Місце і роль сім’ї у вихованні дітей. Функції сім’ї у суспільстві

Сім'я, родина - це група людей, яка складається з чоловіка та жінки, їх дітей (власних чи прийомних) та інших близьких родичів, що живуть разом; соціальний осередок, який найтісні­ше об'єднує людей на основі шлюбних і кровних зв'язків.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціаль­ного розвитку суспільства. У процесі розвитку людської цивілі­зації вона набула функцій, які в єдності забезпечують повноцін­ність її існування, саморозвиток та життєдіяльність як соціаль­ного інституту. Основними функціями сучасної сім'ї є економі­чна, репродуктивна, виховна, реактивна, комунікативна, регуля­тивна.

Економічна функція забезпечує статус сім'ї як повноправ­ної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів.

Репродуктивна функція сім'ї забезпечує відтворення й про­довження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспі­льства.

Виховна функція - полягає у передачі дітям дорослими чле­нами сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Родина передає своїм нащадкам знання, уміння, навички, норми, цінності, необхідні для само­стійного життя в суспільстві.

Реактивна функція - це взаємна фізична, матеріальна, мо­рально-психологічна підтримка членів родини з метою збере­ження їх здоров'я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, особистої гігієни тощо; захист сім'ї і кожного з її членів від усіх негараздів і бід.

Комунікативна функція задовольняє потребу членів сім'ї у спілкуванні. Від характеру внутрісімейного спілкування, мо­рально-психологічного клімату сім'ї залежить моральне і психі­чне здоров'я людини, її емоційна культура.

Регулятивна функція забезпечує систему регулювання вза­ємовідносин між членами сім'ї, в тому числі первинний соці­альний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізацію влади й авторитету батьків. У демократичній сім'ї регулятивна функ­ція здійснюється здебільшого за допомогою моральних норм, особистого авторитету членів родини і, в першу чергу, автори­тету батьків. Вона виявляється і у взаємодії всіх членів родини з суспільством, соціальними інститутами, виконанні громадянсь­ких обов'язків та здійсненні прав і свобод.

Виховання дітей - одна з найважливіших функцій родини. Вона забезпечує належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку дитини, станов­лення особистості.

Родинне виховання ~ це виховання дітей в сім'ї батьками, родичами, опікунами або особами, що замінюють батьків. Спе­цифічною особливістю родинного виховання є те, що воно здій­снюється в контексті життя самої сім'ї, на основі внутріродин-них стосунків, трудових та опікунських обов'язків і родинно-побутової культури. Його визначальна роль обумовлена, як ми вже зазначали, глибинним впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя дитини.

Сім'я - перше джерело, з якого починається вели­ка ріка почуттів і переконань.

В. О. Сухомлинський

Метою родинного виховання є формування якостей і влас­тивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху. Досвід числен­них поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей на­лежить фізичне здоров'я, розвинутий інтелект, працьовитість, моральність, духовність, готовність до сімейного життя. Саме вони й складають головну мету родинного виховання.

Зміст виховання в родині обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою родинного вихован­ня. Тому його складовими компонентами є відомі напрями ви­ховання - фізичне, інтелектуальне, моральне, трудове, худож­ньо-естетичне, екологічне, статеве.

Сутність і завдання дидактики, її основні категорії. Актуальні завдання дидактики в умовах розвитку загальноосвітніх навчально-виховних закладів відповідно до вимог Національної доктрини розвитку освіти України.

Категорії дидактики

Основними категоріями дидактики є: навчання, осві­та, викладання, учіння, знання, уміння, навички, зако­номірності, принципи, форми, методи навчання.

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. ^

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формуван­ня на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення пев­ного рівня освіченості.

Залежно від мети, особливостей підготовки учнів розріз­няють загальну, політехнічну й професійну освіту. Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професи. Політехнічна осві­та — сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загальнотехнічних умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. П рофесійна освіта є сукупністю знань, практичних умінь І навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності. Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і вихован­ня школярів.

Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засво­єнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.

Учіння — власна навчальна діяльність учня.

Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, за­вдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й умінням/розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загальношкільному колективах.

Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, систем­но закріплені у свідомості людини.

Дидактика виділяє такі види знань:

— основні терміни і поняття^ Забезпечують розумін­ня, тлумачення, сприйняття наукових положень;

— ракти щоденної дійсності й наукові факти. (Допо­магають пізнанню законів будь-якої науки, формуваннюпереконань, формулюванню, обстоюванню ідей;

— основні закони

—теорії.

— знання про способи діяльності.

— оцінні знання,

      Характерними особливостями повноцінних знань учнів є: повнота знань (кількість передбачених програмою знань про об'єкт вивчення); глибина знань (кількість усвідомле­них істотних зв'язків певного знання з іншими, що до нього належать); оперативність знань (готовність і вміння учня застосувати їх у конкретних ситуаціях); гнучкість знань (швидкість знаходження варіативних способів застосування їх за зміни ситуації); конкретність та узагальненість знань (розуміння конкретних виявів узагальненого знання, здат­ність підводити конкретні знання до узагальнень); систем­ність знань (сукупність знань, яка за своєю структурою від­повідає структурі наукової теорії); усвідомлення знань (ро­зуміння зв'язку між ними через уміння їх застосовувати).

Знання про навколишній світ поділяються на теоре­тичні знання (поняття, системи понять, теорії, гіпотези, закони і методи науки) і фактичні знання, одиничні по­няття (знаки, цифри, букви, назви, події).

 Уміння — здатність свідомо діяти на основі засвоєних знань.

Передбачають використання набутих знань. Формуван­ня їх складним процесом аналітично-синтетичної діяль­ності, яке проходить кілька стадій: усвідомлення, оволо­діння, реалізація.

Навички — автоматизовані, звичні, безпомилково виконувані дії (доведені до автоматизму уміння).

Уміння і навички можуть бути теоретичними (в їх основі — правила оперування поняттями, вони є резуль­татом аналізу-синтезу) і практичними (дії, що регулю­ються за допомогою формул, моделей).

 

Дидактика (від гр. сіісіасіісоз - той, хто повчає і сіісіазко -той, хто вивчає) - галузь педагогіки, яка досліджує навчання на найбільш загальному рівні — теоретичному. Це педагогічна теорія навчання, яка дає наукове обгрунтування йвго змісту, методів і організаційних форм.

Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльно­сті, спрямований на передачу підростаючим поколінням со­ціального досвіду, його засвоєння, творче відтворення.

   Головним у діяльності, спрямованій на передачу соціаль­ного досвіду, з позицій педагогіки, є відношення між двома видами діяльності - викладанням і учінням (діями учителя й учня), що виступають в єдності. П редметом дидактики є зв'язок викладання (діяльності вчителя) іучіння (пізнавальної діяльності учня), їх взаємодія.(

Дидактика розглядає змістову і процесуальну сторони навчання в їх єдності.

Крім завдання описувати і пояснювати процес навчання й умови його реалізації, завданням дидактики також є перетво­рення та удосконалення практики. Вона розробляє більш до­сконалу організацію процесу навчання, нові навчальні систе­ми, нові технології навчання.

Дидактика, як загальна теорія освіти і навчання, розглядає загальні положення й закономірності, властиві навчанню всіх предметів. Ці закономірності відображаються у викладанні конкретних навчальних дисциплін.

       Дидактика займається розробкою загальнотеоретич­них основ процесу навчання, а конкретні методики— дослід­женням організації навчання з окремих дисциплін, викорис­товуючи при цьому теоретичні ідеї дидактики.

     Дидактика спирається на практику викладання окремих нав­чальних предметів, вивчає передовий досвід, цікаві знахідки вчителів, аналізує й осмислює їх із загальнопедагогічних по­зицій, розробляє наукові основи організації практичної педа­гогічної діяльності.