Фактори максимізації банківського прибутку

 

Внутрішні фактори поділяються на дві підгрупи: соціальні й економічні. До соціальних належать соціальна компетенція менеджерів банку, підвищення кваліфікаційного рівня його працівників, поліпшення умов їхньої праці та життя. Все це забезпечує ефективну роботу персоналу, а отже - більш якісне обслуговування клієнтів. Успішна робота банку суттєво залежить від політики, якою він керується у виборі концепції власного розвитку, від характеру його діяльності, продукту, який він пропонує ринку (видів кредиту, спектра платних послуг тощо). Це так звані внутрішньобанківські економічні фактори, серед яких важливим є оптимальне розміщення банківських коштів у різні види активів. При цьому корисним засобом для одержання максимального прибутку є ретельне зіставлення граничних витрат на залучення коштів із гранично можливими доходами від активних операцій. Останнє означає, що банківські ресурси використовуватимуться ефективніше: зменшуватимуться видатки на формування грошових ресурсів і збільшуватиметься дохідність активів.

Щодо впливу на фінансову стійкість і результативність роботи банку визначальними внутрішніми факторами є концепція його розвитку та внутрішня економічна політика. Вони мають обумовлювати такий розподіл активів і таке формування пасивів, які б забезпечували:

- достатній ступінь надійності, що проявляється в розумному розподілі активів за функціональними групами на умовах строковості;

- достатній ступінь ліквідності, що виражається в управлінні портфелем активів на умовах строковості;

- достатній рівень рентабельності, що проявляється у максимізації прибутків від активних операцій та одночасній мінімізації витрат на залучення банківських ресурсів.

Вирішальне значення для прибутковості банку має забезпечення взаємозв'язку між управлінням активами і управлінням пасивними операціями. При цьому важливо зважати не тільки на загальний обсяг прибутку, а й на структуру його розподілу, особливо на ту частку, яка спрямовується на розширення і вдосконалення операцій та банківських технологій, сучасне комп'ютерне, інформаційно-програмне забезпечення, рекламну та маркетингову діяльність, зниження затрат і підвищення якості обслуговування. Крім того, слід враховувати, що прагнення збільшити прибуток та необхідність вести конкурентну боротьбу в галузі фінансових послуг в умовах перехідної економіки веде до зростання ризиків. їх подоланню сприяє дотримання банком нормативів ліквідності, його спроможність формувати відповідні обов'язкові резерви на випадок можливого дефіциту платіжних ресурсів та резерви власного капіталу для відшкодування невиправданого ризику активних операцій, зокрема для покриття збитків за кредитами.

Забезпечити фінансову стабільність та ефективність діяльності банку можна за умови дотримання таких принципів структуризації активів і пасивів:

- конвертування фінансових коштів і цінних паперів, що не приносять доходів, у грошові кошти й високоліквідні прибуткові активи;

- скорочення витрат, не пов'язаних із забезпеченням відтворення обігових коштів, розширення кількості операцій та банківських послуг;

- негайний продаж тих активів, які в даній кон'юнктурній ситуації фінансового ринку виявляються непотрібними чи нерентабельними;

- професіоналізм у проведенні операцій із купівлі-продажу валютних коштів з урахуванням кон'юнктури всіх світових відкритих валютних ринків, а не лише місцевого, як це робиться в Україні;

- блокування переходу частини активів у дебіторську заборгованість та її скорочення шляхом продажу банкам, які здійснюють факторингові операції;

- участь у перерозподілі високоліквідних високообігових активів як у самому банку, так і між банками.

Однак прибутковість діяльності банку залежить не лише від внутрішніх, а й від зовнішніх факторів, які включають такі аспекти:

ринкові - економічні умови господарювання, рівень техніки й технології, реальні доходи населення, довіра суб'єктів господарювання та приватних осіб до банківської системи, демографічні чинники (зростання кількості населення), структура ринку, конкуренція та пропозиція і попит на кредит, потенційна кредитоспроможність позичальників, ціна кредитних ресурсів;

адміністративні - важелі державного регулювання, фінансова, грошово-кредитна та податкова системи, механізм розподілу прибутку тощо.

Серед зовнішніх факторів можна виділити ті, які мають найістотніший вплив на фінансову стійкість банку та його дохідність.

Так, особливе значення для успішної діяльності банку має фаза економічного циклу, в якій перебуває країна. У період кризи загалом знижуються доходи суб'єктів економічної діяльності, відносно і навіть абсолютно скорочуються масштаби прибутку підприємств, у тому числі й банків (унаслідок погіршення структури розміщення активів). Усе це призводить до зниження ліквідності та надійності. Далі у період кризи зростає кількість неплатежів, а отже, й кількість банкрутств банківських установ.

Суттєво впливає на фінансову стійкість і прибутковість також рівень, динаміка та коливання реальних доходів юридичних і фізичних осіб. Від цього, зокрема, залежить стійкість депозитної бази банку. У свою чергу, рівень реальних доходів населення залежить від фази економічного циклу. Крім того, у банківській сфері зростає як міжбанківська конкуренція, так і конкуренція банків із різноманітними фінансово-промисловими групами, корпораціями, інвестиційними фондами та компаніями, страховими і пенсійними фондами, кредитними спілками тощо. Гострота конкурентної боротьби - важливий фактор впливу на прибутковість банківської діяльності. Серйозними макроекономічними чинниками фінансової стабільності є грошово-кредитна і податкова політика, рівень розвитку фінансового ринку, страхової справи та зовнішніх економічних зв'язків; істотно впливає на неї і курс валют.

Фінансова стійкість і рівень прибутковості банків залежать також від загальноекономічної стабільності, що особливо відчутно впливає на діяльність вітчизняних банків. Розглядаючи фінансову стабільність і дохідність банку, слід також враховувати ставлення держави до банківської сфери, принципи державного регулювання банківської діяльності. Одним із найнесприятливіших факторів, які дестабілізують фінансове становище в Україні, є інфляція [47].

Порівнюючи вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на можливості максимізації банківського прибутку, можна зробити висновок, що недостатній ступінь конкуренції на ринку та неминуче у перехідний період підвищення ризику неповернення коштів за багатьма активними операціями вносять корективи у схему формування і розподілу фінансових ресурсів банку. За таких умов підвищену увагу слід приділити механізмові управління банком: прогнозуванню (кон'юнктури кредитного ринку, цін на кредитні ресурси, попиту на кредит), плануванню (заходів щодо зменшення витрат, підвищення якості банківських послуг і конкурентоспроможності банку) та вибору розумної банківської стратегії (оптимізація структури балансу, формування кредитної, інвестиційної політики, моніторинг позичок тощо). Досконале управління банком дасть змогу досягти бажаних результатів у банківській діяльності. Управління прибутком банку здійснюється через систему елементів управління, тісно пов'язаних між собою. В економічній літературі є розробки стосовно окремих складових управління прибутком банку [37; 90; 129; 130; 134; 220].

Аналіз зазначених праць дає змогу зробити висновок про те, що питання управління прибутком банку не розглядається в цілісній системі об'єктів і функцій управління. Вивчається управління або лише окремих складових системи управління прибутком (доходів, витрат), або не розглядається у взаємозв'язку всіх функцій управління.

Інші вчені зводять управління прибутком банку або окремими складовими до аналізу показників (доходів, витрат, прибутку, норми прибутку на капітал, рентабельності, прибутковості окремих банківських продуктів, клієнтів, ринків), що не охоплює всього процесу управління [84; 89; 101; 120].

На нашу думку, доцільно виділити такі основні блоки управління прибутком банку:

- визначення підрозділів банку, що беруть участь у процесі управління прибутком;

- планування доходів, витрат і прибутку банку;

- застосування способів оцінки рівня прибутковості банківської діяльності;

- визначення методів поточного регулювання прибутку.

Управління прибутком банку здійснюється на різних рівнях: на рівні банку загалом (макрорівень) і на рівні окремих напрямів його діяльності, конкретних банківських продуктів, окремих робочих місць, взаємин із клієнтом (мікрорівень). Зміст окремих елементів управління рентабельністю банківської установи має свою специфіку стосовно перерахованих рівнів.

В управлінні прибутком банку беруть участь різні його підрозділи: керівні органи, департаменти, управління, відділи. До їх числа належать, по-перше, функціональні підрозділи, тобто управління і відділи, що прямо беруть участь у проведенні активних і пасивних операцій банку. По-друге, до числа підрозділів кредитної організації, що беруть участь в управлінні прибутком, належить казначейство або інше зведене управління. Третім підрозділом банку, що бере участь в управлінні прибутком, є бухгалтерія. Нарешті, до четвертого підрозділу слід віднести службу внутрішнього контролю.

Планування доходів, витрат і прибутку банку як елемента управління рентабельністю банку на макрорівні включає такі напрями: складання планового балансу доходів і витрат банку в рамках бізнес-плану, планування на його основі достатньої процентної маржі, складання кошторису доходів і витрат банку, прогнозний розрахунок норми прибутку на активи і власний капітал, планування розподілу прибутку.

Водночас потрібно використовувати такі методи оцінки та регулювання прибутковості банку: структурний аналіз доходів, витрат і джерел формування прибутку (фінансового результату), аналіз динаміки і співвідношення темпів зростання доходів і витрат банку, оцінка результатів діяльності на основі системи фінансових коефіцієнтів, факторний аналіз показників дохідності та прибутковості банку.

Метою структурного аналізу є виявлення основних видів доходів і джерел прибутку для оцінки їх надійності і можливості збереження в майбутньому. Структурний аналіз витрат банку дозволяє виявити сфери діяльності, що негативно впливають на загальний фінансовий результат. Структурний аналіз доходів, витрат і джерел формування прибутку дає інформацію для оцінки ефективності роботи банку з кількісних і якісних позицій, на її основі ухвалюються рішення про зміни напрямів активних і пасивних операцій, які будуть сприяти максимізації прибутку та захисту банку від ризику. Для оцінки рівня прибутковості банку використовується система коефіцієнтів: коефіцієнти процентної маржі, рівнів непроцентних доходів і витрат, співвідношення непроцентної і процентної маржі, стабільних доходів на 1 гривню активів, частки дивідендів у доходах, витрат на 1 гривню активів, коефіцієнти спреду і посередницької маржі, показники прибутковості активів і власного капіталу, прибутку на одного працівника.

Факторний аналіз рівня прибутковості банку дозволяє деталізувати причини її зміни, а на цій основі конкретизувати прийняття управлінських рішень. Він застосовується для виявлення основного чинника зміни показника прибутковості.

Важливим елементом у системі управління прибутком є її поточне регулювання. Оцінка рівня прибутковості банку дозволяє оцінити ступінь надійності банку і виділити основні чинники, від яких вона залежить. У свою чергу, ці чинники визначають переважні методи поточного регулювання прибутку. Методи поточного регулювання прибутку банку включають регулювання процентної маржі; управління безпроцентним доходом на основі контролю за його рівнем, стабільністю джерел, їх диверсифікацією, вивчення ринку послуг; регулювання структури і рівня поточних безпроцентних витрат; відстеження «критичних точок» падіння рентабельності банку.

Отже, система управління прибутком банку включає: визначення функцій підрозділів, що беруть участь в управлінні прибутком; планування доходів, витрат і прибутку банку; вибір способів оцінки рівня прибутковості банківської діяльності; визначення методів поточного регулювання прибутку. Специфіка змісту цих елементів залежить від того, на якому рівні здійснюється це управління: на рівні банку, окремих напрямів його діяльності, конкретних банківських продуктів, робочого місця або взаємин із клієнтом. Це в підсумку зумовлює потребу більш докладно розглянути питання щодо оцінки, планування та прогнозування прибутку банку