Статус УСРР у складі Радянського Союзу і ставлення політичних сил до членства України в СРСР

Комісія Політбюро ЦК РКП(б) із підготовки проекту удосконалення відносин між республіками прийняла в 1922 р. сталінський проект союзного договору, який перед­бачав входження незалежних радянських республік до Російської Федерації на правах автономії.

План ліквідації державності національних республік викликав протест із боку їхнього керівництва, особливо в Україні.

Навесні 1922 р. у дискусію утрутився В. І. Ленін, який на той час був уже важкохворим і фактично ізольованим від керівництва партією і державою.

Він рішуче виступив проти ідеї «автономізації», що ліквідувала права республік, загрожувала підірвати підтримку більшовиків із боку неросійських народів колиш­ньої імперії.

Замість цього лідер більшовиків запропонував свій план добровільного об'єднання всіх радянських респуб­лік на рівних правах із РСФРР у новій федерації, новому багатонаціональному союзі.

Ленінська концепція федерації виявилася більш прийнят­ною для керівництва національних регіонів, ніж плани Й. Ста­ліна.

10 грудня 1922 р. у Харкові почав роботу VII Всеукраїн­ський з'їзд рад, головним завданням якого було схвалити ідею створення Союзу.

Аналогічні рішення прийняли також з'їзди рад інших республік.

30 грудня 1922 р. у Москві відбувся І Всесоюзний з'їзд рад, котрий затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір.

До складу новоутвореної держави ввійшли 4 республіки:

- РСФРР,

- Закавказька Федерація,

- Українська СРР,

- Білоруська СРР.

На з'їзді були обрані Центральний Виконав­чий Комітет (ЦВК) та чотири співголови ЦВК, які його очо­лили - по одному від кожної з союзних республік (від України -Г. Петровський).

На XII з'їзді РКП(б) у квітні 1923 р. глава Раднаркому X. Ра­ковський запропонував змінити штучну централізаторську політику, передавши найважливіші питання життєдіяльності союзним республікам.

Ідеї українського прем'єра у питанні від­новлення суверенних прав національних республік, його висту­пи проти закулісних апаратних методів керівництва викли­кали особливе невдоволення Й. Сталіна.

У липні 1923 р. X. Раковський був усунутий із посади глави уряду УСРР.

Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу відбу­лося на II з'їзді рад СРСР у січні 1924 р.

На ньому була прийнята перша союзна Конституція.

У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд рад затвердив новий текст Конституції УСРР.

У ній законодавчо закріплювалося входження радянської України до складу Союзу РСР, визнача­лися компетенція і функції республіканських органів держав­ної влади і державного управління, а також відносини між вищими органами державної влади і державного управління СРСР і УСРР.

УСРР за Конституцією СРСР 1924 р. мала право на вільний вихід із Союзу. Однак, провідні напрямки життє­діяльності країни (військово-морські й закордонні справи, зовнішня торгівля, залізничний транспорт) цілком входили до компетенції тільки союзного уряду.

Центральним струк­турам офіційно, шляхом створення так званих союзно-респуб­ліканських наркоматів підпорядковувалися:

- фінансова система,

- питання праці,

- продовольства,

- промисловості.

Статус само­стійних управлінських ланок у республіках зберігали всього шість інших наркоматів:

- юстиції,

- внутрішніх

- справ,

- землероб­ства,

- освіти,

- охорони здоров'я,

- соцзабезпечення.

Таким чином, не дивлячись на демократичний принцип рівноправності республік, покладений в основу створення СРСР на початку 20-х рр., подальший розвиток союзної дер­жави відбувався за сталінським сценарієм.

З середини 20-х рр. Україна, як і інші національні республіки, остаточно втратила залишки суверенітету.