А- ступінчата (стовпчаста); б – полігональна

Найбільш близько підходить до математичного очікування «згладжувана» крива випадкової реалізації.

Згладжування дозволяє виявити спільну закономірність, у зміні вмісту компонента й усунути місцеві, нехарактерні, випадкові відхилення показника, що вивчається.

Згладжування можна робити графічно й аналітично. Найбільшого застосування знайшов перший спосіб, який полягає у тому, що на прозорій основі накреслюють вікно згладжування - проводять 3 паралельні лінії на відстані, що дорівнює половині вікна (рис. 5.8, а). Це вікно накладають на полігональну криву так, щоб перша лінія співпала з початком кривої. Проводять на прозорій основі (вікні) лінію,паралельну осі інтервалів так, щоб площі що лежать вище та нижче цієї прямої, були рівні (рис. 5.8, б, в). Тим самим площа ламаної фігури замінюється на площу прямокутника. Середину цього прямокутника (т. І) переносять на графік. Вікно зміщують на величину а / 2 і повторюють дії. З’єднавши отримані точки 1,2,3 і т.д., отримаємо згладжену криву зміни вмісту, яку продовжуємо в обидва боки (на початку і в кінці) на величину а / 2 відповідно характеру її зміни.

При згладжуванні полігональних кривих головним є вибір розмірів вікна згладжування. При великій величині вікна ламану криву можна замінити прямою лінією (а дорівнює всьому інтервалу випробування), надто мала величина вікна призводить до незначного згладжування. 3а даними практики вікно роблять на 3÷5 інтервали.

Для визначення середнього значення вмісту компонента по всій виробці (всьому інтервалу випробування) необхідно площу, обмежену згладжуваною кривою, поділити на всю довжину інтервалу:

Середній вміст компонента необхідний для побудови кривих зміни вмісту за розвідувальними лініями (рис. 5.9, а). Спочатку будують полігональні криві вмісту по всіх свердловинах. Потім згладжують їх, знаходять середнє значення вмісту компонента у кожній свердловині. 3а цими середніми значеннями будують графік їх зміни за розвідувальними лініями (рис. 5.9, б).

Величину середнього значення відносить до середини інтервалу між точкою входу i виходу. Ці точки виносять

на план, де i підписують значення вмісту компонента у кожній точці (рис. 5.9, в). Отримують систему профільних ліній зі значеннями вмісту компонента на них. 3'єднавши точки з однаковими значеннями, отримують план ізовмісту для даного покладу чи ділянки.

У тому випадку коли відстань між точками взяття проб набагато менша, ніж між розвідувальними лініями або гірничими виробками, плани ізовмісту будують за згладженими кривими, що отримали для кожної розвідувальної лінії або гірничої виробки.

5.4. Геометризація залізорудних
родовищ

Розробка конкретної методики геометризації залізорудних родовищ розпочата в 30-ті роки роботами, що виконувались на Уралі під керівництвом проф. П.К.Соболевського.

Вихідними даними для виконання

геометризації є:

- геологічні карти i геологічні розрізи детальної розвідки родовища, документація з випробування свердловин детальної розвідки з результатом хімічних аналізів, даними інклінометричної зйомки свердловин;

- погоризонтні маркшейдерські плани, маркшейдерська документація гірничих виробок, дані періодичних i спеціальних маркшейдерських спостережень i вимірів;

- геологічні розрізи i погоризонтні плани рудникової геології, документація з випробування свердловин експлуатаційної розвідки, польові книжки геологічної документації гірничих виробок, матеріали випро6ування гірничих виробок i бурових свердловин, дані геофізичного випробування i визначення контурів рудник тіл;

- результати наземної i повітряної фотограмметричної зйомки, спеціальна фотогеологічна документація;

- результати вимірів тектонічних порушень i тріщинуватості масиву вміщаючих порід i рудного покладу;

- літературні джерела про рудне поле, про залізорудні родовища району, звіти про науково-дослідні роботи та інші.

Геометризація форми й умов залягання залізорудного покладу i вміщуючих порід спрямована, в першу чергу, на виявлення характеру контактів рудного тіла з вміщуючими породами. Для цього виконують по6удову гіпсометричних планів, проекцій на вертикальну або похилу площину поверхонь висячого i лежачого боків покладу, планів ізопотужності рудного покладу. Контури пустих порід, що знаходяться в рудному тілі окремими гніздами, виділяють з використанням коефіцієнтів рудоносності за напрямком i за площею.

Геометризація тектонічних порушень масиву, виділення в ньому складчастих структур i розривних порушень безпосередньо пов'язані з геометризацією тріщинуватості. Для цього виконують геологічні замальовки i фотогеологічні зйомки всіх тріщин. Обробку результатів вимірів і замальовок виконують для виявлення систем тріщин у гірських породах i рудах, для вивчення зв'язку тріщинуватості загальною тектонічною порушеністю впливом тріщин на процес рудоутворення, для розв’язування гірничотехнічних задач. Встановлено, що ефективність проходки гірничих виро6ок або відбійки руди зростає при розташуванні вибухових свердловин i шпурів перпендикулярно домінуючій системі тріщин.

Особливо важливе значення для розв'язування задач оперативного поточного планування проведення, гірничих робіт i отримання корисних копалин з заданою якістю має геометризація якісних показників родовища (рис. 5.10).

Встановлення закономірностей, розміщення корисних копалин i шкідливих компонентів у рудному покладі виконується в декілька етапів:

- попередня обробка даних випробування детальної та експлуатаційної розвідок математично-статистичними, методами з використанням ЕОМ;

- вибір математичної моделі мінливості якісних показників i встановлення оптимального "вікна згладжування" вихідник даних;

- встановлення кореляції між корисними і шкідливими компонентами для вивчення процесу мінералізації:

- визначення оптимальних параметрів експлуатаційної розвідувальної, мережі випробування гірничих виробок;

- побудова графічної документації дозволяє виявити характер зруденіння розв’язати питання генезису родовища, виконати оконтурювання і підрахувати запаси, спланувати видобування руди із заданим вмістом корисних копалин і шкідливих компонентів.