Для нормального функціонування та розвитку розглянутих в попередньому питанні форм взаємодії між країнами необхідно постійно розвивати та удосконалювати міжнародні валютні відносини. Функціональною нормою їх організації є світова валютна система, яка з моменту становлення в своєму розвитку пройшла три етапи. Перший етап - система золотого стандарту - існувала з початку XIX ст. до 20-30 років XX століття. В цей період золото функціонувало як світові гроші, кожна національна грошова одиниця мала певний золотий зміст, тому курс національних валют визначався на основі золотого паритету, тобто використовувалися фіксовані курси, національні банки були зобов'язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота. Проте розвиток світового господарства, збільшення обсягів міжнародної торгівлі обумовили для багатьох країн труднощі з обміном грошових знаків на золото та необхідність переходу до нових принципів організації валютних відносин. З 1944 р., коли відбулася валютно-фінансова конференція в Бреттон-Вудсі (США), розпочався другий етап розвитку світової валютної системи - золотовалютний (доларовий) стандарт, який проіснував до початку 70-х років XX століття. За Бреттон-Вудської валютної системи принцип фіксованих валютних курсів зберігався, проте офіційні курси валют встановлювалися визначенням їхнього золотого змісту (масштабу цін) і відповідно до нього твердо фіксувалися по відношенню до долара. Вони не могли відхилятися більш як на один відсоток в обидві сторони без відповідної згоди МВФ - органа валютного регулювання, створеного за рішенням Бретгон-Вудської конференції. Долар, функціонуючи у режимі золотого стандарту, прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото (35 дол. за одну унцію золота). З метою забезпечення стабілізації валютної системи було заборонена вільна (приватна) купівля-продаж золота. Ці операції могли здійснюватися лише на рівні центральних банків з вищезазначеною фіксованою ціною. Слід розуміти, що ефективність функціонування золотовалютного стандарту забезпечувалася високим рівнем довіри до долара як найбільш стійкої грошової одиниці, а тому втрата США конкурентних переваг (виникнення дефіциту платіжного балансу, інфляції, скорочення золотих запасів) об'єктивно обумовили пошук нових принципів організації валютних відносин. Третій етап розвитку світової валютної Системи - паперово-валютний стандарт, основні елементи якого були визначені в 1976 р. в м. Кінгстоні (на Ямайці), - продовжується і понині. На Ямайській нараді було прийнято рішення відмовитися від використання золота як основи валютних паритетів. Замість цього була впроваджена система плаваючих валютних курсів, тобто курси стали визначатися в залежності від співвідношення між попитом і пропозицією на валютних ринках. За цією системою ціна національної валюти кожної країни стала залежати від стану її власної економіки та її конкурентоспроможності на світовому ринку. СДР (створена МВФ колективна міжнародна одиниця) була перетворена на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів), на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Треба також звернути увагу на ще один важливий принцип Ямайської валютної системи: було передбачено розвиток в межах єдиної валютної системи локальних валютних систем.
|
|
|
|
У 1979 р. країни - члени Європейського союзу - утворили Європейську валютну систему і відповідну розрахункову одиницю - ЕКЮ, курс якої визначався на базі корзини національних валют країн, як входили в Європейський економічний союз. При цьому частка кожного учасника в цій корзині залежала від ваги країни в європейському валовому продукті і взаємній торгівлі. Подальший розвиток Європейська валютна система отримала після підписання у 1992 р. Маастріхтських угод, згідно з якими здійснено перехід від ЕКЮ до ЄВРО.
Проведений аналіз головних рис світових валютних систем показує, що одним з найважливіших питань є питання про механізм встановлення курсів національних валют. Валютний (обмінний) курс - це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. Валютний курс може встановлюватися 1) у формі прямої котіровки, коли масштабна одиниця іноземної валюти виражається через кількість національної валюти (наприклад, 1 дол. США = 5,5 грн.); 2) у формі оберненої котіровки, згідно з якою масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти (наприклад, 1 грн. = 0,2 дол. США). Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність, тобто якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу вищий і курс покупки - нижчий. Різниця між ними формує доход продавців валюти.