Калькулювання у комплексному (сумісного) виробництві

Уряді галузей промисловості виробництво є комплексним, або, як ще його називають, сумісним. Особливість комплексного виробництва в тому, що з однієї і тієї самої сировини та в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів. Це передусім виробництва з хімічними та біологічними способами переробки сировини (виробництво кислот, фарб, мінеральних добрив, олії, масла та ін.), деревообробка, переробка нафти і т. п.

Виробництва з комплексною переробкою сировини різноманітні. Щодо формування і розподілу витрат важливою особливістю комплексних виробництв є співвідношення спільної для всіх продуктів частини технологічного процесу і диференційованої за їх видами. Ряд комплексних виробництв обмежуються одним спільним для всіх продуктів технологічним процесом (рис. 5.3). Продукти утворюються одночасно або з певним інтервалом внаслідок одного технологічного процесу.

Досить поширені комплексні виробництва, в яких частина технологічного процесу є спільною, а інша частина диференціюється за продуктами на наступних стадіях оброблення (рис. 5.4).

Співвідношення спільної та відокремленої за видами продукції частин технологічного процесу в комплексному виробництві суттєво впливає на методи і точність калькулювання. У відокремлених спеціалізованих процесах витрати відносяться на продукти як прямі. Складніше із розподілом витрат на здійснення спільного технологічного процесу. Тут об'єктом планування й обліку витрат є виробництво в цілому. Щоб визначити собівартість окремих виробів, треба якимось чином розподілити між ними сукупні витрати. При цьому слід відрізняти основні та супутні продукти комплексного виробництва. Здебільшого об'єктом калькулювання є основні продукти. Вони визначають профіль і мету виробництва. Продукти, що утворюються паралельно з основними, вважаються супутніми. Наприклад, при виробництві олії — основного продукту — супутнім є жом.

Для визначення собівартості виробів у комплексних виробництвах застосовують методи вилучення витрат, розподілу витрат і комбінований метод.

Метод вилучення витрат застосовується тоді, коли результатом виробництва є один основний продукт і один або декілька супутніх. Вартість супутніх продуктів за цінами продажу віднімається від сукупних витрат і решта ділиться на кількість виготовленої продукції.

де, С_О – собівартість одиниці основного продукту;

С – сукупні виробничі витрати за певний (звітний) період, віднесені на готову продукцію;

В_С – вартість (виручка від продажу) супутніх продуктів;

С_В – собівартість товарних відходів (відходи, які можуть бути використані за певною оцінкою);

N – кількість виготовленого основного продукту.

Метод досить простий, але його недолік в тому, що визначається собівартість лише основного продукту. Він є прийнятним у однопродуктових виробництвах, у яких частка супутньої продукції у загальному її обсязі невелика.

Метод розподілу витрат застосовується у виробництвах, у яких із однієї і тієї самої сировини одночасно виготовляється декілька основних продуктів, а супутні продукти відсутні або становлять суттєву частку загального обсягу виробництва і калькулюються як основні. Сутність методу полягає в тому, що сукупнівитрати розподіляються між продуктами за певними коефіцієнтами, які опосередковано характеризують витратомісткість виробів. Універсальним показником для обчислення таких коефіцієнтів є ціни на продукти, встановлені на ринку. Замість цін можна використовувати собівартість продуктів або їх аналогів в одно-продуктових виробництвах (якщо такі існують).

Коли за основу розподілу витрат беруть ціни на продукти, то обчислення спрощуються. В цьому випадку витрати розподіляються пропорційно вартості готової продукції. Порядок розрахунків такий:

— обчислюється коефіцієнт витрат на 1 грн випуску готової продукції

Проілюструємо цю схему обчислень умовним прикладом. У комплексному виробництві виготовляється два продукти — А і Б. Виробничі витрати за місяць становлять 94,25 тис. грн. За звітний період вироблено 2000 т продукту А і 100 тис. м³ продукту Б. Зазначені продукти продаються за цінами: продукт А — 50 грн за тонну, продукт Б — 450 грн за 1000 м³. Треба обчислити виробничу собівартість виробів.

Коефіцієнт витрат на одну гривню обсягу виготовленої продукції становить:

Цей метод визначення собівартості продуктів комплексного виробництва є досить умовним, за його застосування всі продукти мають однакову рентабельність. Але він привабливий своєю простотою і доступністю.

Комбінований метод визначення собівартості продуктів не є самостійним, а поєднує в собі два попередні методи. Він застосовується у тих випадках, коли із однієї сировини одержують декілька основних і супутніх продуктів. Під час калькулювання у таких виробництвах із загальної суми витрат вилучають вартість супутніх продуктів, а решту розподіляють між основними продуктами пропорційно встановленим коефіцієнтам.

Як бачимо із викладеного, калькулювання у комплексному виробництві є специфічним, що випливає із особливостей технологічного процесу. Про високу точність визначення собівартості окремих продуктів тут не йдеться.