Періоди розвитку анатомії. Видатні вчені, лікарі та дослідники

Сьогодні анатомія, як наука, що відіграє основну роль у
медицині, набула значного розвитку. Вивчення будови тіла людини та її
життєдіяльності проводиться не лише за системами, а й як єдиного цілого,
що перебуває у зв’язку з навколишнім середовищем. Тільки завдяки такому
підходу (методу) можна вдосконалювати будову і функції організму людини,
зробити його міцнішим і здоровішим, загартувати для боротьби з
шкідливими факторами і навколишнього середовища, домогтися збільшення
його довголіття.

Анатомія є однією з найдавніших природничих наук. Першу книжку, в якій
були відомості з анатомії, написав за 3 тис. років до н.е. китайський
імператор Гванг Ті. Великий внесок у подальший розвиток цієї науки
зробили вчені Стародавнього Єгипту і Стародавньої Греції, такі як
Аристотель (384— 322 рр. до н.е.), Герофіл (304 р. до н.е.), Гален
(211—131 рр. до н.е.), Абу Алі Ібн-Сіна (Авіценна) (980—1037) та ін.

Є історичні відомості про те, що вже починаючи з X-XII ст.
монахи-цілителі лікарського монастиря, що існував при Києво-Печерському
монастирі, передавали медичні знання, зокрема анатомічні, від покоління
до покоління. Після організації Києво-Могилянської академії (1694 р.) в
Україні розпочалася підготовка кадрів, які багато зробили для розвитку
анатомії на науковій основі.

Засновником наукової анатомії був професор Падуанського університету
Андреас Везалій (1514—1564), який на підставі численних розтинів трупів
у 1543 р. видав книжку «Про будову людського тіла» з систематизованим
описом органів тіла людини. Численні достовірні факти про будову тіла
людини, встановлені А. Везалієм і його послідовниками, є
загальновизнаними і сьогодні. Класичну працю А. Везалія перекладено
російською мовою і видано в колишньому Радянському Союзі в 1950 р. (1-й
том) і в 1954 р. (2-й том). Уявлення А. Везалія про будову тіла людини були революційною подією в природознавстві і передбаченням великих анатомічних відкриттів XVI ст., зроблених його послідовниками (Фалопій, 1523 – 1562рр.; Евстахій, 1510 – 1574рр.; Варолій, 1543 – 1575рр., та ін.). Вони досконало вивчили не лише кістки та м’язи, а й внутрішні органи, органи чуття, спинний та головний
мозок, нерви. Виникнення функціонального напрямку в анатомії пов’язано з ім’ям Уїльяма Гареея (1578 – 1657 рр.), який на підставі проведених спостережень та
експериментів у 1628 р. видав свою знамениту працю («Анатомічне
дослідження про рух серця і крові у тварин») про кровообіг від серця
через артерії і до серця через вени. Це відкриття стало початком
фізіології. Трохи згодом (1661 р.) Марчело Мальпігі (1628—1694рр.) на
підставі мікроскопічних досліджень дійшов висновку, що артерії та вени
з’єднуються між собою капілярами, довівши цим правильність уявлень про
існування замкнутої системи кровообігу.

Розвитку анатомії та її функціонального напрямку в XVII—XVIII ст.
допомагали легалізований в ряді країн розтин трупів, поширення
досконаліших методів дослідження, відкриття університетів у країнах
Європи, введення анатомічної термінології. Серед вчених-анатомів цього
періоду слід відзначити Ф. Рюйша (1638—1731рр.), А. Галера
(1708—1777рр.) та ін. Ф. Рюйш першим організував постійний музей
анатомічних препаратів, удосконалив бальзамування трупів тощо. А. Галер
розвивав фізіологічний напрямок у морфології. Він об’єднав анатомічні та
фізіологічні знання свого часу в багатотомній праці «Elementa
physiologiae corporis humani» («Основи фізіології тіла людини»).

В Росії та Україні анатомія починає свій розвиток за Петра І. Першим
викладачем анатомії був Микола Бідлоо (1669— 1735рр.), який очолював
лікарську школу при московському генеральному госпіталі, заснованому в
1707р. Петром І. У його визначній рукописній книзі «Повчання для тих,
хто вивчає хірургію в анатомічному театрі» описано всі хірургічні
операції від «голови до п’ят», а також приведено програму викладання і
послідовність вивчення тіла людини.

Розвиток матеріалістичного природознавства в Росії пов’язаний з працями
геніального російського вченого-енциклопедиста М.В. Ломоносова і його
учнів: С.Г. Зибеліна (1735—1802 рр.) — першого російського професора
медичного факультету Московського університету, О.П. Протасова
(1724—1796 рр.) — першого російського академіка-анатома та ін.

Перший оригінальний посібник з анатомії «Скорочена анатомія, або
керівництво до пізнання будови людського тіла…» написав у 1802 р.
П.О. Загорський (1764—1846) — засновник анатомічної школи в
Петербурзькій медико-хірургічній академії.

На цей період (кінець XVII ст. — початок XVIII ст.) припадає відкриття і
розвиток кафедр анатомії на медичних факультетах університетів ряду
великих міст України, які потім сформувались у відомі анатомічні школи.

Найталановитішим представником Харківської анатомічної школи вважається
В.П. Воробйов (1876—1937рр.), який почав працювати на кафедрі з 1917 р.
В.П. Воробйов розвинув функціонально-анатомічний напрям та історичне
розуміння будови і форми тіла людини. Він є автором методу
макромікроскопічного дослідження, який дав змогу встановити нові
закономірності структурної організації нервової системи.

У Києві заняття на кафедрі анатомії в університеті Святого Володимира
почалися у 1841 р. Перший підручник анатомії, виданий у Києві, був
написаний професором О.П. Вальтером (1817—1889рр.), який протягом 24
років очолював кафедру анатомії в університеті. О.П. Вальтер першим
дослідив дію симпатичних нервів на кровоносні судини.

З 1868 по 1890 р. кафедрою завідував В. О. Бец — основоположник вивчення
структури кори головного мозку. Його дослідження мікроскопічної будови
півкуль великого мозку привели до відкриття велетенських пірамідних
клітин, які названі його іменем.

Основоположником і творцем прикладного напрямку анатомії є
М.І. Пирогов (1810—1881рр.), який написав «Повний курс прикладної
анатомії людського тіла з малюнками (анатомія описово-фізіологічна і
хірургічна)».

Видатний анатом і вчитель П. Ф. Лесгафт (1837— 1909рр.) розвинув
функціонально-анатомічний напрям. Він довів формотворне значення
функції, а також те, що здоров’я людини залежить, як правило, від
активної фізичної діяльності. На основі цього твердження було розроблено
систему комплексів фізичних вправ і лікувальної фізкультури.

Великий внесок у розвиток сучасної анатомії зробили вчені, які спирались
на передові на той час досягнення в біології і медицині та методи
наукового дослідження. Це Г.М. Йосипов (1870—1933 рр.) і Д.А. Жданов
(1909—1972 рр.), які заклали основи сучасного вчення про лімфатичну
систему, В.М. Шевкуненко (1872—1952 рр.), який створив учення про
індивідуальну мінливість і крайні форми будови тіла людини та її
органів, В.М. Тонков (1872—1954рр.), який експериментально вивчав будову
кровоносних судин і виявив високу пристосовність їх до змін умов
функціонування, та ін.

В медичних інститутах України, що відкривалися дещо пізніше
продовжувались і тепер продовжуються наукові традиції попередників.
Вчені цих закладів, розвиваючи нові напрямки і сучасні методи
дослідження, вносять значний вклад у подальший розвиток анатомічної
науки. Серед них відомі анатоми: В.Г. Український, О.Ю. Роменський
(Вінниця), Н.Д. Довгало (Донецьк), М.А. Батуєв, М.К. Лисенков, Ф.А.
Волинський (Одеса), В.В. Бобін, В.І. Зяблова (Сімферополь), Є.П. Мельман
(Івано-Франківськ), М.М. Тростянецький (Дніпропетровськ), Н.Г. Туркевич
(Чернівці) й інші.