Роль національних і колективних валют і золота в міжнародних розрахунках

Принципи організації міжнародних розрахункових операцій.

Перший принцип стосується обов'язкового зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком про розрахунково-касове обслуговування.

Недотримання цього принципу призводить до відпливу грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надається право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (за згодою банку).

Третій принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків і способу платежу та широкого використання їх у своїх договорах і угодах. 

Четвертий принцип. Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки з доручення власників цих рахунків, як звичайно, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов.

П'ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам—суб'єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.Шостий принцип визначає порядок здійснення платежів. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться здебільшого після відвантаження продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відвантаження товарів — обов'язкова умова забезпечення економічності й ефективності безготівкових розрахунків. Оплата товарів (робіт, послуг) після їх відвантаження (виконання) без затримки платежу свідчить про платоспроможність підприємств і ефективну розрахунково-платіжну дисципліну в народногосподарському обороті країни.Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.Восьмий принцип: розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності проводяться переважно в безготівковій формі. Готівкові розрахунки можуть застосовуватися в міжгосподарських взаємовідносинах, якщо це невеликі за сумою платежі (до десяти тисяч), а також у разі витрат на внутрігосподарські потреби.

Роль національних і колективних валют і золота в міжнародних розрахунках.

Практично до початку ХІХ ст. у міжнародних розрахунках платіжним засобом було золото. Це пояснюється тим, що в часи золотого стандарту внутрішні національні валюти країн не визнавались державами-експортерами і функція світових грошей закріплювалася за золотом.

Зміни в міжнародній організації праці, концентрації та спеціалізації товарного виробництва, а також масштаби зовнішньоторговельних зв’язків привели до того, що розрахунки золотом стали дуже незручними. У ролі золота як міжнародного засобу платежу почали відбуватися суттєві зміни. З розвитком кредитних відносин кредитні гроші — банкноти, векселі та чеки — поступово витіснили золото спочатку з внутрішнього грошового обігу, а потім і з міжнародних валютних відносин.

Здавен в поточних міжнародних розрахунках використалися національні кредитні гроші провідних країн. До першої світової війни перевідні векселя (тратти), виписані в фунтах стерлінгів, обслуговували 80% міжнародних розрахунків. Внаслідок нерівномірності розвитку країн частка фунта стерлінгів в міжнародних розрахунках упала до 40% в 1948 р. і до 5% на початку 90-х років, а долару США зросла (майже до 75% в 1982 р.), а після цього знизилася до 55% в першій половині 90-х років, оскільки німецька марка, японська ієна, швейцарський франк і інші провідні валюти стали також використатися як міжнародні платіжні засоби. Із 70-х років новим явищем стало використання міжнародних розрахункових валютних одиниць: СДР - здебільшого в міждержавних розрахунках і особливо ЕКЮ - в офіційному і приватному секторі як валюти ціни і валюти платежу.

Історична закономірність розвитку платіжно-розрахункових відносин підпорядкована принципу витіснення золота кредитними грошами не тільки із внутрішніх, але і міжнародних розрахунків. Характерно, що навіть в період панування золотого стандарту золото служило лише засобом погашення пасивного сальдо платіжного балансу. Зі скасуванням золотого стандарту і припиненням розміну кредитних грошей на жовтий метал необхідність оплати золотом міжнародних зобов'язань пропала. Проте золото використовують як надзвичайні світові гроші при непередбачених обставинах (війни, економічні кризи та ін.) або коли інші можливості вичерпані. Наприклад, в роки другої світової війни більшість міжнародних платежів проводилася стандартними зливками. Після війни сальдо по багатосторонньому клiрингу (Європейська платіжна спілка 1950-1958 рр.) погашалося золотом (спершу 40%, із 1955 р. - 75%). В сучасних умовах країни при надзвичайній ситуації використовують продаж частини офіційних золотих запасів на валюти, в яких виражені їх міжнародні зобов'язання по зовнішньоторговим контрактам і кредитним угодам. Отже, зараз золото використовується в міжнародних розрахунках опосередковано через операції на ринках золота.

Витіснення золота з міжнародного платіжного обороту сприяло розвитку розрахунків кредитними грошима. Як платіжний засіб ефективно використовувались кредитні гроші економічно розвинутих країн, частка яких у міжнародній торгівлі була домінуючою.

З 70-х років новим явищем у системі міжнародних розрахунків стало використання колективних валютних одиниць — спеціальні права запозичення, СПЗ - міжнародний резервний актив, створений МВФ з метою доповнення існуючих міжнародних резервних активів, що являє собою "кошик" валют, пропорцію валют якого визначає МВФ, склад яких переглядається кожні п'ять років. Вартість СПЗ визначається щоденно. СПЗ існує лише у безготівковій формі у вигляді записів на банківських рахунках.