Методологічна дискусія к.19-п.20 ст і переорієнтація завдань історич науки

Наприкін ХІХ — на поч ХХ ст. в умовах соц-політ кризи, яка охопила сус-во, поч якісно новий етап у роз-ку істор науки, наслідком якого стало зародження історії, як соціально-орієнтованої науки. Крах позитивної філософії з переконанням, що Всесвіт — це цілісна система, яка управляється математичними законами і що методами природничих наук можна відкрити підпорядковану цим законам структуру фізичної і соціальної дійсності, призвів до ірраціоналізму, культурного песимізму й етичного релятивізму, оскільки стало зрозуміло, що наука не може вирішити питання цінностей, які базуються на емоціях, а не на пізнанні. Відсутність абсолютних цінностей піддало сумніву базову категорію філософії історії позитивізму — категорію прогресу.Світова історична наука розвивалася на грунті теоретичного плюралізму, альтернативних концепцій і синтезу філософсько-історичної думки. Ріккерт писав, що європейська культура складалась з синтезу античності (грецької, римської, іудаїстської), середньовіччя, Відродження, Реформації, Просвітництва, романтизму. Та поєднувався з єдністю віри і знання, переконань і критичного ставлення до світу. Методологічна дискусія кінця ХІХ — початку ХХ ст. започаткувала переосмислення завдань науки і стимулювала розвиток нових напрямів. Не існувало уніфікованого поняття науки, альтернативного узвичаєному в історіографічній практиці. Натомість малося переконання, що предмет історії мав бути розширеним і в центр історичного дослідження необхідно поставити суспільство і культуру. Історичне дослідження повинно працювати з науковими поняттями, пропонувати строгі методичні критерії не тільки для дослідження фактів, але і для пізнання, тлумачення історичних зв’язків тощо. Спрощене і одностороннє тлумачення позитивізмом історичного розвитку - позбавляло її індивідуальної самобутності. Очевидно було, що опора тільки на емпірику відкривала б світ без розуміння. Саме на цих проблемах сконцентрували увагу ідеалістичні противники позитивізму. Подібна ситуація спостерігалась і наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. — періоді під назвою «криза історизму». Його характерною ознакою були сумніви у пізнавальних можливостях історичної науки, які вперше висловив німецький філософ А. Шопенгауер, підтриманих Ф. Нітше і берлінським істориком І. Дройзеном. Вчені інших країн — М. Кареєв в Росії, Ж. Флакк у Франції, Ф. Мейтленд в Англії, Г. Адамс в США. Методологічна дискусія почалась у Німеччині з критики позитивістських поглядів К. Лампрехта і мала на меті перегляд методологічних і епістемологічних засад історичного дослідження. Спочатку методологічна дискусія розвивалась у двох напрямках: з одного боку, баденська школа неокантіанства на чолі з В. Віндельбандом і Г. Ріккертом, які твердили, що методи природничих наук не можуть беззастережно застосовуватися в «науках про культуру» і намагались відшукати раціональні методи для застосування їх до ірраціонального контексту, а з другого — В. Дільтей, який переконував, що основи, на які спираються «науки про дух» повинні бути знайдені у свідомості. Проблеми, висунуті в методологічній дискусії були актуальні з 1870-х по 1930-ті роки. Водночас її особливістю було те, що критика позитивізму здійснювалась ученими (В. Дільтей, М. Вебер, З. Фрейд), які загалом поділяли позитивістські погляди на емпіричний факт і причинність. «В дусі позитивізму, вони бажали очистити сучасну думку від останніх залишків її абстрактних висновків», — відзначав Г. Іггерс.

Телеологічне пояснення в історії.

Вріхт «Логіко-філософське дослідення», 1986 – глава 3 Інтенціональність і телеологічне пояснення. Розробляє модель наукового пояснення – телеологічне (інтенціоналістське) пояснення в історії. Розглядає модель «інтенціоналістської поведінки», яка передбачає, що суб’єкт не завжди може діяти раціонально. Дуже часто люди здійснюють вчинки під впливом імпульсу, первинного наміру (інтенцції).вріхт запропонував формалізацію можливого в цьому випадку розуміння у вигляді «практичного сілогізму». Суб’єкт С має намір отримати А, С вважає, що В являється засобом для отримання А – С здійснює В. Отже, інтенціональне пояснення являє собою телеологічний (від грец «телос» - мета) вид пояснення, коли пояснити вчинок суб’єкта означає представити його як засіб досягнення мети. Телеологічне пояснення вказує на майбутнє – «це сталося для того, щоб відбулося те…». Вріхт виділяє експланандум (об’єкт пояснення) і експлананс (базис пояснення).