Робота № 1. Реакція зіниці на світло

Прилади і препарати: електричний ліхтарик, 0,5% розчин атропіну, очні піпетки, офтальмоскоп; кінь, собака.

Зіниця регулює надходження світла на сітківку завдяки її здатності рефлекторно звужуватися та розширюватися. В цьому можна переконатися, виконавши такі досліди.

Дослід 1. Розглядають очі тварини і звертають увагу на величину їхньої зіниці. Потім закривають очі руками і через кілька хвилин руки відводять від очей. Оглядають очі і відмічають зміну величини зіниці.

Дослід 2. Тварину ставлять задом до світла, оглядають її очі, звертають увагу на величину зіниці. Потім до одного ока підносять засвічену електричну лампочку або електричний ліхтарик і спостерігають, чи зміниться величина зіниці.

Дослід 3. Очною піпеткою наносять на кон’юктиву одного з очей 2–3 краплі 0,5%-го розчину атропіну. Через 10 хв. це атропінізоване око освітлюють електричною лампочкою. Переконуються, що після введення атропіну величина зіниці не змінюється за різної освітленості.

Дослідження дна очного яблука. Внаслідок непрозорості райдужної оболонки світло може проникнути в око збоку, воно проходить тільки через зіницю. Очною піпеткою на кон’юктиву досліджуваного ока тварини наносять 2–3 краплі 0,5%-го розчину атропіну. Тварину ставлять у станок задом до світла. Угнутий офтальмоскоп приставляють до свого ока і наближають його до ока тварини. Наводять офтальмоскопом світло на зіницю і оглядають через нього дно ока. Звертають увагу на сосок зорового нерва, на його місцеположення, величину, колір. Знаходять кровоносні судини дна очного яблука.

Робота № 2. Вивчення акомодації очей.

Прилади і препарати: дерев’яна рамка розміром 20х20 см, затягнута дротяною сіткою.

Акомодація – це здатність ока до чіткого бачення предметів на різних відстанях. Для вивчення акомодації беруть рамку, затягнуту сіткою, і тримають її перед очима на відстані 25–30 см. Дивляться крізь сітку на віддалений предмет або на дротинки сітки. Помічають, що чітко бачити одночасно предмет і сітку неможливо. Чітко видно або віддалений предмет, а сітку видно розпливчасто, або навпаки.

Робота № 3. Дослідження кісткової та повітряної провідності звуку.

Прилади і препарати: камертон, вата.

Ніжку камертона, що звучить прикладають по черзі до тім’я, потилиці, лоба і соскоподібного відростка голови досліджуваного. В усіх випадках він чує звук камертона. Потім зовнішній слуховий прохід закривають ватою і знову прикладають ніжку камертона, що звучить, до тих самих точок. Незважаючи на закритий зовнішній слуховий прохід, звук чути чітко. Щоб порівняти кісткову і повітряну провідність звуку, ніжку камертона, що звучить прикладають до тім’я і тримають доти, доки звук не перестане сприйматися. Після цього відкривають вухо і швидко підносять камертон до зовнішнього слухового проходу. Звук знову чути. Отже, повітряна провідність звуку краща за провідність через кістки черепа.