2018-01-21
560
Сьогодні рибне господарство північно-західної частини басейну Чорного моря, в тому числі й Одеської області, перебуває в депресивному стані, незважаючи на те, що в цьому напрямі задіяно значне число силових і спеціальних структур і служб: прокуратура, МВС, СБУ, Податкова державна служба України (ПДСУ), природоохоронні органи, органи самоврядування і, у першу чергу, спеціальні органи рибоохорони. Порушено координацію вирішення питань, пов’язаних із поліпшенням стану рибних ресурсів, їх раціональним використанням, збереженням і відтворенням, вимагає зовсім інших підходів. Падіння обсягу видобутку особливо помітне на морському промислі.
Причина безпорадності рибної промисловості криється у наступному:
1.У свідомому розвалі колись могутньої і авторитетної структури. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань рибного господарства перетворюють на слухняну маріонетку, залежну і замучену "крышующими" цю структуру авторитетами і монстрами як приватних, так і державних структур.
2.У недотриманні вимог законодавства в справі виділення і розподілу квот: за виділення та їх розподіл відповідають тимчасові чиновники в Києві, а за контроль за станом рибних ресурсів – влада на місцях та природоохоронні органи. Складається враження, що ліва рука не знає, що робить права.
Цим дуже добре користувався Департамент рибного господарства. Сьогодні його наступники, посилаючись на законодавчу базу, в якій зазначено, що всі громадяни мають право займатися рибним промислом, роздають індульгенції наліво і направо, без урахування можливостей і рибопродуктивності рік і озер. Їх не цікавить і не хвилює, хто ж буде займатися основною роботою – розвитком рибного господарства. І, як результат, наш ринок завалений сумнівної якості салакою (кількою) з Балтики, від якої відмовляється вся Європа через забруднення Балтійського моря бойовими отруйними речовинам, похованими після Другої світової війни. А нашу традиційну ніжну продукцію – шпрот чорноморський (у народі – "кілечка") таврують холерою, віддають забуттю і тримають у "чорному тілі".
Що ж стосується представників органів рибоохорони на місцях, то вони скромно намагаються не помічати перекосів і відпрацьовують свої професійні прийоми на дрібних порушниках і базарних реалізаторах, нарощуючи показники за неправильне ведення журналу, зайвий гачок, за продаж риби без відповідних документів. Незважаючи на те, що Законом України " Про рибу й інші водні живі ресурси і харчову продукцію з них" визначено, що " держконтроль і нагляд за якістю реалізованої рибної продукції здійснюють спеціально уповноважені органи виконавчої влади в сфері охорони здоров'я, захисту прав споживачів, стандартизації, метрології і сертифікації, ветеринарної медицини, карантину рослин...".
Запитується, а при чому тут органи рибоохорони? А при тому, що в правилах аматорського лову, що були прийняті до цього закону, є маленька закарлючка: " продаж і скупка риби і ін. без наявності документів, що підтверджують законність її придбання".
Для вирішення питання щодо поліпшення стану рибного господарства необхідно:
- визначити науково обгрунтоване промислове навантаження на пасивні знаряддя лову;
- реально оцінити співвідношення між кількістю знарядь лову і заявленими
квотами;
- визначити оптимальне навантаження знарядь лову на ліміти в цілому, відповідно на кожній водоймі окремо. Це допоможе встановити кількість організацій і підрозділів, яких можна допустити на ту чи іншу водойму, і дозволити з найменшими витратами реально здійснювати контроль за ефективністю ведення промислу. Для розгляду заявок і, відповідно, кандидатур заявників необхідно уповноважити регіональні органи самоврядування, що контролюють структурні підрозділи на місцях, наукові установи;
- розгляд заявок проводити на конкурсній основі, з урахуванням особливостей того чи іншого регіону, що забезпечить об'єктивність рішень, дозволить визначити можливості заявника, його компетентність у галузі, реально оцінити навантаження на водойми регіону; максимально сконцентрувати місця стоянки рибопромислового маломірного флоту, рибоприймальних пунктів, забезпечуючи цим більш надійну здачу уловів;
- уживати конкретних заходів для відтворення рибних ресурсів. Для цього доцільно повернутися до системи використання водойм за угодою, терміном не менш як 10 років. Це оптимальний термін, який дозволить одержати реальну віддачу на вкладені кошти і засвідчить серйозність ставлення користувача до справи.
Виконання на першому етапі цих умов допоможе визначити, хто щирий хазяїн на блакитних нивах: традиційні користувачі чи тимчасові випадкові любителі наживи.
Біоресурси Дніпровсько-Бузького лиману. Промислове рибальство в Дніпровсько – Бузькому лимані базується на напівпрохідних видах риб (лящ, тараня, рибець, судак, сазан), що нагулюються в Дніпровсько – Бузькому лимані та заходять на нерест до пониззя Дніпра та Південного Бугу. Вилов цих видів риб в 2001-2005 роках в середньому становив 389,1 тони на рік. Але найбільшу питому вагу в уловах водних живих ресурсів (ВЖР) має тюлька – більш ніж 75%. Вилов цього виду коливається в межах 1,5-2,5 тисячі тон на рік, для порівняння – в 1980-х роках перевищував 8 тисяч тон на рік. Потрібно зазначити, що, незважаючи на деяке збільшення і стабілізацію вилову водних живих ресурсів в 1980-х роках, порівняно з 1961-1970 рр., коли він різко знизився внаслідок будівництва греблі Каховської ГЕС, з 1994 року спостерігається стійка тенденція зниження уловів напівпрохідних і місцевих видів риб (нині майже в 3 рази). Вилов упав до найнижчого рівня за весь період рибопромислової статистики. Паралельно із зниженням загального вилову ВЖР знизилась і рибопродуктивність Дніпровсько-Бузького лиману, яка в 1930-ті роки прирівнювалася до одного з найпродуктивніших районів Світового океану – Азовського моря (70-80 кг/га). У наш час рибопродуктивність зменшилася до 25,1 кг/га, а щодо напівпрохідних видів риб досягла критичного значення – близько 3,0 кг/га.
Депресивний стан екосистем Дніпровсько-Бузького лиману (про що свідчить вищенаведена статистика), спричинений кількома чинниками:
- відсоток освоєння квот (обсяг ВЖР, дозволений до вилучення користувачам ВЖР), що виділяються в межах загального ліміту на вилучення ВЖР, складає 67,2%, з коливанням для різних видів 30-80%. Цей факт ставить під сумнів достовірність визначення лімітів на вилов ВЖР, (обсяг ВЖР, дозволений до вилучення);
- погіршення умов природного відтворення, пов’язаних з маловодністю останніх років та експлуатацією каскаду водосховищ на Дніпрі і Південному Бузі, при роботі яких не враховуються інтереси рибного господарства. В той самий час майже не проводяться рибоводно-меліоративні роботи (розчищення плавневих проток та озер з метою поліпшення гідрологічного та гідрохімічного режиму, встановлення штучних нерестових гнізд та ін.);
- збільшення промислового навантаження на Дніпровсько-Бузький лиман. Кількість ставних знарядь лову щорічно коливається у межах 5,5-6,1 тис. сіток. Така кількість знарядь лову перевищує розрахунок профільними науковими рибогосподарськими установами в 4 рази. Це призвело до значного омолодження промислових стад напівпрохідних видів риб. Промислове рибальство базується на молодших статевозрілих вікових групах, які нерестяться вперше, це негативно позначається на їх репродуктивності, тому що знижується популяційна плодовитість промислового стада. Найбільш життєздатне потомство – від середньовікових груп. До того ж молодшовікові групи встигають віднереститися лише 1-2 рази.
- має місце “несанкціоноване” рибальство та приховування від обліку вилучення риби рибодобувними організаціями. Цей факт обумовлений соціально-економічними причинами та недосконалою роботою органів рибоохорони, пов’язаною з реорганізацією системи органів рибоохорони та зношеністю матеріально-технічної бази.
- постійний прес днопоглиблювальних робіт, внаслідок яких суттєво змінюється рельєф дна та біогеохімічний режим. Відповідно до чинного законодавства Південне державне басейнове управління дає погодженняна проведення днопоглиблювальних робіт у Дніпровсько-Бузькому лимані за наявності позитивного висновку екологічної експертизи, що проводиться Державною екологічною інспекцією з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, та розрахунку і відповідної оплати до Державного бюджету України збитків, завданих рибному господарству внаслідок проведення днопоглиблювальних робіт. Ці роботи супроводжуються також науковим моніторингом для уточнення збитків і недопущення надзвичайних екологічних ситуацій. При розгляді днопоглиблювальних робіт як локального чинника впливу на екосистему Дніпровсько-Бузького лиману, що є частиною Дніпровсько-Бузької естуарної системи, відзначається лише вплив на харчову базу іхтіофауни. Але на теперішній час екосистема Дніпровсько – Бузького лиману перебуває в депресивному стані і днопоглиблювальні роботи, які у більшості випадків негативно впливають на місця нагулу молоді цінних видів риб (знищується харчова база, локально змінюється гідрологічний та гідрохімічний режими), суттєво пригнічують екосистему Дніпровсько-Бузького лиману;
- щорічно рибогосподарські організації використовують лише 30% ліміту тюльки, дозволеного до вилучення. Стримує вилучення цього виду водного живого ресурсу відсутність підприємств з переробки рибогосподарської сировини;
- недосконала нормативно-правова база, що регулює спеціальне використання риби та інших водних живих ресурсів. Чинні нормативні акти мають багато протиріч та унеможливлюють функцію регулювання рибальства.
Суттєво поліпшити стан екосистеми Дніпровсько-Бузького лиману, на наш погляд, можуть такі заходи:
- врахування інтересів рибного господарства при затвердженні регламенту роботи каскаду водосховищ, розташованих на Дніпрі та Південному Бузі, особливо у нерестовий період;
- зниження промислового навантаження на Дніпровсько-Бузький лиман шляхом обмеження кількості знарядь лову;
- спрямування діяльності рибогосподарських наукових організацій, що відповідають за визначення лімітів на вилучення ВЖР, на уточнення обсягів лімітів відповідно до обставин часу;
- перегляд мінімально допустимих до вилову розмірів ВЖР, що сприятиме зміні структури промислового стада в бік збільшення віку і тим самим підвищення ефективності нересту;
- введення ліцензування на продаж промислових знарядь лову (ставні сітки, волокуші та ін.), що суттєво обмежить браконьєрство;
- перегляд існуючих локальних відвалів грунту, вилучених під час проведення робіт з днопоглиблення, з метою перенесення районів відвалу до Чорного моря через те, що море має більшу поглинаючу здатність та має значні площі районів з низькою біопродуктивністю;
- уточнення процедури відшкодування збитків, завданих рибному господарству при проведенні днопоглиблювальних робіт. Ці кошти необхідно залучати до будівництва риборозплідних комплексів з відтворення аборигенних видів риб (лящ, судак, сазан) та рослиноїдних (білий та строкатий товстолобики), які відіграють роль біомеліораторів.
Протягом останніх 3-4 років Інспекція неодноразово висвітлювала питання про стан врегулювання риболовства та ведення промислу в пресі: у журналі “Рибне господарство України”, газеті “Голос України”, в обласних ЗМІ, подавала письмові пропозиції як в національній доповіді, так і в листах до Мінприроди, на міжнародній науково-практичній конференції “Екологічні проблеми Чорного моря”, яка проходила 31 травня – 1 червня 2007 року в Одесі, але результатів поки що не маємо.
