Право Європейського Союзу

Вже на початку інтеграційного процесу політичними інституція­ми ЄС колишні соціалістичні країни було поділено на три групи:

1) держави Центральної, Східної Європи;

2)балканські країни;

3) Росія й інші держави СНД.

До першої групи входили такі країни: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Литва, Латвія та Естонія, співробітництво з якими відбувалось на основі асо­ційованих Європейських угод.

До другої - Федеративна республіка Югославія (Сербія і Чор­ногорія), Хорватія, Албанія, Македонія, Боснія і Герцеговина. Після нормалізації ситуації в цих країнах планувалась взає­модія з ЄС в рамках угод про стабілізацію і асоціацію.

До третьої ~ Росія, Україна, Грузія та інші держави СНД, з якими могли бути чи вже були укладені угоди про партнерство та співробітництво.

Характер взаємодії між країнами, що утворились після роз­паду Радянського Союзу та ЄС залежав від їх економічного, полі­тичного, соціального потенціалу.

В. А. ЛІПКАН, Ю. Є.МАКСИМЕНКО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ Гнатовськаіі М.М. зазначає, що здебільшого виокремлюють три основні організаційно-правові форми європейської інтегра­ції - Європейський Союз, Раду Європи та Організацію з безпеки і співробітництва в Європі. Дослідники кожної з головних органі­заційних форм європейської інтеграції неминуче проходять че­рез спокусу визначити правову систему, яка створена відповід­ною організацією, «європейським правом».

Як правило, під «європейським правом» розуміється:

- сукупність національних правових систем європейських де­
ржав, незважаючи на досить суттєві відмінності, зокрема, між
англосаксонським загальним правом та романо-германським
правом;

~ регіональна чи навіть, субрегіональна міжнародно-правова система;

- сукупність правових норм, які регулюють відносини, що
складаються переважно між державами Європейського Союзу.

Така невизначеність у застосуванні терміну «європейське право» може свідчити лише про те, що нині ще не можна ствер­джувати про існування правової системи, яка повною мірою за­слуговує на таку назву, тому не можна погоджуватися з тими з авторів, які ототожнюють поняття «європейське право» та «пра­во Європейського Союзу». Останнє, хоча й декларувалося його творцями як «європейське», проте стати таким воно може лише із розповсюдженням сфери його дії на більшість, а потенційно -на всі держави Європи. Більш того, називати «європейським пра­вом» лише право Європейського Союзу означало б ігнорування права Ради Європи та ОБСЄ, які роблять дуже суттєвий внесок у справу формування спільного для всіх європейських держав.

Як зазначалось раніше, виходячи зі змісту установчих дого­ворів Європейського союзу, він особливу увагу приділяє розвит­ку спільної політики в таких сферах, як економічна, з вугілля та сталі та з атомної енергії, що прямо витікає з установчих договорів (Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі, Договір про заснування Європейського Еконо-

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ

________________________________ В УМОВАХ ЄВРОШТЕГРАЦІЇ

мічного Співтовариства та Європейського Співтовариства з атом­ної енергії (Євроатом), зовнішня політика та політика безпеки, а також співробітництва поліцій і судів в кримінально-правовій сфері (в галузі юстиції та внутрішніх справ).

Саме Маастрихтський договір запровадив поняття «трьох опор», кожна з яких тотожна вищезазначеним сферам. Важ­ливість даного нормативно-правового акта підтверджується ще й тим, що вперше було закріплені загальна зовнішня політики та політика безпеки країн ЄС, а саме:

- захищати загальні цінності, основні інтереси та незалеж­ність Союзу;

- зміцнювати безпеку Союзу та держав-членів усіма спосо­бами;

- підтримувати мир та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту ООН, Гельсінського заключного акта та цілями Паризької хартії;

- сприяти міжнародному співробітництву;

- розвивати та консолідувати демократію й законність, пова­
гу до прав людини й основних свобод.

Одразу зазначимо, що право Європейських Співтовариств є складовою права Європейського Союзу.

Аналіз науково-практичних та нормативно-правових джерел дозволяє виокремити ряд специфічних характерних ознак пра­ву Європейського Союзу щодо права держав-учасниць.

1. Інтернаціоналізація національних правових систем шля­хом рецепції, апроксимації (зближення). Основними формами зближення є гармонізація (повна, часткова, альтернативна, мінімальна) та уніфікація.

2. Процес зближення законодавств держав-членів ЄС є ба-гатоетапним. На першому етапі органи ЄС встановлюють певні правила (засади, стандарти) усунення протиріч у національних законодавствах країн-учасниць у відповідних напрямках пра­вового регулювання, які в подальшому імплементуються. На другому етапі, до їх національного права з урахуванням спе-

В. А. ЛШКАН, Ю. Є.МАКСИМ EH КО, В. М. ЖЕЛІХОВСЬКИИ цифіки механізму прийняття певних змін до правової системи цих держав (процес гармонізації). Але, процес гармонізації має ряд винятків у випадках, передбачених статтею 36 Римського договору (міркування суспільної моралі, суспільного порядку та державної безпеки, захисту здоров'я і життя людей та/або тварин, збереження рослин, захисту національних скарбів, що мають художню, історичну чи археологічну цінність, захисту промислової і торговельної власності), чи пов'язаних із захистом умов праці або навколишнього середовища, внаслідок чого будь-яка країна-учасниця може визнати за необхідне застосування власних національних норм права щодо права ЄС. Дані питання, вирішуються виключно в судовому порядку.

Процес уніфікації відбувається на підставі окремих договорів (угод), що потребує обов'язкової згоди кожної країни-учасниці ЄС в чітко закріплених сферах, наприклад, забезпечення засто­сування та захисту прав своїх громадян на тих же умовах, що надаються кожною державою власним громадянам; усунення подвійного оподаткування в Співтоваристві; взаємне визнання компаній та збереження їх правосуб'єктності при перенесенні місцезнаходження компаній з однієї країни до іншої, а також за­безпечення можливості злиття компаній, що керуються закона­ми різних країн; спрощення взаємного визнання та виконання судових та арбітражних рішень.

Угода про партнерство та співробітництво між Європейськи­ми Співтовариствами, їх державами-членами та Україною закрі­пила необхідність гармонізації законодавства України із правом Європейського Союзу.

Крім того, як зазначає Mypaeüoe B.I., Україна, не будучи чле­ном ЄС, може приймати нормативно-правові акти, що відпові­дають праву ЄС, здійснюючи у такий спосіб непряму гармоніза­цію.

1. Право ЄС має пріоритетний та доповнювальний характер щодо національних правових систем держав-учасниць.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ
________________________________ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

2. Відповідно до ст. 189 Договору про створення ЄЕС норми права ЄС є нормами прямої дії на території держав-учасниць. Суд Європейських Співтовариств вказав на те, що самі держави-учасниці ЄС, створивши на невизначений час Співтовариство, що має свою власну організаційну структуру, власні право- і дієздатність, право виступати на міжнародній арені в якості самостійної юридичної особи, обмежили свої суверенні права (хоча й у рамках лише деяких сфер) і створили систему права, обов'язкову як для них самих, так і для їхніх юридичних і фі­зичних осіб.

3. Принцип верховенства права ЄС над національним пра­вом держав-учасниць розглядається в якості неписаного (через відсутність його закріплення в якому-небудь з установчих дого­ворів про створення ЄС), але, разом з тим, основного правила, що діє в рамках ЄС, крім того, застосування даного принципу не за­лежить від того, коли прийнята та чи інша норма внутрішнього національного права: до чи після вступу в силу норми права ЄС, що їй не відповідає. В усіх випадках пріоритет залишається за останньою.