Основні підходи до вивчення культури в соціології

Відомо декілька методологічних підходів до соціологічного аналізу культури. Функціональний підхід основним елементом культури вважає цінності. За Т. Парсонсом, культура — організована певним чином система цінностей, яка відповідає потребам людини. Культурі властива сталість, стабільність. Різні культури мають багато спільного, тому природним їх розвитком є тільки еволюція.

Конфліктний підхід розглядає культуру як динамічну систему, яка є своєрідною ареною конфліктів, породжених' соціальною нерівністю. Цінності зазнають певного впливу інших соціальних факторів Соціальна нерівність призводить до постійного соціального напруження, революційних катаклізмів. Домінуюча культура — це, як правило, результат нав'язування панівною групою своїх норм, цінностей. Вона підкоряє Інші групи, закріплює відносини панування через орієнтацію соціальних інститутів на цінності панівної групи, а отже, стимулює конфлікти.,

Конфліктний підхід зосереджується на осмисленні протиріч культури, аналізові джерел її розвитку, хоча приділяє надмірну увагу відмінностям культур, обминаючи їх спільні риси.

Поєднання двох підходів сприяє повноціннішому аналізові культури. Таку спробу зробив Р. Мертон, який, узявши з теорії конфлікту поняття «напруга», застосував його до функціонального підходу. Згодом Л. Козер доходить висновку про функціональність самого конфлікту.

У радянській філософській та соціологічній літературі до середини 60-х років під культурою розуміли сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством. Цей погляд відтворював досить поширений технологічний підхід до культури як техніко-цивілізаційного явища, продукту людської діяльності.

За командно-адміністративної системи відсутність волі у творчої особистості нівелювала її на тлі групової конфліктної свідомості. Політична культура домінувала над художньою, моральною, правовою та іншими видами культури. Ця концепція приваблювала своєю гуманістичною спрямованістю, поєднанням творчого та особистісного начал, поєднанням соцієтального та індивідуального підходів.

Діяльний підхід до визначення культури заявив про себе У 80-ті роки XX ст., насамперед завдяки новим інтегральним поняттям «засіб мислення» та «засіб діяльності». Увага зосереджувалася не тільки на оволодінні досвідом минулих поколінь задля втілення його у виробництво та суспільне життя, а й на тому, як, якими засобами це робити. Продукти людської діяльності мають значення як засоби праці, обміну, задоволення суспільної потреби.

Динамічнішим стало дослідження культури на початку 90-х років. Саме в цей період утвердилося у вжитку західноєвропейське поняття «менталітет», яким активно послуговуються задля глибинної характеристики культури. Це поняття охоплює систему цінностей, культурні традиції, специфіку відображення, стереотипи поведінки, притаманні різним соціальним групам у різних соціальних умовах.

Культурне розмаїття.

Різниця культур у різних суспільствах.

Різниця у матеріальній культурі очевидна і впадає в око: архітектура, одяг, прикраси, транспорт тощо — у кожному суспільстві різні. Вони відрізняються також своїми цінностями, звичаями, моральними нормами і законами, мовою.

Етноцентризм і культурний релятивізм.

Тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур, з позиції сприйняття власної культури як центральної, називають етноцентризмом.

З погляду соціології, етноцентризм є функціонально доцільним, оскільки він сприяє згуртуванню спільноти. Вияви етноцентризму можна спостерігати у сім'ях, навчальних закладах, фірмах, політичних партіях, релігійних конфесіях та ін. Усвідомлення приналежності до "кращих людей" стає своєрідним "соціальним клеєм", який скріплює колектив. Жоден народ не зможе розвиватися стійко і стабільно, якщо не буде поважати і підтримувати свої норми, цінності, звичаї. Але етноцентризм може набувати і деструктивних форм, таких як ксенофобія (страх і неприйняття чужих звичаїв), шовінізм (визнання всіх інших культур і народів нижчими порівняно зі своєю культурою і своїм народом).

Етноцентризм також перешкоджає науковому вивченню культури. Ми не зможемо зрозуміти поведінку інших народів, якщо будемо інтерпретувати її в контексті власних цінностей, переконань і норм поведінки. Протилежним етноцентристському підходові виступає культурний релятивізм (від лат. — відносний).

Культурний релятивізм — це переконаність у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить (наприклад, багатоженство не може бути прийнято й оцінено в християнській культурі).