Тема 7 «Взаємодія дошкільного навчального закладу і сім’ї в формуванні соціально-моральної особистості дошкільника»

ПЛАН

1. Роль дошкільного навчального закладу та вихователя у забезпеченні соціального розвитку дитини.

2. Адаптація дитини до дошкільного навчального закладу як чинник успішної соціалізації.

3. Взаємодія вихователів і батьків як умова ефективної соціалізації дітей дошкільного віку.

П’яти-шестирічний малюк розмірковує над тим, як вплинути на маму, щоб довше поніжитися у ліжку, що сказати татові, щоб не підганяв його, коли вони збираються до дитячого садка; як підлеститися до бабусі, щоб вона нагодувала чимось смачненьким на сніданок. Це означає, що в старшому дошкільному віці дитина вже добре усвідомлює, що на інших людей можна впливати в різні способи, домагаючись бажаного. Водночас вона розуміє, що може отримати у відповідь на свої дії не ту реакцію, якої очікувала, і тоді доведеться відчути вже на собі вплив інших - словесний чи дієвий, не завжди приємний.

Процес соціального впливу передбачає таку поведінку людини, яка має своїм наслідком або й метою зміну вчинків, думок, переживань інших людей. Стимулом соціального впливу можуть бути будь-яка соціально значуща проблема, продукт, дія. Наприклад, батьки переконують малюка у доцільності певного вибору (одягу, їжі, вчинку); одноліток підбиває його до виконання забороненої дорослими дії; дитина хитрує, намагаючись досягти бажаного; вона відчуває невпевненість у своїх силах... У всіх цих випадках дошкільник виступає учасником соціального впливу - інші люди впливають на нього або він сам впливає на них. У житті старшого дошкільника нерідко трапляється так, що він є водночас суб’єктом та об’єктом соціального впливу – нагадує сам собі про необхідність виконати обіцянку, яку він дав собі раніше (наприклад, подолати страх перед темрявою, водою).

Постають три запитання:

1) що саме робить дитина в тому чи іншому випадку задля досягнення впливу на іншого або уникнення впливу на себе;

2) які прийоми, способи впливу вона використовує найчастіше для досягнення мети;

3) чому, заради чого вона намагається вплинути на іншого або уникнути впливу на саму себе.

Щоб дістати відповіді на ці запитання, педагог має знати індивідуальні особливості своїх вихованців, сам бути соціально компетентною особою, володіти навичками бажаних видів впливу на інших, добирати в несхожих ситуаціях адекватні способи соціального впливу на конкретну дитину, вміти опиратися небажаним впливам на себе інших. Існують три середовища соціального впливу на дитину:

- міжособистісна взаємодія;

- спеціально створене середовище переконування;

- засоби масової інформації.

Кожне з цих середовищ відрізняється мірою індивідуалізованості (тим, наскільки особистісним воно є щодо дитини), мірою та широтою охоплення.

Найбільш індивідуалізовані ситуації впливу створює міжособистісна взаємодія: кількість її учасників невелика, спілкування відбувається очі в очі. Так спілкуються батько або вихователь з дитиною, друзі-однолітки між собою. В ході спілкування, той, хто впливає, прагне домогтися від іншого певних поступок, дає обіцянки, намагається виглядати привабливим, постачає все нову і нову інформацію, часто не залишає можливості на роздуми, вдається до позитивного підкріплення (усмішки, пестливих рухів, прояву уваги, смачної їжі). Що можна визнати як прийнятну норму впливу? Вплив, який не позбавляє дитину свободи опору, можливості уникнути погрози або фізичного обмеження свободи.

Поширеним є і варіант спеціально створюваного середовища переконування. Наприклад, вихователь звертається до вихованців, прагнучи переконати їх у чомусь, погодитися з його твердженням, пропозицією виконати певну дію, в цьому разі він впливає одночасно на багатьох дошкільників. Таке середовище менш індивідуалізоване порівняно з першим, проте лишається ефективним. Якщо дорослі володіють силою слова, вони легко спонукають маленьких дітей до активної дії у певному напрямку.

Соціальний вплив на зростаючу особистість здійснюється і засобами масової інформації - телебаченням, аудіо-, відеозасобами, радіомовленням, друкованими виданнями (газетами, журналами, буклетами тощо). Вони впливають на дитину опосередково, проте щоденно й ефективно, створюючи привабливі образи певних цінностей - здоров’я, доброти, кмітливості, або навпаки - агресії, домінування сили, надмірної сексуалізації життя тощо. Отже, вони можуть «сіяти добро» або нав’язувати дітям чужинні стандарти, штучних героїв, сумнівні авторитети.

Кожна дитина відчуває на собі вплив різних соціальних чинників, під впливом яких вона змінюється як особистість. Соціальний вплив лежить в основі багатьох життєво важливих проблем реального світу - охорони здоров’я, екології, освіти, розв’язання конфліктних ситуацій тощо. Важливими соціальними чинниками, що впливають на особистість, є:

- те, що кажуть авторитетні люди;

- те, що вони роблять;

- характеристики конкретної життєвої ситуації.

Педагогові важливо усвідомлювати, що в процесі соціального впливу його поведінка має наслідком або метою внесення змін у те, як дошкільник почувається, поводиться, думає. Ефективне використання слів є суттю переконувань. Якщо навіть безпосередній вплив не є ефективним у конкретній ситуації, він здатен змінити переконання та установки особистості, готуючи, таким чином, ґрунт для подальших змін в її поведінці. Отже, соціальний вплив позначається на установках, переконаннях, знаннях, почуттях, намірах і власне поведінці дитини.

Ефективність соціального впливу дорослого на дитину залежить від її конформності, схильності підкорятися авторитетам, поступливості й сприйнятливості. Про правила соціального впливу дитина дізнається й автоматично навчається їх використовувати в міру свого дорослішання, формування її індивідуальності в суспільстві. Дошкільник навчається соціальної поведінки завдяки:

- спостереженню за певними моделями поведінки людей, що навколо;

- виконанню інструкцій дорослих, які навчають правил поведінки, містять своєрідні підказки щодо поводження в тих чи інших ситуаціях.

Впливаючи на малюка щодня, ми іноді не надаємо своїм словам особливого значення, можемо передати йому не лише накопичену нами мудрість, збагатити не тільки життєво необхідними стандартами соціальної поведінки, а й сумнівними настановами, небажаними стереотипами, своїми власними забобонами. Тому так важливо відповідально ставитися до ситуації педагогічного впливу на дошкільника, добору слів, змісту своїх суджень.

Більшість дошкільнят налаштована на успіх. Вони впевнені в собі, наполегливі, оптимістично ставляться до труднощів. Але є чимало дітей, які низько оцінюють свої шанси на успіх, уникають ситуацій прояву своїх здібностей. Позбавляють себе необхідного тренування, можливості перебороти побоювання. Такі діти докладають менших, ніж могли б, зусиль, надмірно хвилюються, втрачають інтерес до діяльності, відступають. Якщо вони все ж досягають успіху, то вважають, що це відбулося випадково, що їм повезло. Підтримка й допомога в таких випадках дуже важливі.

Нагородою для маленької дитини є схвалення дорослих (передусім батьків і вихователів дитячого садка) і товаришів. Якщо дитина чутлива, для неї «мати поганий вигляд в очах інших» - неприємність, якої слід всіляко уникати. Для більшості дошкільників те, що про них думають інші, і як вони поводяться з ними, є одним із могутніх джерел впливу на поведінку. Не бути визнаним (прийнятим) у своєму середовищі - справжнє горе для хлопчика. Він почувається позбавленим можливості задовольнити одну з базових людських потреб - потребу в соціальному прийнятті, приєднанні та заохоченні. Невизнання оточення дуже позначається на психологічному розвиткові особливості. Навпаки, соціальне прийняття з ранніх років асоціюється з утіхою, захищеністю, комфортом.

В незнайомих і невизначених життєвих ситуаціях малюк може вдатися до конформізму - змінити думку або поведінку у відповідь на реальний (або уявний) тиск соціуму - прохання рідної людини, розпорядження авторитетного дорослого, вимогу дитячого угруповання. Конформність зростає, коли група приваблива для дитини, вона хоче сподобатися їй, не залишитися поза нею. Якщо зростаюча особистість довіряє собі, вона менше залежить від соціального впливу. Якщо вона невпевнена у собі, то легко приймає думку більшості.

Окремі діти відмовляються проявляти конформність, відкрито йдуть в опозицію, виражають власну індивідуальність. Якщо дітям надається можливість висловлювати власну думку, яка частково або повністю відрізняється від думки більшості, частина їх обирає саме цей варіант поведінки. Іноді інакомислення є лише формою вирази незгоди, відмови іти в ногу з усіма, прояву індивідуальності. Іноді воно виявляється творчим процесом пошуку власного рішення, нових варіантів відповідей. Такі діти характеризуються високою самооцінкою, низькою тривожністю в соціальних ситуаціях, вираженою тенденцією до відособлення, бажанням діяти не так, як інші, відрізнятися від більшості. Ці діти відчувають сильну потребу в самовираженні, прагнуть використати будь-яку можливість.

Батьки і педагоги мають вчити маленьку дитину орієнтуватися не лише на суб’єктивне почуття прихильності, а і на об’єктивну істину. Це означає, що, виховуючи дошкільника, важливо сприяти розмежуванню в його свідомості двох різних уявлень:

- рідні й близькі - саме ті люди, хто заслуговує на найбільшу довіру, любов і повагу;

- рідні й близькі люди, як і будь-хто інший, можуть помилятися.

То ж треба навчити дитину, яка лише розпочинає свій життєвий шлях, правил:

- до всього слід ставитися свідомо;

- кожна людина має право на помилку;

- якщо щось незрозуміло, варто перепитати дорослого та пересвідчитися у доцільності і корисності виконання його вимоги – це не соромно, не забороняється.

З віком для дитини набуває все більшого значення її статус у дитячому угрупованні (насамперед одностатевому, що визначається особливостями статевої ідентифікації). Дошкільник прагне взяти активну участь у «соціальному обміні», намагається бути вплетеним у той соціальний контекст, який наповнює сенсом його життя. Якщо дитина хоче досягти в ньому успіху, вона має навчитися:

- використовувати соціальний вплив;

- розпізнавати намагання інших впливати на неї всупереч її волі;

- вирішувати у кожній конкретній ситуації - поступитися впливу чи уникнути цього.

Уміння дитини використовувати впливи авторитетних дорослих (наприклад, високої оцінки її здібностей, часті висловлювання довіри її можливостям, звернення до неї по допомогу, доручення їй відповідальних справ) для підвищення свого статусу в колі однолітків, отримання привабливіших соціальних ролей, виконання лідерських функцій - корисне для її особистісного становлення та життєвого самовизначення. Тому педагогові варто з розумінням ставитися до конструктивної поведінки дитини в ситуації налагодження контактів у дитячому угрупованні.

Сім’я як персональне середовище розвитку - один із найважливіших інститутів соціалізації особистості, адже воно (середовище) зумовлює спосіб життя дитини, її соціальне існування, впливає на формування нових соціальних якостей, умінь та навичок. На думку науковців, соціально-позитивний чи негативний вплив сім’ї залежить від числа параметрів, з-поміж яких: соціокультурний, що засвідчує рівень культури сім’ї; соціально-економічний, який визначається її майновими характеристиками; техніко-гігієнічний - особливості способу життя (І. Гребенніков, С. Литвиненко, В. Ямницький та ін.). Сім’я як різновіковий колектив представлена певною системою закріплених традиціями, звичаями, моральними і правовими нормами стосунків між старшими і молодшими, батьками і дітьми. Під їхнім впливом формується світогляд дитини, ставлення до довкілля й, зокрема, соціуму. До психологічних механізмів сімейної соціалізації, в умовах якої відбувається функціонування персонального середовища розвитку дитини, належать: ідентифікація (дитина наслідує батьків); включення батьків у внутрішній світ дитини, її інтереси, потреби, смаки, прагнення; цілеспрямоване формування поведінки, що відбиває систему норм, схвалених суспільством.

На всіх етапах життя людини сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища. У житті дитини протягом його перших років домінують соціалізуючі впливи сімейного оточення. Це відбувається, оскільки, по-перше, рідні люди - найдорожчі й найавторитетніші для дитини і вона довіряє їм, копіює їх, прислухається до їхніх настанов і порад; по-друге, сім’ї належить пріоритет в емоційному вихованні дошкільника; по-третє, переважна більшість дітей протягом перших років життя перебуває вдома, в колі батьків і рідних.

Розрізняють три основні чинники впливу сім’ї на дитину:

1) емоційний характер сімейного виховання;

2) широта діапазону впливу сім’ї;

3) тривалість цього впливу.

Сімейний вплив відзначається високою емоційністю – відносини батьків і дітей будуються на почутті любові і прихильності один до одного. Материнські тепло і турбота, батькові віра й підтримка потрібні дошкільникові не менше, ніж свіже повітря, калорійна їжа, іграшки й розваги. Чутливість дитини, її довірливе ставлення до людей, сприйнятливість до їхніх оцінних суджень - усе це або виховується, або не виховується в дошкільні роки рідними для дитини людьми.

Сім’я має більші можливості для виховання, ніж дошкільний заклад і школа, бо, по-перше, в ній об’єднані люди різних віку, статі, роду занять; по-друге, дорослі члени родини можуть впливати на дитину в різних життєвих ситуаціях - у квартирі, на вулиці, в гостях, у відпустці (це робить сімейні впливи різноманітними і гнучкими); по-третє, однією дитиною, як правило, опікуються кілька дорослих (у той час як у школі чи в дитячому садку це співвідношення - не на користь індивідуальному розвитку).

Вплив сім’ї на дошкільника порівняно з впливами інших соціальних інститутів відзначається найбільшою тривалістю і постійністю. В дитячому садку дитина проводить декілька років свого життя, у школі - одинадцять років. У колі рідних і батьків вона перебуває від народження і до повноліття, а іноді усе своє життя. Сім’я - те тло, на якому відбуваються становлення особистості, її емоційний, розумовий, вольовий, фізичний, соціальний розвиток.

Виховуючись лише в сім’ї, дитина хоча й розвивається як індивідуальність, набуває своєрідного обличчя, виростає, як правило, емоційною істотою, проте не може легко адаптуватись до життя в інших соціальних інститутах - дошкільному закладі, школі, - оскільки на заваді стоятимуть її егоцентричні орієнтації. Отже, поєднання сімейного виховання із суспільним - важлива умова нормального соціального розвитку зростаючої особистості.

Відзначаючи надзвичайний позитивний вплив родини на становлення особистості дитини, науковці водночас звертають увагу на «недоліки» сімейної соціалізації, яка, на думку О. Кононко, виявляється в центрації малюка на своїх проблемах, домінуванні егоїстичних прагнень; надмірній опіці, допомозі, що гальмує процес дорослішання; відсутності в оточенні дитячого товариства, партнерів, серед яких малюк навчається домовлятися, узгоджувати дії, розв’язувати конфлікти; дефіцит елементарних обов’язків, ділових стосунків, домінування процесуальної діяльності над результативною; непослідовність вимог та оцінок.

З огляду на різноманітність стилів сімейної соціалізації (домінаторний, партнерський та їхні різновиди), узагальнену характеристику «благополучна», «неблагополучна», зрозумілим виявляється той факт, що діти, які мають лише такий досвід, по-різному стартують на початку свого шкільного навчання, тобто початку такого періоду, коли вони вперше вимушені вийти за межі сім’ї. Вузькість соціального досвіду, певною мірою його однобокість (в більшості сучасних сімей дитина не вирішує жодної проблеми, не має досвіду відповідальності за власні дії) утруднює ситуацію входження малюка до нового соціуму, в якому, на відміну від сім’ї, не кожен іде йому назустріч. Навіть діти, які виховувалися в партнерській сім’ї, де панують відкриті стосунки, співчутливі відносини, почуття захищеності, тісна сімейна згуртованість, хоча й швидше адаптуються до нових умов, проте боляче переживають дефіцит соціального досвіду. Діти ж, які виховувалися в домінаторних або тоталітарних сім’ях із суворими правилами примусу, відсутністю сімейної єдності, зі станом постійної конкуренції, дуже складно будують власні стосунки з однолітками, відчувають жах від необхідності спілкуватися з дорослими.

Ізоляція дитини, монотонність щоденного буття, відсутність стабільного і приємного мовного середовища негативно позначаються на становленні особистості.

Відтак, сім’я - найближче розвивальне й виховне середовище. В сім’ї діти раннього й дошкільного віку орієнтовані на дорослого, його оцінки, знання, вчинки. Проте процес входження дитини до соціуму був би неповним, якщо б обмежувався лише тим соціальним досвідом, який дитина може здобути в спілкуванні і взаєминах з дорослими. Отже, діти, які відвідують дошкільні навчальні заклади, на момент вступу до школи виявляються у вигіднішому стані, оскільки, крім досвіду сімейної соціалізації, вони ще мають і досвід, здобутий у процесі різноманітної життєвої практики спілкування і взаємодії з однолітками.

Первісною фазою соціалізації дитини є виховання в сім’ї. Тут вона встановлює свої найперші зв’язки з іншими людьми, головним чином із рідними. Другою фазою соціалізації є формування зростаючою особистістю початкових соціальних зв’язків поза межами родинних стосунків. Ці зв’язки діти перших років життя встановлюють з ровесниками і новими дорослими в дошкільному закладі.

За концепцією дошкільного виховання та Базовим компонентом дошкільної освіти, сучасний дошкільний навчальний заклад має стати «інститутом соціалізації», призначення якого - забезпечити фізичну, психологічну і соціальну компетентність дитини від народження до шести-семи років, можливість адаптації до унормованого існування серед людей, сформувати ціннісне ставлення до світу, навчити особистісного існування, озброїти елементарною наукою і мистецтвом життя. Передусім це відбувається завдяки поступово зростаючій ролі дитячого співтовариства, яке, за твердженням Ю. Лотмана, починаючи зі старшого дошкільного віку суттєво впливає на процес соціалізації дитини. Дитяча спільнота (вислів О. Усової) - важливе джерело близької інтересам дітей інформації про соціальну дійсність, яка хоч і відрізняється неточністю, проте активно сприймається і швидко й легко засвоюється. По-друге, дитяче співтовариство - школа формування соціальних почуттів та особистісних якостей. Дитина неодноразово спостерігає прояви почуттів іншими дітьми, відчуває на собі ці прояви та сама висловлює свої почуття. Взаємини з ровесниками активізують певні особистісні якості дитини. Вона, що є дуже цінним, здобуває практику (частіше за все інтуїтивно) відбору, активізації якостей, ухвалених певним дитячим товариством. Це формує гнучкість, здатність пристосуватися до середовища, повагу до інших, розвиває впевненість у собі. Проте дитяче товариство може активізувати й негативні якості дитини, стимулювати агресивність, надмірну гнучкість, підкорення більшості. По-третє, дитяче товариство в дошкільному навчальному закладі створює умови для практики соціальної поведінки. Взаємини дітей стають, так би мовити, полігоном для перевірки та закріплення засвоєних соціальних моральних норм. Отже, у процесі соціалізації дитячому співтовариству, керованому педагогом, належить дуже значна й відповідальна роль. Його не можна замінити дорослим товариством. У дошкільних закладах діти набувають важливого суспільного досвіду, основних знань і вмінь, необхідних для подальшого життя серед людей, залучаються до різних видів діяльності.

Зовнішній світ в особі виховательки дитячого садка, товаришів суттєво впливає на дошкільника - він покладає на нього певні надії, заохочує або засуджує його дії, пропонує раніше не відомі стандарти поведінки й еталони виконання практичної діяльності. Тим самим суспільний заклад сприяє формуванню в дитини певних ціннісних орієнтацій, життєвих навичок і вмінь, стилю поведінки.

Основними, визначальними для педагогічної роботи в дошкільному закладі є: принципи гуманізації виховного процесу, його орієнтації на індивідуальність дитини; принцип системності й наступності в роботі з нею; узгодження колективних та індивідуальних форм і методів роботи з малюками; розвиток у дошкільника ціннісного ставлення до всіх сфер життя; принцип активності, розвитку творчого потенціалу особистості; забезпечення зв’язку з традиціями народної педагогіки, фольклором, різновидами національного та світового мистецтва.

Впроваджуючи у життя ці провідні принципи, дошкільний заклад сповідує тісну співдружність з сім’ями своїх вихованців. Дитячий садок для них є консультативним і просвітницьким центром з розв’язання психологічних і педагогічних питань, добрим порадником, своєрідною службою довіри і підтримки.

Сім’я і дитячий садок мають свою специфіку, особливості впливу на дитину, свої виховні засоби. Ці осередки не взаємовиключають один одного і не конкурують між собою, а взаємодоповнюють і коригують впливи один на одного. Обидва вони по-своєму необхідні й бажані для соціально-емоційного розвитку дошкільника.

Дошкільний заклад може здійснювати додатковий вплив на дитину, змінюючи її поведінку у кращий або гірший бік. Умови дитячого садка суттєво позначаються на соціальних настановах вихованців: чим демократичнішими є погляди педагогічного колективу на зростаючу особистість і свої основні педагогічні завдання, то ймовірніше він додержує індивідуального підходу до неї як основного методу наукової педагогіки.

Провідним у функціонуванні дитячого колективу в дошкільному закладі є принцип справедливості, який передбачає неупереджене ставлення дорослих до дітей, а дітей до своїх однолітків, спільне вміння орієнтуватись у власних оцінках на істинність, правдивість, доцільність.

У дитячому садку дитина дошкільного віку вперше дістає реальну можливість порівняти себе з іншими. В сім’ї зробити це важко, оскільки поруч з нею перебувають старші, досвідченіші й вміліші люди (порівняння себе з ними буде не на користь малюка). Співставляючи свої досягнення, якості, реакції, поведінку, зовнішність, дошкільник навчається орієнтуватись у власних можливостях, виробляє відповідний рівень домагань, визначає свій статус серед однолітків.

Дошкільний заклад через дитячий колектив позитивно впливає на звільнення дитини від егоцентризму, звички у всьому орієнтуватись на власне «Я», на свої уподобання, погляди, вміння. В багатьох сім’ях дитина займає привілейоване становище найменшого члена сім’ї, звикає до споживання всіх можливих благ, до уваги з боку оточуючих. Прийшовши до дитячого садка, вона вперше починає співвідносити власні бажання з бажаннями інших людей, насамперед друзів. У лексиці дитини з’являється займенник «ми», дитина все частіше починає оперувати поняттями: «Ми - одна група», «Ми – дівчатка (хлопчики)» і под.

Незамінним є вплив дитячого садка на самостійну активність дошкільника. Якщо сім’я надто опікає малюка, то дитячий садок значно більше довіряє йому, надає можливість виявляти власну ініціативу, незалежність, критичність. Відвідуючи дитячий садок, дитина швидко засвоює: все, що можеш, треба робити власними зусиллями. Вона вчиться поважати себе за умілість, прагне перенести набуті навички самостійної поведінки в сім’ю, тим самим коригуючи батьківські впливи, відстоюючи своє право на незалежність.

Спілкуючись з дітьми своєї групи, зростаюча особистість проймається почуттям взаємної відповідальності, засвоює визнані в групі норми поведінки.

Об’єднуючись з товаришами для ігор і занять, дитина починає усвідомлювати, що спілкування під час практичної діяльності не лише приємне, а й корисне: спільна робота приносить насолоду, піднімає настрій, сприяє кращому досягненню спільної мети, спільного результату праці.

Характерною ознакою життя дошкільного закладу є його чітка організація, плановість. Дитина чітко усвідомлює, що є орієнтовний перелік подій і заходів, визначених у послідовності і за часом. Повторюваність основних режимних моментів сприяє виробленню в дошкільнят відчуття впевненості, стабільності, надійності, привчає прогнозувати, планувати свою участь у них, передбачати можливі наслідки, передчувати майбутні результати.

Суттєвою особливістю буденного життя дитячого садка є висока варіативність середовища, а також те, що діти постійно знаходяться у просторі дитячої субкультури. Протягом кожного дня дошкільники залучені до виконання різних за змістом, складністю, умовами організації завдань: вони рухаються, конструюють, співають, малюють, граються, вчаться, працюють, спілкуються. Зміна видів діяльності, змісту і складності завдань, матеріалів, які використовуються, виробляють у дитини гнучкість, сприяють підтриманню її інтересу до роботи, вправляють в умінні орієнтуватись у змінених умовах.

Література до теми 7

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; Заг. ред. А.Й. Капської. - К., 2002. - 164 с.

2. Асташова Н. А. Концептуальные основы педагогической аксиологии /Н.А.Асташова // Педагогика. – 2002. – № 8. – С. 8-13.

3. Ананьев Б. Г. Психология и проблемы человекознания /Б.Г.Ананьєв// Избранные психологические труды. – М.; Воронеж, 1996. – 384 с.

4. Бех І.Д. Виховання особистості: у 2 кн. / І. Д. Бех. – К.: Либідь, 2003.–Кн. 1:

5. Доронова, Т.Н. Дошкольное учреждение и семья - единое пространство детского развития: метод. руководство для работников ДОУ / Т.Н. Доронова [и др.]. - М.: [б.и.], 2001. – 108с..

6. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – 280 с.

7. Гаркава К. Г. Знову про здоров’я наших дітей / К.Г. Гаркава // Початкова освіта. – 2001. – № 19. – С. 10.

8. Жданович Ю. Дозвілля: на радість собі, на користь іншим /Ю.Жданович //Рідна школа. – 2008. – № 9. – С. 34–35.

9. Завгородня О. В. Проблема психологічного здоров'я: спроба теоретичного аналізу / О. В. Завгородня // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. – № 1. – С. 55–57.

10. Касьяненко М. Д. Педагогіка співробітництва. Навч. посіб. - К.: Вища шк., 1993. - 320 с.