Поняття та система (предмет, об’єкт, суб’єкт, структура норми) ПКП

ЛЕКЦІЯ № 1

«Поняття та загальна х-тика ПКП»

(2 год.)

ПЛАН

Поняття та система (предмет, об’єкт, суб’єкт, структура норми) ПКП.

Функції ПКП.

Джерела ПКП.

Колізії у ПКП.

Додатково на І лекції:

Розповісти про 1) студ. словники, 2) вимоги до написання рефератів, 3)навчально-інтерактивний семінар, 4)оцінювання на семінарах, 5)відвідуваність,загальну дисципліну, 6) значимість курсу саме зараз.

 

Поняття та система (предмет, об’єкт, суб’єкт, структура норми) ПКП.

Найбільшого розвиту суспільства досягали коли держава була міцною, й навпаки – руйнування державності призводило до глибокої суспільної кризи і навіть до зникнення самого суспільства. Проте держава не є абсолютним благом, із нею пов’язано чимало негативного. Для обмеження негативних наслідків людство напрацювало низку засобів впливу суспільства на державу, найважливішим з яких є право. Роль права у житті суспільства переоцінити важко. З одного боку, держава за допомогою права регулює суспільні відносини, а з іншого суспільство завдяки праву обмежує саму державу, підпорядковує її своєму впливу.

На сучасному етапі державотворення суттєво зростає роль конституційного права як провідної галузі національної системи права, норми якої регулюють найбільш важливі політико-правові відносини, зокрема закріплюють засади конституційного ладу, основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій держави тощо. Наша дисципліна передбачає надати знання загальноосвітні (формування та підвищення рівня профкультури майбутнього міжнародника) та правознавчі (набуття знань про конституційно-правові інститути інших держав, застосовуючи метод порівняння). Взагалі, роль компаративістів дуже помітна. Дисципліна має традиційну для юри­дичних дисциплін структуру. Вона включає загальну й особ­ливу частини.

У першій частині розкрива­ються інститути конституційного права, що мають у більшості країн світу подібні принципи регулювання і, таким чином, на­лежать до загальної частини. Другу частину присвячено ви­світленню практики регулювання конституційно-правових відносин у провідних державах світу, досвід яких тією чи іншою мірою запозичується іншими країнами в процесі ста­новлення або реформування конституціоналізму. Таким чи­ном, матеріал другого розділу є особливою частиною курсу.

Як відомо, основним елементом, своєрідною цеглинкою пра­ва є норма права. Однак у рамках кожної правової галузі та системи склалася специфіка правових норм. Цей процес заче­пив і державне право, різною мірою виявившись у різних дер­жавах.

Конституційне (державне) право можна визначити як сис­тему правових норм, що регулюють відносини, які складають­ся в процесі взаємодії індивіда, суспільства і держави, пов’я­зані зі здійсненням публічної влади і покликані забезпечити легітимність цієї влади, якщо вона існує і діє в інтересах люди­ни, у рамках і на основі права. Це норми які регламентують форму держави, організацію системи влад, обмеження влади, права і свободи людини і громадянина.

На відміну від інших галузей права, кожна з яких регулює певний бік однорідних суспільних відносин (трудові відносини – у трудовому праві) норми конституційного права регулюють основи усіх найбільш важливих суспільних відносин: основи життя особи, колективу, суспільства, держави.

У кожній країні діє власне конституційне або державне пра­во, з певними особливостями, притаманними кожній окремо взятій державі – австрійське, індійське, російське та ін.

 

Державне право в правовій науці розглядається у трьох аспектах:

1) як галузь права конкретних держав;

2) як юридична наука;