Закон єдності та боротьби протилежностей

Уявлення про суперечливість розвитку всього сутнього виникло ще в давнину (у VI ст. до нашої ери). Фалес Мілетський вважав, наприклад, що навколишній світ складається з різних начал: рухомого й нерухомого, холодного й теплого, земного й небесного, конечного й нескінченного. Геракліт, на відміну від Фалеса, вважав, що суперечливі начала притаманні самим речам. На думку Геракліта, все у світі складається із протилежностей, їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внутрішня гармонія речі. Геракліт пояснює цю тезу відомим прикладом лука. Обидва дугоподібних кінці лука намагаються розігнутися, але тятива стягує їх, і ця їхня взаємна напруженість утворює вищу єдність. Боротьба протилежностей є загальною, вона становить, за Гераклітом, справжню справедливість і є умовою існування упорядкованого космосу.

Гегель високо цінував ідеї Геракліта про боротьбу та єдність протилежних начал. Він підкреслював, що використав усі ці ідеї грецького філософа у ході розробки своєї концепції суперечностей.

Гегелівська діалектика, будучи теорією розвитку "абсолютного духу", проблему суперечностей підняла до рівня всезагальності, глибокого філософського усвідомлення. Сама "абсолютна ідея", "абсолютний дух" для Гегеля є єдністю суперечливих начал - буття і ніщо, які й спричинюють рух, зміну, розвиток "абсолютної ідеї". Суперечність, за Гегелем, є взаємодією, взаємозумовленістю протилежних моментів, сторін, визначень, "принципом будь-якого саморуху".

Розглядаючи суперечність як всезагальність, філософ разом із тим обмежував її дію, коли мова йшла про пруську монархію, німецьку державу. Гегель не приховував суперечностей, притаманних буржуазному суспільству. Він твердив, що громадянське (буржуазне) суспільство є полем боротьби "всіх проти всіх". Однак держава - це та всезагальність, у котрій знаходять своє вираження інтереси усіх класів, соціальних груп, всього народу, і в такій державі суперечності примирюються. В результаті "сама протилежність зводиться до видимості", знімається, а держава, таким чином, позбавляється суперечностей, а отже, і джерела свого розвитку. Попри всі неузгодженості гегелівської теорії, він геніально вгадав діалектику речей у діалектиці понять, дав теоретичне уявлення про суть взаємодії протилежностей як закону логіки, розвитку абсолютного духу, котрий є також і законом розвитку всього існуючого.

Закон єдності та боротьби протилежностей відображає важливу фундаментальну особливість об'єктивної дійсності, котра полягає в тому, що всі її предмети, процеси і явища мають суперечливі моменти, сторони, тенденції, що "борються", взаємодіють між собою.

Для з'ясування змісту закону єдності та боротьби протилежностей необхідно розглянути ряд категорій, які його конкретизують. Почнемо з поняття тотожності.

Тотожність - це рівність предмета самому собі, відношення його однаковості, збіжності із самим собою або рівність ряду предметів, відношення їх однаковості, збіжності один з одним. Це не формально-логічна тотожність типу: "А є А ", а конкретна, реальна, діалектична тотожність, що включає в себе і відмінність. Відмінність - це нерівність предмета самому собі, відношення його неоднаковості, незбіжності із самим собою або відношення нерівності, неоднаковості, незбіжності ряду предметів. Тотожність відображає відносну стабільність предмета чи предметів, відмінність - його чи їх мінливість.

Що є "нерівним", відмінним у тотожному предметі? Нерівним, відмінним у тотожному предметі є те, що "прагне" вийти за межі цієї тотожності. Відмінність, за словами Гегеля, це внутрішня "стурбованість" предмета, його намагання вийти за межі самого себе. У реальній дійсності предмет неминуче виступає як єдність тотожності і відмінності, стабільності і змінності - протилежних сторін, що взаємодіють. Суперечність і є взаємодією протилежностей, її результатом. Таке розуміння суперечності є її категорійним філософським визначенням. Тим самим у категорії "суперечність", як взаємодії протилежностей, була знайдена адекватна форма відображення в мисленні внутрішнього джерела руху і розвитку.

Суперечності не є стабільними, їхні зміни пов'язані з набуттям у процесі свого розвитку певної специфіки. У зв'язку з цим розрізняють такі форми суперечностей:

- тотожність - відмінність;

- відмінність;

- суттєва відмінність;

- протилежність.

Тотожність відмінність як початкова, "ембріональна" суперечність; відмінність як щось виявлене; суттєва відмінність як основна, визначальна відмінність; протилежність як ступінь загострення суперечностей. Такі, форми суперечностей байдужі до будь-якого змісту процесу. Вони притаманні усім процесам розвитку. Що ж до такої сфери буття, як суспільство, то тут суперечності набувають нових форм, таких, скажімо, як соціальний конфлікт, антагонізм.

Соціальний конфлікт - це суперечлива взаємодія суб'єктів суспільного життя з приводу зіткнення їх взаємопротилежних потреб, прагнень та інтересів.

Поняття "антагонізм" дає уявлення про одну із форм суперечностей, котра характеризується гострою непримиренною боротьбою ворожих сил, тенденцій, напрямків. Ним позначають найгостріші форми розгортання соціальних суперечностей, котрі не можуть бути розв'язані у межах спільної основи, в рамках того процесу, де вони виникли і розвиваються. Поняття "антагонізм" (з грецької) означає непримиренність, боротьбу, гостру суперечку.

Антагонізм у суспільстві - це вища форма розгортання суперечностей в системі людських стосунків. У процесі свого розвитку такі антагонізми проходять відповідні фази; виникнення, загострення, подолання на якісно іншій основі. Отже, за певних умов соціальні антагонізми стають такими, що розв'язуються.

З приводу чого відбуваються суперечності, конфлікти, антагонізми у суспільстві? Причин багато. Західні філософи і соціологи, які досліджують проблеми соціальних суперечностей і конфліктів, називають різні причини. Скажімо, німецький філософ і соціолог Георг Зіммель причину таких конфліктів вбачає у біологічній природі самої людини ("в інстинкті ворожнечі"); американський філософ Люїс Козер вважає, що причини соціальних суперечностей лежать "у системі розподілу у суспільстві дефіцитних ресурсів"; Ральф Дарендорф, німецький філософ, має більш змістовне уявлення про причини соціальних конфліктів, коли називає такою причиною "поляризацію інтересів людей в результаті поділу влади". На думку відомого американського соціолога - Пітіріма Сорокіна, причиною соціальних суперечностей, "причинами повстань і революцій" є "збільшення придушених базових інстинктів більшості населення, а також неможливість їх навіть мінімального-задоволення". Він називає сім таких причин "повстань і революцій", а саме:

- "харчовий рефлекс, який придушується голодом";

- "інстинкт самозбереження";

- "рефлекс колективного самозбереження";

- "статевий рефлекс в усіх його проявах", коли "відсутні умови для його задоволення";

- "потреба в житлі, одежі";

- "приватно - власницький інстинкт мас";

- "інстинкт самовираження індивідуальності" (Див. П. Сорокин. Человек. Цивилизация. Общество. -М., 1992. - С. 272-273).

Усе вищевикладене, звичайно, має місце при виникненні соціальних суперечностей, їх загостренні. Однак основна причина "повстань і революцій" - це суперечності з приводу влади і власності, боротьба за їх перерозподіл в інтересах певних соціальних груп, класів. Бо, як відомо з давніх давен, поляризація інтересів людей, їх непримиренність, відбувається передусім через владу, власність, майнові інтереси. Бо задоволення "базових інстинктів" здійснюється насамперед на основі майнових відносин, відносин власності на засоби виробництва, того, хто ними володіє, розпоряджається і користується.

Суперечності у природі, суспільстві та пізнанні мають всезагальний характер.Це означає, що:

- суперечності притаманні усім предметам, явищам і процесам без винятку;

- суперечності притаманні цим процесам, явищам і предметам від початку і до кінця, від зародження і до їх перетворення в інше.

Суперечності мають також специфічний характер. Це означає що:

1 суперечності різні у різних формах руху матерії;

2 суперечності розв'язуються різними методами. У природі це здійснюється стихійно, у суспільстві - свідомо, в результаті людської предметної діяльності.

Способи розв'язання соціальних суперечностей багатоманітні, як багатоманітне саме суспільне життя. Кожна суперечність у суспільстві вимагає конкретного вивчення, з'ясування суті взаємодіючих ворожих сторін, знаходження форм і методів на шляху їх подолання. Це - непроста, дуже складна соціальна проблема, яка виникає перед суспільством, особливо на переломних етапах його розвитку і функціонування. Серед важливих засобів подолання соціальних суперечностей є загальні, які виробило людство. Це - соціальна революція, реформа, компроміс, конвергенція, заборона, критика, обмеження, скасування того, що гальмує процес розвитку тощо. В конкретних сферах суспільної діяльності, скажімо в економічній, для подолання реальних суперечностей використовуються такі засоби, як роздержавлення власності, приватизація, націоналізація, акціонування, оренда, спільна виробнича діяльність суб'єктів різних форм власності і т.д.

Рушійною силою змін, що відбуваються у суспільстві, є, безумовно, людська діяльність, інтереси класів, політичних партій, соціальних груп, трудових колективів, окремих осіб. Бо все те, до чого немає інтересу, приречене на стагнацію. Коли ж є інтерес (особистий, колективний чи суспільний), тоді він стає рушійним фактором, тією силою, котра здатна прискорити процес, подолати будь-які суперечності суспільного розвитку.

У зв'язку з цим до рушійних сил розв'язання соціальних суперечностей належать більш конкретно таке:

- матеріально-предметна діяльність людей, які готують матеріальні передумови подолання суперечностей, що виникають;

- діяльність вищих економічних та політичних структур, які здатні об'єктивно оцінити проблемну, суперечливу ситуацію, знайти форми і методи її подолання у суспільстві. Звичайно, мова йде про ефективну, цілеспрямовану, творчу діяльність цих структур: + єдність суспільства, його соціальна злагода, збіг корінних соціальних інтересів на шляху розв'язання реальних суперечностей.

При цьому слід підкреслити, що вирішальний вплив на розв'язання соціальних суперечностей має не все суспільство, а лише та його частина, котра розуміє природу, сутність, причини виникнення цих соціальних суперечностей, знає, як їх подолати, якими шляхами, в яких формах.

Відомий англійський історик Арнольд Тойнбі до рушійних сил суспільного розвитку відносив, наприклад, діяльність "творчої еліти", "творчої меншості", котра є носієм "життєвого пориву" і котра здатна повести за собою "інертну більшість" для вирішення тих проблем, що стоять перед суспільством. Не випадково, у сучасному українському суспільстві актуальною є проблема формування політичної еліти, здатної здійснити необхідні соціальні перетворення на шляху подальшого поступу.