Хребетний стовп і грудна клітка

Хребетний стовп, або хребет,— це механічна вісь і опора всього тіла. Загальна будова хребта у дітей шкільного віку така сама, як і в дорослої людини: він складається з 33—34 хребців, між якими лежать хрящові прокладки — міжхребцеві диски, які надають хребтові гнучкості.

Кожен міжхребцевий диск складається з драглистого ядра і фіброзного кільця, утвореного волокнистим хрящем.

У хребетному стовпі розрізняють 7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 4—5 куприкових хребці. Рухомі хребці шийного, грудного і поперекового відділів хребта називаються справжніми хребцями (їх 24), а нерухомі — крижові і куприкові — несправжніми.

Хребець складається з циліндричного тіла, дуги і семи відростків. Непарний задній відрос­ток — остистий і пара поперечних відростків є місцями прикріплення зв’язок і м’язів. Дві пари суглобових відростків — верхніх і нижніх — служать для рухомого сполучення (суглобами) з такими самими відростками хребців, розташованих вище і нижче. Між тілом і дугою хребця є хребцевий отвір.

Перший шийний хребець називається атлант, а другий — епістрофей. Атлант складається з передньої і задньої дуг з невеличкими горбиками посередині. По боках його містяться два потовщення — бічні маси з суглобовими ямками — місцями сполучення з поти­личною кісткою і другим шийним хребцем.

Другий шийний хре­бець — вістовий епістрофей — має над своїм тілом звер­нений вверх зубовидний відросток, на якому по­вертається вправо і вліво атлант разом з черепом. Верхніх су­глобових відростків у епістрофею нема.

Решта шийних хреб­ців (крім сьомого) мають відносно невелике тіло, великий хребцевий от­вір, роздвоєний на кінці остистий відросток і от­вори на поперечних від­ростках. Грудні хребці мають типову будову. На бічній поверхні тіл верхніх десяти хребців є по дві суглобові ямки для сполучення з головками ребер. На двох останніх (одинадцятому і дванадцятому) грудних хребцях є тільки по одній ямці.

Поперекові хребці відрізняються дуже масивними тілами, їх короткі і товсті остисті відростки відходять від дуги майже горизонтально.

Крижові хребці в дорослої людини зрослись у масивний утвір — крижі.

Процес зростання крижових хребців починається звичайно років у 16 і закінчується до 25 років життя. Отже, в дітей шкільного віку крижові хребці ще не зрощені і не цілком окостенілі. Тому крижі в них легко можуть змінюватись (при неправильному сидінні, стоянні і т. ін.).

Куприкові хребці недорозвинені і зливаються в одну кістку — куприк.

При накладанні хребців один на одного утворюється хребетний канал, в якому лежить спинний мозок. Передня стінка каналу утворена тілами хребців, а бічні і задня —їх дугами з прикріпленими до них зв’язками. Остисті відростки сусідніх хребців з’єднані міжостистими зв’язками.

У зародка хребетний стовп розвивається навколо спинної хорди. В своєму розвитку він проходить хрящову стадію. Диференціювання хребців починається в шийному відділі і йде в напрямку донизу. Перші зачатки хребців появляються в зародка у вигляді хрящових гнізд на початку дру­гого місяця утробного розвитку, а окосте­ніння починається з кінця другого місяця.

У хребті новонародженої дитини слабко розвинуті поперечні і остисті відростки. На день народження окремі окостенілі ділянки хребців ще роз­ділені прошарками хряща, який починає замінюватись кістковою тканиною лише на другому році життя. В молодшому шкільному віці триває окостеніння тіл (діафізів) хребців, а епіфізарні пластинки їх ще не оформлені і яв­ляють собою суцільну хрящову масу між тілами хребців. Тому хребет ди­тини гнучкіший, ніж у дорослої людини. Повне окостеніння хребців настає лише в 23—26 років. В цей період закінчується ріст хребта.

Відносна довжина різних відділів хребта змінюється з віком дитини. У новонародженої дитини поперековий відділ відносно коротший, ніж у дорослої людини, а шийний, навпаки, довший. З ростом дитини поперековий відділ значно витягується.

Вигини хребта. У новонародженої дитини хребетний стовп, крім неве­ликого крижового вигину, майже прямий. Хребет дорослої людини має два вигини вперед (шийний і поперековий) і два назад (грудний і крижовий). Вигини роблять хребет пружним, завдяки чому послаблюються поштовхи голови і тулуба під час ходьби, бігу і стрибків, зберігається рівновага тіла. Крім того, грудний і крижовий вигини збільшують передньо-задній діаметр грудної і тазової порожнин.

Вигини хребта в людини є наслідком прямоходіння. У немовляти вигини хребта появляються в міру розвитку в неї статики (здатності зберігати певне нерухоме положення—сидіти, стояти) і моторики (рухів). Коли дитина починає тримати голову, в неї утворюється шийний вигин хребта. Коли дитина починає стояти і ходити — формується попере­ковий вигин. Грудний вигин утворюється в дошкільному віці, коли дитина сидить за столом. Крижовий вигин появляється ще в період утробного роз­витку, а остаточно формується під впливом ваги верхньої частини тіла і розвитку м’язів та зв’язок таза.

У перші роки життя дитини вигини її хребта ще не сталі: в лежачому положенні вони згладжуються. Лише в молодшому шкільному віці остаточ­но формуються і стають постійними шийний і грудний вигини, а в період статевого дозрівання — поперековий вигин. Цим створюються сприятливі умови для стій­кого тримання всього тіла у вертикальному положенні, тобто в положенні, властивому лише людині.

У дітей шкільного віку іноді розвива­ються надмірно великі вигини хребта напе­ред (лордози) і назад (кіфози). Хребет може викривитись убік (сколіоз). Такі викривлення можуть статись внаслідок непра­вильного положення тіла дитини під час за­нять у школі і вдома, неправильної побудови шкільної парти і невідповідності її зросту ди­тини. При тривалому сидінні за партою пере­втомлюються м’язи-розгиначі спини і розслаб­люються зв’язки хребта. Дитина мимоволі набирає найлегшу косу посадку, яка посту­пово стає в неї звичною і приводить до по­яви сколіозу. Для запобігання ненормальним викривленням хребта необхідно правильно чергувати навчання і від­починок, влаштовувати фізкультхвилинки на уроках (у молодших кла­сах), стежити за правильною посадкою дітей в класі і вдома, за їх поставою під час стояння і ходіння, систематично проводити фізкуль­турні вправи, давати можливість їм рухатись під час перерв. В учнів мо­лодших класів сколіоз може розвинутись і внаслідок постійного носіння в одній і тій самій руці портфеля з книжками та іншими предметами. Тому необхідно час від часу нагадувати учням про те, що книжки та інші важкі речі треба носити по черзі в обох руках.

При швидкому окостенінні скелета після 10—12 років ненормальні викривлення хребта можуть залишитись на все життя, що негативно вплине на розвиток грудної клітки і на роботу органів дихання, загальний фізич­ний розвиток дитини — на її здоров’я.

Грудна клітка. В утворенні грудної клітки беруть участь грудні хреб­ці, ребра, реберні хрящі і грудна кістка. В порожнині грудної клітки містяться легені, серце, стравохід, дихальне горло і великі судини. Ребер у людини 12 пар. З них верхні 7 пар називаються справжніми ребрами; вони переходять у хрящі, якими з’єднуються з грудною кісткою. Восьма, дев’ята і десята пари ребер називаються несправжніми: їх хрящові кінці з’єднуються з хрящем ребра, що знаходиться вище. Одинадцята і два­надцята пари ребер хрящів не мають, їх передні кінці вільні.

Грудна кістка, або груднина,— плоска кістка, в якій розрізняють рукоятку (вгорі), тіло (посередині) й мечовидний відросток (внизу). У чоло­віків грудна кістка довша, ніж у жінок.

Верхній отвір грудної клітки закривається в тілі людини трахеєю, стравоходом, кровоносними судинами і нервами, що проходять у ній. Ниж­ній отвір замикається діафрагмою. Міжреберні проміжки затягну­ті міжреберними м’язами. Так утворюється герметичне замкнена грудна порожнина.

У дитячому віці тіло грудної кістки складається з кількох відрізків, з’єднаних між собою хрящовою тканиною. Процес окостеніння триває досить довго. Так, нижні її відрізки зростаються у 15—16 років, а верхні тільки у 21—25 років. Мечовидний відросток зростається з грудниною після ЗО років.

У новонародженої і в грудної дитини ребра розміщені горизонтально, майже під прямим кутом до хребта. У дорослої людини передні кінці ребер трохи звисають донизу. Внаслідок горизонтального положення ребер і ви­сокого стояння діафрагми глибокі дихальні рухи в немовлят неможливі, тому в них більша частота дихальних рухів.

Ці особливості дитячої грудної клітки згладжуються до 6—7 років. До 12—13 років формування грудної клітки закінчується, і вона відрізня­ється від грудної клітки дорослої людини тільки розмірами. В період ста­тевого дозрівання грудна клітка дуже швидко росте (причому влітку швидше, ніж взимку). Грудна клітка дітей дошкільного і молодшого шкільного віку дуже еластична і податлива. Тому при тривалі й неправильній посадці (коли дитина спирається грудьми на край кришки парти), а також при сильному стягуванні тіла поясом, можуть статись викривлення грудної клітки і порушення її розвитку. Це в свою чергу відіб’ється на розвитку і діяльності легень, серця і великих кровоносних судин, які містяться в грудній по­рожнині. Тому вчитель повинен постійно турбуватись про усунення всіх причин, які можуть викликати деформацію грудної клітки дитини і пору­шити її нормальний розвиток.

Правильному розвиткові грудної кліт­ки дітей сприяє посильна фізична праця, фізкультура і спорт.

 

Верхні кінцівки

Скелет верхньої кінцівки складається з вільної кінцівки — руки і плечового пояса, який з’єднує її з тулубом.

Плечовий пояс утворений двома кіст­ками: ключицею і лопаткою. Спереду він замкнутий, бо обидві ключиці щільно з’єд­нуються з рукояткою груднини, а ззаду відкритий, бо лопатки не з’єднуються між собою. Плечовий пояс служить опорою для вільної верхньої кінцівки, збільшує амплі­туду її рухів.

Ключиця — довга трубчаста кістка, трохи зігнута подібно до латинської букви S.

Лопатка — плоска, трохи вгнута кіст­ка трикутної форми; на її задній поверхні є високий, міцний гребінь, до якого при­кріплюються м’язи. З допомогою суглобів лопатка сполучається з ключицею і плечо­вою кісткою.

Рука складається з плеча, передпліччя і кисті. В кисті розрізняють: зап’ясток, п’ясток і фаланги пальців.

Плечова кістка має довге трубчасте тіло з напівкулястою головкою на верх­ньому кінці і блоковидною на нижньому. Біля верхньої головки є великий і малий горби, до яких прикріплюються м’язи. Верхня головка входить у сугло­бову западину лопатки, утворюючи дуже рухомий плечовий суглоб.

Передпліччя складається з ліктьової (з боку мізинця) і променевої (з боку великого пальця) кісток. Верхній кінець ліктьової кістки товщий від нижнього; на ньому є суглобова півмісяцева вирізка, з допомогою якої ліктьова кістка сполучається з плечовою, а по краях вирізки два відростки — ліктьовий (ззаду) і вінцевий (спереду). У променевої кістки, навпаки, ниж­ній кінець значно товщий від верхнього; він з’єднується з кістками зап’яст­ка. Кістки передпліччя, сполучаючись з плечовою кісткою, утворюють складний ліктьовий суглоб.

Із зап’ястком кістки передпліччя утворюють променево-зап’ястковий суглоб еліпсоїдної форми.

До складу зап’ястка входять вісім невеликих кісточок, які розміщені у два ряди (передній і задній) і з’єднані між собою рухомо.

П’ясток складається з п’яти схожих між собою довгих кісток; їх кінці, обернені до зап’ястка,— розширені, а кінці, що утворюють суглоби з фа­лангами пальців, — мають заокруглені головки.

Фаланг у кожному пальці по три, і лише у великому пальці їх дві. В напрямі від п’ястка до кінців пальців фаланги називаються основ­ними, середніми і нігтьовими.

Процес окостеніння скелета верх­ньої кінцівки у дітей відбувається нерівномірно. Повне його окостеніння закінчується лише до 25 років. В педагогічній практиці особливо важ­ливо знати процес окостеніння кисті руки, бо за допомогою кисті дитина вчиться писати і виконувати різні трудові рухи.

У новонародженої дитини ще не­має зап’ясткових кісток. Вони розви­ваються поступово і стають добре помітними при просвічуванні рентге­нівським промінням лише на сьомому році життя дитини. Але і в цьому віці кістки зап’ястка ще не цілком розвинені. Лише в 10—13 років закінчується процес їх окосте­ніння. Окостеніння фаланг пальців руки закінчується у 9—11 років. В результаті цього значно підви­щується працездатність дітей щодо швидкості і тривалості письма.

Знання особливостей окостеніння кисті руки має важливе значення для правильної постановки навчання дітей письма і трудових процесів. Внаслі­док того, що кисть руки в дітей молодшого шкільного віку ще не окостені­ла, вона ще не цілком працездатна і швидке письмо дітям молодших класів, не вдається, кисть швидко стомлюється. Тому не можна перевантажувати дітей, особливо учнів І і II класів, письмовою роботою.

 

Нижні кінцівки

Скелет нижньої кінцівки складається з тазового пояса, або таза, і віль­ної кінцівки — ноги.

Таз дорослої людини утворений двома тазовими кістками, які з допо­могою малорухомих суглобів сполучаються з крижами в замкнуте кільце. Спереду тазові кістки з’єднуються між собою з допомогою хряща (так зване лобкове зрощення). У дітей і підлітків кожна тазова кістка складається з трьох кісток: клубової, сідничної і лобкової, з’єднаних між собою хрящовою тканиною. Зростання їх починається з початком стате­вого дозрівання і закінчується у 18—20 років. На місці їх зростання утворюється вертлужна западина, з якою зчленовується головка стегно­вої кістки.

Порожнина таза є прямим продовженням черевної порожнини. Вона поділяється на два відділи: верхній, або великий, і нижній, або малий таз. У великому тазі розміщена частина кишечника, у малому — органи се­чостатевої системи і пряма кишка.

У зв’язку з вертикальним положенням тіла таз людини відносно ширший і масивніший, ніж таз тварин; він підтримує органи, що лежать над ним.

У жінок таз ширший, коротший і має більшу по­рожнину, ніж у чоловіків. Ці статеві відмінності таза фор­муються в період статевого дозрівання. Розміри жіночого таза (особливо відстань між верхніми краями крижів і лоб­кового зрощення — прямий розмір входу) мають значен­ня при родах.

Кістки таза дітей і під­літків ще не зрощені і тому легко зміщуються. Непра­вильне положення тіла під час сидіння або стояння, но­сіння взуття на високих каб­луках та інші умови можуть спричинити в дітей і підлітків неправильний ріст або за­тримку в рості тазових кісток і, зрештою, звуження та ви­родливі зміни форми таза. Це особливо негативно проявиться у дів­чини, коли настане для неї пора стати матір’ю. Неодмінною умовою правиль­ного розвитку таза дівчини є рухливість.

Нога людини складається із стегна, гомілки і стопи. Стегнова кістка — найдовша кістка скелета. Верхній кінець її закін­чується кулястою головкою. За головкою йде шийка, яка утворює з цилін­дричним тілом кістки тупий кут. На місці переходу шийки в тіло є два гор­би — великий і малий вертели, до них прикріплюються м’язи і зв’язки. Головка стегнової кістки входить у вертлужну западину таза, утворюючи кульшовий суглоб.

Гомілка складається з великої і малої гомілкових кісток, які лежать паралельно і з’єднані між собою міжкістковою перетинкою. За розміром велика гомілка значно більша. Під час ходьби вона витримує на собі всю вагу тіла. На її поверхні дуже розвинені гребені — передній і міжкістко­вий, до яких прикріплюються сильні м’язи. Мала гомілкова кістка лежить назовні від великої.

Стегнова кістка з великою гомілковою утворюють колінний суглоб, до складу якого входить і колінна чашечка — маленька кісточка трикутної форми, розміщена в сухожилку чотириголового м’яза стегна. Колінний суглоб укріплений як зовнішніми, так і внутрішніми зв’язками і допускає лише згинання і розгинання ноги.

У стопі розрізняють передплесно, плесно і фаланги пальців. Передплесно складається з семи добре розвинених кісток, розміщених у два ряди. Найбільші з них — таранна і п’яткова. Таран­на кістка зчленовується з кістками гомілки. Нижче від неї, виступаючи назад, лежить п’яткова кістка. Спере­ду від таранної і п’яткової містяться човновидна, кубовидна і три клиновидні кістки.

Плесно утворене п’ятьма довгими кістками, які зад­німи кінцями зчленовуються з кістками передплесна, а передніми — з фалангами пальців; останніх по три в кожному пальці, крім великого, в якому їх дві. Гоміл­кові кістки утворюють з таранною надп’ятково-гоміл­ковий суглоб.

Завдяки прямоходінню та праці відмінності в будові рук і ніг людини стали далеко більші, ніж відмінності в будові грудних і тазових кінцівок тварин. Ноги людини довші, ніж руки, а кістки їх значно масивніші. У новонародженої дитини довжина верхньої і нижньої кінцівок майже однакова. За період росту відносна довжина (щодо довжини тіла) верхньої кінцівки лише трохи збільшується (з 41 до 45%), а нижня кінцівка інтенсивніше росте і досягає 50% довжини всього тіла.

Стопа людини має склепінчасту форму, що зумов­лює її пружність. Нога з вищим склепінням (підйомом) більш витривала під час ходьби, ніж нога з нижчим підйомом. Склепінчасте розміщення кісток стопи під­тримується численними міцними зв’язками. При роботі, зв’язаній з перенесенням вантажів або з довготрива­лим стоянням, стопа може втратити свою склепінчасту форму. Плоска стопа може розвинутись у дітей і внаслі­док постійного носіння взуття без каблуків (сандалі, тапочки). Сплющена стопа швидко стомлюється і бо­лить при ходьбі.

Велику увагу слід звертати на дитяче взуття, бо від нього в значній мірі залежить розвиток стопи. Розмір дитячого взуття повинен точно відповідати вели­чині ноги. Тісне і незручне взуття стискує кровоносні судини, спричиняючи застій крові, деформує ногу (пальці скручуються, налягають один на одного, вкриваються мозолями, деформується стопа), посилює пітливість. Крім того, в тісному взутті взимку холодніше, бо стиску­вання кровоносних судин перешкоджає нормальному кровообігові, немає також достатнього шару повітря між ногою і взуттям. Дуже велике взуття натирає ноги. Каблук дитячого взуття повинен бути на всю ширину ступні (навіть в учениць старшого віку) і не вище 2 см.

Літнє дитяче взуття повинно бути максимально відкрите. Не рекомен­дується дітям носити гумове, а також лаковане взуття, бо в ньому утворювана волога не випаровується, внаслідок чого на ногах появляються опрілості і потертості.

 

Череп

Скелет голови називається черепом. В ньому розрізняють дві частини: мозкову (черепну коробку) і лицеву. В черепній коробці міс­титься головний мозок, а лицева частина черепа служить опорою для по­чаткових відділів дихального і травного апаратів.

Мозковий череп. Мозкова частина черепа має форму неправильної кулі. До її складу входять вісім плоских кісток: лобова, дві тім’яні, дві ви­скові, потилична, основна і решітчаста. Всі вони з’єднані між собою швами. Верхня частина черепної коробки називається кришкою, а нижня — основою.

Лобова кістка закриває порожнину черепної коробки спереду. Нижня її частина утворює верхні стінки очних ямок. Всередині лобової кістки, під надбрівними дугами, є порожнини — лобні пазухи, сполучені з порожни­ною носа, звідки в них проникає повітря.

Середина черепної кришки утворена двома тім’яними кістками, які з допомогою зубчастого шва з’єднуються одна з одною, а також з лобовою і потиличною кістками. Лускатим швом тім’яні кістки сполучаються з вис­ковими. Останні утворюють бічні поверхні черепної коробки. Всередині вискових кісток (у так званих пірамідах) лежать органи слуху і рівноваги, до яких веде зовнішній слуховий прохід.

Потилична кістка утворює задню стінку мозкового черепа і його основу. В нижній частині потиличної кістки (в основі черепа) є великий потиличний отвір, через який спинний мозок з’єднується з головним. По обидва боки від великого потиличного отвору на нижній поверхні потиличної кістки є суглобові відростки, якими череп зчленовується з атлантом, утворюючи двоосьовий атланто-потиличний суглоб.

В утворенні основи черепа бере участь також клиновидна, або основна, кістка, яка має форму метелика. На верхній поверхні клиновидної кістки (зверненій у порожнину черепа) є заглибина — ту­рецьке сідло, в якій місти­ться нижній мозковий при­даток — гіпофіз.

Решітчаста кістка ле­жить у верхньому відділі носової порожнини у ви­різці лобової кістки. Крізь численні отвори решітчас­тої кістки від головного мозку до слизової оболонки носа проходять гілочки нюхового нерва.

Зовнішня і бічні по­верхні мозкового черепа майже гладенькі, а основа черепа має різні виступи і шорсткості, до яких при­кріплюються м’язи. Крім того, в основі черепа є от­вори, крізь які проходять кровоносні судини і нерви.

На внутрішній поверх­ні черепної кришки по­мітно відбитки кровонос­них судин і так звані паль­цьові відбитки, що відпо­відають закруткам великих півкуль головного мозку. На внутрішній поверхні основи черепа є виступи, які ділять її на три пари черепних ямок — передні, середні і задні.

Лицевий череп. До складу лицевого черепа входять 15 кісток, з них 6 парних (верхньощелепна, вилична, носова, піднебін­на, слізна і нижня носова раковина) і 3 непарних (ле­міш, нижня щелепа і під’­язикова кістка).

Верхньощелепна кістка складається з тіла і чо­тирьох відростків: лобо­вого, виличного, альвеолярного і піднебінного. Ця кістка бере участь в утворенні очної ямки, носової і ротової порожнин. Лобовий відросток сполучається з лобовою і носовою кістками, виличний відросток — з виличною кісткою. В альвеолярних відростках є заглибини, в яких містяться корені зубів. Піднебінні відростки обох кісток, з’єднуючись між собою, утворюють передню частину твердого піднебіння.

Вилична кістка має форму неправильного чотирикутника. З допомогою чотирьох кутів і верхнього краю вона з’єднується з сусідніми кістками. Сполучаючись з виличним відростком вискової кістки, вона утворює виличну дугу, до якої прикріплюються м’язи і зв’язки обличчя.

Носові кістки — дві невеликі видовжені кісткові пластинки, які, з’єд­нуючись одна з одною, утворюють перенісся і кісткову частину спинки носа.

Слізна кістка — найменша з усіх кісток черепа. Вона місти­ться в передньо-внутрішньому кут­ку очної ямки.

Піднебінна кістка складається з двох пластинок: горизонтальної і вертикальної. Перша утворює задню частину твердого піднебіння, а друга входить до складу бічної стінки носа.

Нижня носова раковина — ціл­ком самостійна кістка, що має форму зігнутої пластинки. Вона міститься на бічній стінці носової порожнини і відокремлює середній носовий хід від нижнього.

Леміш — непарна кістка, що має форму неправильної чотири­кутної пластинки. Він утворює верхню частину носової перего­родки.

Нижня щелепа — велика не­парна кістка, що складається з двох частин, які зростаються на другому році життя. У нижній, як і в верх­ній щелепі, є заглибини, в яких містяться корені зубів.

Задні кінці нижньої щелепи мають по два відростки з вирізкою між ними. Передній відросток називається вінцевим, задній — зчленівним. З допомогою останнього нижня щелепа рухомо зчленовується з висковими кістками. Всі кістки черепа, крім нижньої щелепи, сполучені між собою нерухомо — з допомогою швів.

До черепа належить також невелика підковоподібна кістка — під’язи­кова, яка лежить на передній поверхні шиї (біля основи язика) між нижньою щелепою і гортанню. Вона є місцем прикріплення багатьох м’язів. Безпо­середньо з кістками черепа вона не зчленовується.

Вікові особливості черепа. У новонародженої дитини череп ще не пов­ністю окостенів. Лобова, основна і вискові кістки складаються з двох частин кожна, потилична кістка поділена на чотири частини. Процес їх зростання триває 3—4 роки.

Шви між окремими кістками черепа новонародженої дитини не сформо­вані: їх краї з’єднуються між собою сполучнотканинними перетинками.

Особливо значні сполучнотканинні проміжки там, де сходяться краї кіль­кох кісток — так звані тім’ячка. Розрізняють шість тім’ячок: лобове (велике), потиличне (мале), два передніх бічних і два задніх бічних. Коли процес окостеніння черепа відбувається нормально, бічні тім’ячка заростають вже до моменту народження дитини. Потиличне тім’ячко за­ростає на другому-третьому місяці життя дитини. Найдовше заростає лобове тім’ячко — 12—18 місяців. Черепні шви остаточно формуються тільки в 3—4 роки, а іноді й пізніше.

Тім’ячка і сполучнотканинні шви черепа новонародженої дитини зумов­люють легке зміщення кісток, завдяки чому полегшується процес родів.

За розмірами череп новонародженої дитини значно менший, ніж череп дорослої людини. Він має відносно більшу мозкову частину і відносно мало розвинену лицеву частину. Якщо в дорослої людини мозковий череп біль­ший від лицевого вдвічі, то в новонародженої дитини — у вісім раз. Це пояснюється дуже раннім розвитком головного мозку.

Найінтенсивніше росте череп протягом першого року життя дитини; до 4 років він росте ще досить інтенсивно, потім ріст його дуже сповільню­ється, особливо у віці 7—12 років. Інтенсивний розвиток лицевого черепа починається в 13—14 років, і в період статевого дозрівання встановлюється остаточне співвідношення між мозковою та лицевою частинами черепа. В цей період мозковий череп стає ширшим, лицевий — видовжується; посилено росте лобова кістка.

Шви черепа до 30 років життя людини майже повністю заростають. Лише в деяких випадках вони залишаються не зарослими до глибокої старості.

Статеві відмінності в будові черепа полягають у тому, що чоловічий череп більший, лицева частина його більш розвинена, а виступи й горбики, до яких прикріплюються м’язи, помітні виразніше, ніж в черепі жінки. Порожнини очних ямок у жінок більші, ніж у чоловіків, а хоани — менші.