Будова нервової тканини

Нервова тканина складається з нервових клітин, які назива­ються нейронами. Нейрон — одноядерна клітина, в якій роз­різняють тіло і відростки. Величина тіл нерво­вих клітин (в поперечнику) бу­ває від 25 до 150 мк. Форма їх також різна. Зустрічаються клі­тини круглі, овальні, багато­кутні, зірчасті, грушоподібні та ін. Цитоплазма нервової клітини пронизана густою сіткою тонесеньких ниточок — нейрофібрил, які заходять і в усі відростки.

Зустрічаються нейрони одно-, дво- і багатовідросткові. Відростки бувають двох видів. Одні з них короткі, порівняно товсті, деревовидне розгалужені називаються дендритами; інші—довгі, тонкі і розгалужені звичайно тільки на своєму кінці — називаються нейритами, або аксонами. По всій своїй довжині аксон дає рідкі бічні відгалуження — колатералі. Багатовідросткові нейрони мають завжди один аксон і кілька дендритів. Довгі відростки нервових клітин утворюють нервові волокна. Кожне нер­вове волокно складається з осьового циліндра, утвореного цитоплазмою з її нейрофібрилами, і двох оболонок. Внутрішня, товща оболонка, яка складається з жироподібної речовини, називається мієліновою. Зовнішня оболонка, що складається з плоских клітин, називається шваннівською. Мієлінова оболонка подекуди перери­вається. У цих місцях шваннівська оболонка щільно прилягає до осьового циліндра, через що на нервовому волокні утворюються ніби перехвати, які дістали назву перехватів Ранв’є. Частина нервових волокон не має мієлінових оболонок — їх називають безм’якушевими. Пучки нервових волокон називаються нервами. Вони вкриті відповідними оболонками.

Крім нервових клітин, до складу нервової тканини входять ще утвори, які мають для власне нервової тканини опорне і трофічне значення і нази­ваються нейроглією. Нейроглія складається з тонесеньких волокон і клітин.

Після народження організму нервові клітини втрачають здатність до розмноження. Але відростки їх зберігають здатність до росту протягом усього життя людини. Пошкоджений нерв відновлюється за рахунок під­ростання відростків, що зберегли зв’язок з нервовими клітинами, до робочих органів.

Збудливість і провідність нервової тканини. Основними властивостями нервових клітин є збудливість і провідність. Збудливість проявляється в здатності відповідати на вплив подразника певним видом діяльності. Збудливість характерна для всіх живих клітин. Так, м’язова тканина на дію подразника відповідає скороченням своїх волокон; залозистий епіте­лій — виділенням секрету. Збудливість особливо висока у нервових клітин. У нейроні внаслідок подразнення виникає підвищення процесів життє­діяльності, яке називається збудженням. Виникле в одному місці збудження поширюється по всьому нейрону, а з нього передається на сусідні нейрони. Ця здатність збудження поширюватись називається провідністю і є харак­терною властивістю нервової тканини.

Нервові волокна здатні проводити збудження в обох напрямках від місця подразнення, проте в природних умовах вони проводять в організмі збудження тільки в одному напрямку — одні з периферії до спинного або головного мозку, а інші навпаки — з центра на периферію. Перші з них дістали назву доцентрових (аферентних), а другі — відцентрових (еферентних). Чутливі нервові закінчення, що сприймають подразнення з зовнішнього і внутрішнього середовища організму, називаються рецеп­торами. За будовою вони різні. В одних випадках —це прості закінчення нервових волокон, в інших — досить складні мікроскопічні утвори, до яких підходять доцентрові нервові волокна.

Доцентрові і відцентрові нерви. Нервові волокна, збираючись у пучки, утворюють нерви, які у вигляді білих ниток пронизують усі частини тіла. Кожен такий нерв вкритий спільною мієліновою оболонкою, яка і надає йому білого кольору. В складі нерва можуть бути або тільки доцентрові, або тільки відцентрові нерви, або ж і ті й другі разом.

Нерв, який складається лише з доцентрових волокон, називається доцентровим, або чутливим, або аферентним; він передає збудження від рецепторів до цен­тральної нервової системи. Нерв, утворений тільки відцентровими волок­нами, називається відцентровим, або ефекторним, бо в результаті проведен­ня ним збудження виникає діяльність органу (скорочення м’яза, виділення залозою секрету і т. д.).

Якщо до складу нерва входять і доцентрові, і відцентрові волокна, він називається мішаним.

Організм як ціле

Органи і системи органів. Частини організму, які характеризуються певною формою, будовою і виконуваною функцією, прийнято називати органами. Кожен орган побудований з кількох тканин, але одна з них є основною (наприклад, у залозах — залозистий епітелій, у м’язах — м’я­зова тканина, у кістках — кісткова і т. д.). Форма і будова органів тісно пов’язані з виконуваною функцією Так, у наземних ссавців органи руху— кінцівки пристосовані до пересування на суші, а у водяних ссавців (тюленів, моржів та ін.) —до плавання у воді; зуби хижаків своєю формою і будовою пристосовані до розривання м’ясної їжі, а зуби травоїдних ссавців — до відкушування і перетирання рослинної їжі і т. д.

Окремі органи в організмі у своїй діяльності залежать один від одного, тобто перебувають у тісному взаємозв’язку. Складні функції в організмі людини виконуються не одним, а кількома органами, які складають одну систему органів. Так, наприклад, порожнина рота з зубами і язиком, стравохід, шлунок, тонкі і товсті кишки, слинні і підшлункова залози, печінка об’єднуються в систему органів травлення; серце і численні судини, по яких рухається кров, становлять кровоносну систему і т. д. В організмі людини розрізняють такі основні системи органів: кісткову, м’язову, нервову, кровоносну, дихання, травлення, виділення, ендокринну.

Взаємозв’язок органів і систем. Організм людини побудований з безлічі живих клітин, з яких складаються тканини і органи. Проте організм — це не сума клітин і органів, а єдине ціле, всі елементи якого тісно пов’язані між собою. Діяльність кожного органу і організму в цілому залежить від діяльності органів дихання, травлення, кровообігу, виділення, які забез­печують нормальний хід процесів обміну речовин. При порушенні або випадінні функції одного якогось органу порушуються функції всіх інших органів і систем, а іноді й настає смерть всього організму.

Взаємний зв’язок між органами і системами органів здійснюється в орга­нізмі через нервову систему і гуморальне.

Основна роль у здійсненні взаємозв’язку між усіма органами, а також у постійній взаємодії організму з навколишнім середовищем належить нервовій системі. Остання з допомогою доцентрових і відцентрових нервових волокон зв’язує всі органи тіла в єдине ціле, викликаючи або змінюючи їх діяльність. Наприклад, при фізичній роботі одночасно із скороченням скелетних м’язів змінюється робота органів кровообігу і дихання.

Гуморальний (humor — рідина) взаємозв’язок між органами здійснюється через рідини, що циркулюють в організмі — кров і лімфу.

Кров і лімфа, омиваючи всі клітини тіла, приносять до них всі необхідні їм речовини і видаляють з тканин непотрібні і шкідливі продукти обміну. В різних органах в процесі їх життєдіяльності утворюються фізіологічно активні речовини. Надходячи в кров, вони розносяться по всьому тілу і впливають на діяльність інших органів. Наприклад, гормон наднир­кових залоз адреналін, надійшовши в кров, впливає на роботу серця, на кровоносні судини, значно змінюючи їх функціональний стан. Із підшлун­кової залози у кров надходить гормон інсулін, який діє на функцію печінки і т. д.

Гуморальна регуляція — найбільш давня. Вона забезпечує зв’язок різних органів і тканин між собою через кров. Проте гуморальні впливи не можуть викликати швидко змінювані диференційовані реакції. Нервова ж система може включити в роботу і перебудувати діяльність органів швидко і з великою точністю.

Гуморальні впливи тісно пов’язані з діяльністю нервової системи і з нею разом утворюють єдину нейрогуморальну систему регуляції функцій. У цій єдності провідна і спрямовуюча роль належить нервовій системі, яка регулює також і процеси утворення та виділення у кров різних біологіч­но активних речовин (гормонів), дія яких узгоджується із впливами нер­вової системи.

РОЗДІЛ II