Джерело – це зовнішня форма вираження права, прояву та існування земельно-правових норм.
Земельно-правова норма – це є встановлене або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки загального характеру, що приймається у визначеному законом порядку, розраховане на неодноразове застосування.
Для джерел земельного права також характерні певні ознаки:
· офіційний публічний характер;
· приймаються державою, санкціоновані нею у визначеному порядку;
· мають документальний характер і зовнішню форму;
· розраховані на неодноразове застосування та поширені на невизначене коло осіб (мають нормативний характер);
· дотримання вимог забезпечується примусовою силою держави
· містять норми, які регулюють специфічне коло відносин;
· до складу джерел земельного права входять нормативно-правові акти колишньої СССР та УРСР, які регулюють ті земельні відносини, що не врегульовано законами України(ст.3 ЗУ «Про правонаступництво», Постанова ВРУ «Про порядок тимчасової дії земельних актів» 21.09.1991);
|
|
· земельне законодавство, яке вже втратило чинність, може застосовуватись до земельних відносин, які виникли під час його дії.
Існують наступні види джерел права:
· правові звичаї,
· правові прецеденти,
· правові принципи,
· нормативно-правові акти.
Відповідно до ст.9 Конституції України чинними є ті міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВРУ.
Ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Оскільки в разі встановлення міжнародним договором України, ратифікованим законом, інших правил ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуватись повинні правила міжнародного договору України.
Згода на обов’язковість надається шляхом:
· підписання ратифікації,
· прийняття договору,
· затвердження договору,
· приєднання до договору.
Міжнародні договори та міжнародні угоди як джерела земельного права стосуються визначення кордонів між Україною та сусідніми державами, регулюють інші земельні відносини.(Європейська ландшафтна конвенція 20 жовтня 2000; Кілоцький протокол до Рамкової Конвенції ООН «Про зміну клімату» Кіото від 11.12.1997, ратифіковано ЗУ 2.02.2004; Конвенція про охорону біологічного різноманіття від 5.06.1992, ратифіковано ЗУ від 29.11.1994).