Співвідношення характеристик кольорів та чистоти діамантів за ТУ 36.2-21587162.001-2002 та міжнародною системою GIA за групами чистоти

Якість огранювання. Чинні в Україні технічні вимоги на діаманти розроблені передусім для виробництва діамантів, а не для експертного оцінювання. Тому у ТУ введені допуски на параметри діамантів, згідно з якими діаманти можуть відповідати різним групам огранювання (А, Б, В, Г) або опинитися за межами ТУ. Тобто, діамант, що не відповідає ТУ, не підлягає оцінці за ТУ. Система GIA дозволяє оцінювати якість огранювання будь-якого діаманта, вводячи при цьому три складові критерії: пропорцію, симетрію і полірування.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артюх Т.М. Діагностика та експертиза коштовностей / Артюх Т.М. – К.: Альтерпрес, 2003. – 448 с.

2. Артюх Т.М. Товарознавча експертиза ювелірних коштовностей. Теорія та практика: монографія /

Артюх Т.М.− К.: Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2005. − 303 с.

3. Як оцінювати коштовності з дорогоцінних каменів і металів / [В.В. Індутний, В.І. Татаринцев,

В.І. Павлушин та ін.]. –К.: ТОВ «АЛМА», 2001. -268 с.

4. Дронова Н.Д. Характеристика и оценка алмазного сырья: учебное пособие / Дронова Н.Д., Кузьмина И.Е. −

М.: Изд.центр «Академия», 2004. – 400 с.

5. Винс В.Г. Вестник Геммологии №3, 2001. – С.35-39.

6. V. Avalos, S. Dannefaer // Physica B: Condensed Matter. №340-342, 2003. – Р. 76-79.

7. ТУ У 36.2-21587162. 001-2002. Діаманти. Технічні умови.

8. WWW.ukrfood.com.ua/

9. WWW.gems.org.ua

 

 

Методами дослідження ювелірних виробів з діамантами є органолептичні та лабораторні методи.

Органолептичними методами здійснюються:

· візуальну оцінку зовнішнього вигляду ювелірних виробів, куди входить: визначення дефектів, встановлення якості клеймування, ідентифікація маркувальних даних, клейма, іменника;

· візуальну оцінку властивостей вставок, що включає: якість огранювання каменю, його колір та інтенсивність забарвлення, чистоту, яскравість, блиск, прозорість;

· атрибуцію (характеристику виробів): встановлення виду виробу, методу його виготовлення, виду обробки, оздоблення та техніки з’єднання деталей, характеристика форми, конструкції виробів, встановлення виду, форми, типу ограні вставки.

Лабораторними методами перевіряються проби дорогоцінних сплавів, з яких виготовлені відібрані для дослідження ювелірні вироби та визначається склад цих сплавів на рентгенофлуоресцентному приладі «ElvaX».

Як було вже зазначено, методи дослідження (діагностики) дорогоцінних каменів базуються на визначенні найважливіших фізичних властивостей та внутрішніх особливостей. Більшість ювелірних каменів характеризуються однаковими чи схожими властивостями, що ускладнює їх діагностику. Діагностика каменя починається з визначення, до якого виду мінералу він належить. Початкове судження про природу каменя можна робити виходячи з його кольору, блиску і загального вигляду, проте бути впевненим у правильності визначення можна лише після вимірювання його оптичних чи фізичних характеристик.

Кольорова гама діамантів різноманітна: від рожевого, червоного, синього, зеленого, жовтого, коричневого до чорного. Найбільш рідко трапляються алмази червоного кольору. [5]

Колір діаманта в Україні (ТУ У 36.2-21587162. 001-2002, розроблений Державним Гемологічним центром) визначають за одним з двох методичних підходів:

· перший - за інтенсивністю забарвлення (незалежно від колірного тону) із врахуванням значущості колірних характеристик з точки зору споживних властивостей;

· другий - за інтенсивністю забарвлення з поділом діамантів за певними колірними тонами.

Найважливішими факторами при оцінці кольору є:

• відповідне джерело світла;
• положення діамантів, тобто напрям огляду;
• стан навколишнього середовища.

Колір діамантів встановлюється за допомогою спеціальних приладів та набору діамантів-еталонів. [5]

1. До діамантів-еталонів висуваються такі вимоги:

2. Набір діамантів еталонів має включати сім кольорових груп від винятково білого до добре видимого відтінку жовтого кольору.

3. Рекомендована мінімальна маса кожного зразка - 0,25 кар. За пропозиціями, які увійшли до стандартів серії ISO, розмір каменів має бути від 0,6 кар.

4. Діаманти-еталони не повинні мати явних включень, які змінюють колір каменя.

5. Колір діаманта відповідної групи не повинен змінюватися під дією різних джерел світла (тобто вони не повинні флуоресціювати).

6. Діаманти-еталони мають бути симетричними та мати добрі пропорції.

7. Боковинка діаманта-еталона повинна бути вузькою та рівномірною.

Основними приладами для оцінки кольору є:

· лампа денного освітлення;

· колорископ (Colorscope);

· кологрсйдер (Color-Grader).

Визначення кольору діамантів здійснюється візуально під лампою денного освітлення в приміщенні, в яке не потрапляє пряме сонячне світло. Процедура визначення полягає в порівнянні оцінюваного каменя із серією еталонних зразків, що мають визначений колір та відповідають одній із груп і викладені площинкою донизу на відстані 1,5-2,0 см один від одного на спеціальній V-подібно складеній смужці білого паперу або на приладі. При цьому необхідно дотримуватися таких правил:

1. Якщо різниця між одним із еталонних каменів та оцінюваним діамантом непомітна, то колір останнього визначається як колір даного еталона. [5]

2. Якщо оцінюваний діамант проміжний між двома еталонними каменями, то його колір визначається як колір темнішого еталона.

Дефектність діаманта - одна з основних характеристик, яка в поєднанні з іншими визначає його привабливість, а також вартість.

Дефектність діаманта - це ступінь його чистоти, прозорості та порочності, що визначаються наявністю в діаманті внутрішніх та зовнішніх дефектів. Якість та місцезнаходження внутрішніх включень суттєво впливають на ціну діаманта. У природі дуже рідко трапляються чисті алмази, тому ціна їх є дуже високою.

Оцінка дефектності (чистоти) діамантів в Україні здійснюється залежно від допустимих дефектів діамантів за ТУ У 36.2-21587162. 001-2002.

Чистоту діаманта, згідно з технічними умовами, діючими з 2002 p., визначають одним із двох способів:

· перший: за характером розташування, кількістю і виразністю тих чи інших внутрішніх і зовнішніх дефектів у певних зонах діаманта;

· другий: за ступенем помітності внутрішніх і зовнішніх дефектів у діаманті.

За першим способом діаманти поділяють на умовні групи із врахуванням виду огранювання і маси.

Групи позначають індексами - арабськими цифрами від 1 до 12 (включають 1+ 17а).

Включення в центрі або в верхній частині діаманта впливають на дисперсію світла та зменшують його гру. [4]

Ступінь чистоти діамантів залежить від:

• величини дефекту;
• кількості дефектів;
• характеру включень;
• небезпеки включень.

За другим методом діаманти поділяють на термінологічні групи відповідно до табл.1, які позначають найменуваннями та/або індексами - абревіатурами відповідних міжнародних термінів:

· FL - бездефектні (від Flawlees);

· IF - внутрішньо бездефектні (від Internally Flawlees);

· VVS - (поділяються на дві підгрупи -) - вельми, вельми слабодефектні/дуже, дуже маленькі дефекти (від Very Very Slightly Included/ Very Very Small Inclusions);

· VS (поділяються на дві підгрупи – VS1 і VS2) -вельми слабодефектні/ дуже маленькі дефекти (від Very Slightly Included/ Very Small Inclusions);

· SI - (поділяються на дві основні підгрупи – SI1, SI2 і одну додаткову SI3) - слабодефектні/маленькі дефекти (від Slightly Included/ Small Inclusions);

· P - (поділяються на чотири підгрупи – Р1 Р2, Р3 і Р4) -дефектні/значні дефекти (від Pique).

Світова система оцінки діамантів передбачає 7 основних груп якості. У наведених визначеннях груп якості майже умовно здійснюється поділ внутрішніх дефектів за розмірами, причому ніяк не визначається місце їх розташування в об'ємі діаманта і не визначаються зовнішні дефекти. Але експерт, на підставі власних знань, досвіду вирішує, до якої групи або підгрупи якості віднести оцінюваний діамант [6].

Наприклад, до чистих діамантів (групи LR) відносять, безсумнівно, чисті, або внутрішньо бездефектні діаманти. До групи VVS1 - відносять діаманти, в яких визначено за допомогою лупи 10-кратного збільшення малесеньку крапочку (≈5 мкн) або невеличке хмароподібне затемнення, або одну поруватість. До групи VVS2 відносять діаманти, які мають:

· або 1 дефект на нижній грані верху;

· або 2 маленькі крапочки на площинці;

· або маленькі крапочки на гранях денця.

Ті діаманти, в яких зовнішні дефекти значні, дуже легко розрізняються через лупу 10х і виразно видні з боку корони, не можуть бути віднесені до груп якості вище ніж VS [6].

 

Таблиця 1

Визначення характеристики чистоти діаманта за світовими нормами

Міжнародне скорочене позначення	Міжнародний термін	Німецька відповідність до кількісних стандартів (RAL 560 А 5 Е) IDC і CIBJO	Визначення для досвідченого спеціаліста при 10- кратному збільшенні лупи
IF/LC/LR	Внутрішньо -бездефектний	Чистий під лупою	Нічого не виявлено
VVS (VVS1, і VVS2)	Зовсім малі включення	Зовсім малі включення	Ледве розрізняються
VS (VS1, і VS2)	Дуже малі включення	Дуже малі включення	Розрізняються
SI (SI»SIa,Sb)	Малі включення	Малі включення	Легко розрізняються
			Для досвідченого спеціаліста помітні неозброєним оком:
P1 (I1)	Пікеї	Добре розрізняються включення	Важко розрізняються
P2 (I2)	Піке 2	Великі включення	Помітні
P3 (I3)	Піке 3	Грубі включення	Легко помітні

 

Якість огранювання визначається такими показниками:

• пропорцій діамантів;
• симетрія діамантів;
• якість обробки поверхні (досконалість полірування)

При експертизі якості пропорції діаманта виділяють 4 основних співвідношення між лінійними розмірами діаманта. За базовий розмір круглого діаманта приймається його діаметр по боковинці, який дорівнює 100%. Тоді основними пропорціями будуть:

· розмір площинки у %, тобто співвідношення діаметра площинки до діаметра діаманта;

· висота коронки у %, тобто співвідношення висоти коронки до діаметра діаманта;

· висота денця в %, тобто співвідношення його висоти до діаметра діаманта;

· товщина боковинки в %, тобто співвідношення товщини боковинки до діаметра діаманта.

· як додаткові характеристики якості огранювання вико­ристовують значення кутів нахилу верху та низу.

При оцінці пропорцій діамантів фантазійних форм ограні лінійні параметри відносять до ширини діамантів. Усі лінійні розміри вимірюють з точністю до 0,02 мм.

Симетрія діамантів полягає в рівномірності розміщення за величиною, формою, малюнком, розміром фацетів, площинки, ка­лети відносно центра площинки.

Оцінку симетрії здійснюють за наявними відхиленнями від ідеальної симетрії бездоганного огранювання відповідно до табл.2. [6]

Завершальним етапом оцінки ограні є якість полірування. Оцінку якості полірування здійснюють за наявністю та характером вияву зовнішніх дефектів (крім додаткових граней і поверхневих структурних ліній) відповідно до табл. 3.

У процесі перевірки якості полірування поверхні діаманта визначаються:

• якість обробки поверхні боковинки (шорсткість, зернистість, рівномірність розташування, наявність природних граней та їх поверхня);

 

Таблиця 2

Оцінка симетрії діамантів

Дуже добра	Відхилення у симетрії не спостерігається або їх дуже важко знайти під лупою 10х
Добра	Відхилення у симетрії малопомітні, їх важко знайти під лупою 10х
Посередня	Відхилення у симетрії помітні під лупою 10х
Погана	Відхилення у симетрії дуже помітні під лупою 10х; вони негативно впливають на зовнішній вигляд каменя при спостереженні неозброєним оком

 

Таблиця 3

Оцінка якості полірування діамантів

Оцінка	Дефініція оцінки якості полірування
Дуже добра	Зовнішні дефекти не спостерігаються або їх дуже важко знайти під лупою 10х
Добра	Зовнішні дефекти важко знайти під лупою 10х
Посередня	Зовнішні дефекти легко знайти під лупою 10х та можна помітити неозброєним оком
Погана	Зовнішні дефекти дуже легко знайти під лупою 10х та легко помітити неозброєним оком

 

• якість полірування (наявність на площинках і гранях слідів
  шліфування, а також пошкоджень у вигляді малих сколів і
  смуг, заматованості ребер і граней, слідів підгару);
• якість калети (ступінь полірування, наявність пошкоджень).

Контроль наявності на виробі відбитків державних пробірних клейм, спеціального знака (іменника) і контроль вставки (вставок) з дорогоцінного каміння здійснювалася візуально із застосуванням збільшувальних засобів, при цьому контроль кольору вставок здійснювався на білому папері в приміщенні, в яке не потрапляє пряме сонячне світло. В процесі здійснення пробірного контролю використовуються пристрої для неруйнівного експрес-аналізу дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння.

В частині ідентифікації якості ювелірних виробів визначається проба ювелірних сплавів методом опробування на пробірному камені. Метод опробування на пробірному камені є дуже швидким, простим, і головною його перевагою є те, що ювелірні вироби не псуються, що дуже важливо у практичній роботі інспекції пробірного нагляду, митної служби, антикварних магазинів і т.д.

Опробовування на пробірному камені пробірними голками полягає в тому, що чистим виробом на пробірний камінь наносять штрих довжиною 10-15 мм та шириною 2-3 мм. Біля цього штриха наносять штрих голкою, що за кольором подібна до сплаву виробу. Після цього на обидва штрихи скляною паличкою наносять реактив, що відповідає пробі голки. Через 10-20 секунд розчин дає осад, якому дають можливість підсохнути, після чого порівнюють відтінки штрихів. Якщо кольори на штрихах від виробу та голки збігаються, то вважають, що проба сплаву, виробу ідентична пробі відповідного номера пробірної голки. Якщо колір штриху виробу темніший, проба виробу нижча, і навпаки. А в разі, коли реактив на низьку пробу повністю розчиняє смужку досліджуваного металу, то вважається, що зразок не містить золота. Отже, для проведення опробовування необхідні пробірний камінь, пробірні голки та реактиви. [7]

Однак, вищезазначений метод - це якісна реакція, що кількісний склад компонентів сплаву не визначає. Цей метод не дозволяє визначити чи виготовлений предмет повністю із дорогоцінного металу чи тільки плакірований ним. Відсутність точних даних про пробу, вагу залишає ювелірні вироби не досить вивченими. Для проведення ювелірної експертизи неруйнівними методами потрібне високоточне устаткування. Один з таких приладів, що дозволяє визначити пробу дорогоцінного металу, не піддаючи поверхню механічному або хімічному впливу – рентгенофлуоресцентний прилад «Elvax».

Отже, основна частина дослідження ювелірних виробів полягалє у визначенні хімічного складу ювелірних сплавів, з яких виготовлені вироби, та встановлення їх марки для порівняння одержаних результатів із нормами, затвердженими в нормативній документації.

Рентгенофлуоресцентний аналіз дає можливість аналізувати зразки на вміст елементів від натрію до урану у діапазоні вмісту від 10 часток до 98%. За його допомогою оцюнюються якісний та кількісний склад ювелірних сплавів.

Якісний склад ювелірного сплаву визначається за спектром, який віддзеркалювався на приладі. Слід відмітити, що таким чином сплави невідомого складу легко іденти­фікувати за допомогою запрограмованих аналітичних параметрів, а також шляхом порівняння зі сплавами відомого складу, зіставляючи спектр.

Охарактеризую детальніше принцип роботи рентгенофлуоресцентного приладу.

Прилад «ElvaX» – це портативний лабораторний енергодисперсійний рентгенофлуоресцентний (EDXRF) спектрометр, який не потребує рідкого азоту для охолодження твердого напівпровідникового детектора рентгенівського випромінювання. Спектрометр є унікальним вимірювальним приладом, створеним для експресного аналізу елементного складу речовин, які знаходяться в різних агрегатних станах. Цей інноваційний прилад успішно містить в собі аналітичні можливості стаціонарних лабораторних установок з простотою використання портативних приладів. [7]

Рентгенофлуоресцентний (або рентгеноспектральний) аналіз (РФА) є одним з багатьох сучасних фізичних методів вимірювань і широко використовується для якісного, напівкількісного і кількісного визначення елементного складу речовин. Серед різноманіття методів його відрізняють універсальність, експресність і цілий набір унікальних споживчих властивостей, що обумовлюють широке поширення методу в практиці аналітичних лабораторії.

Одним із основних переваг методу є його неруйнівна природа. Це дозволяє застосовувати РФА в комплексних послідовних вимірюваннях разом з іншими фізико-хімічними методами, що підвищує достовірність отриманих результатів. Підготовка проб для вимірювань також досить проста, а в деяких випадках взагалі може бути відсутньою. Вимірювальні речовини можуть знаходитись в різних агрегатних станах (тверді зразки, порошки, рідини, гази). Спектри рентгенівської флуоресценції пов’язані з електронними переходами в основних рівнях атома, що робить їх нечутливими до хімічних зв’язків. Тому ці спектри мають відносно невелику кількість ліній і зручні для розшифровки.

Метод оснований на вимірюванні енергій (довжин хвиль в спектрометрах з хвильовою дисперсією) і інтенсивностей спектральних ліній, емітованих при вторинній рентгенівській емісії. Первинний потік квантів від рентгенівської трубки опромінює зразок, змушуючи кожний елемент цього зразка спускати вторинні рентгенівські кванти, які мають властивий лише цьому елементу набір енергій (основа для якісного визначення складу) і інтенсивність потоку вторинного виходу, що залежить від вмісту цього елемента в пробі (основа для кількісного аналізу). Головною задачею кількісного РФА аналізу є вирахування вмісту вимірювального елемента із інтенсивностей спектральних ліній (аналітичних сигналів) всіх елементів зразка. Ця аналітична залежність ускладнена впливом матричних ефектів, тобто поглинанням, або, навпаки, посиленням характеристичної вторинної емісії вимірювального елемента іншими елементами матриці. Різні підходи до врахування таких матричних ефектів обумовлюють різновидність теоретичних моделей розрахунку концентрацій. [9]

Завдяки використанню комп’ютера в сучасних РФА – спектрометрах вдалось досягнути необхідної гнучкості і універсальності в настроюванні процедури розрахунку концентрацій. Висока ступінь автоматизації процесу вимірювань робить обладнання надзвичайно зручним для промислового використання і, зокрема, для використання в правоохоронних органах митних структур.

Інформація, що була отримана за допомогою приладу «ElvaX», дала цікаві і немаловажні деталі для нашого дослідження, допомогла уточнити атрибуцію виробів з дорогоцінного металу.

Слід зауважити, що в Україні поки що немає стандартизованої методики проведення рентгенофлуоресцентного аналізу. Тому під час проведення досліджень на рентгенофлуоресцентному приладі «ElvaX» використовується інформація, закладена в базу даного приладу та у відповідних наукових джерелах.

Кожен звіт по проведенні експертизі повинен містити ретельну і повну оцінку покращень. Така оцінка базується на особистому огляді виробу оцінювачем.

Існує багато способів складання, оцінки й аналізу ювелірних виробів, але всі вони повинні містити наступні їх елементи:

1. Вид виробу.
2. Метод виготовлення виробу.
3. Техніка виготовлення.
4. Опис конструкції.
5. Види закріплення.
6. Технологія з'єднання деталей.
7. Види замків і рухливих з'єднань.
8. Технологія оздоблювальних операцій.
9. Вид сплаву або сплавів.
10. Вага дорогоцінного металу.
11. оцінка вставок, результати гомологічної експертизи.
12. Розмір вставок, маса вставок, характеристика вставок.

Поліпшення дорогоцінного металу

При визначенні терміну «поліпшення дорогоцінного металу» варто мати на увазі, що дорогоцінний метал одержав певну обробку, що зробила його готовим для використання.

Розміри виробу

Стандартний метод вимірювання ювелірних виробів:

— для кілець: визначення внутрішнього діаметра шина (мм);

— для сережок, підвісок, брошок: визначення розміру основи по довгій осі (мм),

— для браслетів: розмір браслета (мм), ширина основи (см);

— для посудних виробів: висота (см), діаметр основи й інші параметри (см).

Кількість вставок

При оцінці ювелірного виробу підраховуються всі вставки, закріплені в ювелірному виробі, із вказівкою форми й виду огранювання.

Діагностика методу виготовлення ювелірного виробу

Діагностика методу виготовлення виробу необхідна для визначення оцінки заробітної плати. Знання методу виготовлення важливо, тому що вартість ювелірного виробу, виробленого вручну, вище, ніж аналогічних виробів, отриманих методом лиття по виплавлюваних воскових моделях або виготовлених методом штампування. [9]

У практиці оцінки нескладних ювелірних виробів при експертизі по діагностиці методу виготовлення досить скористатися візуальними методами. Основними ознаками відмінності є:

— у литих ювелірних виробах часто є ямки (усадочні раковини) у вигляді неопрацьованих поверхонь на внутрішніх сторонах виробу, де полірування утруднене. Крапкові отвори вказують на пористість, що є ознакою недбалості при наступних монтувальних роботах;

— у литому ювелірному виробі складні дрібні елементи часто виглядають необробленими;

— для штампованих виробів характерна присутність заусенців, тобто спостерігаються злегка підняті частини або нахлест металу на внутрішній стороні виробу.

 

Для визначення методу виготовлення позакатегорійного виробу (тобто виготовленого вручну) необхідно враховувати наступні діагностичні ознаки:

— колір припою в місцях з'єднань, як правило, відрізняється від кольору основного металу, навіть у якісно виконаному виробі можна виявити дрібні ділянки припою:

— відсутність слідів ливарної форми на внутрішніх поверхнях виробу;

— відсутність заусенців;

— у деяких випадках (залежно від кваліфікації майстра)можна помітити сліди інструмента у вигляді ліній на зворотній стороні виробу.

Конструкційні деталі ювелірного виробу

Детальний опис конструкції включає інформацію про великі конструктивні елементи, серед яких оправи для каменів; верхівки, ранти; шин (для кілець); накладки; підвіски; замки; ланки.

Оправи для каменів. Каст, або оправа для вставки, - загальна деталь багатьох ювелірних виробів із вставками. Найбільше часто зустрічаються глухі касти: камінь закріплений у гнізді каста й утримується його вертикальними стінками, верхній край яких придавлений до каменю. Різновидом глухого касту є обідкова оправа, що використається для того, щоб додати каменю бічне висвітлення;

Клапанова оправа - камінь кріпиться в пай не всім рантом, а окремими виступаючими смужками металу (крапанами);

фаденова оправа - камінь уставляється в просвердлену металеву пластину й утримується чотирма корнерами, торованими корнейзером з пелюстків металу, надрізаних у кутах оправи штихелем. Оправа дає гарний перехід від каменю до металу й забезпечує додаткове висвітлення каменю злегка похилими полірованими площинами карі;

кармезинова оправа відрізняється від перерахованих вище тим, що навколо середнього великого каменю розташовані по колу дрібні вставки. При цьому середній камінь утримується захватами, розташованими по окружності, а дрібні вставки перебувають у висвердлених отворах пластини обручки, до якої припаюється дигель.

Верхівки, ранти. У верхівку - основну частину, що прикрашає, ювелірного виробу - входять як самостійні наступні деталі: касти, ранти під касти, накладки. Форма верхівки може бути круглого, овальної, складного візерунка. Малюнок на її плоскої, а частіше опуклої поверхні роблять прорізним або напайним. Рант - це контурний обідок, припаяний до касту знизу. Рант копіюють всі контури касту або верхівки. [9]

Накладки надають декоративного ефекту виробу. Вони бувають гладкі, із гравірованим, чеканним, штампованим малюнком і т.п.

Шип обручки виконується з різною формою перетину (круглої, напівкруглої, овальної, прямокутної). Ширина й товщина ніша непостійна: із зовнішньої сторони він може бути гладким, з емаллю, черню, карбуванням, гравірованим малюнком, з місцями для закріпки вставок.

Підвіски, ланки. Підвіски для сережок, кольє, кулонів, а також ланок браслетів можуть мати будь-яку форму й розмір. При оцінці цих елементів необхідно звернути увагу па тип з'єднання. Найбільше часто зустрічаються ланкові й шарнірні з'єднання, баретерні з'єднання, штифтові з'єднання.

Замки. З великої кількості різних видів замків найпоширеніші наступні типи: крючковой замок; шпрингельний замок; коробчатий замок; ланцюговий замок; штиковий замок; штифтовий замок; гвинтовий замок.

При проведенні аналізу стану конструкційних деталей необхідно звернути увагу на якісне виконання всього ювелірного виробу:

- паяні шви у виробах не повинні мати пропалів. Місця пайки неодмінно зачищені. Колір припою не може відрізнятися від кольору основного металу. Розміри й форма кастів повинні відповідати розмірам і формі вставок;

- вставка по всіх параметрах відповідає затвердженому еталону. Способи закріпки забезпечують необхідну міцність кріплення вставок. Шип вставки не виступає за межі каста, що не повинен закривати вставку більш ніж на одну третину висоти коронки;

- при крапановому і корнеревомі методі кріплення крапани й корнери повинні бути щільно притиснуті до поверхні вставок. Виключається їхнє хитання. При багатокрапановій закріпці (понад чотири крапанів) не допускаються зазори більше 0,1 мм між окремими крапанами із вставкою за умови, що суміжні з ними крапани не повинні мати зазорів. Крапани обов'язково розташовуються по периметрі вставки з однаковим кроком або симетрично;

Загальний стан ювелірного виробу. Є вироби, яким властивий винятково високий рівень збереження. Однак майже завжди зустрічаються елементи ювелірного виробу, які при оцінці вимагають реставрації, що впливає на вартість виробу. Контроль за якістю виробів з дорогоцінних металів необхідно починати з перевірки, що вказує на наявність клейма, найменування інспекції пробірного нагляду й іменника підприємства-виготовлювача. Ці позначення повинні бути гранично чіткими й не повинні погіршувати зовнішній вигляд виробу. [9]

Парні вироби варто підбирати по розмірах, формі, виду огранювання й кольорам вставок. Якщо напівпари мають асиметричну конструкцію верхівки, то їх варто підібрати в парі за принципом дзеркального відбиття. Шліфовані й кратовані поверхні виробів повинні бути рівномірно шліфованими і крацьованими, поліровані - доведеними до блиску. На поверхні виробів не може бути тріщин, раковин, заусенців, а на лицьових поверхнях - вм'ятин, подряпин, слідів інструмента, облою, хвилястої, слідів клеячи, плям, потертостей, які погіршують зовнішній вигляд виробів. Не допускається:

— більше трьох зосереджених пор на великогабаритних предметах;

— більше двох зосереджених пор, що одночасно перебувають у полі зору, на об'ємних виробах;

— більше однієї нори на особистих прикрасах.

На нелицьових поверхнях допускаються незначна пористість, хвилястість, сліди інструменту, що не погіршують зовнішнього вигляду виробу.

Деякі основні види поточного ремонту наведені нижче:

1. Полірування виробу.

2. Перепайка по осях симетрії виробу.

3. Часткове розбирання виробу для зняття зсуву деталі.

4. Розкріпка вставки, виправлення дефекту, вторинна закріпка.

5. Запаювання пор.

6. Накладення шаруючи емалі або шаруючи чорни.

Хоча шар емалі, черні, гравірований малюнок можуть бути частково зношені, вони не обов'язково вимагають заміни або реставрації до моменту оцінки. Експерт повинен визначити, чи окупляться витрати, необхідні на ремонт, підвищенням вартості виробу.

 

Список використаних джерел:

1. Артюх Т.М. Діагностика та експертиза коштовностей: Підручник. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, «Альтерпрес», 2003. – 448 с.
2. Золото, серебро, бриллианты, бизнес / В. Трамчус, И. Арон, Ю. Якубенков. – Рига: Риж. образцовая типография, 1997. – 361 с.
3. Індутний В.В. Класифікація коштовного каміння // Коштовне та декоративне каміння. – 1995. - № 1. – С. 43-46.
4. Індутний В.В. Якість коштовних каменів // Коштовне та декоративне каміння. 1996. - № 1. – С. 35-44.
5. Казуров Б.К. Сертификация драгоценных металлов: Учеб. пособие. – М., 1996.
6. www.potrebitel.ru.
7. www.test.org.