Тема 10. Витрати виробництва і прибуток

 

1. Суть витрат виробництва та їх види;

2. Витрати виробництва у короткостроковому та довгостроковому періодах;

3. Прибуток, його норма і напрями використання;

 

1. 1. Суть витрат виробництва та їх види

Підприємець — фірма, господарське товариство, ФО — повинен здійснювати витрати у вигляді певних ресурсів — трудових, природних, інформаційних. Кожний вид ресурсів має вартісну оцінку. Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва.

За умов економічної відокремленості, коли кожний виробник виготовляє товар самостійно, його витрати лише тими, які він оплачує. Це витрати використаних для виготовлення товару засобів виробництва та витрати на оплату праці працівників, зайнятих його виготовленням.

При всій різноманітності витрат щодо економічного змісту їх можна звести у такі групи:

1. матеріальні (сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, електроенергія);

2. витрати на оплату праці;

3. відрахування на соціальні заходи;

4. амортизація основних фондів.

Структура собівартості: матеріало-, трудо- чи фондомісткі виробництва.

Фірми можна класифікувати як явні, або зовнішні, фактичні, грошові та неявні, приховані. Явні витрати виробництва — це ті, що набувають форми грошових платежів постачальникам чинників виробництва й незавершених виробів; це плата за ресурси, що не належать власникам фірми, або ті грошові витрати, що їх фірма робить зі «своєї кишені».

У підприємницькій діяльності виділяють і такий вид витрат, як неповоротні. Це здійснені раніше витрати, які за жодних умов повернути не можна.

Якщо фірма планує розширити свою діяльність, перенісши її в нове місце, вона знову має зробити витрати на купівлю складу і 500 грн. на виготовлення рекламної вивіски. Коли рішення про здійснення таких витрат прийнято, неповоротні витрати перестають мати для фірми альтернативний характер, оскільки можливість використати витрачені у такий спосіб кошти втрачається. Через це, приймаючи рішення про доцільність здійснення виробничої діяльності, керівництво фірми має враховувати лише 12 000 грн., які зможе виручити від продажу складу, а 500 грн., витрачених на рекламну вивіску, в процедурі вибору рішення зовсім не беруться до уваги. Та обставина, що неповоротні витрати фактично не пов'язані з поточними операціями фірми, по суті, виражається приказкою «що з воза впало, те пропало».

 

2. Витрати, які фірма або галузь здійснюють при виробництві заданого обсягу продукції, пов'язані із можливістю зміни обсягу усіх ресурсів, що використовуються. Одна частина таких ресурсів, а саме більша частина видів живої праці, сировини, палива, енергії тощо, може бути змінена відносно швидко і легко.

Одні види ресурсів можна змінити відносно швидко, а інші потребують значного періоду часу. Два періоди — короткостроковий та довгостроковий. Короткостроковий період — це період часу, протягом якого ряд чинників виробництва, використовуваних фірмою, не може бути змінено. Тому короткостроковий період можна ще визначити як період, протягом якого фірма не змінює свої виробничі потужності, але може ефективно їх використовувати, а також вільно змінювати обсяги продукції, використовуючи більшу чи меншу кількість таких ресурсів, як сировина, паливо, енергія, робоча сила

Довгостроковий період — це період часу, достатній для зміни усіх зайнятих ресурсів, включаючи і виробничі потужності. Це проміжок часу, достатній, з позицій окремої фірми, для зміни як постійних, фіксованих, так і змінних чинників виробництва. З позицій галузі довгостроковим є період часу, достатній, щоб наявні у ній фірми могли, якщо захочуть, залишити галузь, тобто вилучити усі зайняті у ній чинники виробництва, а нові фірми — організувати виробництва у цій галузі.

Змінними витратами виробництва - розмір яких змінюється залежно від обсягу виробництва, а тому можна легко встановити зв'язок між витратами та виробництвом. До них належать витрати на сировину, матеріали, енергію, заробітну плату.

Постійними витратами називають ті, розмір яких залишається незмінним, яка б кількість продукції не вироблялася, навіть тоді, коли виробництво її зовсім зупиняється. До цих витрат відносять виплати відсотків за позиками, орендну плату, рентні платежі, амортизаційні відрахування, оплату праці управлінського персоналу тощо.

Загальний принцип - всі підприємства, що розпочинають виробництво, вважають, що понад певний обсяг виробництва і продажу, достатній для покриття одночасно постійних і змінних витрат виробництва, вони за певних обставин зацікавлені у виробництві і продажу товарів, які замішують лише змінні витрати.

Граничні, або маржинальні витрати - це додаткові витрати, потрібні для приросту випуску якогось товару чи надання послуги на одну одиницю. Концепція граничних витрат має стратегічне значення для підприємців (фірми), оскільки дає можливість визначити ті витрати, величину яких можна контролювати найбезпосередніше.

З акон спадної віддачі. Сутність його в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу до незмінного, фіксованого ресурсу дає додатковий продукт, обсяг якого зменшується на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Дія закону спадної віддачі позначається на динаміці витрат виробництва. Із зростанням обсягів виробництва, зумовленого збільшенням його змінних чинників, середні постійні витрати виробництва знижуватимуться. Інша тенденція у середніх змінних витрат. Оскільки ціна кожної одиниці змінного ресурсу залишається сталою, то до певної межі середні змінні витрати зменшуватимуться, адже додатковий обсяг продукції зростатиме.

Мінімізація витрат виробництва є важливою у будь-якому суспільстві, набуваючи особливої ваги за умов ринкової економіки. Кожен підприємець (фірма) прагне до скорочення витрат виробництва, зниження собівартості продукції. За стабільної ціни на реалізовану продукцію зниження витрат виробництва дає можливість підприємцю (фірмі) збільшувати прибуток, розміри якого будуть тим більшими, чим меншими будуть індивідуальні витрати виробництва. Зниження витрат виробництва відповідає інтересам суспільства в цілому. Що нижчі індивідуальні витрати виробництва, то економніше використовуються ресурси, а отже, з них одержують і більше товарів для задоволення суспільних потреб. Водночас зниження витрат виробництва створює умови для зниження цін на товари.

Основні шляхи скорочення за головними групами витрат. Це зменшення витрат сировини, матеріалів, енергії, тобто предметів праці. Економія може досягатися за двома напрямами: раціональним використанням названих ресурсів, що дає змогу знизити їхні витрати на одиницю виробленої продукції, а також їх здешевленням..

Значну частку в собівартості продукції займають витрати, пов'язані з використанням засобів праці. До собівартості ці витрати входять у вигляді амортизаційних відрахувань

Оплата праці - зниження собівартості можливе у двох напрямах: по-перше, через зниження заробітної плати, що за нормальних умов функціонування економіки не може відбуватися; по-друге, через зростання оплати праці, однак за умови, що його темпи будуть нижчі, ніж підвищення продуктивності праці.

Джерелом економії витрат виробництва є і скорочення різних непродуктивних витрат — штрафів, втрат від браку, відшкодування збитків. Причиною їх є, як правило, низький рівень організації виробництва та виконавської дисципліни працівників, порушення договірних зобов'язань. Усунення цих втрат можливе лише на шляху радикальної перебудови механізму господарювання у напрямі посилення зацікавленості всіх учасників виробництва у раціональному його веденні.

3. Прибуток — це надлишок над витратами виробництва, або загальний доход підприємства чи фірми за вирахуванням витрат виробництва. Розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток (чистий прибуток). Бухгалтерський прибуток — це виручка фірми за вирахування явних, зовнішніх витрат. Економічний прибуток пов'язується з усіма витратами, включаючи і приховані.

Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з якою прибуток виникає у зовнішній торгівлі у результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами порівняно із внутрішніми.

Класична політична економія джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт прибуток трактував як вирахування підприємця з продукту праці найманого робітника.

Сучасна немарксистська економічна теорія найчастіше пов'язує прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємницьку діяльність, тобто пов'язує його з таким чинником виробництва, як підприємницький талант, підприємницькі здібності. Реалізуючи товар, підприємець одержує певну суму грошей, що становить валову виручку, або суму продаж. Сутність прибутку повніше виявляється через функції, які він виконує.

Функцією прибутку є регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва. Через прибуток здійснюється регулювання розподілу капіталів і трудових ресурсів між галузями і сферами економіки.

Прибуток виконує і стимулюючу функцію. Саме прибуток, його прагнення змушує підприємця (фірму) здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції (послуги).

Кожен підприємець прагне одержати якомога більший прибуток.,яка залежить від ряду чинників.

- По-перше, при незмінному рівні цін прибуток, а отже і його норма, залежать від рівня витрат виробництва. Тому всі чинники, що знижують витрати виробництва, є одночасно і чинниками, що підвищують норму прибутку.

- По-друге, на норму прибутку впливає рівень цін на продукцію (послуги). Максимально високою норма прибутку є тоді, коли ринкова ціна перебуває на рівні купівельної спроможності, а максимально низькою — на межі цін з витратами виробництва.

- По-третє, чинником, що впливає на норму прибутку, є швидкість обороту капіталу. Коли оборот прискорюється, авансований у виробництво капітал за певний проміжок часу робить більшу кількість оборотів. А це означає, що збільшується і маса отримуваного прибутку.

Норма прибутку розкриває взаємозв'язок між: розміром капіталу і масою прибутку. Одержання максимуму прибутку залежить як від норми прибутку, так і від авансованого капіталу. Це особливо важливо пам'ятати, оскільки зазначені величини можуть змінюватись у протилежних напрямах. Привласнення прибутку — це одна з важливих форм економічної реалізації власності. Виходячи з цього, власник капіталу, що приніс прибуток, визначає і напрями його використання. Це положення зафіксовано й законодавчими актами. У Законі України «Про підприємства в Україні» зазначено, що порядок використання прибутку (доходу) визначає власник (власники) або уповноважений ним орган згідно зі статутом підприємства.

У практиці підприємницької діяльності розрізняють балансовий і чистий прибуток. Балансовим прибуткам називають різницю між загальною сумою виручки підприємства (фірми) і загальними витратами виробництва (собівартістю) за певний період (місяць, квартал, рік). З одержаного балансового прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов'язкові платежі до бюджету.

Чистий прибуток спрямовують насамперед на формування резервного (страхового) фонду. Кошти цього фонду використовують для стабілізації фінансових зв'язків із державним бюджетом, банками, партнерами, на позапланове придбання устаткування та нової техніки тощо.

Другим напрямом використання чистого прибутку є формування фонду нагромадження. Його створюють з метою фінансування витрат на розвиток виробництва, технічне переоснащення і реконструкцію, нове виробниче будівництво і розширення об'єктів, виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

Частина чистого прибутку підприємця спрямовується у фонд споживання: 1) на матеріальне заохочення працівників (додаткові виплати);

2) відрахування на соціальний розвиток (фінансування житлового будівництва, будівництва та утримання об'єктів соціально-культурної сфери, витрати на спортивні, оздоровчі, культурно-масові заходи, інші соціальні потреби).

Крім зазначених напрямів використання чистого прибутку в господарських товариствах і колективних підприємствах його частину спрямовують на виплату дивідендів.

Детально порядок розподілу та використання прибутку визначається статутом підприємства. Слід зазначити, що в економіці України у період переходу до ринку розподіл і використання прибутку характеризуються істотним впливом держави. Це зумовлено тим, що в цей період переважна частина капіталу залишається державною власністю, і держава, з одного боку, як власник капіталу визначає напрями використання прибутку, з іншого — має нести відповідальність за забезпечення економічного та соціального розвитку суспільства, а тому прагне мобілізувати до бюджету більше коштів для реалізації цієї відповідальності. З розвитком ринкових відносин вплив держави на розподіл і використання прибутку зменшуватиметься.