2020-04-20
96
У динаміці суспільного розвитку та ринкових перетворень виключно важливого значення набуває професійно-технічна освіта, яка є невід'ємною ланкою системи безперервної освіти України. Указ Президента України від 08.05.1996 р. «Про основні напрями реформування професійно-технічної освіти в Україні» окреслив основні завдання розвитку та трансформації цієї ланки освіти на найближчу перспективу. Правові, організаційні, фінансово-господарські засади функціонування та розвитку професійно-технічної освіти визначаються безпосередньо Законом України «Про професійно-технічну освіту», що є законодавчим актом прямої дії, прийнятий у лютому 1998 року.
У підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України зараз перебуває 962 державних професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ), у яких навчається біля 523 тис. громадян, із них понад 350 тис. чол. (70 відсотків) поряд із професією здобувають повну загальну середню освіту.
Рисунок 1. 1. Професійно-технічна освіта (контингент)
Занепад нашої економіки, який відбувся в останні роки, потребує впровадження нових технологій, докорінних змін в системі управління виробництвом, використання виробничих ресурсів з урахуванням творчих потенційних можливостей кожної особистості. Тому головним завданням сучасної системи освіти є формування людини нової якості, нового світогляду, готової до постійної участі у виробничому та громадському житті, проявляти здібності не стандартно розв’язувати щоденні проблеми, бути рішучою, не зупинятися на досягненнях, сміливо мислити, вміти прогнозувати як на найближчі, так і віддалені перспективи, тобто мати такі особистісні утворення, які сприяють творчому вирішенню проблем, котрі виникають у процесі її життєдіяльності, бути конкурентоспроможними на ринку праці. Саме дотримання цих вимог є головною умовою запобігання безробіття. Професійно-технічна освіта виконує важливі функції соціального захисту молоді. В минулому навчальному році було оприлюднені такі дані: в ПТНЗ навчається 8,6 тис. сиріт (1,8 % числа випускників шкіл, які здобувають професію вперше), понад 50 тис. напівсиріт (9,6 %), 170 тис. з малозабезпечених та неблагополучних сімей (33 %) [].
З метою виявлення та підтримки обдарованої молоді в системі професійно-технічної освіти, підвищення рівня професійної підготовки, розвитку творчої активності учнів проводяться конкурси фахової майстерності серед учнів професійно-технічних навчальних закладів. Щорічно проводиться до 5 Всеукраїнських конкурсів.
Фінансування ПТНЗ здійснюється з Державного бюджету, що надає змогу забезпечити більш стабільний фінансовий стан професійно-технічних навчальних закладів. На виконання Закону України «Про професійно-технічну освіту» Кабінетом Міністрів та Міністерством освіти і науки України було прийнято низку виключно важливих директивних актів. Зокрема, положення: Про професійно-технічний навчальний заклад, Про вище професійне училище та Центр професійно-технічної освіти, Про училище-агрофірму, Про організацію навчально-виробничого процесу, Про ступеневу професійно-технічну освіту, Про порядок надання робочих місць для проходження учнями виробничої практики та інші.
Проводиться робота щодо оптимізації та впорядкування мережі професійно-технічних навчальних закладів за умови збереження учнівських місць, а відтак і робочих місць педагогічних працівників, здійснюються реальні кроки щодо скорочення спеціалізацій і збільшення підготовки фахівців за інтегрованими професіями. Збільшилась до 129 кількість професійно-технічних навчальних закладів нових типів. Навчання у ПТНЗ здійснюється з 342 професій (див. рис. 1.2).
Рисунок 1.2. Мережа ПТНЗ за профілями навчання
З метою координації діяльності навчальних закладів для підготовки та перепідготовки фахівців в системі ступеневої освіти, спільного використання матеріально-технічної бази, розробки та впровадження науково-методичного забезпечення навчального процесу в Україні діють більше 70 навчально-науково виробничих комплексів за участю ПТНЗ.
Навчальний процес у ПТНЗ забезпечують біля 51 тис. педагогічних працівників, у тому числі 25 тис. майстрів виробничого навчання. Майже кожний другий директор ПТНЗ та кожний третій його заступник, більше половини викладачів професійно-технічного циклу мають відповідну робітничу кваліфікацію. Більшість майстрів виробничого навчання володіють двома і більше робітничими професіями та мають відповідну психолого-педагогічну підготовку. Тож практична сторона професійно-технічної освіти на сьогодні забезпечена достатньо.
Однак до останнього часу в практиці та теорії виховання не приділялося відповідної уваги щодо інтелектуального розвитку учнів ПТНЗ. Це було пов’язане як з суспільно-політичною ситуацією, ідеологічними установками на формування людини-виконавця, яка здібна виконувати лише готові рішення, так і з об’єктивними можливостями професійно-технічних навчальних закладів.
Слід зазначити, що успіх реалізації цих завдань залежить від багатьох складових, в тому числі і від того, наскільки розвинуті в особистості інтереси до творчого вирішення проблем, а також від сформованості позитивного ставлення до творчої діяльності.
Суттєва особливість інтересів полягає в тому, що вони є важливим регулятором життєдіяльності людини, і, крім того, знаходяться в тісному взаємозв`язку з іншими підсистемами, які здійснюють регуляцію творчої поведінки особистості. Тому формування в учнів глибоких і стійких інтересів до творчої діяльності є однією з основних передумов становлення творчої особистості при підготовці майбутніх фахівців будь-якого профілю, розвитку вербального, практичного та творчого інтелекту, запорука запобігання безробіття на ринку праці.
Отже, досягнення високих результатів у праці потребує від фахівця будь-якого профілю не лише загальної та професійної підготовки та здібностей, які відповідають особливостям професійної діяльності (І.А.Зязюн, В.О.Моляко та ін.), але й наявності інтересу та позитивного ставлення до неї, бачення і прийняття її особисісно-розвивального потенціалу (А.Г.Здравомислов, А.Г.Ковальов, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, В.М.Мясіщев, В.В.Рибалка, К.К.Платонов, П.С.Перепелиця, та ін.).
За якими ж проявами можна судити про те, що індивід виявляє інтерес до творчої діяльності та позитивно ставиться до неї? Це, перш за все, допитливість, стійкий нахил до творчої діяльності, зацікавленість нею, читання відповідної літератури, систематичний перегляд телепередач, які присвячені даному питанню, прагнення пізнати і розібратися в різних видах творчої діяльності, ознайомитися з особливостями використання творчих прийомів і засобів при вирішенні нестандартних проблем тощо. Тобто, провідними структурними компонентами цього процесу є:
а) пізнавальна спрямованість, яка виражається в прагненні пізнати особливості творчої діяльності, проникнути в її сутність, пізнати основні творчі прийоми та методи вирішення складних нестандартних проблем тощо;
б) активно-вольові дії, які спрямовані на придбання знань, умінь та навичок в галузі творчої діяльності, досягнення позитивних результатів у творчих пошуках, в проблемних ситуаціях;
в) емоційна забарвленість (радість від досягнутої мети, задоволення наслідками своєї діяльності в обраному напрямку, придбаними знаннями, вміннями і навичками в галузі творчості) тощо.
Основними показниками, які свідчать про рівень сформованості в учнівської молоді інтересу до творчої діяльності, є: а) усвідомленість творчої діяльності. Під усвідомленістю ми розуміємо осмислення особистістю значущості творчої діяльності для майбутнього, наявність потягу займатися нею. Саме показник усвідомленості демонструє рівень «зрілості» ставлення особистості до творчої діяльності, детермінує поведінку суб’єкта, є мотиваційним ядром особистості; б) спрямованість інтересу до творчої діяльності; в) яскраво виражений потяг займатися творчою діяльністю (активно-вольові дії, спрямовані на досягнення мети, яка ставиться); г) емоційна захопленість у процесі творчого пошуку при вирішенні різних нестандартних ситуації.
Не менш важливою ланкою розвитку інтелекту, як вже зазначалося, є сформованість позитивного ставлення до інтелектуально напруженої діяльності. Спираючись на надбання вчених, котрі міститься в психолого-педагогічних дослідженнях, нами була з’ясована система критеріїв, яка дозволяє визначити ступінь сформованості даного феномену, а саме: позитивне, нейтральне, або пасивне ставлення до інтелектуальної діяльності. Основними критеріями при визначенні цього феномену виступають: а) розуміння суттєвої характеристики мислення, особливостей перебігу інтелектуальної діяльності; б) потяг до засвоєння прийомів і методів неординарного вирішення будь-яких ситуацій; в) творча активність при досягненні кінцевої мети; г) потяг до самовдосконалення.
Як бачимо з вищезазначеного, основна увага в процесі розвитку інтелекту повинна бути зосереджена насамперед на виявленні, розвитку і задоволенні інтересів і потреб особистості, які, безумовно, повинні узгоджуватися з потребами суспільства, формуванню позитивного ставлення до інтелектуальної діяльності. Тобто, одним з головних напрямків роботи педагогів з учнівською молоддю в умовах сьогодення є збудження в неї потягу до самопізнання, до активізації внутрішньої позиції щодо творчого вирішення проблем, які виникають у процесі життєдіяльності, об’єктивної оцінці своїх досягнень в різних видах навчальної та виробничої діяльності.
Крім цього, слід передбачити також активне формування в учнів психологічних якостей, здібностей, ціннісних орієнтацій, професійних намірів, психологічних знань щодо оцінки своїх психофізіологічних особливостей тощо. Все це, в кінці кінців, буде готувати її до свідомого працевлаштування на ринку праці, сприяти самостійному прийняттю рішення щодо конкретного вибору професії, яка: а) узгоджується з інтересами самої особистості; б) відповідає кращій реалізації її інтелектуального потенціалу; в) відповідає потребам подальшого розвитку особистості; г) відповідає умовам сучасного ринку в фахівцях відповідної кваліфікації тощо.
З метою визначення того, як учні ПТНЗ уявляють сутність інтелектуальної діяльності, ставляться до її проявів у процесі набуття майбутньої професії, нами було здійснено дослідження в Полтавському професійному ліцеї транспорту.
За змістову основу дослідження було взято творчий інтелект і творчість як його діяльнісний вияв.
Учням пропонувалось написати твір, в якому вони повинні були висловити свої думки відносно того, як вони розуміють творчість, у чому особливості її прояву; чим відрізняється творча діяльність від нетворчої; як вони уявляють «творчу особистість», чи вважають вони себе творчою людиною та ін. Поряд з цим учням ПТНЗ пропанувалось відповісти на серію запитань аналогічного змісту у процесі бесід з ними.
Аналіз емпіричного матеріалу свідчить, що ставлення учнів ПТНЗ щодо творчості неоднозначне. В більшості випадків воно носило емоційно-позитивний характер, однак ступінь його прояву в учнів був різним. Так, серед учнів ПТНЗ - 27,2% мали стійке позитивне ставлення до творчої діяльності. Вони досить чітко пояснювали своє позитивне ставлення до творчості, завжди прагнули не ординарно вирішувати ситуації, які виникали в навчально-трудовій діяльності, в більшості випадків робили спробу самостійно досягати позитивних результатів, а коли були не спроможні вирішити проблему, зверталися за допомогою як до педагогів, так і до літературних джерел.
,1% учнів, хоча і мали відповідні знання про сутність творчої діяльності, ґрунтовні судження про особливості її перебігу, але не завжди мали чітке уявлення про те, чим відрізняється дана діяльність від репродуктивної, якими якостями повинна володіти творча особистість. Їх судження в цих питаннях були поверхові. І, як наслідок цього, в процесі навчально-трудової діяльності, хоча вони й робили спробу проявляти творчій підхід до виконання завдань, їм не завжди вдавалося втілювати свої задуми до кінця.
Поряд з цим, зустрічались й такі учні (21,7%), які не мали чітких уявлень про особливості творчої діяльності, а вказували лише окремі, причому не суттєві її характеристики. Вони мали поверхові уявлення про якості, які визначають творче вирішення проблем; про те, чим відрізняється творча діяльність від не творчої, неспроможні були дати повну характеристику якостей, які притаманні творчої особистості тощо. Вони ніколи не робили спроби застосувати неординарні способи вирішення проблем і завжди використовували вже їм відомі прийоми. В них був відсутній інтерес до творчості, бажання будь-що майструвати, конструювати, творити.
Саме таке різне ставлення до творчості відображалося й на поведінці учнів. Про це свідчать бесіди як с педагогами, так і з майстрами ПТНЗ. Ті з учнів, які вказували, що їм подобається творити, при виконанні завдань систематично проявляли прагнення виконувати їх з елементами творчості. Ті ж учні, які висловлювали байдуже ставлення до творчості, таке ж ставлення виявляли при виконанні завдань. Вони працювали без ініціативи, були байдужі до оцінки результатів їх праці.
Ймовірно, однією з головних причин такого становища, як свідчить узагальнення досвіду роботи педагогічних працівників ПТНЗ, було те, що в навчально-виховному процесі при організації діяльності учнів використовуються в основному репродуктивні методи, не приділяється належної уваги щодо підготовки їх до творчої діяльності та розвитку творчого потенціалу учнів, розвитку якостей, які визначають творчій підхід до вирішення завдань.
В той же час, позитивне ставлення до творчої діяльності успішно виховується лише тоді, коли навчально-виховний процес в ПТНЗ організований у відповідності з такими вимогами: а) носить не репродуктивний, а творчій характер; б) відповідає принципам розвивального навчання, яке випереджує розумовий розвиток й веде його за собою; в) орієнтується на інтереси, схильності, здібності, потенційні можливості учнів, які знаходяться ще в стадії формування.
Проте слід пам’ятати, що будь-яка діяльність при опануванні майбутньої професією повинна бути позитивно мотивованою. Тому навчально-трудову діяльність в ПТНЗ необхідно організовувати так, щоб учні чітко розуміли результати своїх дій, бачили успіхи, помилки, недоліки, розуміли й об`єктивно оцінювали свої досягнення при досягненні мети на кожному етапі відчували радість, здійснюючи її, чітко розуміли суспільну й особистісну значущість того, що роблять.
Отже, розвиток інтелекту в учнівської молоді ПТНЗ, стійких інтересів до творчості, ознайомлення її з прийомами і методами нестандартного вирішення проблем, які можуть виникнути у процесі життєдіяльності, а також формування стійкого позитивного ставлення до творчості є однією з головних запорук не лише розвитку творчої особистості майбутнього фахівця будь-якого профілю, але й буде головною запорукою розвитку інтелектуального, що дозволить «знайти себе» як у професійному, так і в особистісному плані.
Торкаючись психологічних аспектів розвитку особистості, слід брати до уваги ще й той чинник, що більшість учнів ПТНЗ - старші підлітки.
У підлітковому віці закладається фундамент особистості, формуються її основні якості: фізичне і психічне здоров’я, культурний, етичний і інтелектуальний потенціал. Успішне становлення підлітка як особистості визначає не тільки його залучення до суспільного життя, знаходження своєї ніші на ринку праці, але і прогрес розвитку суспільства в цілому. Учні професійно-технічних навчальних закладів - не просто особливий соціальний пласт. Вони є пріоритетною групою, оскільки ступінь освіченості і соціалізованості, масштаби і рівень культури, їх професійне становлення та набуття майбутньої професії з урахуванням особистісного потенціалу завтра матеріалізуються в нові технології і безпеку соціального життя, в авторитет країни в світі.
Допомагати учням ПТНЗ відповідно до їх віку оволодівати засобами саморозуміння, самоприйняття і саморозвитку в контексті гуманістичної взаємодії з оточуючими людьми в умовах культурних, соціальних, економічних і екологічних реалій навколишнього світу є потребою сьогодення. Неабияку роль в цьому складному процесі відіграє психологічна служба. Як відзначав В.Г.Кремень, «...психологічна служба повинна забезпечити, щоб кожен учень дізнався про себе за допомогою психологів набагато більше, ніж він спроможний це зробити стихійно» [1] Тому діяльність психологічної служби ПТНЗ повинна включати створення психолого-педагогічних умов, що забезпечують духовний розвиток кожного підлітка, його душевний комфорт, що лежить в основі психологічного здоров’я [2].
Отже, завданням психологічної служби є сприяння психічному, психофізичному і особистісному розвитку підлітків у процесі навчання. Конкретними завданнями психологічної служби у зв’язку з цим є наступні:
реалізація в роботі з учнями можливостей, резервів розвитку підліткового віку;
розвиток індивідуальних особливостей підлітків їх інтересів, здібностей, відчуттів, стосунків, захоплень, життєвих планів і т.д.;
створення сприятливого для розвитку особистості учня психологічного клімату в навчальному закладі, який визначається першочергово;
організацією продуктивного спілкування підлітків з дорослими людьми і однолітками;
надання своєчасної психологічної допомоги і підтримки як підліткам, так і їх батькам, педагогам, майстрам.
Слід зазначити, що, на жаль, майстри, викладачі, що мають великий педагогічний стаж в профтехосвіті, часом мають в своєму розпорядженні надмірно бідні і одноманітні відомості про психологічні особливості підлітків. Основний сенс психологічної освіти полягає в тому, щоб знайомити членів педагогічного колективу і батьків з основними закономірностями і умовами сприятливого психічного розвитку підлітка; популяризувати і роз’яснювати результати новітніх психологічних досліджень; формувати потребу в психологічних знаннях, бажання використовувати їх в роботі з підлітками або на користь розвитку власної особистості; знайомити учнів з основами самопізнання, самовиховання. Форми психологічної освіти можуть бути найрізноманітнішими: лекції, бесіди, семінари, педради, виставки, підборка літератури тощо. Важливо, щоб ця робота не проходила на абстрактно-теоретичному рівні, а мала предметом свого обговорення конкретні проблеми навчального закладу, даного контингенту учнів, тобто наочно показували б, що психологічні знання безпосередньо пов’язані з рішенням конкретних проблем навчання і виховання учнів.
Психологічна профілактика припускає відповідальність за дотримання в навчальному професійному закладі психологічних умов, необхідних для повноцінного психічного розвитку і формування особистості учнів від підліткового віку до ранньої юності;своєчасне виявлення таких особливостей підлітка, які можуть привести до певних складностей, відхилень в його інтелектуальному і емоційному розвитку, в його поведінці і відносинах; попередження можливих відхилень у зв’язку з переходом підлітка на наступний віковий рівень.
У складному комплексі умов, що формують особистість, звичайно виділяють два основні чинники - сім’ю і навчальний заклад. Первинна спрямованість інтересів виникає, звичайно, в неповторному спілкуванні підлітка з батьками і однолітками, потім з вчителями. Але філософ І.О.Овчинников звертає увагу на один, мабуть, ледве вловимий чинник - епоху, в якій народилася і розвивається людина: «Особливості культури даного часу, неповторні форми інтелектуального життя, найяскравіше виражені переваги і тенденції несуть в собі необмежені можливості впливу на людину протягом всього його життя, і особливо в ранньому віці. Від індивідуальної долі особистості залежить, до якої саме сфери необмежених переваг епохи вона торкнеться». Тому необхідно розширити сфери пізнання і діяльності кожного учня, дати кожному відчути на собі «дії культури даного часу» [4]. Саме це і повинне лягти в основу розвиваючих програм, розрахованих на учнів даного віку.
Найважливішою стороною психопрофілактики є забезпечення психологічних умов професійного становлення особистості учнів ПТНЗ в процесі навчання і виховання. Як свідчать наслідки опитування, більшість учнів ПТНЗ відчувають навчальні перевантаження, зумовлені перш за все психологічними причинами: недостатньо сформовані інтелектуальні і навчальні уміння і навички, відсутня позитивна навчальна і професійна мотивація, нерозвинена пізнавальна активність, у багатьох виявляється неадекватна самооцінка, що зумовлює невпевненість в своїх силах, підвищену тривожність, агресію і ін. Скоригувати всі ці небажані явища в позитивну сторону можливо лише тоді, коли з моменту вступу до професійно-технічного закладу дотримуватимуться певні умови.
А саме: на первинному етапі зі всіма абітурієнтами необхідно проводити співбесіди і тестування для визначення уявлень про обрану ними професію і наявність творчих здібностей, що допоможе педагогічному колективу створити необхідні психологічні умови для адаптації учнів до нових умов навчального закладу. Психологу необхідно тримати в центрі своєї уваги перехідні періоди, критичні точки розвитку учнів з 1 курсу по 3 курс. Саме на них повинна бути спрямована основна діяльність з психологічної профілактики. Причому дуже важливо привернути до рішення цих проблем і, головне, до їх попередження педагогічний колектив навчального закладу і батьків учнів.
При цьому діагностика причин не самоціль для практичного психолога, вона завжди підпорядкована головному завданню - розробці рекомендацій по розвитку тих або інших здібностей підлітка, подоланню труднощів у процесі його професійного становлення та набуття тих професійних якостей, які в майбутньому визначатимуть успішність його трудової діяльності та конкурентоспроможність на ринку праці.
Основою практичної психологічної діагностики служить цілісне вивчення особистості підлітка в її взаємодії з навколишнім середовищем, стверджував Л.С.Виготський. Він попереджав, що «ми ніколи не зрозуміємо до кінця людську особистість, якщо розглядатимемо її статично, як суму проявів, вчинків і т.п., без єдиного життєвого плану цієї особистості, її лейтмотиву, що перетворює історію життя людини з ряду незв’язних і розрізнених епізодів в зв’язаний, єдиний біографічний процес. Всякий розвиток в теперішньому базується на минулому розвитку і має перспективу розвитку в майбутньому» [5].
Науковий аналіз проблем і узагальнення досвіду роботи практичних психологів показує, що в рамках психологічної служби освіти не може йтися окремо про корекцію або розвиток. Тут повинен існувати діагностично-корекційний, діагностично-виховний (або розвиваючий) напрям як єдиний за своєю суттю напрям роботи [6].
Психолог не просто ставить діагноз і розробляє програму подальшого розвитку тих або інших сторін у професійному становленні особистості, здібностей учня, але і стежить за виконанням даних їм рекомендацій і значною мірою сам здійснює частину коректувальної, виховної (розвиваючої) роботи. У діагностиці необхідне уміння вирішити психологічну проблему, правильно поставити питання, отримати потрібну інформацію від педагогів, батьків, підлітків, проаналізувати цю інформацію і сформулювати висновок, що має спрямованість на аналіз конкретного, одиничного випадку.
Таким чином діагностично-корекційна діяльність в навчальному закладі повинна здійснюватися в наступній послідовності:
вивчення практичного запиту і формулювання психологічної проблеми;
висунення гіпотез про причини явищ, що спостерігаються;
вибір методу дослідження і використання методу;
формулювання психологічного діагнозу, який повинен обов’язково містити і прогноз подальшого розвитку підлітка, причому прогноз ніби в двох напрямах: за умови, що з підлітком буде своєчасно проведена необхідна робота та за умови, що така робота з ним своєчасно проведена не буде; розробка рекомендацій, програми психокоректувальної або розвиваючої роботи з учнями; здійснення цієї програми, контроль за її виконанням.
Поза сумнівом, ця схема не є жорсткою по суті, проте вона можлива для практичного застосування залежно від типу навчального закладу освіти. Отже, психологічну службу можна розглядати як своєрідне поле взаємодії практичного психолога з підлітками, їх майстрами, викладачами, викладачами і батьками, в центрі якого знаходяться інтереси підлітка як особистості, що формується. Ефективність функціонування психологічної служби в ПТНЗ досягається лише тоді, коли психолог і педагог (викладач, майстер), з одного боку, стають однодумцями, а з іншою - чітко розрізняють свої функції і можливості: педагог не підміняє психолога, психолог - педагога. Вони можуть успішно співпрацювати лише за умови чіткого виконання своїх функціональних обов’язків і довіри один до одного. Тобто психологу в професійно-технічному навчальному закладі слід тісно співпрацювати з майстрами, викладачами; без такої взаємодії не буде ніякої значної користі від роботи, яким би професійним він не був.
Безумовно, успішне вирішення складних завдань навчання і виховання учнів ПТНЗ у процесі їх професійного становлення в значній мірі залежить від діяльності всього педагогічного колективу навчального закладу, від кожного педагога, його професійної майстерності, ерудиції, культури. Опора на досвід майстрів і викладачів, які протягом довгого часу постійно, спілкуються з учнями, спостерігають їх в різноманітних ситуаціях, необхідна в роботі практичного психолога. Він, крім того, здійснює синтез педагогічного досвіду з даними психологічної науки. Взаємодоповненість позицій психолога і педагога в підході до підлітка, їх тісну співпрацю на всіх стадіях роботи і з окремими учнями, і з навчальними групами слід розглядати як необхідну умову забезпечення роботи психологічної служби ПТНЗ у професійному становленні майбутніх конкурентоспроможних фахівців.
Економічні та політичні перетворення в сучасній Україні вимагають від системи професійно-технічної освіти визначення основних напрямів розвитку механізмів адаптації в сучасних соціально-економічних умовах, що дає нове бачення ролі професійно-технічної освіти в державній політиці. Зростає необхідність її наукового супроводу, конструктивного використання українського та зарубіжного досвіду, врахування загальносвітових тенденцій розвитку економіки й людських ресурсів.
Однак аналіз літератури та власного досвіду засвідчив, що загальною тенденцією закладів ПТО є ігнорування проблем інтелектуального розвитку учнів, що неприпустимо, оскільки різнобічність поняття інтелекту дає змогу стверджувати, що цей процес має особистісну і професійну значущість.
Допомагати учням ПТНЗ відповідно до їх віку оволодівати засобами саморозуміння, самоприйняття і саморозвитку в контексті гуманістичної взаємодії з оточуючими людьми в умовах культурних, соціальних, економічних і екологічних реалій навколишнього світу є потребою сьогодення, яку має забезпечувати освітнє середовище ПТНЗ.
