Економічна злочинність

 

Поняття “економічна злочинність” означає складне, внутрішнє суперечливе явище, з'явилося в кримінології порівняно нещодавно. Перехід до багатоукладної економіки на основі рівності усіх форм власності, у тому числі і приватної, видозмінив не тільки соціальний портрет осіб, що чинять розкрадання й інші корисливі злочини, але і структуру протиправних діянь.

У цьому зв'язку при визначенні груп злочинів, які утворюють економічну злочинність, ознакою є заподіяння шкоди економічним інтересам держави і громадян, що охороняються законом, шляхом розкрадань, господарських і корисливих посадових злочинів. Відмінна риса економічних злочинів складається в тому, що вони відбуваються спеціальним суб'єктом посадовими і матеріально відповідальними особами, а не сторонніми для об'єкта керування людьми, включеними в систему економічних відносин, на які вони зазіхають.

Поряд із матеріальними наслідками серйозна шкода завдається встановленому порядку керування народним господарством. При цьому утрудняється реалізація рішень, спрямованих на нормальне функціонування всіх суб'єктів товарно-грошового обертання, захист прав споживачів.

Аналіз злочинності в сфері економіки доцільно вести по декількох самостійних напрямках, обумовлених конкретною кримінологічною ситуацією перехідного періоду від адміністративної-командної до переважно ринкової регуляції господарських процесів як практично нової концепції керування із широким використанням економічних регуляторів - цін, податків, платежів за ресурси, процентних ставок, створення ринку засобів виробництва і предметів споживання, формування конкретного ринку, ринку інвестиційних ресурсів і цінних паперів.

Кримінологічна ситуація в економіці перехідного періоду визначається:

v Сукупністю зафіксованих судовою статистикою різноманітних форм розкрадань державного і колективного майна, хабарництва, спекуляції, приписок, зловживань службовим положенням.

v Наявністю значної кількості прихованої (латентної) економічної злочинності, невідомої правоохоронним органам.

v Появою нових форм економічного поводження, що у суспільній свідомості розцінюються не просто як небажані, але небезпечні і мають бути заборонені, у тому числі під страхом кримінальної відповідальності.

Інтенсивність злочинних проявів в економіці відповідно до статистичних даних дуже різноманітна. Майже кожний третій злочин складає розкрадання державного і колективного майна шляхом присвоєння або розтрати, або зловживання посадовим положенням.

До 70% злочинів у сфері економіки залишаються не виявленими, особливо хабарництво, розкрадання, обман покупців і замовників і ін.

Впровадження в господарську практику ідеї “дозволене все, що не заборонено”, розширення свободи підприємництва веде до декримінализації діянь, властивих винятково командному стилю керування.

Відомо, що з УК виключені такі склади злочинів, як комерційне посередництво, приватнопідприємницька діяльність. Спекуляція поки залишається і по засобам вчинення розкрадання діляться на 2 групи:

· Відбивані на балансі підприємств, організацій у виді недостачі товарно-матеріальних цінностей;

· Не показуються в облікових документах розкрадання, пов'язані зі створенням неврахованого розміру сировини, матеріалів, коштів із метою їхнього вилучення і наступного розподілу між учасниками злочину.

Для цієї групи розкрадань необхідною умовою виступає об'єднання в злочинності двох і більш підприємств і організацій, як пов'язаних спільністю розв'язуваних задач, так і штучно залучених в злочинну орбіту. Одна з організацій має доступ до коштів (торгові заготівельні підприємства), що у результаті злочинних маніпуляцій “обмінюються” на товари, матеріали й ін. Розбалансованість споживчого ринку, руйнування утворюваних десятиліттями господарських зв'язків, інфляція зробили кращими для сучасної економічної практики обмінні операції “товар на товар”, що у свою чергу позначилося на зміні предмета розкрадань. За даними МВС України, в останні роки значно (майже на 45%) збільшилося число крадіжок сировини і матеріалів із підприємств легкої і місцевої промисловості для їхнього наступного збуту.

Кримінологічні дослідження свідчать також про істотну зміну засобу протиправного заволодіння майном. В даний час зростає число примітивних, навіть вульгарних форм зазіхань на економічну систему, що носять як би відкритий, відверто цинічний характер і не потребує високої фахової підготовки, знання специфіки бухгалтерського обліку, технології виробництва.

Сказане відноситься і до банківських сфер, що дозволяють привласнювати значні кошти за рахунок переводу безготівкових грошових мас у готівку.

Розкрадання в сфері кредитно-фінансових відносин займають одне з перших місць по матеріальним наслідкам для економіки. Найбільше поширеними засобами вчинення цих розкрадань є:

¨ Підробка банківських документів (кредитних авізо, чеків);

¨ Неповернення кредитів із наступним їхнім викраденням;

¨ Мошенічество під видом конвертації гривні;

¨ Використання підроблених пластикових платіжних засобів (електронних грошей);

¨ Присвоєння грошей, отриманих у порядку передоплати без постачання товарів або надання послуг.

В останні роки просліджується стійка тенденція росту організованої злочинності, властива розкраданням в дуже значних розмірах, хабарництву. Частка таких розкрадань у структурі всіх інших форм злочинних зазіхань на економічну систему невелика - біля 3 %. Проте їхня роль не вичерпується лише матеріальною шкодою. Небезпечний розкладницький вплив “легких” грошей на реакції різноманітних груп населення, особливо молодь, насадження стереотипів добування засобів до життя будь-якими, у тому числі і злочинними засобами.

Відбувається зрощування розкрадачів із злодіями, грабіжниками й іншими представниками кримінальної злочинності, з одного боку, і активна взаємодія з тіньовою економікою, що утворює фундамент економічної злочинності, з іншої.

Водночас економічну злочинність не можна ототожнювати з організованою.

Пересічні інтереси тіньової економіки й організованої злочинності надають усталеність існуванню злочинних угруповань розкрадачів, розширюють їхні претензії на особливу роль у керівництві такими економічними процесами, як роздержавлення і приватизація.

Організовану злочинність у сфері економіки можна визначити як новий якісний рівень групової фахової злочинності, що характеризується зімкненням кримінального середовища в рамках регіону, країни з поділом на ієрархічні рівні і виділенням лідерів, що не беруть участь у конкретних злочинах, а здійснюють організаторські, управлінські, ідеологічні функції; корумпуванням, залученням у злочинну діяльність відповідальних робітників апарату державних (у т.ч. правоохоронних) органів для забезпечення безпеки і гарантій учасникам співтовариств із монополізацією і розширенням сфер протиправної діяльності з метою одержання максимальних матеріальних прибутків при максимальній захищеності її лідерів від відповідальності.

 

ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА

 

Термін “ тіньова економіка ” використовується для забезпечення сукупності неврахованих, нерегламентованих (що відрізняються від зафіксованих у нормативних документах і правилах господарювання) і протиправних видів економічної діяльності.

Тіньова економіка є складним, суперечливим соціально-економічним процесом. Вона охоплює основну частину суспільних структур і господарства. До зазначеної економіки належить неконтрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей, грошей, послуг. Це все те, що приховується від органів державного управління, громадськості, зокрема соціально-економічні відносини між окремими громадянами, соціальними групами по використанню державної і недержавної власності, власності громадян у корисливих інтересах, які вбирають у себе невраховані та нерегламентовані види економічної діяльності. Тобто тіньова економіка розуміється як сукупність неконтрольованих і неврегульованих законних або протиправних видів економічної діяльності.

Незаконна, умисно прихована від державних органів, економічна діяльність спрямовується на одержання прибутку шляхом вчинення злочинів чи сприяння їм.

Тіньова економіка виросла та розвивалася в умовах наявності прогалин у законодавстві, в економіці і фінансово-кредитній сфері, за обставин зростання фінансових можливостей криміналітету, зрощування корумпованих представників різних влад, державного апарату і злочинного світу, маючи єдину ціль – надмірне збагачення та одержання влади. Пояснення даного явища, насамперед, слід шукати в площині відсутності уміння кваліфіковано, професійно управляти господарством.

Поява і специфіка тіньової економіки пов'язана з багатьма чинниками. У сферу її діяльності втягнуто:

Ø Основні капітали(рухомість і нерухомість, ресурси та засоби виробництва);

Ø Фінансові засоби та цінні папери (акції, векселі, електронні карти, приватизаційні, компенсаційні сертифікати тощо);

Ø Особисті капітали структур тіньової економіки (будинки, земля, автомашини, яхти, дачі, літаки тощо);

Ø Демографічні ресурси (особи, задіяні в тіньових економічних видах діяльності).

Існування даної економіки зумовлює розвиток й існування організованої злочинності, сприяє “відмиванню” злочинно одержаного капіталу через малі підприємства, асоціації і комерційні банки, за допомогою акції, приватизації.

Наявність істотних протиріч у загальноправовому регулюванні, зовнішньоекономічний напрям, відсутність доктрини державної політики в даній галузі, збоченість державного та фінасово-банківського контролю зумовлюють “процвітання” системи порушень підприємствами фінансової і господарської дисципліни, невиконання договірних зобов'язань як у середені так і за межами країни, що призводить до руйнації господарських зв'язків, стимулювання різних посадових зловживань, з боку керівництва згаданих підприємств.

У зв'язку з цим особливий напрям діяльності економіки (тіньовий) останнім часом набув значного поширення, зокрема перед одержанням прибутків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.

Так, з числа опитаних у 1999 р. працівників правоохоронних органів 41 % відповіли, що їм відомі факти використання спільних підприємств за участю іноземного капіталу й інших комерційних структур для одержання незаконних прибутків, а 37 % зазначили криміналізацію форм “прямого виходу” при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності підприємств і організацій. Ці зловживання не можуть вчинюватися без допомоги коруппованих представників різних гілок влади та державного управління, Дозвільна система ліцензування та квотування експортно-імпортних операцій є благодатним ґрунтом для створення системи зловживань з боку представників усіх прошарків чиновницького апарату.5

Відсутність належного контролю за прибутками громадян і юридичних осіб, криза фінансової системи, правова неврегульованість багатьох сторін зовнішньоекономічної і господарської діяльності створюють сприятливі умови для існування тіньової економіки та незаконного збагачення, присвоєння чужого майна.

Аналіз і визнання цього економіко-правового феномена показують, що названа економіка містить поєднання двох начал: тіньового нелегального, злочинного, з одного боку, й економічного, тобто визначеної сукупності суспільних виробничих відносин, - з іншого. Наведене підтверджується практикою боротьби з тінізацією економіки, що свідчить про існування різноманітних її тенденцій і прояв, найбільш типовими з яких є:

q Тіньова економіка в легальній сфері діяльності (незареєстрована трудова діяльність, поширення котрабанди, нелегальний ввіз і продаж дорогоцінних металів; неофіційна торгівля). Така діяльність не враховується при розрахунках валового національного продукту. Обліковувати її практично неможливо.

q Тіньова економіка в нелегальних економічних видах діяльності (зловживання у фінансово-кредитній, сфері; порушення у сфері приватизації; незаконний автобізнес; фальшивомонетництво; незаконний обіг сильнодіючих наркотичних засобів, психотропних і фармацевтичних препаратів; незаконний обіг і торгівля зброєю, спеціальними засобами, вибуховими й ядерними матеріалами; нелегальна міграція; проституція; рекет, торгівля людьми, а також органами та тканинами людського тіла). Другий бік містить заборонену в державі економічну діяльність, що повинна обов'язково враховуватися та контролюватися державою.

Аналіз різних тенденцій і проявів тіньової економіки свідчить, що поштовхом до її розширення послужило посилення неефективності, уніфікованості, негнучкості і відірваності системи економічних відносин від різномаїття та суперечливості реального виробничо-господарського і соціального середовища. Система виробничих відносин, що культивувалася, не змогла забезпечити необхідного розвитку економіки, соціальної справедливості та захищеності особистості, її економічної свободи, політичної демократії. Це, у свою чергу, призвело до економічної і соціальної безвихідності, до різних економічних правопорушень.