Монетарна політика – це система доходів ЦБ, що спрямовані на забезпечення певних макроекон. цілей.
Дискреційна та не дискреційна монетарна політика – це види монетарної політики.
Дискреційна монетарна політика - це цілеспрямований вплив центра-льного банку на зміну грошового пропонування з метою регулювання реаль-них обсягів виробництва і зайнятості та контролю за розвитком інфляції. Не-дискреційна монетарна політика - це політика підтримки стабільності грошового пропонування. Цю політику іноді називають політикою таргету-вання грошової маси (від англ. target - ціль).
Основу недискреційної монетарної політики становить монетарне правило для підтримки стійкого економічного зростання за повної зайня-тості та стабільних цін довгостроковий темп приросту грошової маси пови-нен співпадати з довгостроковим темпом росту потенційного ВВП за мінусом темпу росту швидкості обігу грошей:
M S = Y -V, (16.2), де за умови нульового темпу інфляції P = 0:
M - темп приросту пропонування грошей;
|
|
Y - темп приросту реального ВВП;
V - темп приросту швидкості обігу грошей.
Іншою формою вираження правила може слугувати рівняння довгостро-кової рівноваги грошового ринку М. Фрідмена:
M S =Y + Ре, (16.3), де М - довгостроковий (середньорічний) темп приросту пропонування грошей;
Y - довгостроковий (середньорічний) темп приросту реального ВВП;
Ре - очікуваний темп інфляції.
Рівняння (16.3) відображає правило недискреційної монетарної політики для реальної сучасної економіки, в якій завдання підтримки стійкого еконо-мічного зростання сполучається із завданням забезпечення контрольованого темпу помірної інфляції.
Ефективність грошово-кредитної політики значною мірою визначається довірою до політики центрального банку та ступенем незалежності банку від виконавчої та законодавчої влади. Центральний банк зазнає потужного тиску з боку багатьох політичних сил, які намагаються розширити дешевий кредит або сприяти фінансуванню бюджетного дефіциту. Щоб виконувати функцію регулювання, центральний банк повинен проводити самостійну політику, по-стійно збирати інформацію про стан грошового ринку і вживати відповідні заходи. Політика центрального банку в багатьох країнах піддається критиці, тому що вона не завжди дає очікувані результати. Монетаристи зауважують, що невиважена грошово-кредитна політика може не зменшити, а навпаки, посилити економічну нестабільність та інфляцію.
Центральний банк створює банківські резерви, що є вимогами центрального банку, до комерційних банків. Сума готівки в обігу та резервів комерційних банків відома як грошова маса. Зв’язок між депозитами і банківськими резервами дозволяє банкам контролювати пропозицію грошей. Коли ж банки створюють депозити, то їм потрібно тримати більше резервів у центральному банку. Щоб керувати пропозицією грошей, центральний банк діє на наявність, кількість та ціну резервів. Зв’язок між депозитами і резервами відомий як мультиплікатор грошей, або грошовий мультиплікатор між грошовою масою та цільовими грошовими агрегатами.
|
|
Хоча центральний банк може контролювати грошову масу‚ він не може контролювати банківські резерви безпосередньо. Крім того, центральний банк зацікавлений у контролі не самих по собі резервів‚ а скоріш сукупної грошової маси чи грошових агрегатів. Ось чому доречнішим мультиплікатором є мультиплікатор грошової маси, що пов’язує грошову масу з грошовим агрегатом.
Мультиплікатор грошової маси зменшується, якщо норма резервування збільшується та якщо населення нагромаджує більше готівки. Мультиплікатор зменшує те, що перетворення банківських депозитів у готівку працює як дренаж, що осушує резерви комерційних банків. Існують інші напрями витікання, що зумовлюють подібний ефект і пояснюють відносно великі мультиплікатори у деяких держав. Витікання також має місце, коли гроші депонують в небанківських фінансових інститутах, які не можуть створювати грошей або які діють при 100%-х резервних вимогах. Гроші можуть імігрувати за кордон, інколи у значних сумах.