В основі процесу порівняння як фундаменту, на якому виникає і розвивається компаративістика лежать:
) Принцип порівняності явищ, інститутів та інституцій;
2) Принцип відповідності один одному різних рівнів, форм і видів елементів порівнюваних систем; принцип врахування історичних, національних, економічних, соціально-політичних та інших умов, в яких виникають і розвиваються порівнювані правові системи; принцип
встановлення не тільки загальних рис і ознак порівнюваних правових систем, але й їхніх особливостей, а також специфічних ознак, властивих окремим системам; принцип порівнювання правової матерії не тільки в статиці, але й у динаміці тощо.
Не торкаючись всіх принципів порівняльного правознавства, зупинимося лише на принципах, що лежать в основі процесу порівняння як вихідного початку фундаменту, на якому виникає і розвивається порівняльне правознавство. Серед них варто виділити насамперед принцип порівнянності розглянутих явищ, інститутів і установ. Суть його зводиться до того, що в процесі підготовки і проведення порівняльно-правових досліджень слід суворо дотримуватися вимоги, згідно з якою «об'єкти порівняння повинні бути порівнянними», інакше кажучи, між ними в обов'язковому порядку повинен існувати прямий зв'язок. Дана вимога не завжди легко виконується, оскільки «зв'язок може виявитися прихованим для поверхневого спостерігача» або, навпаки, очевидним, насправді він може бути відсутнім.
|
|
Питання про порівнянність різних явищ, інститутів і установ вирішується залежно від наявності у них загальних рис, ознак належності їх до одного й того ж роду чи виду, східних структур і функцій, загальної сфери додатка, схожих завдань та цільових установок.
Відповідаючи на питання, що можна порівнювати, а що не можна, ми нерідко вдаємося до простих ілюстрацій. Наприклад, чи можна порівнювати яблуко і грушу, камінь і мавпу? Чи є у них щось спільне, яке дає нам підставу сказати, що вони порівнянні, або ж між ними немає нічого спільного і в силу цього вони незрівнянні?
Зокрема, порівнюючи камінь і мавпу, можна з упевненістю сказати, що це абсолютно різнорідні об'єкти і порівняння їх закінчується там, де починається. При порівнянні яблука і груші справа йде зовсім інакше, бо це однорідні і цілком порівнянні об'єкти, і щодо їх питання повинен ставитися так: вони порівнянні повністю або частково? За якими параметрами їх можна порівнювати, а за якими ні?
Аналогічним чином має стояти питання і щодо інших однорідних явищ, інститутів і установ, зокрема правових систем. Усі правові системи відносяться до одного і того ж роду інститутів і установ, явищ, які не тільки можна, а й треба порівнювати між собою, переслідуючи як науково - пізнавальні, так і практичні цілі.
|
|
Неспроможною видається думка (досить широко висвітлюється в марксистській і частково немарксистській літературі в післявоєнний період), згідно з якою в якості порівнянних правових систем розглядалися лише ті, які існували і функціонували тільки в рамках одного і того ж типу держави і права, зокрема капіталістичного або соціалістичного. Різнотипні ж правові системи, незважаючи на те, що вони належали до одного й того ж роду явищ, розглядалися в принципі як незрівнянні.
В основі такого підходу лежало твердження, що порівнянність правових систем передбачає їх спільність не тільки в структурі, формах, а й у сутності, змісті, соціальній ролі та призначенні. А оскільки правові системи капіталістичних і соціалістичних країн представлялися як несумісні один з одним у соціально - класовому відношенні - по своїй суті, змісту, соціальної ролі і призначенню, то і можливість (допустимість) їх порівняльного аналізу піддавалася сумніву.
У більш пізній період позиція авторів, які заперечували можливість порівняння різнотипних (соціалістичних і капіталістичних) правових систем трішки пом'якшилися. Від повного і беззастережного заперечення можливості зіставлення цих систем вона змінилася у бік допустимості їх часткового порівняльно - правового аналізу
Зрозуміло, політичні та ідеологічні позиції авторів щодо протилежності, а значить, і непорівнянності соціально - класової суті, змісту і призначення різнотипних правових систем практично залишалися непорушними. Як і раніше домінувала точка зору, згідно з якою, «незважаючи на певну схожість форм і правових інститутів, зміст, функції та сутність соціалістичного права, а також його природа залишаються глибоко специфічними і відмінними від західного права». Вельми розхожим була думка, що «незалежно від наявності ряду спільних з капіталістичної правовою системою рис соціалістичне право відрізняється від нього найважливішими, визначальними елементами».
Однак, незважаючи на всі ці характерні для періоду холодної війни точки зору і підходи, ставлення до процесу порівняння соціалістичного і капіталістичного права, до його допустимості та корисності значно змінилося. Як ми вже сказали, повне заперечення можливості і доцільності в ряді випадків проведення порівняльного аналізу протистояння один одному систем змінилося частковим його допущенням. Свідченням цього стали, зокрема, що розвиваються деякими марксистськими авторами ідеї про наявність у кожній з порівнюваних систем домінуючих (визначальних) і минущих (другорядних) рис. Згідно з цими поглядами, що визначають кожну з протилежних систем риси не можуть бути спільними для них усіх. Такими можуть бути тільки другорядні, формально - юридичні риси.
Різниця між домінуючими і минущими елементами «служить критерієм, на якому повинна грунтуватися порівняння двох різних правових систем для отримання правильних і цікавих з наукової точки зору висновків». Порівнюючи такі системи права, компаративіст повинен враховувати як наявність визначальних елементів, так і вплив, неминучий на інші елементи системи права, на структуру і елементарні правові частинки. «Дотримання цих умов виключає ризик помилкових висновків, заснованих виключно на формальній схожості, а відмінність у політичній, ідеологічній та економічній структурі перестає бути перешкодою на шляху порівняння».
Поряд з появою ідей про визначальні і другорядні риси протилежних правових систем в науковій юридичній літературі стала розвиватися доктрина так званого «внутрітипового» і «міжтипового» порівняння. Вона також свідчила про пом'якшення позицій авторів, які раніше не допускали можливості порівняння соціалістичної і капіталістичної правових систем як несумісних і протилежних один одному.
|
|
Внутрітипове порівняння розглядалося як процес порівняння однотипних за своєю соціальною сутністю систем. Водночас міжтипове порівняння уявлялося як процес порівняння належать до різних типів держави і права систем. Існування внутрітипового і міжтипового порівняння покликане було підкреслити специфічну особливість сучасної стадії розвитку порівняльного правознавства, що характеризується існуванням не тільки різних за своїми основними параметрами, а й протибічних один з одним систем, порівняно з усіма її колишніми стадіями розвитку.