Свідомість і мислення

Свідомість і мислення - теж: не тотожні поняття.

Свідомість - вища форма відображення дійсності, сукупність психічних процесів, з допомогою яких це відбувається. Свідомість охоплює як чуттєве пізнання, так і раціональне.

Мислення - це розумова, інтелектуальна діяльність, процес відображення дійсності у поняттях, судженнях, умовиводах, теоріях, концепціях. Процес цей здійснюється постійно. Свідомість переходить від окремого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки. Це — ідеальна діяльність щодо духовно-практичного освоєння світу через розкриття сутності явищ, визначення тенденцій, закономірностей їх розвитку, через продукування нових ідей, моделювання можливих ситуацій, планування дій, знаходження шляхів їх реалізації. Основними операціями мислення є абстрагування, узагальнення, опосередкування.

Вирушаючи від чуттєвого досвіду, мислення дає можливість отримувати такі знання про речі та їх властивості, котрі недоступні безпосередньому емпіричному пізнанню. Пізнання на рівні мислення дає можливість розкривати внутрішні, необхідні, суттєві зв'язки речей, що мають місце в розвитку природи, суспільства і самого мислення.

І насамкінець слід підкреслити, що особливістю мислення є те, що воно має категоріальний характер - знання, котре дістається у процесі пізнання, закріплюється, фіксується у категоріях.

Отже, "поняття "свідомість" за своїм змістом більш широке ніж поняття "мислення". Останнє є одним із складових структурних елементів першого.

 

Мислення і мова

 

Мислення і мова становлять єдине ціле. Між ними існує нерозривний, органічний зв'язок. У мові людина матеріалізує свою думку, втілює її у слово, надає її форму предметності. Мислення людини реально виявляється у формі її мови, мовного вислову.

Як людина висловлюється, так вона практично і мислить. Не випадково К. Маркс підкреслював, що "мова є безпосередня дійсність думки" (Див. Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 3. - С. 427). Поряд із суспільним характером праці, мова визначає специфіку самої людини, її свідомості, мислення і психіки взагалі. Саме це мав на увазі Мартін Хайдеггер, коли стверджував, що "сутність людини виявляється у мові" (М. Хайдеггер. Время и бытие. - М., 1993. - С. 259).

Людина може виявляти свої думки, своє мислення, різними способами (звуками, жестами, фарбами, знаками, діями, виробами, поведінкою і т.д.), однак універсальним засобом мислення є мова.

"Про наші думки, - писав Гегель, - ми знаємо лише тоді..., коли даємо їм форму предметності...". Таку предметність надає думкам "... членороздільний звук, слово. Слово надає думкам їх... справжнє наявне буття" (Гегель. Философия духа. Соч. Т. ПІ. - М.', 1956. - С. 272).

Розумова, інтелектуальна діяльність, процес абстрагування, знаходження загальних властивостей речей і явищ, вимагають слів, мовного втілення. У мові людина матеріалізує свою розумову діяльність і може розглядати її результати як об'єкти (наприклад, художній твір, наукова праця тощо).

Таким чином, інтелектуальна діяльність людини, цілком духовна, внутрішня, що проходить у певному сенсі непомітно, завдяки мові об'єктивується і стає доступною для чуттєвого сприйняття. Завдяки мові думки окремих людей стають надбанням інших.

Самосвідомість

 

Структурним компонентом свідомості є самосвідомість. Самосвідомість - унікальний феномен, притаманний лише людині. Це здатність людини усвідомлювати саму себе. Практично це означає, що людина може сама оцінювати свої здібності, переваги, недоліки, думки, почуття, інтереси, поведінку; визначати своє місце і роль у природі, суспільстві, колективі, родині. Самосвідомість - це друге "Я", своєрідний "двійник" людини, її рефлексія на умови, в котрих вона перебуває. Це - здатність людини до "само-роздвоєння", самооцінки і самокритики. Самосвідомість у широкому розумінні цього поняття - це усвідомлення людиною, мети, інтересів, мотивів своєї духовно-практичної діяльності. Слід відзначити, що таке явище, як самосвідомість має суспільний характер: як громада ставиться до людини, так і людина ставиться до громади.

 

Несвідоме

 

Окрім процесів, контрольованих людиною, є дії, які здійсню­ються несвідомо і нею не контролюються.

Несвідоме - це певний рівень психічного відображення дійсності, який характеризується мимовільністю виникнення та протікання, відсутністю явної причини, свідомого контролю і регулювання. Несвідоме виявляється в інтуїції, передчутті, творчому натхненні, раптових здогадках, спогадах, сновидіннях, гіпнотичних станах і т.д. Несвідоме — це дії, котрі здійснюються автоматично, рефлекторно, коли причина їх ще не встигла дійти до свідомості (наприклад, реакція захисту і т.п.). Несвідоме в широкому розумінні слова - це сукупність психічних процесів, котрі не представлені у свідомості суб'єкта.

Проблема несвідомого завжди була предметом гострої дискусії між ученими, різними філософськими напрямками. Одні філософи (матеріалісти) стверджували, що психічні процеси, які здійснюються несвідомо, мають фізіологічну, матеріальну обумовленість. У поведінці людини, її духовно-практичній діяльності провідну роль відіграє свідомість, а не інстинкти (несвідоме). Інші (3. Фрейд та його учні), навпаки, у діяннях людини пріоритет віддавали несвідомому.

За Фрейдом, наприклад, поведінка, характер, культура людини визначається вродженими емоціями, інстинктами, потягами, тобто несвідомим. Несвідоме, на думку вченого, є головним і первинним регулятором людської діяльності, глибинною основою психіки, що визначає все свідоме життя людини. Виходить так, що свідомість людини є другорядним, вторинним регулятором її поведінки, вчинків; що людина у своїй практичній діяльності керується емоціями, бажаннями, потягами та інстинктами. Такий підхід до співвідношення несвідомого і свідомості є перебільшенням значення першого, його абсолютизація, що не має достатньої підстави.

Ніхто не заперечує, що емоції, інстинкти відіграють важливу роль у діяльності людини, однак не настільки ж, щоб вона під­порядковувала їм свою волю, розум, свідомість.

 

Підсвідоме

 

Підсвідоме - це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності перебуває за межами невідомості (процеси запам'ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, підсвідоме - активний психічний процес, котрий має прямий зв'язок із свідомістю. Що ж торкається несвідомого, то між; ним і свідомістю існує неперехідний бар'єр, навіть антагонізм - несвідоме не може стати свідомим. Підсвідоме - важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки.

Структура свідомості

Свідомість людини - складне і багатогранне явище. Свідченням цього є її структура. Враховуючи вищевикладене, до неї необхідно включити такі елементи:

психічне (несвідоме, підсвідоме);

самосвідомість (оцінка самого себе, самоконтроль);

мислення (абстрагування, пізнання, мова);

цілепокладання (постановка людиною цілей, передбачення їх результатів, прогнозування);

світогляд (синтетичний показник рівня свідомості).

Отже, '' свідомість ” - це вища форма відображення дійсності, котра властива лише людям і зв'язана з їх психікою, членороздільною мовою, абстрактним мисленням цілепокладанням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачуванням результатів останньої.

Таким чином, проблеми, які ми розглянули, не мають однознач­ного вирішення та трактування. Вони складні, багатогранні, важкодоступні для наукового з'ясування. Як у філософії, так і в науці, вони розглядаються здебільшого на рівні наукових гіпотез.