Національні рахунки як фактологічна база макроекономіки, принципи їх побудови та основні категорії

Макроекономіка розглядає економіку як єдине ціле, сукупність взаємопов’язаних виробників і споживачів товарів та послуг. Виявлення закономірностей розвитку економіки потребує даних про її стан. Для цього використовуються сукупні економічні показники, або агрегати, які поєднуються в систему національних рахунків.

Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. Стандартна система національних рахунків була розроблена статистичною комісією ООН і використовується у країнах світу, починаючи з 1953 р.

Національні рахунки в Україні розробляються Державним комітетом статистики згідно з СНР ООН з 1993р. (Статистичний збірник України за 2000 рік. Державний комітет статистики України, 2001. – с.32).

СНР спирається на певні методологічні принципи. По-перше, продуктивною вважається будь-яка економічна діяльність, що приносить дохід, незалежно від того, чи має матеріальну форму продукт цієї діяльності. По-друге, економіка – це безперервний кругообіг ресурсів у товари, доходів – у видатки і знову у доходи. По-третє, у зрівноваженій економіці всі видатки на виробництво дорівнюють доходу від його реалізації, який розпадається на доходи всіх власників факторів виробництва, які останні, в свою чергу, використовують як видатки на купівлю товарів та послуг. По-четверте, використання доданої вартості для максимально точного відбиття результатів функціонування економіки.

Система національних рахунків потребує агрегування інституційних одиниць, які функціонують в національній економіці. Вони групуються у п’ять секторів:

1) нефінансові корпорації;

2) фінансові корпорації;

3) сектор загального державного управління;

4) сектор домашніх господарств;

5) сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

Відносини між інституційними одиницями відбивають три групи економічних операцій: з товарами та послугами, розподільчі та фінансові.

Система національних рахунків поділяється на рахунки внутрішньої економіки (виробництва; утворення, розподілу та використання доходів; капіталу; продуктів та послуг; фінансовий) та рахунки зовнішньоекономічних зв’язків (поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок), що складає платіжний баланс країни.