Бажання творця увіковічнити своє ім’я, очевидно можна віднести до первинних, природних прав людини, і приклади таких спроб відомі з давніх часів,хоча до нового часу смиренність колективної творчості,загалом, домінувала в людських суспільствах. Починаючи з епохи європейського відродження і у новий час, коли разом з іншими зрушеннями в ментальності й світогляді, розвивається індивідуалізм і раціоналізм, творці намагаються фіксувати своє авторство правими засобами. Практичні проблеми, пов’язані з отриманням прибутків від продажу копій художніх творів, і шляхи їх правового вирішення виникли, на думку В.Л.Чубарєва в зв'язку з поширенням друкарства, як засобу неконтрольованого розмноження творів. Спочатку охорона від несанкціонованого друку і продажу копій творів здійснювалась через надання патентів на виключне право певний час розпоряджатися відтворенням та продажем творів. За порушення цих прав передбачалися штрафи, арешти, конфіскація незаконних копій з одночасним відшкодуванням збитків. Так склалося історично, що практика отримання таких виключних прав початково стосувалася не авторів, а власників друкарень, у яких вперше друкувалися ті чи інші твори. Автори ж, як і художники, скульптори чи архітектори, зазвичай, отримували гонорари та інші види матеріальної підтримки з боку можновладців – меценатів чи безпосередніх замовників.
Статут Королеви Анни про авторське право 1710 р. вперше забезпечив авторам виключне право на подальше опублікування книги. Це право забезпечувалося на 14 років від дня першого опублікування і могло бути за окрему винагороду повністю бути викуплене видавцем. Якщо весь цей термін автор залишався живим і його права у нього не було викуплено, йому надавався новий такий же термін, після чого твір переходив у вільне користування.У Франції в 1791 і 1793 рр. було прийнято два декрети, якими забезпечувалось виключні права автора на доходи з опублікування чи виконання його твору: право було пожиттєвим для автора, а після його смерті декрети впродовж 5 (за другим декретом – 10) років захищали й виключні права його спадкоємців.
Надаючи захист авторським правам, законодавець узгоджує досить суперечливі мотиви: по-перше забезпечує баланс інтересів між правами творців на їх твори та правом суспільства на доступ до цих творів; по-друге, заохочує творчість і сприяє вільній та ефективній торгівлі результатами творчої діяльності з тим, щоб сприяти економічному йкультурному розвитку суспільства;по-третє, охороною прав творців сприяє підтримці їх інтересу до творчої діяльності на рівні, задовільному для потреб суспільного розвитку.
У зв'язку з глобалізацією світового ринку завдання з захисту авторських прав, значно ускладнились. Рівень і вимоги до його реалізації є різним у кожній державі. Крім того, національні, етнічні, релігійні та інші особливості суспільного устрою накладають на правове регулювання елементів культури істотні відмінності.
Поряд з правами автора і у зв'язку з ними виникають і суміжні права:
• право виконавців на їх (власне) виконання;
• право виробників фонограм на їх фонограми;
• право організацій мовлення на їх радіо- або телевізійні програми.
Суміжні права при цьому відзначаються двома особливостями:
1) вони полягають у законному використанні чужихправ (автора)
2) вони є результатом творчої діяльності, але,переважно, на основі використання вже публічно відомих творів.
Крім того, до групи авторських та суміжних прав відносять такі нові категорії ПІВ як комп’ютерні програми;компіляції даних (бази даних) і наукові відкриття. Як вже було зазначено ПІВ цієї групи виникають з моменту створення або виконання самого твору, тобто формально не залежать від надання охоронного державного акту.