Пропорційна виборча система

Більш точно співвідношення політичних сил під час виборів відображає пропорційна система. Вона передбачає розподіл місць у парламенті чи органах місцевого самоврядування між партіями у пропорційній залежності від числа поданих за неї голосів виборців. Ця система дозволяє партіям бути представленими у виборних органах у відповідності зі своїм впливом у політичному житті країни і популярністю серед виборців. Звичайно, що на відміну від мажоритарної системи, яка може застосовуватись у принципі в будь-яких округах, пропорційна виборча система можлива тільки в багатомандатних (у тому числі загальнодержавних) округах.

Недоліками пропорційної системи є те, що її застосування втрачає сенс у суспільстві з низьким рівнем політичної культури, яке в цілому є некомпетентним голосувати за партійними списками і значна частина якого не з'являється на виборчі дільниці, що суттєво деформує принцип пропорційного представництва. Іншим важливим недоліком системи є те, що вона призводить до надмірної партійної строкатості парламенту, такого ж партійно строкатого і нестабільного уряду і, відповідно, конфліктних відносин між законодавчою і виконавчою владою, тобто, неефективного управління¹¹.

Система застосовується, як правило, в тих країнах, де участь у розподілі мандатів у парламенті приймає декілька впливових партій (більше двох), але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті. Розподіл депутатських місць за пропорційною системою здійснюється у відповідності зі встановлюваною відразу після виборів виборчою квотою (виборчим метром). Квота - найменше число голосів, необхідне для обрання одного кандидата. Правила вирахування квоти в кожній країні встановлюються її законами про вибори. Самий простий спосіб обрахування квоти - природна квота. Він був вперше запроваджений у 1855 р. англійським барістером Томасом Хейром. Квота визначається за найпростішою формулою: х: у, де х - число голосів, а у - число кандидатів. Виборча квота визначається після підрахунку загальної кількості поданих і визнаних дійсними голосів за всі партії, що подолали виборчий поріг, шляхом поділу кількості голосів на число виборних місць, що припадають на даний виборчий округ. Якщо округ загальнодержавний, кількість отриманих голосів ділиться на число мандатів, що мають заміщуватись у парламенті. Після визначення виборчої квоти, кожний партійний список отримує стільки мандатів, скільки квот вкладається в зібрану ним кількість голосів. Однак, у будь-якому випадку використання методу квоти вимагає подальших операцій: природна квота діє надто грубо, орієнтовно. Залишаються невикористані голоси і нерозподілені мандати. Наприклад у виборчому окрузі (зі 100 тис. виборців) за 4 депутатських місця змагаються три партії (А, В, С). Після підрахунку голосів результати виявились наступні: за список партії А проголосувало 55 тис. чол., В - ЗО тис. чол., С - 15 тис. Виборча квота - 25 тис. чол. Відповідно мандати розподіляються наступним чином: партія А отримує 2 мандати (55:25=2; 5 тис. чол. залишок), партія В - 1 мандат (30:25=1; 5 тис. чол. залишок), партія С не отримує жодного мандата, оскільки зібрані нею голоси не досягли квоти. У такому випадку вступає в дію правило найбільшого залишку, тобто одне з нерозподілених місць (мандатів) повинна отримати партія, яка має найбільше число "невикористаних" голосів виборців. У нашому прикладі це партія С (15 тис. "невикористаних" голосів), яка отримує четвертий мандат.

У багатьох країнах поряд із застосуванням пропорційної системи діє законодавчо встановлений "загороджувальний пункт" ("загороджувальний поріг, бар'єр"), який також спотворює принцип пропорційності представництва партій. Щоб укрупнити партійні фракції в парламенті, уникнути засилля в ньому постійно конфліктуючих між собою дрібних угрупувань, проникненню яких сприяє пропорційна система, необхідно дещо обмежити пропорційність представництва на користь крупних і середніх партій. Це завдання і виконує загороджувальний пункт, у відповідності з яким обов'язковою умовою участі партії в розподілі мандатів є отримання нею не менше певного, встановленого законом відсотку голосів виборців. Таким чином, загороджувальний пункт встановлює критичні межі для прийняття представництва¹². Якщо партія не змогла забезпечити собі на виборах відповідний відсоток голосів, вона не допускається до участі в розподілі мандатів, зібрані нею голоси втрачаються а всі місця розподіляються лише між тими партіями, які подолали загороджувальний пункт. Таким чином, загороджувальний пункт вводиться в інтересах доцільності, насамперед для створення в парламенті крупних партійних фракцій і як наслідок - для того, щоб уряд спирався в парламенті на партійну більшість, а не був результатом ситуативної угоди роздрібненого конгломерату дрібних і найдрібніших партій. В умовах відсутності крупних центристських ^партій негативним наслідком застосування високого загороджувального порогу може бути непредставлення в парламенті значної частини виборчого корпусу¹³.

Важливе значення за пропорційної виборчої системи надається розподілу мандатів всередині списку і між кандидатами однієї партії. У зв'язку з цим розрізняють зв 'язані і вільні списки. Якщо у складений партією список кандидатів ніяких змін виборцю вносити не можна, то має місце так званий зв'язаний (жорсткий, закритий) список. У такому випадку кандидатів обирають у порядку, встановленому партією. У більшості країн світу застосовується саме система жорстких списків. Якщо ж у список можуть вноситись зміни, то він є вільним (гнучким, відкритим). Вільні списки застосовуються, наприклад, у поєднанні із преференційним голосуванням. Преференція - це перевага. Інститут преференційного голосування має метою дати виборцям можливість не тільки проголосувати за кандидатів певної партії, але й у межах цього списку надати перевагу певним кандидатам, сприяти їх обранню. З цією метою, голосуючи за список, виборець позначає і кандидатів з цього списку,

обрання яких для нього є найбільш бажаним. Це означає, що внутрі списку виборець проти прізвищ кандидатів позначає цифрами свої преференції (1, 2, 3, 4, 5 і т.д.), тобто кого він бажав би бачити наступним, якщо його кандидат не отримає достатньої для обрання кількості голосів. Адже черговість кандидатів у списку визначається партією, а точніше - її керівним органом, і найбільші шанси бути обраними мають ті кандидати, прізвища яких поміщені на початку списку. Це, як правило, керівні діячі партії. Використовуючи преференційне голосування, виборець може сприяти обранню кандидата, поміщеного в будь-якій частині списку. Якщо виборець не скористався правом преференції, вважається, що він підтримав встановлену попередньо черговість кандидатів у списку. Преференція діє в тому випадку, якщо її вказав встановлений законом відсоток виборців. При розподілі мандатів між кандидатами списку спочатку мандати передаються кандидатам, які мають найбільше число перших преференцій, за умови, що це число не менше виборчої квоти. Далі мандати отримують інші кандидати списку в залежності від черговості у ньому. Коли вичерпуються перші преференції а конституційний склад парламенту не заповнений, використовуються другі преференції і т.д.

У ряді країн (Данія, Бельгія, Австрія, Нідерланди) застосовують систему напівжорстких списків, коли перше місце залишається за кандидатом, що зазначений першим у списку, але інші кандидати, які отримали належне число преференцій, незалежно від того, в якій частині списку знаходяться їхні прізвища, отримують мандати.

Різновидом пропорційної системи є система єдиного голосу, що передасться (перехідного голосу). Теоретично система вважається пропорційною, хоча технічно близька до мажоритарної системи єдиного голосу, що не передається. Вона враховує особисті і партійні симпатії виборця і за своїми результатами нагадує пропорційну систему з застосуванням панашажу і преференційного голосування. Система була запропонована в середині минулого століття незалежно один від одного датчанином К. Лндре і згадуваним англійцем Т. Хейром. Система застосовується лише в багатомандатних виборчих округах. Виборець, маючи в розпорядженні лише один голос, використовує його для голосування не за партійний список, а тільки для преференційного голосування за одну з кандидатур (обрання якої є найбільш бажаним) будь-якого партійного списку кандидатів. Використовуючи єдиний голос для позначення першої преференції, виборець разом із тим вказує декілька наступних преференцій. Спочатку підрахунок здійснюється по першим преференціям, що дає змогу визначити виборчу квоту. Кандидати, в яких число перших преференцій склало виборчу квоту чи перевищило її, вважаються обраними. (Ті, в кого перших преференцій не виявилось, взагалі вилучаються з подальших обрахунків). У багатьох обраних кандидатів виявляються надлишки голосів, які у відповідності із другими преференціями кандидатів, що недобрали до квоти за першими преференціями, можуть бути передані їм. Якщо внаслідок такої операції хто-небудь із числа початково необраних кандидатів добрав складаючу квоту кількість голосів, він також вважається обраним. При цьому спочатку розподіляється найбільший надлишок, а далі інші по спадаючій. Якщо використання других преференцій виявилось недостатнім для повного розподілу мандатів, використовуються треті преференції і т.д. Можливість передачі голосу (перехідного голосу) і визначає назву системи - система єдиного голосу, що передається.