Визначення міри впливу уряду на економіку досить складне. Тому найчастіше обраховують цю міру за допомогою частки ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет. Є ще один спосіб визначення міри участі уряду в економічному житті. Це індекс економічної свободи (ІЕС).
ІЕС — це агрегований показник, який включає десять показників, що мають складну будову і засвідчують рівень втручання уряду в економіку.
Мінімальну межу урядового впливу визначає:
— правова база функціонування економіки;
— організація грошового обігу;
— урегулювання екстернальних негативних ефектів;
— виробництво суспільних благ.
Максимальна межа урядового впливу визначається як точка рівноваги між затратами, пов’язаними з державним втручанням, та виграшем у соціально-економічній ефективності.
Вплив уряду на економічне зростання в довгостроковому періоді без перерв на короткострокові періоди здійснюється завдяки впливу фіскальних і монетарних засобів.
Стимулювання економічного зростання здійснюється шляхом зростання обсягу державних закупівель (↑G), зменшення податків (↑T) та збільшення трансфертних виплат домогосподарствам і бізнесу (↑F). Це бюджетно-податкові засоби впливу.
|
|
Окрім того, економічне зростання можна стимулювати монетарними чинниками шляхом: зменшення облікової ставки процента (↓ i), за якою комерційні банки отримують кредити в національному банку; зменшення норми обов’язкових банківських резервів (↓ r), що визначаються як процент від депозитів комерційних банків і на безпроцентній основі зберігаються в центральному банку та шляхом викупу державних цінних паперів у населення центральним банком. Усі ці заходи спрямовані за збільшення пропозиції грошей в економіку. Це робить їх дешевшими, що сприяє розширенню кредиту, пожвавленню ділової активності та економічному зростанню.
Обмежувальна політика економічного зростання використовується в періоди стрімкого зростання, коли виникає небезпека «перегріву» економіки (буму), за яким йде спад. Щоб уникнути спадів (тобто розривів у довгостроковому зростанні), це зростання необхідно обмежувати.
Заходи фіскальної політики, що обмежують економічне зростання, полягають у зменшенні державних закупівель (↓G), зростанні податків (↑T), зменшенні трансфертних виплат (↑F).
Обмежувальні заходи монетарної політики спрямовані на зростання облікової процентної ставки (↑ i), зростання норми обов’язкових банківських резервів (↑r) та продаж населенню державних цінних паперів. Наслідком таких дій є зменшення пропозиції грошей, їх подорожчання, звуження кредиту, що стримує економічне зростання.
|
|
Антиінфляційна політика буває двох видів: спрямована на подолання інфляції радикальними заходами та спрямована на обмеження темпів зростання цін з метою адаптації (пристосування) до цієї ситуації. Переважна більшість країн світу впроваджує адаптивну інфляційну політику. США, Велика Британія та деякі інші країни надають перевагу радикальним методам боротьби з інфляцією.
Довгострокова антиінфляційна політика має за мету ліквідацію інфляційних очікувань населення. Засобами реалізації цієї мети є: подолання бюджетних дефіцитів; контроль за зростанням грошової маси; формування належних обсягів золотовалютних резервів і т. ін.
Короткострокова антиінфляційна політика спрямована, насамперед, на обмеження темпів інфляції. Для вирішення цієї проблеми уряд спрямовує свої зусилля на зменшення диспропорції між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засобами досягнення цього завдання є:
— стимулювання виробництва шляхом зростання державних закупівель, інвестицій;
— пошук соціально нейтральних джерел збільшення бюджетних надходжень;
— активізація імпортної політики;
— зростання процентних виплат за депозитами для стимулювання заощаджень і обмеження обсягу споживчого попиту.
Соціальна політика уряду ставить перед собою два основні завдання:
1) забезпечення нагромадження людського та соціального капіталу;
2) соціальний захист вразливих верств населення.