Міжнародно-правове регулювання

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про права дитини 1989 р.

Європейська Конвенція про здійснення прав дітей 1996 р. (Закон України про ратифікацію Європейської Конвенції про здійснення прав дітей від 3 серпня 2006 р.). Предметом цієї Конвенції є – у найвищих інтересах дітей – підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.

Гаазька Конвенція про юрисдикцію, за­стосовуване право, визнання, виконання та співробітництво стосов­но батьківської відповідальності й заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 р. (Закон України № 136-У Про приєднання до Гаазької Кон­венції про юрисдикцію, застосовуване право, визнання, виконання та співробітництво стосовно батьківської відповідальності й заходів захисту дітей від 14 вересня 2006 р.).

Цілями цієї Конвенції є:

a) ви­значити державу, органи якої мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини;

b) визначити, яке право має застосовуватися такими органами при здійсненні їхньої юрисдикції;

с) визначити право, що застосовується до батьківської відповідальності;

d) забезпечити визнання та виконання таких за­ходів захисту в усіх Договірних Державах;

е) запровадити таке спів­робітництво між органами Договірних Держав, яке може бути необ­хідним для досягнення цілей цієї Конвенції.

Конвенція про контакт з дітьми Ради Європи (Закон про ратифікацію від 20 вересня 2006 р.).

Конвенція має на меті:

а) визначити загальні принципи, що повинні застосовуватися до розпоряджень про контакт;

b) установити від­повідні запобіжні заходи й гарантії для забезпечення належного здійснення такого контакту й негайного повернення дітей після закінчення періоду контакту;

с) започаткувати співробітництво між центральними органами, судовими органами та іншими органами для сприяння й поліпшення контакту між дітьми та їхніми батька­ми, а також іншими особами, що мають сімейні зв'язки з дітьми.

Конвенція встановлює загальні принципи, що повинні застосову­ватися до розпоряджень про контакт; регулює особливості здійснен­ня контакту батьків з дитиною; регулює контакт між дитиною та особами, що не є її батьками; передбачає право дитини бути поін­формованою, отримувати консультації та висловлювати свою думку; встановлює порядок вирішення спорів стосовно контакту; регулює порядок укладання чи зміни угод про контакт з дитиною; передбачає механізми виконання розпоряджень про контакт; встановлює запобіжні заходи та гарантії, що повинні вживатися стосовно контакту, та заходи для сприяння транскордонним кон­тактам; встановлює обов'язки центральних органів Договірних Держав; регулює визнання та виконання розпоряджень про транс­кордонний контакт та умови виконання розпоряджень про транс­кордонний контакт. Особливу увагу в Конвенцій приділено проб­лемам повернення дитини.

Єв­ропейська Конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми 1980 р.;

Га­азька Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного ви­крадення дітей 1980 р.

 

Юридичними батьками у МЧП є усиновлювачі.

Усиновлення – оформлення спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки.

Ус. є важливим інститутом кожної правової системи. Принципи Ус-ня:

• таємниця усиновлення;

• рівність прав батьків та дітей незалежно від того, чи є вони кровними родичами за походженням, чи вважаються такими за усиновленням.

 

Міжнародне усиновлення: спроби уніфікувати.

Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 р./публічно-прав. х-р.

• Гаазька конвенція про юрисдикцію, застосовне право та визнання рішень про усиновлення, 1965 р.;

• Гаазька конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міжнародного усиновлення, 1993 р.

(Україна ні)

2. З-во Україні

СКУ: низка колізійних норм.

Розділ VI СКУ «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства»: складна класифікація як усиновлювачів, так і усиновлюваних. Це випадки, коли:

2.1. обидві сторони – громадяни України але за кордоном. У консульській установі або дипломатичному представництві України.

2.2. громадянина України, негромадянином України за кордоном. Не зазначено орган, який його здійснює. Для усиновлення треба дозвіл Центру з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органові виконавчої влади в галузі освіти (ст. 214 Сімейного кодексу України).

2.3. Усиновлення іноземцем дитини - громадянина України, здійснене у відповідних органах Д., на території якої проживає дитина.

2.4. Усиновлення в Україні дитини, яка є громадянином України.

На загальних підставах, встановлених гл. 18 цього Кодексу, з урахуванням таких спеціальних правил:

• дитина повинна перебувати не менш як один рік на обліку у Центрі з усиновлення дітей (якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення може бути здійснено до спливу цього строку);

• дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облік у Центрі з усиновлення дітей не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю;

• переважне право на усиновлення дитини - громадянина України мають іноземці, які є родичами дитини або громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги;

• на усиновлення дитини іноземцем потрібна згода Центру з усиновлення дітей, і воно проводиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

 

За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років.

 

2.5.Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні здійснюється громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні, на загальних підставах.

 

2.6.Усиновлення іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства здійснюється в Україні відповідно до законів України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.

3. Загальне правило: за відсутності міжнародного договору України про надання правової допомоги з державою громадянства усиновлювача, якщо усиновлювач постійно в Україні не проживає, але здійснив усиновлення, останнє не є таємним.

За дітьми, усиновленими іноземцями, що проживають за кордоном, консульська установа ве де облік цих дітей і здійснює нагляд (до 18 років).

4. Усиновл. у Законі від 23.06.2005 р.: Ст. 69, за якою усиновлення та його скасування регулюються особистим законом дитини та особистим законом усиновлювача.

Якщо усиновлювач - подружжя, яке не має спільного особистого закону, то застосовується право, що визначає правові наслідки шлюбу.

Здатність бути усиновлювачем особистим законом.

Правові наслідки усиновлення/ припинення – особ. з-м усиновлювача,

нагляд та облік усиновлених – особистим законом дитини.

5. Питання гром. Усиновл. дитини залишаються поза межами існуючих уніфікацій (ні в чинній для України Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 р., ні в Мінській конвенції ніяких колізійних норм щодо цих питань не встановлено), вони залишаються у нашому законодавстві одними з найзаплутаніших.

І у Законі від 23.06.2005 р. це питання залишилось не вирішеним.

 

З обов'язку батьків щодо утримання дітей та обов'язку повнолітніх дітей щодо утримання батьків зупинимось лише на аліментних зобов'язаннях, бо вони є найбільш актуальними для МПрП.

На відміну від попередніх двох питань, щодо аліментних зобов'язань існує досить-таки велика кількість міжнародних домовленостей. Насамперед, слід назвати такі Гаазькі конвенції:

• Про право, застос. до аліментних зобов'язань на користь дітей, 1956 р.;

• Про визнання і виконання рішень у справах з аліментних зобов'язань щодо дітей, 1958 p.;

• Про юрисдикцію та заст. право щодо захисту неповнолітніх, 1961 p.;

• Про право, застосовне до аліментних зобов'язань, 1973 р.

+ Нью-Йоркська конвенція про утримання аліментів за кордоном,1956 р.

Україна не є жодної з цих конвенцій.

До Мінської конвенції 1993 р. прийнято Протокол від 29.03.1997 р.², який 03.03.1998 р. ратифікований ЗУ, з 17.09.1999 р. є чин. для України.

ст. 32 Мінської конвенції змінена: з-ном Д., де постійне спільне місце проживання, а за відсутності постійного спільного місця проживання батьків та дітей їх взаємні права та обов'язки визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. На вимогу позивача в аліментних зобов'язаннях застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої постійно проживає дитина.

Аліментні зобов'язання повнолітніх дітей на користь батьків, а також аліментні зобов'язання інших членів сім'ї – зак-во Договірної Сторони, на території якої вони мали місце проживання.

 

За відсутності спільного місця проживання з -ом Д позивача.

Компетентним є суд Д, з-во якої підлягає застосуванню

Виконання рішень суду проводиться за з-вом Д, на тер. якої прож. дитина.

Протокол чин. для 6 держав (Білорусі, України, Казахстану, Таджикистану, Вірменії та РФ) з десяти, які є учасниками Мінської конвенції.

 

7. За ст. 66 Закону 23.06.2005 р. права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок * якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Утримання регул. правом Д., де проживає особа, яка має право на Утр.

Якщо ні за правом Д., - право спільного особистого закону.

Якщо ні - право Д., особи, яка зобов'язана надати утримання.

Cт. 68 Закону (новела): утримання родичів та інших членів сім'ї (окрім батьків та дітей) не може бути задоволена, якщо відповідно до права місця проживання особи, яка зобов'язана надати утримання, такого зобов'язання про утримання не існує.

 

 

4. ПРАВОВІДНОСИНИ З ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ (О/П)

Форми надання допомоги над особами, які визнаються:

за законом (вікові критерії)

чи за рішенням суду (псих. і фіз. здоров’я)

 

недієздатними – опіка,

піклування - частково чи обмежено недієздатними

Дві Гаазькі конвенції:

• Про опіку над неповнолітніми, 1902 р. та

• Про піклування над неповнолітніми, 1905 р.

 

Ці конвенції не широко поширені, і їхню дію перервано І св. війною.

Україна: Мінська конвенція 1993 р.:

У ній більшість питань, пов'язаних з встановленням, здійсненням та скасуванням О/П, вирішується колізійним регулюванням за національним законодавством і двосторонніми угодами про взаємну правову допомогу та консульськими конвенціями.

Загальна норма (ст. 33 Конвенції):

встановлення або скасування О/П здійснюється за законом Д., громадянином якої є особа, щодо якої встановлюється або скасовується О/П.

Правовідносини між О/П-ком, та особами, під О/П – закон Д., установа якої призначила О/П-ка.

Зобов'язання прийняти О/П – закон Д., громадянином якої є особа, що призначена О/П-ком.

О/П-ном особи, яка є громадянином однієї Д., може бути призначений громадянин іншої Д. тільки у випадку, якщо він проживає на території тієї Д., де буде здійснюватись опіка чи піклування.

Справи про встановлення або скасування опіки чи піклування розглядає установа Держави*, громадянином якої є підопічна особа (стосовно якої встановлюється або скасовується О/П)

* якщо інше не передбачено Конв-ю.

СКУ: О/П встановлюється над дітьми, що лишилися без батьківського піклування: опіка – для дітей до 14 р., піклування – 14-18 р.

О/П встановл. органом О/П, а у випадках, передбачених ЦКУ – судом.

Особа Опікуна/Піклувальника дитини: може бути, за її згодою, повнолітня дієздатна особа, яка не зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, не позбавлена батьківських прав, і коли інтереси такої особи не суперечать інтересам дитини. Кодексом врегульовані права дитини, над якою встановлено опіку або піклування, права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини, та процедура припинення опіки або піклування чи звільнення відповідних осіб від опіки чи піклування.

Двосторонні угоди про взаємну пр. доп. та консульські конвенції містять норми спеціального регулювання (і мають переважну силу) ad hoc.

Як приклад – ст. 31 Договору (Україна/Р.Польща) «Про прав. допомогу та правові відносини з цивільних та кримінальних справ»:

– у справах про О/П, оскільки Договором не передбачається інше, компетентним є орган О/П і застосовується закон Д., громадянином якої є особа, що потребує О/П,

а прав-ни між сторонами – законом Д., орган якої встановив О/П.

 

Обов'язок прийняття О/П – законом Д. особи, яка має бути О/П.

 

Компетентний орган може передавати О/П органу* іншої ДС, якщо місце проживання або майно особи під О/П, на території цієї ДС.

* якщо орган іншої ДС погодиться прийняти О/П і повідомить про це.

** орган, що прийняв О/П, здійснює їх відповідно до з-ва своєї Д.

 

Але він не має права виносити рішення з питань, що стосуються особистого статусу особи під О/П,

але якщо за законодавством Д. громадянином якої є підопічна особа, необхідно дозвіл на вступ до шлюбу – надає.

 

Статтею 24 Закону від 23.06.2005 р.

Встановлення і скасування О/П над малолітніми, неповнолітніми, недієздат. ос., особами з обмеженою Ц/Д – особистий з-н підопічного.

Обов'язок О/П прийняти О/П – особ. З-ном особи, призначеної О/П.

Правовідносини між О/П та особою, що під О/П, визначається правом Д., орган якої призначив О/П.

Якщо особа під О/П, проживає в Україні – право України,

* якщо воно для неї є більш сприятливим.

 

О/П над громад-м України, що проживає за межами України, – дійсна в Україні, якщо немає законних заперечень дип/конс пр.-ва України проти.

При необхідності в інтересах опіки чи піклування м/б вжито заходів для захисту прав та охорони майна на території України особи-негромадянина України, що перебуває в Україні – за прав України.