Антропогенез і теорії походження homo sapiens

Перш ніж розпочати розмову про етногенез - походження етносу, доцільно з'ясувати сучасні наукові погляди на походження самої людини.

Антропогенез - (від грецького antropos - людина і henetis - виникнення) - процес виникнення і формування фізичного типу людини.

За біблійними текстами (як можемо порахувати, вказується конкретна дата), нібито світ створений з волі Бога Ягве в 4004 р. до н. ч. Християнська церква проповідує цю догматичну "істину" й досі, і, як це не парадоксально, але багато освічених людей продовжують вірити в її незаперечність.  34

 

Однак, наукові факти - річ уперта і з ними не можна не рахуватися. Існування нашої планети Земля за сучасними науковими даними оцінюють близько 5 або 4,5 мільярдів років. Найновіші антропологічні дослідження свідчать, що початок антропогенези збігається з раннім давньокам'яним віком, або раннім палеолітом. Австралопітек виник 3-4 млн. років тому, людина вміла - "homo habilis" - 2 млн. років тому, а людина прямоходяча - "homo erectus" - з'явилась від 1 млн. років до 300-150 тис. років тому.

В Україні найдавніші людські поселення датуються 1 мільйоном років (стоянка біля с. Королеве на Закарпатті, де розкопано 16 культурних шарів, що свідчить про довге безперервне життя людської спільноти на цьому місці). Ці перші люди в Україні, названі в науці архантропами (в перекладі з грецької дослівно "первісні люди"), стали пращурами неандертальців. Як вважають вчені, ці люди заселили Україну з півдня Центральної Європи через Балкани. Вони розселились у Закарпатті, Наддністрянщині, на території сучасної Житомирщини, в Подніпров'ї, Приазов'ї, в Криму. Архантропи вже користувалися природнім вогнем (від блискавки), хоча ще не вміли самі його видобувати.

Неандерталець - людина кам'яного віку (він же ще має назву палеоантроп - викопна людина) зафіксований і датується археологами в Україні, як тип, що жив 150 тис. років тому. Однак, існує загадка, на яку вчені ще не мають достатньо арґументованої відповіді. Неандерталець дуже відмінний від homo sapiens, до того ж, дуже швидко в порівнянні з попередніми етапами людина розумна витіснила неандертальця. Як же могла істота з масивним обличчям, похилим чолом і виступаючими вперед важкими щелепами так швидко перетворитися на витонченого homo sapiensа? Адже всі зовнішні ознаки неандертальця свідчили про його повну безвихідь у розвитку. Отож неандертальця логічніше вважати останньою ланкою антропогенезу, а не людиною справжньою. Вважають, що деякі гілки неандертальця вимерли, не здолавши поріг остаточного олюднення. 30-40 тис. років тому антропогенез закінчився. Від кого ж тоді походить людина розумна?

Нині цю особливість намагаються пояснити формуванням родової організації неандертальців, які нібито вже зрозуміли шкідливість кровозмішання.                                 35

 

Саме шлюби з представниками сусідніх родів покращили людську породу. Арґумент суттєвий, однак, як швидко це могло статися? На думку мовознавця А. О. Білецького, антропогенез може бути зовсім не пов'язаним з глотогенезом (виникненням і розвитком мови). Нині вже очевидно, що ця загадка аж ніяк не може бути вирішена з допомогою теорії Дарвіна.

Так само й моногенічна теорія походження людства виявляється неспроможною пояснити, як від одного типу людини виникли різноманітні раси й етноси. Як могли люди з одного реґіону так швидко розселитися по всій земній кулі? Арґументація щодо відмінностей клімату не витримує ніякої критики. Тому виникнення етносів може бути логічно пояснене, лише за умови, якщо прийняти полігенічну теорію походження людства, чи поліцентричне виникнення людських спільнот (навіть у різний час і на різних континентах). Можливо, й мовні сім'ї також формувалися в різних расах окремо одна від одної. Отже, не могло бути й спільної єдиної "прамови" для всього людства.

 

      2. Етногенз і культурогенез як наукові поняття

 

Етногенез або етногенеза (від гр. еtnos - племўя, рід, народ і henetis - походження, породження) - сукупність історичних явищ і процесів, пов'язаних із формуванням специфічних людських спільнот, етносів, що володіють сталими ознаками, які проявляються в особливостях господарювання, мови, культури та психології (МЕЕДЗ, 60).

Первісне значення слова етнос в грецькій мові означало "сукупність однакових живих істот: зграя, рій, група". Сучасне значення цього слова стосується виключно людських спільнот: "тварини не належать до етносу" (Л. Залізняк). Ю. Бромлей визначив етнос як "групу людей зі спільними культурними традиціями і з почуттям тотожності". Уже на ранніх етапах людської історії складалися найдавніші етнічні образи - характеристики сусідів і віддалених племен.

Стадії й ланки етногенези:

1. Найнижчою ланкою в етнічному ланцюгу первісного часу є родова етноодиниця (або гетерогенна община), яка складається з кількох родів, об'єднаних спільними мовно-культурними і господарськими традиціями та спільною самосвідомістю. Такі спільноти, як правило, складалися з кровних родичів, які брали жінок і чоловіків із сусідніх родів, у які так само віддавали заміж своїх дочок.

2. Сукупність родових етноодиниць складала окрему етнічну групу - протоетнос. Зростання родів спонукало людей освоювати нові території, відокремлюватися, але зберігати пам'ять роду. Під час війн такі роди об'єднувалися для спільної відсічі ворога. Сукупність родів складала плем'я.  36

 

Такі групи вже мали спільні культові місця, надавали взаємодопомогу при необхідності воєнних дій в разі зовнішньої загрози. В межах певного реґіону такі етнічні групи мали свою окрему ендогамну спільність.

Протоетнос - сукупність родових общин, пов'язаних кровною спорідненістю, шлюбними та дружніми зв'язками. Доба формування етнічних спільнот почалася в мезоліті. Розпорошеність родичів по різних господарських колективах сприяла формуванню спільної (або схожої) мови, а також, мабуть, і самоназви. Ознаками протоетносу є: спільна територія, спільна або схожа мова, усвідомлення власної своєрідності, тотожності з представниками своєї спільноти та відмінності від інших спільнот. Поява великих могильників цього часу свідчить про нове розуміння і осмислення смерті, духовне значення предків у житті спільноти. Виробляються обряди єднання общин після сезонних господарських робіт (тимчасового розпорошення): зустрічі близьких людей, укладання шлюбів, посвята молоді в дорослих мисливців, вікові ініціації тощо.

3. Ширше розселення споріднених мовно-культурних протоетносів перейшло в контактні етнічні спільноти, які були об'єднані культурно-господарськими і образно-емоційними особливостями. За часів неоліту та енеоліту з них уже виокремилися корейсько-японська, тюрко-монгольська, алтайська, балто-слов'янська та інші мовні гілки. Неоліт - остання доба кам'яного віку. Англійський археолог Г. Чайлд назвав цей період "неолітичною революцією" - це був кардинальний поворот в історії людських спільнот - на місце мисливства та збиральництва (привласнюючих форм господарства) прийшло землеробство й скотарство (відтворюючий тип господарства).                       37

 

Винайдення посуду докорінно змінило харчування людей: варена їжа, смажена риба, печені коржі. Стало можливим зберігати воду, виготовляти напої, зберігати продукти (квасити, солити). Другим важливим винаходом стало прядіння і ткацтво. Волокна диких рослин (конопель, кропиви, льону, лика дерев) служили матеріалом для прядіння ниток. Винайдено плетіння з допомогою гачка. Відбувалось окультуренння рослин: в VII тис. до н. ч. в Малій Азії окультурено льон, в Індії - бавовну. Одомашнення вівці й прядіння вовни сприяли виготовленню теплого одягу. Осілість людських спільнот зміцнила сім'ю, що дало змогу вести власну родинну генеалогію.

4. Ще крупнішою стала, так звана, макроетнічна спільнота. Якщо в мезоліті на Землі було кілька мільйонів чоловік, то в V тис. до н. ч. - вже 30-50 млн. чол., а на початку І ст. н. ч. - 250 млн. чол. Збільшення кількості людей на Землі стало причиною нових розселень а водночас і формування нових суспільних відносин. Виникають майнова і суспільна диференціація. Необхідність розселення цих макромовних груп з часом спричинилася до урізноманітнення господарсько-культурних типів і мовної диференціації. За дослідженнями російського генетика М. Вавілова, центри виникнення землеробства збігаються з осередками одомашнення тварин і розвитку скотарства. Таким чином постулат про скотарство як виключну рису кочового етносу не можна вважати неспростовним. А отже, слід переглянути й етнічні межі скотарських племен на території України, не вважаючи їх виключно іноетнічними по відношенню до землеробів, але й, можливо, професійними.

Етнокультурна ситуація часів неоліту в Україні представлена:

1) Бузько-Дністровською і Сурсько-Дніпровською культурами, що мали вже відтворювальний тип господарства;

2) культурами Старчево-Кереш-Криш, Мальованої кераміки (в Закарпатті), Лінійно-стрічкової кераміки (на Поділлі й Волині), етнічними спільнотами, що були землеробами і скотарями;

3) а також залишалась значна частина населення з традиційним привласнюючим господарством - мисливці;

4) водночас з Побужжя просуваються групи балканського населення середземноморської раси.                 38

 

Енеоліт - перехідна ланка від кам'яного віку до віку металів: з'являються перші речі з міді, потім - бронза (сплав міді з іншими металами), далі - залізо.

 

                3. Поняття етнічної батьківщини

 

Етногенез народу здійснюється в певному етнокультурному ареалі (лат. аrea - простір, зона поширення видів тварин, рослин, корисних копалин, етносів тощо). Отже, етнокультурним ареалом вважається історико-географічне місце, де народи культурно засвоюють простір і проявляють себе як цивілізовані типи суб'єктів історії. Етнокультурний ареал часто є етнічною батьківщиною того етносу, який його населяє. Якщо етнос уже перемістився в інші землі, то його етнокультурний ареал залишається його історичною батьківщиною.

Етнічна батьківщина це:

1) місце народження і проживання етносу;

2) країна, до якої певний народ себе зараховує як володар, абориген;

3) геополітичний простір на карті, де цей народ з'явився світові як етноісторичний суб'єкт;

4) конкретна історико-географічна територія з її природним та демографічними масивами, специфікою та обсягом матеріально-культурного надбання певного народу, особливостями його мови й культури, побуту і моралі (за МЕЕДЗ).

Етногенез і культурогенез тісно пов'язані, однак, для території України культурогенез має особливе значення. В результаті колоніальної політики Росії, усталилося хибне уявлення про етногенез українського народу. Тому нині науковці часто користуються пам'ятками матеріальної культури для з'ясування спадкоємності не просто самої культури, але й етносів, носіїв цієї культури. Наприклад, трипільці антропологічно відрізнялися від сучасних українців, але вплив трипільської орнаментики, гончарства, будівництва житла, традиції хліборобства міцно прижилися і збереглися впродовж майже 8 тисяч років. Хоча антропологія українців успадкована від арійських (кочових) племен ІІ тис. до н. е., (які, вірогідно, змішалися з трипільцями), однак менталітет українців багато в чому успадкований від хліборобів Трипілля.       39

 

   4. Етапи етнокультурогенезу на території України

 

  Етнокультурогенез - це походження і розвиток етнічної культури у її зв'язках з походженням і розвитком самого народу.

Для території України характерна така періодизація етнокультурогенезу:

І. Матріархат (палеоліт, неоліт - мізинська та трипільська культура, одна з вірогідних назв племен - пелазги) - від 50 тис. років до ІІІ тис. до н. ч. Культи Богині-Матері, родючості, Предків.

ІІ. Патріархат (з ІІ тис. до н. ч. - назва племен арії): культ Сонця; приручення коня; винайдення колеса; формування протомови, що стала основою слов'янських і зокрема, української:

1) міграції, осідання арійців, формування етносів ІІ тис. до н. ч.;

2) кімерійсько-скіфсько-сарматський період (І тис. до н. ч.);

3) слов'янський суперетнос (І тис. н. ч.);

4) власне український (включаючи й Київсько-руський) - ІІ тис.

  Кожен новий етап - це сходження на якісно новий щабель. Закономірність процесу етно-культуротворення це, як уже зазначалося, боротьба структури (ладу) і хаосу (безладдя).

Процес - це плавний перехід з минулого в сучасне, і з сучасного в майбутнє. На думку українського історика М. Брайчевського, реально можна позначити тільки минуле і майбутнє, бо це певний хронологічний інтервал. Сучасне - постійно рухається з минулого в майбутнє, тому воно невловиме. Але саме воно є нашою реальністю (Вступ до історичної науки. - К., 1995).

Дещо складніше розглядалася ця філософема нашими далекими Пращурами, починаючи ще з доби Трипілля. Це - уявлення про Дерево Життя, в якому реальним є сучасний світ Яви (символічно - стовбур дерева, світ живих людей), а минулий світ Нава (символічно - коріння дерева, духовний світ Предків) і майбутній світ Права (символічно - крона, гілки, листя і плоди, духовний світ Богів, закони круговороту Всесвіту) є невловимими лише для світу Яви (живих нині людей), хоча в релігійній свідомості вони існують одночасно як реальні.  40

 

Здатність минулого полишати свій слід у майбутньому не раз примушувала замислюватись над проблемами вічності буття, проблемами життя етносу, його культурних надбань. Вже наприкінці ІІ ст. до н. ч. існували і були записані філософські ідеї циклічного розвитку культури (давньогрецька філософія).