Значення інноваційної діяльності для розвитку економіки важко переоцінити. У сучасному світі показники інноваційної діяльності все в більшій мері стають визначальними при оцінці економічного рівня розвитку держави, де в ході аналізу виділяють, зокрема, обсяги виробництва й експорту наукомісткої продукції, об'єми й частку витрат на науково-дослідні розробки в загальному об'ємі ВВП, кількість науково-технічних працівників і ін.
Процеси побудови інформаційного суспільства, глобалізації світового ринку й формування інноваційної економіки спричиняються першорядну роль і значимість інноваційної діяльності, оскільки тільки її результати дозволяють створити продукцію й послуги, які б задовольняли зростаючим вимогам ринку й забезпечували високий рівень прибутку. За статистичним даними, 25% приросту виробництва в розвинених країнах викликано прямими матеріальними інвестиціями капіталу, приблизно 35% – підвищенням кваліфікації робочої сили й більше 40% економічного росту є результатом використання наукових винаходів або застосування технологічних інновацій. Це перетворює інноваційну діяльність у головний фактор економічного росту, що вимагає зміни структури виробництва, безперервного збільшення об'єму й питомої ваги наукомісткої продукції, розробки й здійснення інноваційних програм у пріоритетних наукових і технологічних напрямках.
|
|
Таким чином, інноваційна діяльність є пріоритетним і результативним напрямком розвитку більшості держав, сфер економічної діяльності й окремих підприємств.
У світовій економічній літературі під терміном «інновація» розуміється перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний продукт, втілений у нових товарах і технологіях. Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг. Отже, інновації повинні мати новизну, задовольняти ринковому попиту й приносити прибуток виробникові.
У джерел інноваційної теорії економічного розвитку стояв видатний український учений, перший міністр фінансів Української Народної Республіки, Михайло Туган-Барановський. Він у своїх роботах зробив революційний висновок, що суперечить закону вільного ринку: не споживання й попит управляють виробництвом, а саме виробництво управляє споживанням, і це відбувається через нагромадження капіталу і його інвестування в нові технології й виробництва.
|
|
У сучасній літературі налічується множина визначень поняття «інновація». Наприклад, по ознаці змісту або внутрішньої структури виділяють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські тощо. Виділяються такі ознаки, як масштаб інновацій (глобальні й локальні); параметри життєвого циклу (виділення й аналіз всіх стадій та підстадій), закономірності процесу впровадження й т.п. Різні вчені, в основному закордонні (Ф. Никсон, Р. Фостер, Б. Твисс, И. Шумпетер, Э. Роджерс і ін.), трактують це поняття залежно від об'єкта й предмета дослідження. Наприклад, Б. Твисс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея здобуває економічний зміст. Ф. Никсон уважає, що інновація - це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що приводять до появи на ринку нових і поліпшених промислових процесів і встаткування. На думку Б. Санто, інновація - це такий суспільно-техніко-економічний процес, що через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих по своїх властивостях виробів, технологій, і у випадку, якщо інновація орієнтована на економічну вигоду - прибуток. И. Шумпетер трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих факторів, як новий момент динамізація економічного розвитку.
Шумпетером була висунута ідея, що спостережувані коливання економічної активності якимось образом пов'язані з розвитком нової техніки. Інакше кажучи, що визначає фактором структурних зрушень в економіці є радикальні інновації в області високих технологій. Ця ідея знайшла свій подальший розвиток у роботах Джипу й Л.Е. Варакіна, де сформульовані основні закономірності пропорційно-випереджального розвитку зв'язку стосовно економіки країни.
На думку українських авторів (Л. Антонюк, А. Поручник, В. Савчук [3]) залежно від об'єкта й предмета дослідження інновації можна розглядати: як зміни, як процес і як результат.
Крім того, можна виділити два підходи до визначення інновацій: вузький і широкий. Відповідно до першого інновація ототожнюється з новою технікою, технологією, промисловим виробництвом (Б. Твисс, Б. Санто, Ю. Яковец, В. Хиппель, Х. Ригс і ін.).
У широкому розумінні інновації розглядаються як прибуткове використання ідей, винаходів у вигляді нових продуктів, послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру (М. Портер, П. Друкер, Д. Тидд, Д. Бессант, Ю., Морозов та ін.).
Узагальнення поняття інновацій у трактуванні різних дослідників дозволило авторові синтезувати визначення «інновація» і привести результати синтезу в табл. 5.1.
Таблиця 5.1 – Синтез визначення «інновація»
З позиції процесного підходу | З позиції результуючого ефекту |
1 | 2 |
Інновація – е повний процес від ідеї до готового продукту, реалізованого на ринку (Я. Кук, П. Майерс) | Інновація – це об'єкт, впроваджений у виробництво в результаті проведеного наукового дослідження або зробленого відкриття, якісно відмінний від попереднього аналога (В.Г. Медынский С.В. Ильдеменов) |
Інновація –це процес, що через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих по своїх властивостях виробів, що здобувають тим самим новий економічний зміст (Б. Санто, Б. Твисс) | Поняття інновація поширюється на новий продукт або послугу, спосіб їхнього виробництва, нововведення в організаційній, фінансовій, науково-дослідній і іншій сферах, будь-яке вдосконалення, що забезпечує економію витрат або створює умови для такої економії (П.Н. Завлин, А.К. Казанцев, Л.Э. Миндели) |
Продовження табл. 5.1
1 | 2 |
Інновації включають наукову, технологічну, організаційну й фінансову діяльність, що веде до комерційного введення нового (або поліпшеного) продукту або нового (або поліпшеного) виробничого процесу, або устаткування (М. Додгсон, Ф. Никсон) | Інновація являє собою нову науково-організаційну комбінацію виробничих факторів, мотивовану підприємницьим духом (И. Шумпетер) |
Термін «інновація» використовується у двох змістах. По-перше, для опису першого використання нового продукту, процесу або системи. По-друге, для опису процесу, включаючи такі види діяльності, як дослідження, проектуваня, розробку й організацію виробництва нового продукту, процесу або системи. (Д. Месси, П. Квинтас, Д. Уилд) |
|
|
Синтез визначень інновації дав можливість виділити розходження в понятійному апарату щодо даного терміна. Ці розходження зводяться до того, що поняття інновація може трактуватися із двох різних позицій:
– з позиції результуючого ефекту, коли інновація розглядається як результат творчого процесу;
– з позиції процесного підходу, при якому інновація представляється як процес впровадження нововведень.
Обидві ці позиції в те або іншій мері відбивають суть інновацій, ставлячи в основу превалювання технокритичних факторів. Однак нова парадигма інноваційної економіки спричиняється необхідність удосконалення поняття «інновація».
У літературних джерелах, що вивчають науково-теоретичні основи інноваційної діяльності, виділені основні властивості (критерії) інновації:
– науково-технічна новизна;
– практична реалізація (промислова застосовність), тобто використання в промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я, утворенні або інших областях діяльності;
– можливість комерційної реалізації, тобто нововведення «сприйнято» ринком і може задовольнити певні запити споживачів.
Це означає, що сама по собі нова ідея, представлена у вигляді теоретичному й методологічному виді, але не втілена у використовувані на практиці продуктах, послугах або процесах, не може повною мірою бути інновацією. Тобто інновація повинна мати втілення в практичній діяльності, у нових продуктах або процесах. Таким чином, можливість практичного втілення нової ідеї тісно пов'язана із критерієм її комерційної реалізуємості за допомогою появи на ринку нової (інноваційної) продукції або послуг.
|
|
Науково-технічні розробки й нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу й у міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні інновації - кінцевий результат. Науково-технічні розробки й винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації (НТИ) - це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення певних запитів споживачів.
Отже, неодмінними властивостями інновації як результату інноваційного процесу є науково-технічна новизна й виробнича застосовність, а також комерційна реалізуємість, що перетворює інновацію в джерело доходу.
У теорії інновацій розрізняють поняття об'єкт і суб'єкт інноваційної діяльності.
На думку вчених, об'єктами інноваційної діяльності є:
– інноваційні програми й проекти;
– нові знання й інтелектуальні продукти;
– виробниче встаткування й процеси;
– інфраструктура виробництва й підприємництва;
– організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують структуру і якість виробництва й (або) соціальної сфери;
– сировинні ресурси, засоби їхнього видобутку й переробки;
– товарна продукція;
– механізми формування споживчого ринку й збуту товарної продукції.
Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні й (або) юридичні особи України, фізичні й (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які роблять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові й інтелектуальні цінності, вкладають власний або запозичений засоби в реалізацію інноваційних проектів.
У теорії інноваційної діяльності інновації класифікуються по множині ознак:
– по типі новизни для ринку: нові для галузі у світі; нові для галузі в країні; нові для даного підприємства (групи підприємств);
– по технологічних параметрах: продуктові й процесні;
– по місцю в системі (на підприємстві, у фірмі): інновації на вході, на виході підприємства й інновації системної структури підприємства;
– залежно від глибини внесених змін: радикальні (базові), що поліпшують і модифікаційні (частки);
– залежно від сфери діяльності: технологічної, виробничої, економічної, торговельної, соціальні, інновації в області керування;
– по поширеності: одиничні, дифузійні;
– по місцю у виробничому циклі: сировинні, що забезпечують (єднальні), продуктові;
– по наступності: що заміщають, що скасовують, поворотні, відкриваючі, ретро-введення;
– по очікуваному охопленню частки ринку: локальні, системні, стратегічні;
– по інноваційному потенціалі й ступеню новизни: радикальні, комбінаторні, що вдосконалюють.
Українські автори виділяють такі види інновацій:
– етимологічні: надання ресурсам нових можливостей для створення цінностей;
– комерційні: матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення відповідних потреб споживачів на ринку;
– функціональні: зміна у виробничих процесах і технологіях виробництва;
– процесні: комплексний процес, що включає в себе створення, розробку, доведення до комерційного використання й поширення нових технологічних або яких-небудь інших рішень;
– конкурентні: новий підхід до конструювання виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор здобувають перевага над конкурентами.
Інновації можуть бути розглянуті як у динамічному (інноваційний процес), так і в статичному (інноваційний результат) аспекті. В останньому випадку інновація представляється як кінцевий результат науково-виробничого циклу (НПЦ). Терміни «інновація» і «інноваційний процес» близькі, але не однозначні. Інноваційний процес пов'язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій.
Процес створення, освоєння й поширення інновацій називається інноваційною діяльністю або інноваційним процесом.
Інноваційний процес являє собою послідовність дій по ініціації інновації, по розробці нових продуктів і операцій, по їхній реалізації на ринку й по подальшому поширенню результатів.
У загальному виді інноваційний процес може бути представлений у такий спосіб (рис. 5.1).
Рис. 5.1. Схема інноваційного процесу
Таким чином, відповідно до існуючих теоретичних основ, поняття «інноваційний процес» ширше поняття «інновація», тому що інновація (нововведення) є одним з компонентів інноваційного процесу. Інноваційний процес (ІП) має три логічні форми: простий внутрішньо організаційний (натуральний), простий між організаційний (товарний) і розширений.
Простий внутрішньо організаційний ІП припускає створення й використання нововведення усередині однієї й тої ж організації, нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми. Розширений інноваційний процес проявляється в створенні нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника, що сприяє через взаємну конкуренцію вдосконалюванню споживчих властивостей товару, що випускається.
Для перетворення простого інноваційного процесу в розширений необхідно два етапи:
1. Створення нововведення і його поширення.
2. Дифузія нововведення.
Перший етап – створення й поширення – це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організація досвідченого виробництва й збуту, організація комерційного виробництва. На першому етапі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації. На другій фазі суспільно-корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення, а також між виробниками й споживачами. Поширення інновації – це інформаційний процес, форма й швидкість якого залежать від потужності комунікаційних каналів, особливостей сприйняття інформації господарюючими суб'єктами, їхніх здатностей до практичного використання цієї інформації тощо.
Дифузія інновації – це процес, за допомогою якого нововведення передається по комунікаційних каналах між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть бути ідеї, предмети, технології і т.д., що є новими для відповідного господарюючого суб'єкта. Іншими словами, дифузія – це поширення вже один раз освоєної й використаної інновації в нових умовах або місцях застосування. У результаті дифузії зростає число виробників і споживачів, а також змінюються їхні якісні характеристики. Безперервність інноваційних процесів визначає швидкість і границі дифузії в ринковій економіці.
Крім того, у науковій літературі виділене поняття «інноваційно-активний тип розвитку». Це що постійно ускладнюється й удосконалюється діяльність по безперервній підготовці й реалізації нововведень. В основі інноваційно-активного типу розвитку лежить цілеспрямований пошук, підготовка й реалізація нововведень, що дозволяють підвищити ефективність функціонування виробництва, рівень задоволення потреб споживачів, поліпшення життєдіяльності суспільства.
Інноваційно-активний тип розвитку характеризується тим, що проектування й впровадження будь-яких господарських рішень здійснюється тільки на основі техніко-економічного обґрунтування інноваційних проектів, економічній ефективності й доцільності. Створюється гнучка державна політика, спрямована на збереження й збільшення науково-технічного потенціалу країни, мобілізація матеріальних, фінансових, природних, інформаційних ресурсів суспільства.
Оскільки інноваційні процеси відбуваються не тільки на рівні окремих підприємств, але й на рівні національної економіки, необхідне здійснення державного регулювання інноваційних процесів, що виражається в розробці й прийнятті нормативно-правової бази й державної інвестиційної підтримки інноваційної діяльності.