий час)

З точки зору клінічного розвитку розрізняють гострий, затяжний і хронічний кашель.

Пацієнтові з кашлем потрібно надати положення напівсидячи у ліжку. Можна застосовувати відволікаючі лікарські засоби (гірчичники, банки та ін.), якщо немає протипоказань. Давати тепле лужне пиття. Провітрювати приміщення, в якому знаходиться пацієнт. За необхідністю здійснити оксигенотерапію. За призначенням лікаря застосовувати, при сухому кашлі, протикашльові засоби. Іноді призначають анальгетики, та навіть наркотичні препарати для зменшення болю. Якщо кашель вологий, то хворого потрібно забезпечити плювальницею і пояснити, що заковтування харкотиння може призвести до інфікування органів травлення. Проводити масаж грудної клітки. Виконувати комплекс вправ дихальної гімнастики. За призначенням лікаря давати відхаркувальні засоби.

Харкотиння – патологічні виділення із органів дихання, що виділяються під час кашлю.

Харкотиння, особливо хворих на туберкульоз, може бути джерелом за­раження, через це хворий повинен дотримуватися правил особистої гігіє­ни.

Кровохаркання – поява крові в мокротинні у вигляді прожилок або рівномірних домішок. Це один з найбільш грізних симптомів ураження органів дихан­ня, який свідчить про пошкодження органів дихання, цілісності слизової оболонки гортані, трахеї або бронхів, розпаду легеневої тканини або її вираженої гіперемії (повнокров'я).Частіше всього при захворюваннях легень, які супроводжуються кровохарканням, у харкотинні знаходять не­велику кількість крові в вигляді окремих прожилків, згустків або від­мічають дифузне забарвлення харкотиння кров'ю ("іржава" мокрота при крупозній пневмонії).

Слід пам'ятати, що при таких захворюваннях, як ту­беркульоз, рак, абсцес, інфаркт та ін., з кашлем може виділятись порівняно велика кількість алої пінистої крові, що не згортається та має лужну реакцію – це свідчить про легеневу кровотечу.

Масивна кровотеча може призвести до асфіксії.

Допомога при легеневій кровотечі:

Негайно викликати лікаря.

Пацієнту надають положення напівсидячи та звільнюють від стискаючого одягу.

Пацієнт не розмовляє та не рухається.

На ділянку грудини йому кладуть міхур з льодом, дають ковтати невеликі грудки льоду.

Забезпечують подачу кисню, зложеного піногасником. Накладають джгути на кінцівки на 1-2 години.

Постійно спостерігають за ЧП, АТ, ЧДР, кольором шкіряних покровів, характером харкотиння.

За призначенням лікаря проводять подальше лікування пацієнта.

Вводять гемостатичні препарати (вікасол, кальцій хлорид, амінокапронова кислота та ін.), а також проводять крапельне переливання крові.

Болі в грудній клітці звичайно виникають при залученні в патологічний процес листків плеври. Вони з'являються або посилюються на висоті глибокого вдиху, в момент максимального тертя листків плеври один об один, а також при кашлі. Хворі нерідко намагаються зайняти вимушене положення - лягають на хворий бік, що дещо обмежує тертя листків плеври і на деякий час зменшує біль. Про появу у хворого болі в груд­ній клітці фельдшер повинен повідомити лікаря, заспокоїти пацієнта та надати йому зручне положення у ліжку. Дихати пацієнт повинен поверхнево (це зменшує тертя листків плеври). При сильних болях, за призначенням лікаря, дати пацієнтові протикашльові препарати, застосувати відволікаючі процедури (гірчичники та ін.), а також знеболювальні препарати - анальгетики.