Форми та види підприємництва

Підприємництво може здійснюватися як в державному, так і у приватному секторі економіки, Відповідно до цього розрізняють державне і приватне підприємництво. У цьому випадку за основу класифікації прийнято право власності на здійснення підприємницьких функцій (від імені кого здійснюється підприємницька функція).

Підприємницька діяльність дуже різноманітна і тією чи іншою мірою пов'язана з основними фазами відтворювального процесу – виробництвом продукції та послуг, обміном і розподілом товарів, їх споживанням. Виходячи з цього можна виділити такі види підприємницької діяльності: виробнича, наукова, комерційна, фінансова, страхова.

Виробниче підприємництво спрямоване на виготовлення різноманітної продукції, виконання робіт і надання послуг для споживачів. Цей вид підприємництва можна назвати провідним, оскільки від нього безпосередньо залежить рівень розвитку економіки та добробут населення країни. Наукове підприємництво – являє собою передвиробничу стадію виробництва й реалізується в діяльності венчурних (ризикових) підприємств. Вони працюють над утіленням у виробництво нової ідеї чи проекту і спеціалізуються на проведенні науково-дослідних і дослідно- конструкторських робіт.

Ризикові підприємства не повертають вкладені у них інвестором кошти і не виплачують відсотки по них. Проте інвестор отримує права на всі запатентовані і незапатентовані ноу-хау, інновації та засновницький прибуток від діяльності ризикових підприємств у разі їх успіху. Середній прибуток на венчурний капітал у розвинутих країнах приблизно у два рази перевищує середній прибуток промислових компаній.

Венчурні (ризикові) підприємства засновуються великими компаніями, банками, страховими компаніями, і таким чином вони використовують підприємницький талант дрібних бізнесменів, їх енергію і творчу ініціативу, а також частково перекладають на них ризик нововведень. Комерційне підприємництво – діяльність щодо купівлі-продажу товарів і послуг. Такою діяльністю займаються передусім торговельні організації та різні посередники. Фінансове підприємництво – діяльність щодо купівлі-продажу грошей, валюти і цінних паперів. Такою діяльністю займаються комерційні банки, фондові біржі, інвестиційні фонди та ін.

Страхове підприємництво – діяльність щодо страхування ризиків та відшкодування витрат.

Цей вид діяльності здійснюють страхові компанії та інші організації. Крім цього, в усіх розвинутих країнах виокремлюється такий самий самостійний вид підприємництва, як консультативний (консалтинг). Він охоплює такі види послуг, як інформаційні, консультативні, маркетингові (Мацибора, 2008). Рушійні сили підприємництва. Важливими рушійними силами підприємництва є: протиріччя. Підприємництво відображає відносини, що склалися в суспільстві, джерелом розвитку яких є внутрішні суперечності способу виробництва. Як відомо, протиріччя – рушійна сила будь-якого розвитку, у т. ч. й підприємництва. Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами є найбільш загальним в економічній системі суспільства і підприємництва, які охоплюють собою цілу систему протиріч, що виникають між різними їх елементами (між виробництвом і споживанням, зростанням потреб і можливістю їх задоволення, між різними формами власності, інтересами, попитом і пропозицією, технікою і технологією, робочою силою і засобами виробництва); ділова творчість людини. Підприємництво – це соціально-економічна і ділова творчість людини. Саме в ній, у самій людині, у її особистій ініціативі, енергії, активності, відповідальності, порядності, винятковій працьовитості закладені рушійні сили підприємництва. Прагнення людини реалізувати свої ідеї, винаходи, виявити себе, задовольнити своє здорове честолюбство, залишити після себе слід на землі спонукають її до підприємницької діяльності; ризик. Історія розвитку підприємництва свідчить, що без ризику бізнесу не буває. Ризик притаманний тільки людині. Це інтуїція, гра, обґрунтований розрахунок, змагання в конкурентній боротьбі. Це радість перемоги розуму і розрахунків або гіркота поразки і прорахунків, але те й інше стимулює бізнес. Одних ризик надихає, інших загартовує, але суспільне виробництво, оскільки неухильно створюється багатство для людей і суспільства; потреби та інтереси підприємців.

Ці потреби різноманітні. Одні підприємці займаються підприємницькою діяльністю для того, щоб реалізувати власну мету, отримати задоволення від своєї роботи, від застосування своїх знань і здібностей, що є ознакою економічної свободи.

Цифри і факти Так, у результаті опитування дрібних компаній Великобританії з'ясувалося, що майже 80% підприємців головними стимулами своєї діяльності вважають можливість відчути себе незалежними і мати задоволення від власної праці (Мочерний, 2001). Інші підприємці прагнуть до самозбагачення, привласнення максимальних прибутків. Треті – намагаються реалізувати свої ідеї, винаходи тощо. В історії суспільства, і передусім у межах економічної системи, ніщо не відбувається без свідомого наміру, без бажаної мети; прагнення підприємців задовольнити суспільні потреби, зокрема потреби споживачів. Ця мета, хоч і є похідною стосовно максимального привласнення прибутків, але відіграє порівняно самостійну роль серед стимулів підприємницької діяльності, а отже, рушійних сил підприємництва. Потреби мають здатність випереджати рівень виробництва. Це пояснюється тим, що розвиток суспільства, а отже, і підприємництва породжує такі потреби, які не можуть бути задоволеними наявними продуктивними силами. Зростання цих потреб наштовхується на обмеженість можливостей їх задоволення, що зумовлює потребу в нових продуктивних силах (технологія, техніка, упровадження нових професій та ін.). Таким чином, потреби виступають рушійною силою як суспільства в цілому, так і підприємництва зокрема (Варналій, 2002); економічний інтерес – це форма реалізації потреби, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Якщо економічні відносини не реалізують економічних інтересів, суб'єкти господарювання намагаються досягти своєї вигоди поза діючими економічними відносинами (порушують закони, розвивають тіньову економіку тощо); система стимулів – надзвичайно важлива характеристика системи підприємництва. Очікування винагороди є рушійною силою підприємництва, яка стимулює підприємців виробляти більше, а роботодавців – витрачати ресурси раціонально.

Стимули, виконуючи свою роль з обслуговування підприємництва, мають різний вплив на ставлення людей до праці. Так, матеріальні стимули спонукають до праці в надії на винагороду, духовні – на суспільне визнання, соціальні – на кращі умови. Проте, незважаючи на різні способи впливу на суб'єктів підприємництва, функція в стимулів одна – активізувати підприємницьку діяльність.

Саме в умовах підприємництва в людини з'являється можливість створити власну справу, зайнятися тією працею, яка їй подобається, де вона може реалізувати власні ідеї, інтереси, потреби, де праця стає стимулом її діяльності; економічна конкуренція – це суперництво, змагання за досягнення найкращих результатів, економічна боротьба між фірмами (підприємцями) за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товарів. Економічна конкуренція – це суперництво між підприємцями щодо задоволення власних інтересів, пов'язаних із продажем виробленої продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам. У своєму прагненні до задоволення потреб споживачів підприємець реалізує власний економічний інтерес, лише вступаючи у змагання за споживача, намагаючись виштовхнути свого суперника зі сфери виробництва. Конкуренція є об'єктивною закономірністю становлення і розвитку підприємництва, важливою передумовою впорядкування цін, сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному перегрупуванню ресурсів, захищає споживача від диктату виробників (Варналій, 2002); тип економічної системи, зокрема такі її риси, як економічна демократія та економічна свобода, що зумовлюють «дух» підприємництва. Тому не випадково західні науковці, характеризуючи економічну систему, нерідко саме цю ознаку, тобто основні спонукальні сили економічної діяльності, вважають провідною. Так, «духом» економічної активності капіталізму називають прагнення до найвищого прибутку; стабільна й ефективна політика держави, спрямована на підтримку підприємництва. Вона здійснюється шляхом надання податкових пільг, кредитів, субсидій, звільнення новостворених підприємств у перші роки від податків тощо (Мочерний, 2001). Культура підприємництва – це система правил і норм діяльності, звичаїв і традицій, різноманітних інтересів, особливостей поведінки працівників даного підприємства, стилю керівництва, задоволеність працівників умовами праці, рівень співпраці та перспективи розвитку. Таким чином, культура організації підприємницької діяльності визначає клімат, стиль взаємовідносин, цінності підприємства. Вона не тільки забезпечує високий престиж підприємству, а й сприяє підвищенню ефективності виробництва, поліпшенню якості товарів та послуг і, отже, збільшенню доходів. Культура підприємництва передбачає вміння так організовувати його виробничу та комерційну діяльність, щоб успіхи в бізнесі поєднувалися зі створенням умов, за яких працівники максимально задоволені працею. Залежно від галузі, регіону, історії підприємства, людей кожне Тема 2 Власність як основа підприємництва 10 підприємство має свою культуру. Основні фактори, що впливають на культуру підприємства: цілі підприємства; його система цінностей та ідей; прийняті на підприємстві стандарти і правила. Рівень культури підприємства визначається такими показниками: рівнем культури праці; рівнем культури управління; рівнем культури діяльності. Рівень культури праці – відповідність засобів, способів і норм, поведінки, що властиві певній групі людей, які займаються спільною трудовою діяльністю, рівневі розвитку суспільства.

Цей аспект культури підприємництва є системою правил і норм діяльності, звичаїв та традицій, індивідуальних і спільних інтересів, особливостей поведінки працівників даної організації, стилю керівництва, задоволеність працівників умовами праці, згуртованість трудового колективу, рівень співпраці Критерії, які визначають рівень культури праці: зміст праці, технічна оснащеність робочого місця, організаційні форми трудового процесу, рівень освіти та фахової підготовки, життєвий досвід, моральні позиції. Рівень культури управління визначається здатністю управлінського органу ефективно й далекоглядно впливати на всі сторони діяльності підприємства за допомогою використання прогресивної техніки й технології, високого культурно-технічного рівня персоналу, а також на основі наукової організації праці та виробництва.

Рівень культури діяльності – характеристика рівня прогресивності застосовуваних техніки та технології за період використання, а також вироблюваної продукції та її відповідності рівню розвитку суспільства. Високий рівень культури може допомогти підприємству успішно працювати, а низький – перешкоджає нормальній реалізації його ділової поведінки.

Елементи підприємницької культури: законність; виконання зобов'язань та обов'язків, які виходять з правових актів, договірних відносин та здійснюваних законних угод, із традицій ділового спілкування, що виявляється в завданні майнової чи моральної шкоди, партнерам, конкурентам, споживачам, найманим працівникам; чесність у ставленні до суб'єктів свого бізнесу, споживачів, партнерів, держави – це дійсно провідна ознака культури підприємництва.

Тема 2. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БІЗНЕСУ