Аналіз категорії навчання буде неповним без усвідомлення її взаємовідносин з категорією розвитку. Проблема взаємозв'язку навчання й розвитку є одним із центральних методологічних питань. Кожна концепція навчання, яку формулює педагог, так чи інакше включає в себе певну концепцію розвитку. І навпаки. 4 підходи до вирішення цього питання:
1.Розвиток і навчання — незалежні процеси, навчання не впливає на розвиток, який розуміється як розгортання програми спадковості (біологічної або соціогенетичної), а лише демонструє результати останнього.
2.Навчання (научіння) і є розвиток, ці категорії синонімічні: одне й друге розуміються спрощено або як процес творення асоціацій і навичок, або напрацювання відповідних реакцій, або утворення умовно-рефлекторних зв'язків.
3.Навчання надбудовується над розвитком у міру того, як дозрівання створює готовність до нього, воно — зовнішня умова розвитку як дозрівання, що реалізує спадково зумовлені особливості психіки. Розвиток тут розщеплюється на два незалежні процеси: розвиток-дозрівання та розвиток-навчання.
|
|
4.Навчання йде попереду розвитку, просуваючи його далі й, викликаючи в ньому новоутворення. Навчання як передавання дитині соціального досвіду випереджає її розвиток. При цьому воно спирається на досягнення розвитку дитини, які проявляються в її самостійній активності (це так звані рівень або зона її актуального розвитку). У педагогічній взаємодії дорослого з приводу нового змісту навчання створюється зона її найближчого розвитку учня. Остання діагностується по тому, що дитина може робити за наявності такої допомоги дорослого.
Четверта точка зору на сьогодні є найавторитетнішою у світовій психології. На визнанні провідної ролі навчання (й виховання) у психічному розвитку особистості базується сучасна психологічна теорія розвитку людини. Основні тези цієї теорії:
1-Під психічним розвитком у психології розуміють послідовну, прогресуючу, хоча і з елементами регресу, в цілому незворотну кількісно-якісну й структурну зміну психіки живих істот. Психічний розвиток характеризується закономірним і незворотним характером змін. Психічний розвиток реалізується у формах філогенезу — становлення психічних структур у ході біологічної та соціокультурної еволюції, та онтогенезу як формування психічних структур протягом життя окремого індивіда (людини або тварини).
2-Спільними для людини й тварини є такі загальні закони розвитку".
закон циклічності — розвиток уявляється сукупністю закінчених циклів (періодів), темп розвитку вищий на початку циклу і сповільнюється в кінці;
|
|
закон метаморфоз розвитку — розвиток відбувається через виникнення його новоутворень, які з'являються на кінець попереднього циклу (періоду) й активно розвиваються в наступному періоді; останній вважається у психології найсприятливішим для цього;
закон нерівномірності розвитку — різні психічні функції виникають і особливо активно розвив. в різний час і таким чином позначають осн. лінії розвитку певного циклу;
закон єдності процесів еволюції та інволюції свідчить, що розвиток являє собою діалектичну єдність процесів побудови нових, досконаліших психічних структур і руйнування менш ефективних, які, вичерпавши свій розвивальний потенціал, зникають з арени загального ходу розвитку. Як правило, такі процеси характерні для кризових періодів розвитку.
3-Існують три основні закони розвитку особистості людини:
закон побудови вищих психічних функцій (притаманних лише людині) як перехід від безпосередніх, природних, генетично встановлених форм і способів психічної активності до опосередкованих штучних, які виникли в процесі культурного розвитку. закон міжособистісного характеру розвитку всіх вищих психічних функцій, які спочатку існують ззовні, розділені між дорослим і дитиною, а вже потім стають єдиною внутрішньою психічною функцією дитини; закон інтеріоризації або переходу психічних функцій ззовні всередину, свідчить, що будь-яка вища форма соціальної поведінки спочатку засвоюється дитиною з зовнішньої сторони через наслідування, а далі, в міру того, як дорослі наповнюють цю активність соціальним змістом, відбувається процес усвідомлення її дитиною, дитина починає свідомо керувати своїми психічними операціями.4-Факторами психічного розвитку людини вважаються її активність, спадковість і середовище. Це провідні детермінанти розвитку. 5-Механізми психічного розвитку описують такі принципи й категорії: принцип стійкої динамічної нерівноваги як джерело розвитку системи психічного: стійкість і рівновага — глухі кути еволюції, протиріччя відносин "запускає" розвиток психіки; принцип взаємодії тенденцій до збереження й змін (спадковості — змінності) як умова розвитку системи;
принцип диференціації та інтеграції як критерій розвитку структури психіки.
6-Процес психічного розвитку забезпечують такі його складові: періоди розвитку, соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність періоду, кризи розвитку та його психологічні новоутворення. 7-Відповідно до принципу єдності психіки й діяльності основним психологічним засобом розвитку новоутворень психіки є діяльність дитини, організована дорослими в ході її виховання й навчання, зокрема, провідна діяльність (гра, навчання тощо).Провідна діяльність — це спеціально організована дорослими діяльність, яка, за умови оволодіння нею дитиною, спричиняє найголовніші зміни у її психічній будові, розвиток психічних новоутворень особистості та виникнення її нових структурних елементів.