Підрозділ 3.4. Пункт 3.4.1

Оскільки кожен дипломний проект є, за своєю сутністю, варіантом інвестиційного проекту, то йому повинні бути притаманні певні елементи та характеристики останнього.

У залежності від конкретизації та особливостей теми дипломного проекту перелік пропонованих до впровадження заходів може містити більшу або меншу їх кількість, але самі вони повинні мати тематичне спрямування.

Заходи, щодо яких в дипломному проекті виконуються розрахунки економічної ефективності, повинні мати чітке обґрунтування основних і додаткових техніко-економічних показників.

До основних показників належать:

1) інвестиційні (капітальні) витрати;

2) собівартість продукції (робіт);

3) економія від зниження собівартості та приріст прибутку;

4) продуктивність праці.

 

Основні показники (всі або, в окремих випадках, вибрані) обчислюють для будь-якого заходу. Вони служать основою для розрахунку результуючого показника — економічного ефекту (чистої теперішньої вартості) від упровадження проектних рішень.

Додаткові показники розкривають інші важливі сторони виробничо-господарської діяльності підприємства, які не відображені в основних показниках. Для д/о галузей промисловості це можуть бути:

à матеріаломісткість;

à енергомісткість;

à сортність продукції;

à рівень механізації та автоматизації праці;

à тривалість виробничого циклу;

à рівень важкості та безпеки праці й ін.

Склад та розрахунок додаткових показників визначаються індивідуально студентом-дипломником за погодженням з керівником проекту.

 

Розрахунок основних показників

1) Інвестиційні витрати

Особливістю оцінки економічної ефективності заходів, що реалізуються на діючому підприємстві, є те, що до розрахунків приймається лише величина відхилення за тими чи іншими параметрами.

Так, не береться до уваги величина тих основних фондів діючого підприємства, які задіяні у проекті, але, в той же час, підлягає обліку виручка від передбаченої ним реалізації на сторону майна діючого підприємства.

Таким чином сума інвестиційних витрат (ІВ) буде включати всі витрати на придбання основних фондів, їх модернізацію; будівництво та реконструкцію будівель і споруд; доставку, монтаж і освоєння нової техніки; витрати на поповнення оборотних коштів, якщо такі мають місце.

До ІВ слід включити також величину втрат від ліквідації основних фондів, якщо період їх амортизації ще не завершився, а подальше їх використання є невідомим (тобто їх можлива реалізація на сторону є сумнівною). Методика розрахунку величини таких втрат наведена далі за текстом (у прикладі розрахунку економічної ефективності).

2) Собівартість продукції (послуг)

У різних виробництвах існує своя специфіка визначення собівартості за статтями витрат. Розрахунок зміни собівартості за повним їх переліком є доцільним лише тоді, коли проектні заходи впливають на кожну статтю.

Якщо ж захід впроваджується на дільницях виробництва (що є характерним для більшості випадків), де повну собівартість продукції визначити неможливо чи недоцільно, слід розраховувати собівартість певного виду робіт (собівартість обробки).

У тих випадках, коли упровадження заходу відображається не на всіх статтях витрат, а лише на деяких з них, визначати величину зміни собівартості доцільно лише за тими статтями, яких ці зміни стосуються. Проте, при цьому в тексті необхідно відзначити та пояснити, чому зміни стосуються лише вибраних статей.

Для розрахунку собівартості обробки може бути рекомендований такий перелік статей витрат:

* сировина та матеріали,

в т. ч. сушіння;

* зворотні відходи;

* основна та додаткова заробітна плата робітників;

* відрахування на соціальні заходи;

* паливо та енергія (електро та теплоенергія);

* амортизаційні відрахування;

* утримання та поточний ремонт обладнання;

* інші витрати.

СИРОВИНА ТА МАТЕРІАЛИ

Базові (за даними підприємства) норми матеріальних витрат на калькуляційну одиницю порівнюють з проектними, розрахунок яких повинен бути наведений у попередніх розділах чи підрозділах дипломного проекту.

 

ЗВОРОТНІ ВІДХОДИ

Заходи щодо можливого використання відходів у якості вторинної сировини сприяють підвищенню їх вартості, яка віднімається із попередньої статті.

Зменшення кількості відходів (шляхом оптимізації розкрою сировини чи іншим) відповідно підвищує корисний вихід продукції, сприяючи тим самим зниженню її матеріаломісткості.

 

ОСНОВНА І ДОДАТКОВА

ЗАРОБІТНА ПЛАТА РОБІТНИКІВ

Найбільш прийнятним для використання у дипломних проектах методом розрахунку цієї статті витрат може бути розрахунок за чисельністю робітників, які обслуговують обладнання чи дільницю:

 

ЗП = å Ч_списк. * Т_еф.роб. * С_ден. * К_дод. * К_{вик.норм} ; (2.2)

або

ЗП =åЧ_яв. * Т_еф.обл. * С_ден. * К_дод. * К_{вик.норм} ; (2.3)

 

де ЗП — заробітна плата робітників на річний обсяг виробництва по дільниці чи робочому місцю, грн.;

Ч_списк., Ч_яв. — відповідно спискова та явкова чисельність робітників, чол.;

Т_еф. — річний ефективний фонд часу роботи робітника або обладнання, днів;

С_ден. — середня денна тарифна ставка, грн.;

К_дод. — коефіцієнт, що враховує додаткову заробітну плату, коеф.;

К_{вик.норм} — коефіцієнт виконання норм виробітку, коеф.

ВІДРАХУВАННЯ НА СОЦІАЛЬНІ ЗАХОДИ

Обчислюються за нормативами згідно чинного законодавства у відсотках від розрахованої вище заробітної плати робітників.

 

ПАЛИВО ТА ЕНЕРГІЯ

НА ТЕХНОЛОГІЧНІ ПОТРЕБИ

Заміна технологічного обладнання на окремих виробничих дільницях, як правило, призводить до змін у енергомісткості продукції.

Вартість витраченої на одиницю продукції електроенергії може бути обчислена за формулою:

В_ел.ен. = (W*К_поп.*Т_еф.обл.*Ц_ел. )/(ККД * Q); (2.4)

де W — встановлена потужність струмоприймачів, кВт;

К_поп. — коефіцієнт попиту струмоприймачів (дорівнює добутку коефіцієнта використання струмоприймачів за часом Кч та коефіцієнта їх використання за потужністю Кп, для деревообробної промисловості може бути прийнятий в межах 0,35 — 0,65);

Ц_ел — ціна за 1 кВт-год електроенергії, грн.;

ККД — коефіцієнт корисної дії струмоприймачів (для електродвигунів ККД = 0,85—0,93);

Q — річний обсяг продукції або робіт у відповідних одиницях вимірювання.

Вартість пари (В_пари), що витрачається на технологічні потреби та припадає на одиницю продукції, може бути розрахована за формулою:

В_пари = (V_год. * Т_еф.обл. * Ц_пар.)/ Q; (2.5)

де V_год — годинна витрата пари обладнанням, тонн;

Ц_пар. — ціна 1 тонни пари, грн.

 

АМОРТИЗАЦІЙНІ ВІДРАХУВАННЯ

Обчислюються за діючими на момент виконання розрахунків нормами з урахуванням змін, що виникли у вартості основних фондів внаслідок упровадження проектних заходів.

Так, згідно змін, внесених до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” з 01.01.2004 р., встановлюється такий розподіл основних фондів за групами:

· група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі будинки та їх частини;

· група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

· група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

· група 4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

У відповідності до вказаних груп ОФ встановлено такі норми амортизації (у розрахунку на податковий квартал):

Група 1 — 2 %;

Група 2 — 10 %;

Група 3 — 6 %;

Група 4 — 15 %.

Беручи до уваги поквартальний механізм нарахування амортизації, можна практично рекомендувати такі середньорічні норми амортизаційних відрахувань для окремих груп ОФ:

Група 1 — 7,76 %;

Група 2 — 34,39 %;

Група 3 — 21,93 %;

Група 4 — 47,80 %.