СТСЛ. ЯгрИПИЫИ(и), p.-ЦСЛ. OrpHilHNd, 47 страница

верства² «рід, покоління», [версть] «тс», [верстак] «одноліток, сучасник», [версник, уверении, вверсник] ДзАтл І, [верствак, вершняк ЕЗб. 303 «тс», [пе­ревесник]; — р. [верста], сверстник, бр. вярсгпа «ровесник», болг. връст «вік; ровесник», вржтнйк «ровесник», м. врст «вік; ровесник», врсник «ровесник», слн. vrsta «тс», стел, връстл «вік; люди од­ного віку, покоління»; — псл. *v^bfsta, *v"rstb; — очевидно, споріднене з дінд. vrddhi- «ріст, збільшення» від іе. *vrdh-/ *verdh- «рости», що відбито також у лит. [versa] «вік; ровесник; рівний кому»; внаслідок пізнішого формального взає­мовпливу із словом *v^brstva стало мож­ливим змішування значень обох омоні­мів; мабуть, безпідставно пов'язувалось досі з верства¹ «міра довжини; проша­рок» (Фасмер І 300; Потебня Из зап. І 13—15).— Havlova Sbornik FFBrU 13, 17—23.

вертеп «старовинний ляльковий те­атр; печера; непрохідна ущелина, про­валля; балка з болотом Карп. диал. и оном.; велика скала тж; [велика обора]», [вертепа] «прірва, провалля, ущелина; яма в річці з виром Карп. диал. и оном; непрохідне кам'янисте місце в лісі тж», [вертіб] «яма з водою на полі» Карп. диал. и оном., [eépmin] «яма в річці з виром; непрохідне місце в лісі» тж, [єртіп] «глибока яма в горах»

тж, вертепний, [вертепйстий] Ж, ст. вертепъ «вибоїста дорога; печера» (XVII ст.); — p. вертеп, [вертебище], бр. [вяр-цвп], др. вертепъ, вьртьпъ «печера», п. wertep (з укр.),болг. въртоп «вир», слн. vrtèp «печера», стел, врктгпг, вр^тт^т, «печера»; — псл. *v^brtbpb<ie. *urt-upo-s, що складається з компонентів *urt-/uert- «вертіти» і -upo- «вода, річка», збереженого в лит. ùpè «річка», лте upe «тс»; первісно могло означати «прокручений водою»; др. вьртьпъ від­повідно до псл. *v^bfh>pb (з ь замість ъ) загальноприйнятого пояснення не має; думка про староболгарське походжен­ня укр. і р. вертеп (Брандт РФВ 25, 215) не узгоджується з поширенням ба­гатьох варіантів цього слова в україн­ських карпатських говорах; малоймо­вірний і зв'язок цього слова з с-цел. Ерътъ «сад», схв. vrt «тс» (Bern. I 607; Шанский ЭСРЯ І 3, 65; Фасмер—Тру-бачев І 300); здавна успадкованою в давньоруській мові могла бути форма *вьртъпъ, відображена в укр. вертопи-ти.— Кобилянський Мовозн. 1967/6, 43; Тимч. 218; ЭСБМ II 315; Клепикова Карп. диал. и оном. 52—93; Ильинский ИОРЯС 23/1, 165—166; Георгиев БЕ 1961/4, 302—305; БЕР І 212,—Див. ще вертіти.— Пор. вертепити.

[вертепити, вертопити] «переверта­тися» Ж, [верпгепіти] «шаленіти, бушу­вати, бешкетувати» Ж; — давнє утво­рення від вертеп, *вертоп з первісним значенням «вир».— Ильинский ИОРЯС 23/1, 166.— Див. ще вертеп.

вертикаль, вертикал; — р. верти­каль, бр. вертикаль, п. заст. wertykalny, ч. слц. vertikâla, вл. wertikala, болг. вертикал, м. схв. вертикала, слн. verti­kalen; — запозичено з французької мо­ви, очевидно, через російську; фр. ver­tical походить від лат. verticâlis «прямо­висний», пов'язаного з vertex «верши­на; вихор», verto «обертаю», спорідне­ним з дінд. variate «вертиться», псл. *v^brtëti, укр. вертіти. — СІС 125; Шан­ский ЭСРЯ І 3, 66; Фасмер І 301; Dauzat 747; Walde—Hofm. II 763—765.— Див. ще вертіти.

вертіти, вертшпи(ся), вернути, во-

вертіти

вертіти

 

рочати, [ворочати(ся)], веретено, [вер-клюг] «пристрій для підвішування ка­зана над вогнем», [вернйло] «ключ для повертання валу у верстаті» Я, [верте-лиця] «снігопад з вітром, завірюха» Л, [вертелка] «дзига» Ж, [вертель] «сверд­ло; рожен, прут для підсмажування м'яса» Ж, [вертень] «шашіль» Ж, вер­тіж «хвороба овець; [місце свердлін­ня]», [вертіжник] «гвинт з кільцем, яке може вертітися в усі боки і до якого прив'язують тварин» Mo, [вертільник] (зоол.) «мідянка, Anguis fragil is; ящір­ка», вертій [«тс] Г; крутій», [верт'їлка] «вид мухи; дзига; фокус» Ж, [вертіло] «блок» Пі, [вертлик] «катеринка, шар­манка», [вертло] «свердло; рожен» Ж, вертлюг (анат., тех.), [верточина] «бу­рове борошно» Ж, [вертулька] «ручне колесо або те, що крутиться пасом», вертун «[віхоть соломи ЯІ; порода голу­бів; жвава людина; [назва хитрого вола; йолоп, дурень, франт Ж; головний чер­в'як (у овець), Coenurus cerebralis ЖІ», вертунець «кажан», вертуни «вид пе­чива», [вертут МСБГ, вертута МСБГ, Me] «тс», [вертунка] «кокетка» Ж, вер­туха «тс», [вертюх] «розтирачка; на­садка у возі Ж; (іхт.) слиж, Cobitis barbatula ВеБ», [вертяк] (зоол.) «Sim-noria terebrans» Ж, [вертялка] «метальне знаряддя», вертячка «хвороба овець», верть, [вертьог] «вибоїна», [вертьога] «вид посудини», [верч] «віхоть, пучок; згорток кори для постола Л; невелика булка, яку давали старості на весіллі», верчик «віхоть соломи; [три-чотири гор­стки конопель, зв'язані докупи Mo; клу­бок ниток з перших конопель Mo; пле­тена булка; пульс ЯІ», [ворот] «циліндр, вал» Ж, воротило (заст.) «дрючок, яким повертають вітряк; [навій; ключ для повертання навою Г; веретено ЖІ», воротій «верховод», вороття, верть, верткий, вертливий, вертлюжний (анат., тех.), вертлявий, вертючий, [ви­трачати] «вередувати» Ж, виверт «місце, де бурею вивернуло дерево; викрут, хитрощі», [вйвернениця] «суш­няк, бурелом», вивертень «тс», [вивер-тачка] «інструмент для вивертання чо­біт», [вивертка] «штопор» Ж, виворіт, вйворот (мед.), виворотки «виворотне

взуття», [вивороття] «виворіт» Я, ви­верткий, вивертливий, [вивертом] «ла­мано», виворотом, [відверть] «вдруге зо­ране парове поле» Ж, [відворіт] «від­ступ; відраза; закот; відрахування (з платні)», [вїдворіть] «зворот», -[відворот] «відступ; закот», [в'їдвороть] «повер­нення» Ж, відворотний, [звернячити] «звернути, скрутити; криво надягнути Я», звертатися «говорити, просити; по­вертатися; [гнутися (про лезо сокири)] нахилятися, кривитися», [звершувати­ся] «об'являтися» Ж, [зверчати] «виду­мати, наговорити нісенітниць» Я, звер­тання, [звершень] «сонцестояння» Ж, [звертлюх] «мотальне колесо для тов­стого каната», [зверток] Я, [зверть] «безодня, прірва» Ж, зворот, зворота «межова дорога між полями», зверталь­ний, [звертистий] «такий, що легко пере­кидається (про віз); крутий (про шлях)» Ж, [звертковий]? Ж, [заверт] «заворот, поворот», [завертайло] «той, хто кас­трує биків», [завертаха] (?), завертень «закрут, згин; [вірьовка або кільце, якими прикріплюють голоблю до саней]», завертка, заворот «поворот (дороги); затока; вигин річки; запаморочення», [заворіт] «тс; вир; вихор», [заворітка] «крива, вигин», [заворотень] «коліно, вигин річки; кастрований бичок», [за-воротич] «кінець обода в колесі воза», [заворотник] «головний черв'як (у овець), Coenurus cerebralis» Ж, [заво-роть] «коліно, вигин річки; вир», [на-вертач] «стрілочник на залізниці» Ж, навиворіт, [напереверт] «навпаки», [на-поворіт] «назад» Ж, [наповорітьма] «на зворотному шляху», [науверти] «манів­цями», [невзавороті] «не по дорозі», [не-вороть] «безвість» Ж, [переверш] «пере­ворот; перекид», [перевертаник] «ола­док з картоплі, кукурудзяного борош­на та овечого сиру», перевертень, пере­ворот, перевертом, [проворот] «вправ­ність, спритність» Ж, [провороття] «прогалина, пропуск» Ж, [розверні] «роз­вальні, сани без задка й передка» Л, развертка (тех.), розворот, [узворот] «повернення» Ж; — р. вертеть, бр. вярцець, др. вьртЬти, п. wiercić, ч. vrtë-ti, слц. vrtiet', вл. wjerćec, нл. wjerśeś, полаб. vartë, varti sä, болг. въртя,

359.

вертела

верх

 

м. врти, схв. вртети, слн. vrtéti, стел. вр-ктфти, врктфти; — пел. *v^bfteti; — споріднене з лит. vefsti «валити, пере­вертати, обертати», лтс. vêrst «тс», прус, wirst «ставати», wartint «оберта­ти», лат. vertere (vortere) «крутити, вер­тіти, повертати, перевертати», двн, -wert-, -wart- «у напрямі проти», дінд. vèrtati (variate) «крутиться»; іє. *uert-(<*uer-) «вертіти, обертати».— Шанский ЭСРЯ І 3. 65—66; Фасмер І 301; Преобр. І 77—78; Brückner 617; Macbek ESJĆ 701; БЕРІ 212—213; Skok III 631— 633; Persson Beitr. 500—501; Trautmann 354; Walde—Hofm. II 763—765; Po­korny 1156—1157.— Пор. верета, вере­тено, верея.

[вертела] «поганий робітник, хал­турник» Ж, \вертолиця] «халтурниця» Ж, [вертолити] «халтурити»; — неясне; можливо, пов'язане з вертітися в розу­мінні «ухилятися (від роботи), відкручу­ватися, уникати» або «швидко, але недо­броякісно працювати».

[вертоп] «виярок недалеко від води, де в обідню пору відпочивають вівці, корови» Mo; — запозичення з молдав­ської мови; молд. выртоп (хыртоп) «вибоїна, видолинок, улоговина, яр» походить з болг. въртоп «вир; печера; пристановище; рівне, зручне місце» та ін.; на думку Георгіева, в болгарському врътоп збіглися два праслов'янські си­ноніми: *v*Ttbpb<ie. *wrt-upo-s і *v^brtopb<ie. *wrt-apo-s.— Георгиев БЕ 1961/4, 302—305.°— Див. ще вертеп.

[вертрах] «знаряддя для лову пта­хів або риби» Ж; — неясне.

верф, верф'яний; — р. верфь, бр. верф; — запозичене з голландської мови через російську; гол. нн. werf «місце, де будують судна», походить від пгерм. werb- «міспе, де чим-небудь займаються, ходять туди й сюди» (пор. нвн. werben «чим-небудь займатися, чогось домага­тися», первісно «обертатися»).— СІС 125; Акуленко 140; Шанский ЭСРЯ І З, 67—68; Фасмер І 301; Преобр. І 78; Kluge—Mitzka 855.

верх, [верхи] «верхня частина ри­бальської сітки» Дз, верхівень «вершник», верхівець «тс; [верховинець]», верхівка,

верхівля, [верхівнйй] «вершник» Ж, [вер-хівнйця] «поверхня» Ж, верхів'я, [верх­нє/і] «верх печі» ВеБ, [верхнйна] «вершки з молока», верхняк, [верхнянка] «верх­ній одяг, сюртук» Ж, верховенство, [вер· ховець] «вершник», [верховик] «вершник; північний вітер; рибалка, що при витя­ганні рибальської сітки тягне верхи Дз», верховина Г, Ж, Я, верховинець, [верховйнщина] «гірська місцевість» Ж, [верховйці] «гори» Ж, [верховник] «най­вищий, найголовніший» Ж, [вершава] «вершина» Ж, [вершок] «верхівка де­рева», [вершалина] «борона з верхньої частини дерева» Я, вершень «вершник», [вершєк] «вершина» ВеЗн, [вершій] «той, хто вершить стіг сіна», [вершіль] «верх­ній одвірок» Ж, вершина, вершки, [верш-ківка] «солодка страва з желатину, цук­ру, міцного вина та ін.» Я, вершник, [вершня] «поверхня», [вершняк] «один з пилярів, що стоїть зверху», [верех] «зверху, поверх» МСБГ, [верес] «тс.» МСБГ, верхами, верхи, верхом, [вер-ховатий] «високий; з верхом» Я, Ж, верхній, верховинський, верховний, [вершний] «не повний» Ж, [верховати] «мати зверхність» Ж, вершйтц, вершку-вати (с.-г.), довершйтель, довершений, [зверхник] «начальник, старший», [зверх-нина] «начальство; влада, гегемонія» Ж, зверхність, звершення, зверхній, зверх «зверху», [зверха] «на поверхні, зовні» Ж, зверху, звершечку, [зверше-няти] «перемагати, знищувати» Ж, [звершити] «насипати верх; минути вер­хів'я», [поверхня] «корпус, коробка, фут­ляр» Ж, [навершник] «покришка мас­нички» Ж, [навершняк] «тс», наверх, наверху, назверх, [наповерхний] Ж, [на-поверсі] «знадвору, зокола» Ж, пере­вершувати, [поверхник] «верхній ка­мінь у ручних жорнах», [поверся] «по­верх» Пі, поверх, [поверхниця] «товста суконна онуча; попона поверх сідла», [поверхничка] «вид вишивки», [повірх-hukÌ «дах над частиною кошари в гуцу­лів, де доять овець», поверх, повершити, [сувершность] «зверхність» Ж, [сувер· шок] «вершок дерева» Ж, [узвершина] «вершина» Ж, уверх; — р. бр. верх, др. вьрхъ, п. wierzch, ч. сЛц. vrch, вл. нл. wjerch, полаб. värch, болг. връх, м.

верхлюк

верцадло

 

врховен «верховний», схв. врх, слн. vfh, стел. Еркх"ь, вр-к^-ь; — пел. *у^ьГхъ; — споріднене з лит. virsùs, лтс. vìrsus «верхня частина», дангл. wearr «мозоля», ірл. ferr «краще», лат. verruca «горб, прищ, бородавка», дінд. vârsman- (vars-mân-) «висота, верх, верховина»; іе. *ursu-s (іменник u-основи) від кореня *uer-s- «підвищене місце».— Шанский ЭСРЯ І 3, 68; Фасмер І 301—302; Преобр. І 78; Ильинский ИОРЯС 20/3, 102; Machek ESJC 700; Hołub—Kop. 423; БЕР І 190; Skok III 624—625; Бернштейн Очерк 1974, 245; Meillet Études 242; Walde—Hofm. II 762; Traut­mann 362; Pokorny 1151—1152.

верхлюк, верхляк — див. вархляк.

верховод, \eepxoeid Бі], верховода, [верховодар Я, верховодник Ж, верхово-дець ЖІ, верховодство, [верховоди ий], верховодити Г, Ж, [верхводйти Бі], ст. верхъ водити (XVII ст.); — р. вер­ховод, бр. верховод; — складне слово, утворене з основ іменника верх і діє­слова водити; пор. перед вести; пов'я­зується також (Шанский ЭСРЯ I 3, 69) із др. вьрхъ «перемога» як «той, хто веде до перемоги». — Тимч. 220. — Див. ще верх, вести.

верховодка¹ (іхт.) «Alburnus albur­nus L.; білизна, Aspius aspius L.», вер-ховідка, [верховод, верховодиця] «тс»; — р. верховодка; — складне слово, утво­рене з основ іменників верх і вода; на­зва мотивується тилі, що ці риби в теплу і ясну погоду тримаються біля поверхні води. — Маркевич — Короткий 97—98, 116.— Див. ще верх, вода. — Пор. вер-холода, поверховиця.

верховодка² (геол.) «найближчий до поверхні шар підземної води»; — р. вер­ховодка, бр. верховодка; — складне сло­во, утворене з основ іменників верх і вода (в розумінні «вода, що знаходиться зверху»).— Див. ще верх, вода.

верхола¹, верхолити, верхольня — див. вархола.

[верхола²] «халтурник, невправний робітник» Ж, [верхолити] «халтурити» Ж; — очевидно, результат видозміни форми [вертола[ «тс.» під впливом [вер-

хола] «сварка, чвари».— Див. ще вар­хола, вертола.

[верхолода] (іхт.) «верховодка, Al­burnus alburnus L.; білизна, Aspius aspius L.» ВеБ, ВеНЗн, [верхолуда ВеБ, верхолудиця ЖІ «тс»;— п. [wierzcho-łódka] «верховодка»;— результат гіпе-ристичної видозміни деетимологізованої форми верховодка ([верховодка]) «тс», в якій серединне в могло сприйматися як діалектний варіант л.—Коломиец 06-щесл. назв. рыб 41. — Див. ще верхо­водка¹.

[верхоляк] (орн.) «щеврик лісовий, Anthus trivialis L.; щеврик гірський, Anthus spinoletta L.», [вершнюк] «щев­рик лісовий»; — похідні утворення від основи іменника верх; назви зумовлені, очевидно, тим, що ці птахи гніздяться високо в Карпатах, досягаючи межі бу­кових лісів (1100—1200 м над рівнем моря і вище). — Страутман 127, 128.— Urania Tierr. Vögel 427—428. — Див. ще верх.

[верхонути] «обернути лежачого на 180°» Я;—очевидно, фонетично-семан­тичний варіант слова вергонути «кину­ти, метнути», що виник через проміжне значення «перекинути».— Див. ще вер­гати.

Гверхоплутня] «особливий спосіб ви­шивання сорочок» Я; —складне утво­рення з основ слів (з)верх(у) і плутати (афективний синонім дієслова вишива­ти). — Див. ще верх, плутати.

[верхостьоб] «спосіб вишивання»; — складне утворення з основ слів (з)верх(у) і стьобати (шити).— Див. ще верх, стьобати.

[верхоумка] «верхоглядка; жінка з поверховим мисленням, яка любить ро­зумувати»; — складне слово, утворене з компонентів верх (зверху) і ум (ро­зум). — Див. ще верх, ум.

верцадло (заст.) «Дзеркало; компас, астролябія», [версадло] «астролябія», [звередло] «дзеркало» ДзАтл І, [звер-цадло] «тс.» Пі; — запозичення з поль­ської мови; п. zwierciadło, wierciadło «дзеркало», zrciadło (XVI ст.) походить від ч. zrcadlo, яке зводиться до псл. *z^brcati; паралельне до р. зеркало, укр.

верша

весілля

 

дзеркало; внаслідок деетимологізації по­чало пов'язуватися з wiercić «вертіти, крутити», чим і пояснюється вставне w; початкове z, що було при цьому спри­йняте як префікс, в окремих випадках стало факультативним. — Мельничук ПСМ V 108; Richhardt 121; Bruckner 658; Linde VI 304, 1179; Machek ESJĆ 718—719.— Пор. дзеркало.

верша; — р. бр. верша, др. вьрша, п. wiersza, ч. vrse, слц. vrsa, вл. нл. wjerśa, болг. върша, м. ерша, схв. ерша, вршва, слн. vrsa, vrs, стел. връшь;—очевидно, пов'язане з др. вьрзати «в'язати»; пор. лит. vârza «верша», virzis «вірьовка», vefzti «зв'я­зувати, стискати», varzyti «зав'язувати», лтс. varza «рибальський затон» (Traut­mann 355; Machek ESJĆ 701; БЕР І 214); зіставляється талшж із пел. *у^ьгхъ «верх» з огляду на конічну форму верші (Шанский ЭСРЯ І 3, 70; Фасмер І 302; Ильинский ИОРЯС 20/3, 102); пов'язу­вання з вн. riusa, riussa, russa >нім. Reuse «верша» (Срезн. І 467) та з стел. врЇшти «молотити» (Преобр. І 78) недо­статньо обгрунтоване.— ЭСБМ II 89; Skok III 630.— Див. ще верзти, верх.

[вершлягі «молот»; — запозичення з німецької мови; нвн. Verschläghammer «молоток мідника» утворене з основ діє­слова verschlagen «розбивати», префік-сованої форми від schlagen «бити», спо­рідненого з двн. гот. slahan, англ. slay «тс», сірл. slactha «побитий», та імен­ника Hammer «молоток». — Потебня РФВ 1, 265; Kluge—Mitzka 652.

вершок «міра довжини (близько 4,4 см)»; — бр. вяршок; — запозичення з російської мови; р. вершок «тс.» є зменшеною формою від верх і первісно означало «залишок, невелика частинка понад міру», а згодом набуло значення точної величини; Фасмер розуміє пер­вісне значення як «фаланга вказівного пальця».— Романова 96; Булаховский Труды ИРЯ І 151; Фасмер І 302; Преобр. І 98; ЭСБМ II 319.— Див. ще верх.

[верштаб] «пристрій з жердин із щаблями для розвішування овчин»; — очевидно, походить від н. Quérstab «поперечка, перекладина», утвореного

з основ quer «поперек», що зводиться до свн. двн. twërh «тс», спорідненого з дангл. Jweorh «навпаки», гот. ]>wairhs «гнівний», лат. torquëre «повертати, обертати», і Stab «палка».— Kluge — Mitzka 574, 897.— Див. ще штаб, штаба.

веселий, веселчаний, веселчастий, [веселики] «радісні крики» Ж, [весела] «веселка», [веселиця, веселівка Ж1, ве­селка, [веселюшка МСБГ] «тс», веселощі, веселун, [веселуха] «весела жінка; спирт­ний напій; жаба; веселка Л», [веселюх] «жаба», весельчак, [весівка] «веселка», веселити, веселіти, веселішати, звесе­ляти, звеселювальний, [обвеселйти, об-веселіти]; — р. веселый, бр. вясёлы, др. веселый, п. wesoły<wiesioły, ч. слц. ve-sely, вл. нл. wjesoły, болг. м. весел, схв. eèceo, слн. vesél, стел. в£СЕЛ"к; — пел. veselb; — споріднене з лтс. vę-sęls «здоровий, неушкоджений», прус. wessals «веселий», дінд. vâsu- «гарний», ав. var]hu-, vohu- «тс», тох. A wse, тох. В yasi «ніч»; іє. *uesu- «добре»; за іншою точкою зору (Wiedemann BB 28, 68; Преобр. І 79), це слово походить від іє. *yes-, первісно «жити, перебувати», потім «ніжитися, тішитися, бенкету­вати», від якого утворилося ав. [vastram «корм, їжа», лат. vescor «їсти, усолоджу­ватися», кельт, (кімр. вал.) gwest «бен­кет», гот. wisan «бенкетувати, весели­тися», свн. wist «їжа».— Шанский ЭСРЯ І 3, 72; Фасмер І 303; Machek ESJĆ 685; БЕР І 136—137; ЭСБМ II 326—327; Младенов 63; Skok III 578—579.

веселик «журавель (навесні), [ви-сьолик] «тс» ЛексПол; — евфемістична назва журавля, який повертається з ви­рію, пов'язана з веселий; за народним повір'ям, той хто в такому випадку скаже журавель, буде цілий рік жури­тися.— СУМ І 339; Климчук ЛексПол 25.— Див. ще веселий.

[веселка] (бот.) «живучка повзуча, Ajuga reptans L.» Mak; — очевидно, по­в'язане з веселий; мотивація назви не­ясна.— Див. ще веселий.

весілля [веселійко Ж, весельце ЖІ» весільчанин, весільний, [веселувати] «гу­ляти на весіллі»; — р. [веселье], бр. вя-селле, п. wesele (<фт. wiesiele «весе-

весло

вести

 

лість, радість»), слц. veselie, болг. весе­лие «веселощі; святковий обід», весел­ка «тс.», м. веселба, схв. веселе; — псл. *veselbje, утворене від veselb «весе­лий»; — вживалося спочатку в загаль­ному розумінні «радощі, веселощі», а значення «шлюбне весілля» розвинулося згодом, не пізніше другої половини XV ст.— Дзендзелівський УЗЛП 29—ЗО; Тимч. 223; Шанский ЭСРЯ І 3, 71—72; Bruckner 607.— Див. ще веселий.

весло¹, [весленник] «весляр» Ж, [вес­луй Ж1, весляр «тс», [весліога] «висока на зріст людина», веслярка, [весельний] Ж, весловий, веслувати; — р. болг. весло, бр. вясло, др. весло, п. полаб. wiosło, ч. слц. veslo, вл. wjesło, нл. wjasło, м. весло, схв. весло, слн. vèslo; — псл. veslo <*vez-slo, утворене від того са­мого кореня, що й дієслово vezti «вез­ти»; — споріднене з лат. velum «віт­рило» <*vesclum; іє *uegh-slo-m; при-пущувана первісна форма *veztlo (Miki. VGr. II 101; Brückner 623) малоймовір­на; спроба виведення від кореня *uegh-«рухати чим-небудь» через псл. *veg-slo (Machek ESJĆ 685) досить сумнівна.— Критенко Вступ 528; Шанский ЭСРЯ І 3, 73; Булаховский Труды ИРЯ І 169; Фасмер І 303; Преобр. І 79; БЕР І 137; Skok III 579.— Див. ще везти.

[весло²] «в'язка лика, з якого пле­туть личаки» Я, [весло] «в'язка однорід­них предметів» Л, перевесло «солом'яна чи трав'яна зав'язка для снопа», [пере­вясло, поровесло] «тс.» Ж; — р· вясло «перевесло, в'язка», бр. вясло «в'язка (лика, бубликів), перевесло»; — псл. *vęz-slo, похідне від того самого кореня vęz-, що і в дієслові vezati «в'язати», утворене за допомогою іменного суфік­са -sio, як і масло; українська рефлекса­ція ę як e не зовсім ясна (пор. угледіти при глядіти). — Фасмер І 375; Преобр. І 110; ЭСБМ II 327.— Див. ще в'язати.

весна, веснівка «веснянка; (бот.) Ма-j'anthemum bifolium Schmidt.; [(орн.) луговий жайворонок, Alauda arvensis L.]», [весник] (бот.) «шафран весняний, Crocus vernus Wulf.» Ж, [весновище] «гурт овець» ДопУжДУ 4, [веснуха] (зоол.) «жаба трав'яна, Rana tempora-

ria L.» Ж, [веснушка] Ж, веснянка «вес­няна пісня; [(бот.) первоцвіт, Primula L. Mak]», [вешняк] «водяний млин, що працює тільки весною» Ж, весняний, [весенний] Ж. весінній, [весневний, вес-нуватий] Ж, веснянкуватий, весніти, веснувати «виконувати весняні робо­ти», навесні, напровесні, [обвеснйтися, обвеснуватися], провесна, провесінь, про­весняний, [розвеснятися] Mo; — p. вес­на, бр. вясна, др. весна, весьна, п. wios­na, ч. слц. vesna, схв. весна, слн. vésna, стел. EECNd; — псл. vesna; — спорід­нене з лит. vasara «літо», лтс. vasara «тс.», гр. sap(<*Feaap), вірм. garun «весна», лат. ver, дісл. vâr, дінд. va-santś- «тс», vasar- «рано», vasara- «ра­нішній», ав. vaT]ri (<*vasr-i) «весною»; іє. *ves-r-, *ves-n- «весна», два різно­види одного кореня.— Кочерган Мо-возн. 1970/6, 44, 48; Критенко Вступ 516; Шанский ЭСРЯ І 3, 73; Фасмер І 303; Преобр. І 79; ЭСБМ II 328; Machek ESJĆ 685; Skok III 579; Eckert ZfS18/6, 883, 888; Trautmann356; Walde—Hofm. II 755; Pokorny 1174.

вест; — р. бр. болг. м. схв. вест; — через посередництво російської мови за­позичено з голландської або німецької; гол. west «захід, західний», н. West «захід, західний вітер» споріднене з свн. wësten «захід», двн. wëstan, дфриз. сні-дерл. дангл. англ. west, дісл. vestr «тс», дінд. avâh «униз; спадний, низ­хідний».— СІС 119; Шанский І 3, 74; Фасмер І 304; Kluge—Mitzka 855; Klein 1738.

вести, водити, вестися «здійснюва­тися; існувати; плодитися; щастити», [водило] «чепіги» До, водій, [вожай] «во­жак, провідник», вожак, вожатий, [βό-живо] «приведення (людини куди-не­будь)», [взавід] «щодуху» Ж, вйведенець (заст.) «селянин, переселений на іншу землю», вивід, [вйвідець] «крива лінія вздовж крисів миски», виводка, виводок, відвід, [відводин-и] «обід молодих, свек­ра й свекрухи у тестя й тещі в кінці весілля», [відводич] «тягач; відвідний пристрій» Ж, відводка, [відводник] (бот.) «комонник, Succisa» Ж, відводок «штучно створений рій; відсадок», доводити (у

Вести

Вестибюль

 

т. ч. «наводити докази»), доводитися, доводка, [зведенйця] «покритка», [зведен-ник] «звідник, посередник», зведення, зведенюк «одне із зведених дітей», зве­дена «тс.», зведенята, звід «кодекс; ду­гоподібне перекриття; колодязний жу­равель; [знищення, руйнування, обман; пристрій для лову лисиць, вовків тощо; підмурок, на якому стоїть піч, груба Дз]», звідник Г, СУМ, звідникувати, звідництво, [звідниця] «дурисвітка», [звідня] «очна ставка; омана, ошукан­ство», [зводи] «плітки; очна ставка», зводини «каркас дерев'яної будівлі; оч­на ставка», зводник «звідник», зводниця «посередниця, сваха; [дурисвітка, ошу­канка Ва]», [зводні] «брехні, поговір» Ва, зводня «посередництво; плітка», звідний, заводити (у т. ч. «голосити, плакати»), [заведенція] «звичай», [зави-дія] «причепа, скандаліст» Ж, [завиді-яка] «тс.» Ж, [завід] «початок, привід; звук плачу, звичаї; те, що водиться; домашнє свято; рід, походження», [за-відня] «колода для повертання вітряка», [завідця] «заводій» Бі, [завідчик] «тс.» Бі, завод, [заводень] «заводій» Бі, заводи «завивання; голосіння», [заводило] «іні­ціатор», [заводина] «створіння, істота» Ж, заводини, [заводище] «місце, де був завод» Ва, заводій «призвідник», заводія­ка, [заводник Я, заводця] «тс», [заводня] «клопітлива справа», заводчик, [завідний] «обманливий, ненадійний» Ж, [завід-ськйй] «заводський; породистий», за­водський «тс», запроваджувати, запро-вод «уведення, організація» Ж, [ізвод-ниця] «звідниця» Ж, наводити, наводка, наводчик, [навзаводи] «щодуху», обвід, обвідка, обвіднйк, [обводівки] (зоол.) «вид плоских молюсків, дискофор, Craspi-dota» Ж, обводйстий «колоподібний» Ж, [обзаведен ці я] «хатнє господарство» Ж, [обзаведінка] «обладнання, обстановка», [одвод] «оборона, захист», Ж, перевід, перевідний, [переводжати] «обдурювати», перевод «перевід; [кінний привід коло молотарки, січкарні, олійниці і под. Me]», повестися (у т. ч. «подружити»), поводити «злегка рухати; (себе) поводи­тися», повід, повідець, повіддя, [повід-кй] «поводи», повода, поводар, повода-тор, поводар, привід «причина, нагода»,

привід «приведення», привідець, при­відця, привод, приводка, приводний, про­вадити, проводити, проводжати, [про-водйрити] Ж, провід, провідник, провід­ниця, провідність, проводар, [провода-тор] «провідник», [проводжайка] «про­відниця» Ж, проводи, [проводини] Ж, проводир, проводирка, [проводйтель] «провідник» Ж, проводка, [проводник] «лежак у димоході» Дз, [проводнйчий] «кондуктор, провідник» Пі, [проводнич-ка] Ж, [проводця] «провідник» Ж, про­воджатий, провідний, провідний, про­відниковий, провідницький, [прозводник] «спокусник, звідник» Ж, розводити «розлучати, рознімати», [розведенниця] «жінка, що розлучилася з чоловіком», розвід, [розвідь] «розбещеність, розпус­та» Ж, [розвідка] «розведення» Ж, [роз­відниця] (= розведенниця) Дз, ЛЧерк, [розвідняк] «чоловік, що розлучився з жінкою» Дз, [розводень] «гульвіса» Ж, [розводець] «розподільник», розводи, роз­водка, розвідний, розводящий, [уводини] (церк.), увід, [увод] «вступ» Ж, увідний, [узаводи] «щодуху»; — р. вести, водить, бр. весці, вадзіць, др. вести, водити, п. wieść, wodzić, ч. vesti, voditi, слц. viest', vodit', вл. wjesć, нл. wjasc, болг. водя, заст. веда, и. веде, схв. водати, во­дити, слн. vésti, voditi, стел, вести, водити; — пел. vesti <*vedti, voditi;— споріднене з лит. vèsti «вести; одружу­ватися», vedys «наречений», vadzióti «во­дити», лтс. vadât «водити», vadît «про­водити», прус vedduns «ведений», дірл. fedid «веде, йде, несе», ав. vaôayeiti «веде, приводить», дінд. vadhûh «наре­чена, молода дружина», ав. vaöo- «тс», кімр. arveddu «вести, приводити», хет. u-wate «вести»; іє. *uedh/uodh- «води­ти».— Шанский ЭСРЯ1 3, 74—75; Фас-мер І 284, 330—331; Преобр.І 79; Brück­ner 619; Machek ESJĆ 685; Hołub—Kop. 413; БЕР І 126; Skok III 579—581; Абаев Пробл. ист. и диал. 13; Traut­mann 344; Fraenkel 1231 — 1232; Pokorny 1115—1116.